Процентний дохід від облігацій, які не належать до власних активів, не включається до бази оподаткування прибутку
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
24 жовтня 2011 року м.Київ
Колегія суддів Верховного Суду України в складі:
головуючого — Кривенка В.В.,
суддів: Барбари В.П., Берднік І.С., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Гуля В.С., Гуменюка В.І., Гусака М.Б., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., Кліменко М.Р., Колесника П.І., Короткевича М.Є., Коротких О.А.,
Косарєва В.І., Кривенди О.В., Кузьменко О.Т., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., Патрюка М.В., Пивовара В.Ф.,
Пилипчука П.П., Потильчака О.І., Пошви Б.М., Редьки А.І., Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., Шицького І.Б., Яреми А.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Закритого акціонерного товариства з іноземними інвестиціями «Дніпропетровський олійноекстракційний завод» до спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Дніпропетровську (далі — СДПІ) про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2007 року товариство звернулося в суд з позовом до СДПІ про визнання протиправним податкових повідомлень-рішень від 13.10.2006 №*, від 7.11.2006 №**, від 8.12.2006 №***, від 16.02.2007 №****, якими йому зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 137870 грн.
На обгрунтування позову зазначило, що прийняте СДПІ за результатами перевірки рішення про зменшення суми бюджетного відшкодування грунтується на висновках податкового органу, які суперечать фактичним обставинам та нормам чинного податкового законодавства, оскільки відсутні підстави для виключення зі складу податкового кредиту товариства витрат з передпродажної підготовки продукції позивача та дистриб’юторських послуг, бо ці витрати належать до господарської діяльності позивача.
Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.04.2007 позов задоволено: визнано протиправними податкові повідомлення-рішення від 13.10.2006 №*, від 7.11.2006 №**, від 8.12.2006 №***, від 16.02.2007 №****.
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 9.09.2008 постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 17.04.2007 скасував, у задоволенні позову відмовив.
Ухвалою Вищого адміністративного суду від 12.05.2011 постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 9.09.2008 скасовано та залишено в силі постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 17.04.2007.
У справі, що розглядається, касаційний суд, погоджуючись із рішенням суду першої інстанції про задоволення позову, послався на те, що дистриб’юторська угода спрямована на забезпечення попиту на продукцію позивача, просування її на ринку, а тому спрямована на забезпечення отримання в майбутньому доходів від його виробництва. Оскільки характер витрат позивача на придбання послуг з передпродажної підготовки та послуг з інтенсифікації продаж як таких, які пов’язані з власною господарською діяльністю позивача, що відповідно до п.5.1 ст.5 закону від 28.12.94 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» є визначальною ознакою витрат як валових, відповідачем не заперечувався, має місце юридичний факт із яким пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 закону від 3.04.97 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» пов’язує виникнення у платника податку права на податковий кредит.
Не погоджуючись із ухвалою касаційного суду, СДПІ звернулася із заявою про її перегляд з підстави неоднакового застосування касаційним судом пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 закону №168/97-ВР, п.1.32 ст.1, п.5.1 ст.5 закону №334/94-ВР.
На підтвердження неоднакового застосування касаційним судом норми матеріального права СДПІ послалася на ухвалу ВАС від 29.03.2011 (справа №А37/11-07). У зазначеному судовому рішенні Вищий адміністративний суд визнав неправомірним віднесення до складу валових витрат та податкового кредиту винагороди за отримання дистриб’юторських послуг, оскільки реалізація продукції належить до господарської діяльності саме дистриб’ютора, адже саме він реалізує її третім особам на підставі укладених між дистриб’ютором та третіми особами договорів, у той час як виробник не може підтвердити документально роздрібну торгівлю готовою продукцією.
Ухвалою ВАС від 4.07.2011 справу допущено для перегляду Верховним Судом.
Перевіривши за матеріалами справи наведені у заяві доводи, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Суди попередніх інстанцій встановили, що товариство є виробником соняшникової рафінованої олії.
Продаж власної готової продукції на території України здійснюється через мережу дистриб’юторів. Відповідно до дистриб’юторської угоди — продавець (товариство) продає та поставляє дистриб’ютору продукцію на основі прийняття замовлень дистриб’ютора до виконання, що надаються продавцеві на умовах базису поставки Інкотермс 2000 СРТ склад дистриб’ютора. Реалізація товару від дистриб’ютора в торгівельну мережу здійснюється на підставі угод, укладених дистриб’ютором із третіми особами.
Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 закону №168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.81 цього закону, протягом звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 закону №334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу — це сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Дистриб’юторська угода є змішаною угодою, що грунтується на договорі купівлі-продажу та договорі про надання послуг.
Зміст дистриб’юторської угоди як змішаної угоди продажу-послуги полягає не тільки в переході до дистриб’ютора права власності на товар, переданий продавцем (товариством) дистриб’ютору, а й наданні послуг продавцю, зокрема: з підготовки товарних партій до участі в акціях у торговельних точках; розміщення рекламної продукції продавця в торгових точках; розташування продукції в торгівельних точках; оформлення продукції згідно зі встановленими стандартами мерчандайзингу; підготовки та організації рекламних акцій та/або стимулюючих заходів для споживачів з активізації продажу продукції в торгівельних точках; вчиненні інших законних дій для утримання позиції продукції на ринку та постійного поширення позиції продукції.
Пунктом 1.32 ст.1 закону №334/94-ВР визначено, що господарська діяльність — будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.
Аналіз дистриб’юторської угоди, укладеної позивачем, дає підстави вважати, що послуги, які надавав дистриб’ютор товариству, спрямовані на отримання доходу останнього.
Таким чином, понесені товариством витрати з передпродажної підготовки в мережі роздрібної торгівлі (розвезення готової продукції роздрібним покупцям, розміщення готової продукції у роздрібній мережі) належать до валових витрат, оскільки вони пов’язані з його господарською діяльністю, а отже, правомірно включені позивачем до складу податкового кредиту.
Враховуючи наведене, а також те, що при вирішенні спору суд касаційної інстанції правильно застосував норми матеріального права, у задоволенні заяви СДПІ слід відмовити.
Керуючись стст.241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні заяви спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Дніпропетровську відмовити.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого п.2 ч.1 ст.237 Кодексу адміністративного судочинства.
Весь номер в форматі PDF
(pdf, 3.1 МБ)
Матеріали за темою
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!