Безвідплатність як істотна умова

Мотиви укладення договору дарування не мають правового значення для вирішення спору про визнання його недійсним з підстав укладення внаслідок помилки

Верховний Суд України

Іменем України
Ухвала

12 жовтня 2011 р.                  м.Київ

Колегія суддів Судової палати в цивільних справах Верховного Суду України в складі: 

головуючого — Яреми А.Г., ,

суддів: Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 6 до Особи 7, треті особи: приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Особа 8, Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Даніель» (далі — ПАТ «КБ «Даніель»), про визнання договору дарування квартири недійсним, за касаційною скаргою ПАТ «КБ «Даніель» на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13.05.2010 та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 14.07.2010,

 ВСТАНОВИЛА:

 У жовтні 2009 року Особа 6 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що йому та його дружині, Особі 9, на праві власності належала квартира за Адресою 1. У 2003 році подружжя домовилося зі своєю дочкою, Особою 7, про передання їй у власність зазначеної квартири за умови, що вона забезпечить їх доглядом, харчуванням та утримуватиме квартиру в належному стані. 26.09.2003 між ним, Особою 9 і Особою 7 було укладено договір дарування вказаної квартири. Інформація 1 Особа 9 померла. З початку 2009 року Особа 7 припинила доглядати за ним, перешкоджає його проживанню в зазначеній квартирі, змінила замки. Посилаючись на те, що, укладаючи договір дарування, він помилився щодо природи правочину, оскільки мав на меті укладення договору довічного утримання, а, крім того, є людиною похилого віку, учасником бойових дій, часто хворіє та потребує стороннього догляду, не має іншого місця проживання, Особа 6 просив визнати договір дарування недійсним.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13.05.2010, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 14.07.2010, позов задоволено частково: визнано недійсним договір дарування Ѕ частини квартири за Адресою 1, який укладений 26.09.2003 між Особою 6 та Особою 7, посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Особою 8, за реєстраційним №3441.

У вересні 2010 року ПАТ «КБ «Даніель» звернулося до ВС із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13.05.2010 та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 14.07.2010, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п.2 розд.XIII «Перехідні положення» закону від 7.07.2010 №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до ВС до 15.10.2010 і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються ВС у порядку, який діяв до набрання чинності цим законом.

У зв’язку із цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому ЦПК від 18.03.2004 в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із законом від 7.07.2010 №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів».

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що Особа 6, укладаючи договір дарування, мав на меті укладення договору довічного утримання, оскільки між сторонами була усна домовленість щодо істотних умов такого договору.

З висновками судів погодитися не можна.

За положеннями ст.213 ЦПК, рішення суду повинне бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним процесуальним вимогам судові рішення не відповідають.

Під час розгляду справи судом установлено, що Особі 6 та його дружині, Особі 9, на праві власності в рівних частках належала квартира за Адресою 1. 26.09.2003 між Особою 6,Особою 9 та Особою 7 було укладено договір дарування вказаної квартири. Інформація 1 Особа 9 померла. Відповідно до витягу з Єдиного реєстру заборон на відчуження об’єктів нерухомого майна 23.11.2009 на спірну квартиру накладено заборону на відчуження (арешт) на підставі договору іпотеки від 14.12.2007, укладеного між ПАТ «КБ «Даніель» (іпотекодержателем) і Особою 7 (іпотекодавцем).

За положеннями ст.243 ЦК УРСР, чинного на час укладення оспорюваного договору, за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передання майна обдарованому.

Відповідно до ч.1 ст.56 цього кодексу угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки.

Тобто помилка — це неправильне сприйняття стороною суб’єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена.

Правила ст.56 ЦК УРСР не поширюються на випадки, коли помилка стосується мотивів укладення угоди.

Помилково застосувавши до спірних правовідносин положення ЦК, суд першої інстанції, на порушення вимог стст.214, 215 ЦПК, на зазначені положення закону уваги не звернув; у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню; не встановив і не зазначив у рішенні, у чому полягала помилка Особи 6 під час укладення договору дарування, яку саме істотну умову такої угоди він неправильно сприймав, яким чином таке неправильне сприйняття вплинуло на його волевиявлення, з огляду на те, що договір дарування є безвідплатним договором і мотиви укладення угоди не мають правового значення для вирішення спору про визнання недійсним договору з підстав його укладення внаслідок помилки.

Крім того, висновки суду першої інстанції не грунтуються на належних доказах, що характеризує їх суть для справи, оскільки, крім визнання Особою 7 позову, інших доказів у справі немає.

При цьому місцевий суд не врахував, що ознаками судових доказів є їх достовірність і достатність.

Достовірність доказів — це їх якість, точність і правильність відображення обставин, що входять у предмет доказування. А достатність — це сукупність доказів, яка дозволяє вирішити справу.

Указаним вимогам рішення не відповідає, оскільки суд не дав оцінки таким фактам, як передача Особі 7 спірної квартири в іпотеку та її спір з банком із цього приводу.

Поза увагою суду залишилися й мотиви позовних вимог, відповідно до яких Особа 7 припинила доглядати за Особою 6 з початку 2009 року, перешкоджає його проживанню в спірній квартирі, змінила замки, і саме це стало підставою для виникнення спору в суді.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, на порушення вимог стст.303, 315 ЦПК, належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги ПАТ «КБ «Даніель», в ухвалі не зазначив конкретних обставин та фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч.2 ст.338 ЦПК.

Керуючись ст.336 ЦПК, колегія суддів Судової палати в цивільних справах Верховного Суду

 УХВАЛИЛА:

 Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» задовольнити.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13.05.2010 та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 14.07.2010 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.