Віргілюс ВАЛАНЧЮС: «Не можна покращити минулого. Слід зосередитися на майбутньому»
Останніми роками в Україні працювало кілька іноземних проектів, спрямованих на проведення реформ у судовій системі та на забезпечення прозорості українського судочинства. Зокрема, тепер працює проект Європейського Союзу «Підтримка реформ у сфері юстиції в Україні», головним експертом якого є професор Віргілюс Валанчюс. Він погодився відповісти «ЮРЛИГЕ» на запитання щодо ефективності реформ і люстрації суддівського корпусу.
— Пане професоре, виходячи з досвіду перебудови судових систем в європейських країнах, що потрібно, аби реформа стала успішною?
— Як член Консультативної ради європейських суддів, інших міжнародних та європейських організацій я був задіяний у розробленні європейських стандартів, їх упровадженні в різних країнах, а також у подібних європейських проектах (зокрема в проекті «Східне партнерство» за участю Азербайджану, Вірменії, Грузії, Молдови та України). Крім того, я долучався до судових реформ у балканських та інших країнах.
Необхідно знати: ідеальної судової системи у світі не існує. Є, однак, європейські та міжнародні стандарти, яких демократичні держави намагаються дотримуватися.
— Які підходи та принципи ви можете порекомендувати для проведення ефективної люстрації суддів в Україні?
— В Україні дуже унікальна ситуація. Її не слід порівнювати з досвідом інших європейських країн, які пройшли процес перевірки. Люстрація суддів, працівників правоохоронних органів, державних службовців та ін., як правило, пов’язана із загальною зміною політичного режиму (наприклад, від соціалістичної до ринкової економіки тощо). Тому я був би дуже обережний з використанням терміна «люстрація» тут, в Україні. Коректніше було б назвати це оцінюванням і перевіркою певних категорій осіб.
Що стосується суддів, то, відверто кажучи, не розумію, чому перевірка (або, як часто кажуть, люстрація) спрямована тільки на них? Цей процес не повинен виглядати так, ніби перевірка використовується тільки як інструмент для помсти. На мій погляд, це питання набагато складніше. Якщо перевірка працівників правоохоронних органів, прокурорів, суддів і взагалі, підкреслюю, державних службовців таки відбудеться, необхідно взяти до уваги деякі основні питання.
Не можна покращити минулого. Слід зосередитися на майбутньому. З таким підходом є значно більше шансів для досягнення позитивних результатів. Зверну вашу увагу на просту істину, закріплену в прислів’ї: сім разів відміряй, один раз відріж. По-перше, мета перевірки повинна бути чіткою та зрозумілою для всіх. По-друге, необхідно застосовувати об’єктивні критерії перевірки. Склад органу, який займатиметься перевіркою, не має викликати сумнівів. Процедури атестації повинні бути об’єктивними та прозорими. Мають бути створені процесуальні гарантії. Особа повинна мати право оскаржити рішення тощо.
— На ваш погляд, українським суддям достатньо тих гарантій їх діяльності, які передбачені чинним законодавством?
— Справді, в Україні, як і в багатьох інших європейських країнах, немає системних проблем на законодавчому рівні. Уважно прочитайте рішення ЄСПЛ «Олександр Волков проти України», останні висновки Венеціанської комісії — і ви побачите, що саме повинно бути покращено на конституційному й законодавчому рівнях. Проблема полягає якраз в інтерпретації та застосуванні законів.
У державах, де забезпечується верховенство права, положення закону інтерпретуються передусім з огляду на необхідність захисту прав та основних свобод людини. В Україні над цим ще треба багато працювати. Це стосується всього сектору юстиції. Такий підхід до правотлумачення та правозастосування має бути запроваджено як у міліції, прокуратурі, інших правоохоронних органах, так і в судах.
— Що ви думаєте про ефективність системи судів України?
— В Європі немає аналогів, з якими можна порівняти Україну. Чотирирівнева судова система є занадто складною та створює багато невизначеностей, непотрібну внутрішню конкуренцію тощо. Виникає запитання: чи зручна така система для громадськості? До речі, це зовсім не риторичне питання. Чим більше судових інстанцій у країні, тим більші ризики, що будуть порушення ст.6 конвенції щодо тривалості судового розгляду. На мій погляд, слід ініціювати серйозну дискусію стосовно того, що робити з вищими спеціалізованими та Верховним судами.
Досить складно не погодитися з твердженням, що в Україні існує система подвійної касації. Це не відповідає європейським стандартам. Для мене особисто незрозуміло, чому розділяють загальні та господарські суди, коли характер правових спорів, які ними розглядаються, майже не відрізняється. Водночас адміністративні суди в правових державах відіграють дуже важливу роль і в більшості країн ЄС відокремлені від загальних.
— Якою має бути роль Верховного Суду в цій системі?
— З прийняттям у липні 2010 року закону «Про судоустрій і статус суддів» роль і повноваження ВС суттєво зменшилися. Здається, для цих змін існували зовсім неюридичні причини. Верховний Суд, як і в інших європейських країнах, повинен мати повноваження для забезпечення єдності судової практики. Відповідно до заздалегідь установлених критеріїв він має бути в змозі вирішити, яка справа є достатньо важливою для перегляду на цьому рівні. Правові питання, а не факти, що повинні бути оцінені та встановлені в перших двох інстанціях, мають найбільш суттєве значення для верховних судів у Європі.
— На вашу думку, хто повинен притягувати суддів до відповідальності?
— Можна поставити запитання: чи оптимальною є нинішня система, в якій деякі судді притягуються до дисциплінарної відповідальності одним органом (Вищою кваліфікаційною комісією суддів), а інші — іншим (Вищою радою юстиції)? Над цим також слід подумати.
На мій погляд, один і той же орган не повинен розслідувати й накладати стягнення на суддів. Це те саме, якби слідчий здійснював попереднє розслідування, а потім сам же й обирав санкції для особи, яку обвинувачує. Ці функції краще розділити. Список дисциплінарних санкцій має бути розширений, аби забезпечити більш індивідуальний підхід до кожної конкретної ситуації.
Вважаю, що слід виключити так зване порушення присяги як підставу для звільнення суддів, що піддавалося значній критиці.
— Якою ви бачите роль голови суду і хто його має призначати?
— Голова суду є primus inter pares (перший серед рівних). Повноваження на цій посаді мають бути мінімальними. У нього не повинно бути жодних повноважень, які дозволяють йому поставити під загрозу незалежність судді. На мій погляд, якби голову суду обирали його колеги, було б менше можливостей для зловживання владою.
— Як забезпечити добір кваліфічкованих кадрів для роботи в судовій системі? Як зробити цю процедуру прозорою?
— Знову ж таки — встановити об’єктивні критерії, що базуються на заслугах кандидата, забезпечити прозору процедуру відбору й дотримуватися цього на практиці. У мене викликає значні сумніви необхідність написання реферату кандидатами на посади суддів і подання його ВРЮ. Загалом процес добору й порядок призначення видається надто складним. Я все ще чую багато скарг щодо прозорості цього процесу. Звичайно, кандидати повинні бути належним чином підготовлені. Об’єктивність і справедливість оцінювання їхніх знань не повинні викликати жодних сумнівів.
Необхідно забезпечити грунтовну підготовку початківців і постійне навчання під час перебування на посаді. Сьогодні на посади суддів в Україні можуть претендувати дуже молоді люди. Варто обговорити можливість збільшення граничного віку. Професійний та життєвий досвід не слід недооцінювати.
Досвідом реформування судочинства В.Валанчюс не раз ділився з українськими законниками.
Матеріали за темою
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!