Шлюб за політичним розрахунком

Багатоходова комбінація, що проробляється в штабах, має забезпечити мандати Тимошенко й Луценку

Чим складніша система чи політична комбінація, тим менша ймовірність, що вона спрацює. Це правило, напевне, підзабули в опозиційному таборі, коли розробляли стратегію виступу єдиним фронтом на парламентських виборах. Адже її успіх залежить від багатьох умов, виконати які буде не так уже й просто, навіть якщо вдасться сформувати парламентську більшість.

І третій стане першим…

 Початок календарної весни збігся в часі з інформацією про те, що нинішній лідер опозиції Юлія Тимошенко в листі, переданому на волю з Качанівської колонії, закликала своїх однопартійців сформувати єдиний список кандидатів для висування на цьогорічних парламентських виборах. Це, звісно, не є новиною, оскільки перед кожною виборчою кампанією — чи то на загальнодержавному, чи на місцевому рівні — опозиціонери збираються об’єднатися, аби не розпорошувати сил на боротьбу між собою.

Сенсацією було те, що, за інформацією «Української правди», Ю.Тимошенко погодилася, аби список, що формально затверджуватиме з’їзд ВО «Батьківщина», де-юре очолив не хто інший, як лідер «Фронту змін», тобто один з головних конкурентів на опозиційному фланзі самої Юлії Володимирівни. Щоправда, за умов досягнення домовленості між двома партіями та виконання певних процедурних передумов. Більше того, як стверджує інтернет-видання, створення такого політичного союзу обговорювалося на зустрічі опозиціонерів із заступником держсекретаря США Філом Гордоном на початку лютого поточного року.

Проте річ не в тому, на кого робитимуть ставку за океаном. Хоча, з погляду фінансової та морально-словесної підтримки, цей чинник буде доволі вагомим для забезпечення передвиборної кампанії єдиного «опозиційного фронту» (чи «опозиційної Батьківщини»?). Чи то в головах політтехнологів, чи то в самої Ю.Тимошенко виникла ідея, що спочатку на чільні місця в списку поставлять саме ЮВТ та Юрія Луценка. А.Яценюку дістанеться почесне третє місце. Й оскільки, попри всі заклики з-за кордону, Центрвиборчком не стане порушувати Конституцію, яка безумовно забороняє балотуватися особам, які мають непогашену судимість (не кажучи вже про засуджених, які відбувають покарання), та реєструвати такий список, в остаточному варіанті списку, який, власне, і побачать виборці, першим номером стане Арсеній Петрович.

Однак галасом навколо «незаконного» позбавлення права бути обраними цей сценарій не вичерпується.

 З тюрми на «бал»?

 В опозиції всерйоз розраховують на свою перемогу та отримання більшості у ВР VII скликання з наступним відстороненням від влади Президента. У такому разі попереднє висунення в списку ув’язнених лідерів, за задумом авторів такої ідеї, має допомогти Ю.Тимошенко і Ю.Луценку отримати депутатські мандати. Як саме — механізм наразі не розкривається.

Очевидно, що для цього недостатньо ухвалити закон про вилучення з Кримінального кодексу статей, за якими судили вищезгаданих лідерів опозиції. Це лише дозволить вийти їм на волю. Але жоден суд, навіть європейський, не здатен видати депутатський мандат. Пригадаймо, зокрема, аналогічний випадок із практики Євросуду щодо «неконвенційності» відмови в реєстрації кандидатом колишнього президентського охоронця Миколи Мельниченка. Адже ні Ю.Тимошенко, ні Ю.Луценко фактично у виборах участі не братимуть. Так само не буде підстав і для анулювання результатів виборів.

Отже, всі спроби втручання на законодавчому рівні у формування складу ВР суперечитимуть Конституції. Хіба що в штабі опозиції взагалі планують не звертати на неї увагу й розраховують рішенням якогось районного суду зобов’язати ЦВК зареєструвати Юлію Володимирівну та Юрія Віталійовича народними обранцями. Утім, для цього не потрібно вигадувати складних комбінацій. Але й про принципи демократії доведеться надовго забути.

Найпростіше було б виправити кримінальний, а принагідно й виборчий закони таким чином, аби Ю.Тимошенко та Ю.Луценко мали змогу балотуватися, партії — блокуватися, після чого оголосити про розпуск парламенту. Звісно, якщо мати в ньому більшість. Бажано — конституційну, аби не зважати на президентське вето.

Однак така процедура потребуватиме певного часу. Тобто після урочистого відкриття ВР VII скликання пройде не один місяць, перш ніж усі необхідні проекти стануть законами. Причому, хоч як дивно, на перших порах опозиції доведеться визнати результати таких виборів, аби мати можливість попрацювати із законодавством.

 Хто не ризикує, той…

 Крім того, такий політичний шлюб за взаємним розрахунком небезпечний для кожного з «подружжя». А.Яценюк, попри вагомий результат на попередніх президентських виборах, за останні роки не спромігся додати рейтингу. Очевидно, цьому завадив брак досвіду в політичній боротьбі, що унеможливлює здобуття статусу опозиціонера №1. Достатньо пригадати, як безславно закінчився перший злет Арсенія Петровича на найвищу законодавчу посаду. Не спромігшись заручитися підтримкою гіпотетичних союзників, він був змушений здати крісло спікера. Напевно, пам’ятаючи про цю «гулю», він може пристати на пропозицію очолити список чужої партії, розкручуючи її бренд для виборців.

У штабі «біло-сердечних» свій розрахунок: попри широкі лави відомих у парламентських колах політиків, БЮТ нікого запропонувати виборцям як обличчя партії на виборах до ВР. Амбіції та харизма Ю.Тимошенко не допускали жодного з її соратників до політичного Олімпу. Тому альтернативи у власній партії їй не було й не буде. Принаймні сама Юлія Володимирівна, судячи з листа, не полишає надії взяти участь у наступних президентських перегонах.

Тому деякі експерти наголошують на кризі в лавах опозиції, де суперечності сягнули апогею. Наприклад, той самий Віталій Кличко, якого попервах номінували на роль «тяглової конячки» для опозиційного списку, схоже, увірував у власні політичні здібності. Адже в окремих соціологічних опитуваннях йому пророкують самостійне подолання 5%-го бар’єра. Щоправда, у 2006 та 2008 роках йому так само обіцяли перемогу нокаутом на виборах мера Києва.

Крім того, у середину самого БЮТ уже закладено міну сповільненої дії в особі Наталії Королевської. І хоча дотепер ніхто з «біло-сердечних» не наважився назвати її проектом Банкової, але той факт, що цю особу не запрошують замістити жінку №1 у списку, говорить сам за себе.

Отже, якщо А.Яценюк усе ж погодиться на запропонований йому сценарій, то опиниться між молотом та ковадлом. Адже, з одного боку, йому буде складно розраховувати на підтримку недружньої до нього частини БЮТ, а з другого — доведеться прийняти на себе головний удар критики від так само недружніх до його особи представників теперішньої влади.

Якщо ж припустити, що молодий політик спроможеться продовжити парламентське життя ситуативним союзникам, то навряд чи останні з удячності дозволять йому вести самостійну гру. Більше того, весь цей час два головні опозиціонери залишатимуться за гратами, тоді як їхні однопартійці ділитимуть комітети, а можливо, домовлятимуться за крісла в Уряді в обмін на підтримку бюджету-2013. І чи не станеться так, що вихід екс-прем’єра на волю стане невигідним не тільки нинішній владі, а й частині «списочників», особливо за квотою «фронтовиків», які вперше потраплять до парламенту?

Як відомо, шлюби за розрахунком закінчуються гучними розлученнями та процесами, в яких ідеться про поділ майна. І політичні союзи навряд чи є винятками із цього правила…