Тамара МОРЩАКОВА: «Російські власті продовжують практику зниження ролі «конституційників»
Міркуючи про нововведення в російській судовій системі, запропоновані президентом РФ, доречно буде згадати про основні зміни, які відбулися в конституційному судочинстві Росії останніми роками. Про ці метаморфози, які не про¬йшли непоміченими для конституційної юрисдикції і продовжують упливати на неї сьогодні, розповіла заступник голови Конституційного суду РФ у відставці, радник КС Тамара МОРЩАКОВА.
Реалізація рішень
— Перші зміни до закону про КС стосувалися виконання рішень Конституційного суду. Як трансформувалася роль КС у цьому відношенні?
— Перший варіант закону 1994 року був практично ідеальний. Він виходив з обов’язковості виконання рішень КС. Такий порядок не вимагав від інших ор¬ганів влади ухвалення нормативних актів, які підтверджували, що ви¬знані неконституційними норми виключаються з правової системи Росії. Більш того, КС сам мав право визначати порядок виконання свого рішення.
Потім з’явилося правило, що регламентує, як саме законодавчі та інші нормо¬творчі органи влади повинні реагувати на рішення КС про неконституційність норм, які він перевіряв. Було встановлено терміни, а також суб’єкти, які мали почати законотворчий процес, щоб змінити їх або замінити.
— Наскільки доцільним було введення такого законодавчого механізму?
— Введення цього правила, по суті, не мало сенсу. По-перше, тому, що згідно з конституцією визнання будь-якого акта неконституційним означає позбавлення його юридичної сили. По-друге, не завжди потрібне ухвалення нового регулювання «за¬мість» відміненого КС акта. Але згідно з новими уявленнями виявилось, що у всіх випадках потрібно «вмикати» законодавчий механізм, аби врахувати позицію КС. А доти його рішення не виконувалося. Багато судів так і почали відповідати: поки закон не прийнято, ми не виконуватимемо рішення КС.
Таким чином, частково була відроджена практика 1991—1993 років, коли КС перевіряв не норми закону, а виключно конституційність чи неконституційність правозастосовної практики. Сам же закон був тоді для КС недоторканний, і, щоб його змінити, слід було дочекатися рі¬шення законодавця. При розробці закону 1994 року цей негативний досвід було враховано. Проте ненадовго. Перші ж зміни, внесені до федерального закону КС, визначили тенденцію — юридичне значення рішень КС стало знижуватися.
— Законодавець вирішив, що погляди суддів¬ської меншості не обов’язково доводити до відома громадськості. Як ви ставитеся до ігнорування особливої думки суддів?
— Обмеження публікацій особливих думок членів КС разом з рішенням суду стало серйозною втратою. Раніше, коли всі матеріали у справі оприлюднювалися «одним пакетом», кожному була зрозуміла важливість позицій окремих суддів. Така думка могла вказувати на певні можливості в пошуку правових відповідей на поставлені перед судом питання. І в практиці КС були випадки, коли ситуація розвивалася саме так, як пропонувалося в особливій думці, яка спочатку не знайшла підтримки більшості.
— Який зарубіжний досвід стосовно позиції суддівської меншості?
— Зарубіжний досвід також доводить корисність такого підходу. Наприклад, у Верховному суді США спочатку викладаються особливі думки суддів, і тільки тоді — рішення більшості. І публікуються вони в тій же послідовності. Такий підхід дозволяє наочно показати, що правовий розвиток має багато джерел, що в ньому можливі демократичні засади, дуже тісно пов’язані з демократичними ж процедурами законотворчості.
Керівництво з претензією
— Одне з останніх нововведень — зміна процедури обрання керівництва суду. Раніше судді мали право обирати голову КС і його заступника, тепер це прерогатива Ради федерації. З чим по¬в’язане передання пов¬новажень?
— Свого часу, коли ке¬рі¬в¬ник КС обирався таємним суддівським голосуванням, багато юристів, зокрема і зарубіжні колеги, вважали це одним з унікальних ро¬сійських демократичних завоювань. Подібне волевиявлення суддів кожні три роки красномовно свідчило про оцінку роботи голови КС — обрали на новий строк, значить, заслужив! Думаю, цю процедуру визнали небезпечною. У тому, що право обирати голову КС передане членам верхньої палати російського парламенту, є й інший аспект — розширення функцій цієї палати в питаннях, вирішувати які вона не може. І тут вже доречно говорити про поправки до закону про КС, які були внесені до Держ¬думи 27 вересня цього року. Пакет президентських поправок логічно продовжує лінію, яка всі останні роки проявляється в розвитку сучасного російського законодавства про КС. Вона полягає в тому, щоб, по можливості, максимально зменшити всю повноту сили, якою в ідеалі повинен володіти дієздатний КС.
Відповідно до поправок Рада федерації вирішуватиме, чи варто позбавляти суддю повноважень, якщо той займається діяльністю, не сумісною, за законом, з його особливим статусом. Автори поправок, очевидно, не беруть до уваги, що згідно із законом про КС заняття судді діяльністю, не сумісною із суддівським статусом, завжди тягне за собою безумовне усунення з посади.
— Непоширення на голову КС норми закону про граничний вік перебування на посаді судді вплине на принцип рівності суддів?
— Згідно із законом всі судді мають рівні права. Новий законопроект змі¬нює статус керівника КС і ставлення до самого принципу рівності суддів: останній більше не існуватиме. Цей принцип давно ламається на практиці. Адже голови судів інших видів юрисдикції для рядових суддів мало не найвища влада. Якщо поговорити з рядовими суддями, вони інакше як «моє начальство» голову суду не називають. Це дуже симптоматично і дуже прикро.
Якщо до голови немає претензій, керувати КС він буде аж до біологічної смерті. Виникає питання, що робити у випадках, якщо претензії є. Коли керівника суду обирали самі судді, вони ж могли поставити питання про відкликання з посади і проведення нових виборів, якщо переконувалися, що голова зловживає своїми правами або несумлінно виконує свої обов’язки. Тепер цю проблему пропонується вирішувати Раді федерації. Але ніякої процедури встановлення фак¬тів посадових порушень не передбачено. У членів верх¬ньої палати є одне право — схвалити подання президента щодо цього.
Таким чином, ми спо¬стерігаємо появу механізму, за наявності якого говорити про незалежний статус голови КС не доводиться. Все життя він боятиметься, чи не з’являться до нього претензії.
Одностороння дружелюбність
— Чи посприяють поправки, що змінюють умови допуску звернень до КС, усуненню можливості виникнення колізій в судочинстві, в чому переконували прихильники новели?
— Згідно з поправками скарга громадянина допускатиметься до розгляду, якщо оспорювана норма закону вже застосована судом у конкретній справі. Суд же має право звернутися до КС із запитом, якщо норма закону підлягає застосуванню, але ще не застосо¬вана. А якщо різні інстанції мають різні позиції з приводу можливості застосування норми? А якщо тільки КС може вирішити це спір¬не питання?
Новела, що виключає таку можливість, з’явилася на догоду Верховному суду РФ. Свого часу на його пленумі було прийнято спеціальну постанову. Суддям роз’яснювалося, що вони мають право написати запит до КС, якщо сумні¬ваються в конституційності закону.
У свою чергу судді КС кілька років тому вже давали тлумачення стст.125, 126 і 127 конституції. Було сформульовано, що будь-який суд має право звернутися до КС із запитом про конституційність закону, який уже застосовано або він тільки підлягає застосу¬ванню, за однієї простої умо¬ви — якщо цей суд однозначно переконаний у неконституційності норми.
Чому було дано таке роз’¬яснення? Воно свід¬чить про своєрідну данину суверенітету інших видів юрисдикції. Згідно з конституцією суддя підкоряється тільки закону. І суддя сам є суб’єктом тлумачення закону. Будь-який суддя в будь-якому суді. Перш ніж застосувати закон, він повинен установити відповідність цього закону конституції. Якщо така відповідність установлена, то акт можна застосовувати. Якщо ні, суддя не має права дотримуватися такого закону і зобов’язаний звернутися до КС. Якщо ж суддя сумні¬вається в конституційності норми, то повинен продовжувати з’ясовувати її смисл методами тлумачення, доступними кожному суду. Тим біль¬ше вищому суду.
Суть цієї поправки: вже застосований закон суд апріорі повинен визнавати конституційним. А в судів різ¬ного рівня і різних ін¬станцій повинні існувати обов’язок і можливість кожного разу самостійно тлумачити і застосовувати закон, зокрема, звертаючись до КС, наполягати на неконституційності закону, вже застосованого при вирішенні тієї чи іншої справи, напри¬клад, у суді іншої інстанції або юрисдикції.
КС уже довгий час від¬мовляється від перевірки конституційності постанов пленумів інших вищих судів. Адже ці акти формулюють квазінормативні положення, від яких жоден суддя в судовій системі Росії ніколи не дозволить собі від¬ступити. Здавалося б, як квазінормативні подібні постанови мали б перевірятися КС. Але не перевіряються. Все це наводить на сумні думки. Інші види юрисдикції наполегливо проявляють себе як недружні відносно КС, хоча сам суд завжди ставиться до них з повагою і визнає їхні повноваження.
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!