Справа техніки

Які «гаджети» пропонує новий КПК учасникам кримінального провадження

Електронні браслети на підозрюваних, спілкування судді зі свідками через скайп, фонограма допиту замість паперового протоколу — все це в найближчому майбутньому з’явиться в Україні, коли Кримінальний процесуальний кодекс, проект якого зареєстрований у парламенті під №9700, набере чинності.

Засоби фіксації: протоколи здають позиції

 Гласність судового процесу та його повна фіксація технічними засобами — це той конституційний принцип українського судочинства, який дотепер забезпечується з великим небажанням і нерозумінням. Навіщо, мовляв, потрібні цей зайвий клопіт і витрати, якщо й так усе заноситься в протокол?

Дійсно, згідно з чинним КПК основним засобом фіксації перебігу слідчих дій і судових засідань є протокол. Фонограма — зовсім не обов’язкове починання, що передбачає додаткові вимоги: фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувальної апаратури здійснюється лише на вимогу учасників (ст.87), якщо ж звукозапис застосовувався при проведенні слідчої дії, то отриману фонограму необхідно прослуховувати після закінчення такої дії та продублювати інформацію в протоколі (ст.851).

Проект істотно зміщує акценти. Згідно стст.27, 107 фіксування судового провадження за допомогою технічних засобів є обов’язковим. Під час судового розгляду справи повинен забезпечуватися повний звукозапис засідання. Учасники судового провадження мають право отримати копію фонограми.

На досудовому слідстві застосування технічних засобів фіксації є обов’язковим, якщо учасники процесуальної дії заявили відповідне клопотання. Важливо, що проект значно полегшує роботу слідчим: згідно з ст.104 в разі, коли допит фіксується технічними засобами, текст показань може в протокол і не заноситися. Достатньо буде тільки зробити відповідну відмітку про те, що свідчення зафіксовані на носієві, який додається.

Ігнорування вимоги обов’язковості фіксування окремих процесуальних дій тягне за собою недійсність таких дій, а отримані результати множаться на нуль. Відсутність же технічного носія інформації, на якому зафіксовано провадження в суді першої інстанції, визнається істотним порушенням вимог закону і є підставою для скасування всього рішення судом апеляційної інстанції (стст.409, 412). Що, втім, передбачається й чинним КПК.

Як і тепер, на суді можна буде використовувати портативні аудіозаписувальні пристрої. А ось фотографування і відеозапис, трансляцію засідання по радіо та телебаченню, а також застосування стаціонарної апаратури доведеться погоджувати із судом і всіма учасниками засідання — такі межі гласності й відвертості, зазначені в ст.27 проекту.

Та й повна фіксація судового процесу виявилася не такою вже повною.

Згідно з ст.107 проекту в разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, що беруть участь у судовому провадженні, або якщо засідання суду відбувається за їх відсутності (наприклад, стст.406, 435 — письмове апеляційне й касаційне провадження), то фіксування технічними засобами не здійснюється.

Звуки (скрип ручок або стукіт по клавішах комп’ютера, навіть у поєднанні з шелестінням сторіночок кримінальної справи) мало характеризують хід судового засідання й навряд чи чимось допоможуть сторонам у захисті їхніх прав.

Мабуть, приблизно такої позиції дотримувався й Конституційний Суд, тлумачачи положення про повне фіксування судочинства. Зокрема, у рішенні від 8.12.2011 №16-рп/2011 було зазначено, що в судових засіданнях, які проводяться за відсутності всіх учасників судового процесу (як через їх нез’явлення, так і у зв’язку з письмовою формою провадження), «фактично відсутній предмет фіксації технічним засобами в розумінні п.7 ч.3 ст.129 Конституції». А тому говорити про порушення права людини на судовий захист тут недоречно.

 Засоби зв’язку: виклики через Інтернет і допити он-лайн

 Такі слідчі дії, як допит і пізнання (ст.232 проекту), а також окремі процесуальні дії в суді (ст.336) можна буде проводити в режимі відеоконференції при трансляції з віддаленого приміщення (дистанційне досудове розслідування й дистанційне судочинство).

Застосування відеоконференц­зв’язку передбачається для випадків, коли через якісь причини учасник процесу не може прибути на місце проведення дії чи немає часу чекати його приїзду, якщо мова йде про убезпечення осіб або коли допитується неповнолітній свідок (потерпілий), а також при будь-яких інших обставинах, які суд чи слідчий визнає достатніми.

Ініціювати дистанційне спілкування може як слідчий (суддя), так і зацікавлений учасник. Хід і результати процесуальних дій у режимі відеоконференції в обов’язковому порядку повинні записуватися на відео.

Слідчому та прокуророві також надається право опитувати осіб по телефону з подальшим складанням рапорту.

Аналогічним чином можливе дистанційне проведення допиту за запитом компетентного органу іноземної держави (ст.567).

Варто зауважити, що окремі положення про можливість проведення відео- і телефонних конференцій з’явилися в КПК півроку тому (літом 2011 року кодекс, зокрема, був доповнений ст.853) у зв’язку з ратифікацією Другого додаткового протоколу до Європейської конвенції про взаємну допомогу в кримінальних справах. Проте норма не була забезпечена фінансово, у зв’язку з чим вона фактично залишилася на папері.

Цього разу до справи підійшли відповідальніше: п.18 розд.XІ «Перехідні положення» проекту визначили мінімальну кількість «точок відеозв’язку» й зобов’язали Кабмін протягом місяця знайти внутрішні резерви для їх оснащення.

Так, технічними засобами проведення дистанційного провадження в режимі відеоконференції повинні бути обладнані:

• органи досудового розслідування;

• всі місцеві суди (не менше 2 залів засідань у кожному);

• апеляційні суди (не менше 4 залів);

• ВСС і Верховний Суд (не менш ніж по 5 залів);

• всі СІЗО і установи виконання покарань (не менш ніж по два приміщення в кожному).

До речі, порядок виклику до слідчого, прокурора, слідчого судді та в суд припускає можливість відправки повістки електронною поштою (ст.135 проекту). Тільки ось для доведення факту її отримання особою вона повинна виконати дві умови: заздалегідь повідомити чиновника про адресу своєї поштової скриньки в Інтернеті й підтвердити отримання повістки, відповівши йому електронним листом. З огляду на  рівень довіри громадян до правоохоронних органів можна говорити про декларативний характер норми, яка працюватиме тільки у виняткових випадках.

 Докази: немає довіри до техніки?

 Навряд чи хтось сперечатиметься, що телефонну розмову з погрозами на адресу потерпілого більш повно зафіксує спеціальна звукозаписувальна апаратура, ніж це зробить слідчий із слів самого потерпілого. Відеоряд камери вуличного спостереження дасть уявлення про обставини злочину краще, ніж про нього розкажуть свідки. Техніка неупереджена, вона позбавлена емоцій та суб’єктивного сприйняття того, що відбувається.

Проте з позиції як чинного закону, так і майбутнього, отримані з її допомогою матеріали значать для суду не більше, ніж, наприклад, явно неправдиві слова людини, спійманої на місці злочину. За минуле більш ніж півстоліття в законодавця не додалося довіри до фактичних даних, отриманих за допомогою технічних засобів. У чому ж причина: у помилках розробників чи відсталості мислення?

Жоден доказ не має наперед встановленої сили — це найважливіша умова оцінки доказів слідчим, прокурором, судом, яка закріплена в чинному КПК (ст.67) і зберігається в проекті (ст.94). На підставі всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, уповноважені суб’єкти оцінюють кожен доказ з точки зору незалежності, допустимості й достовірності, а сукупність доказів — з позиції їх достатності та взаємозв’язку.

Спроби поставити одне джерело доказів вище за інші ні до чого доброго не приводили. Досить пригадати позицію відомого Андрія Вишинського про визнання як головний доказ вини підсудного при розслідуванні політичних кримінальних справ у першій половині ХХ ст. Та що там сталінські часи! Буквально кілька років тому в Україні «царицею доказів» у справах про адміністративні правопорушення була оголошена фотографія із сумнівною кількістю пікселів. Водії добре пам’ятають розсилку «листів щастя», в яких єдиним і достатнім, на думку ДАІ, доказом порушення Правил дорожнього руху виступав знімок, зроблений приладом «Візир». З другого боку, Інтернет ряснів відеороликами, знятими все тим же «Візиром». Наприклад, як автобус на зупинці висаджує пасажирів на швидкості 80 км/год.

Отже, однакова довіра до всіх джерел інформації та їх оцінювання в сукупності — необхідна умова повного й неупередженого розслідування злочинів.

Повертаючись до аналізу проекту, відзначимо, що процесуальними джерелами доказів залишаються показання, речові докази, документи, висновки експертів. Проте, на відміну від чинного закону, тепер поняттям «документ» охоплюються будь-які матеріали фотографування, звукозаписи, відеозаписи, а також інші носії інформації (зокрема електронні), що містять відомості, які можуть використовуватися як доказ факту або обставин, котрі підлягають установленню під час кримінального провадження.

Іншими словами, надане стороною домашнє відео, або інтернет-листування, або матеріали негласних слідчих (розшукових) дій уважатимуться документами. Для підтвердження їх достовірності в проекті закладена можливість проведення експертизи, а підробка звуко- і відеозаписів розглядається як підробка документів (стст.266, 359).

 Засоби контролю: великий брат спостерігає за вами

 Нововведенням для українського кримінального процесу стане застосування електронних засобів контролю за підозрюваними й обвинуваченими. Згідно з ст.195 проекту ці «кримінальні гаджети» застосовуватимуться відносно тих осіб, яким слідчий суддя або суд вибрав запобіжний захід, не пов’язаний з позбавленням волі (якщо у відповідній ухвалі зазначено про необхідність контролю), або яких «засудив» на час розгляду справи до домашнього арешту.

Закріплений на тілі людини пристрій дозволятиме простежувати й фіксувати її місцезнаходження. У проекті спеціально застережено, що при цьому не повинен порушуватися звичний уклад життя (звичайно, за винятком обмеження в переміщенні); прилад не повинен спричиняти незручностей при його носінні, а тим більше негативно відбиватися на здоров’ї людини.

А щоб не було спокуси вийти з-під контролю (наприклад, зняти або перепрограмувати пристрій), проект припускає можливість заміни початково обраного запобіжного заходу на менш приємний — тримання під вартою.

Й, оскільки народних умільців у країні більш ніж досить, для перевірки дотримання умов носіння пристрою передбачається залучення людського чинника. Наприклад, ст.181 проекту працівникам органу внутрішніх справ дається право без попередження відвідати заарештованого й поцікавитися, як він виконує взяті на себе зобов’язання.

Хоча порядок застосування засобів контролю ще належить розробити Міністерству внутрішніх справ, уже тепер можна з великою мірою ймовірності описати, як це виглядатиме на практиці (адже брати-слов’яни в цьому питанні нас дещо випередили).

У Росії та Білорусі електронні браслети минулого року були випробувані й, судячи з відгуків, зарекомендували себе добре. Ними цілком задоволені правоохоронні органи, оскільки дешевше надіти підозрюваному браслет і посадити під домашній арешт, ніж тримати в СІЗО. Змушені погоджуватись і громадяни, діями яких зацікавилася держава, адже, як мовиться, у гостях добре, а вдома краще.

Залежно від обраного запобіжного заходу використовується та чи інша система контролю. Якщо мова йде про домашній арешт, то в квартирі підозрюваного встановлюється базова станція, а на руку чи ногу йому надя­гають браслет, що передає сигнал на неї. Якщо заарештований виходить з будинку, то сигнал уривається і станція повідомляє контрольний орган про порушення режиму домашнього арешту. Далі відбувається виїзд працівників міліції та фіксування події на місці.

Другий варіант: коли контроль здійснюється у зв’язку з іншими запобіжними заходами, у браслет вмонтовується GPS-трекер, що дозволяє в режимі он-лайн простежувати не тільки те, в якому місті перебуває суб’єкт, а і яким боком вулиці він іде в даний момент. Комп’ютер контрольного пункту простежуватиме переміщення підконтрольних осіб цілодобово.

 Замість висновку: коли «цифра» замінить папір

 Підбиваючи підсумки, хотілося б зробити ще кілька зауважень. Відомо, що модель мобільного телефону морально застаріває вже через 3— 4 місяці після її появи — того вимагають закони ринку. На «схвалення» технічних новинок процесуальними законами потрібно значно більше часу.

Якщо підходити критично до запропонованих новел у процедурі застосування технічних засобів під час досудового слідства й у суді, можна відмітити, що вже сьогодні варто було б зробити крок трохи далі. Ну, хоч би закріпити відео як можливий, хай і альтернативний звукозапис, засобу фіксування судового процесу, а також дозволити учасникам застосовувати портативні фото- та відеопристрої для знімання засідань. Від цього в суддів і сторін у справі просвітліли б обличчя, не кажучи вже про те, що відеозапис, безумовно, інформативніший за фонограму.

Проте кримінальний процес в Україні поки залишається паперовим за своєю суттю. На жаль, адвокат не зможе знайомитися з матеріалами досудового розслідування за допомогою свого ноутбука, скинувши їх собі заздалегідь з комп’ютера слідчого. У століття цифрових технологій захисник, як і раніше, робитиме «необхідні виписки і копії» (ст.221 проекту).

Хоча тенденції зрушення в бік «цифри» в наявності: це й згадувана раніше заміна протоколу фонограмою, і визнання електронних носіїв інформації документами.

Час, безумовно, ще внесе корективи. Можливо, через півстоліття до паперових документів можна буде доторкнутися руками лише в архівах, усі провадження будуть у слідчого на одному айподі, а протоколи й постанови він буде надиктовувати (а не набирати на службовому комп’ютері, який у нашій країні став персональним зовсім недавно). Що ще — відтворення дій, обстановки й обставин події у форматі 3D? Очевидно: багато чого в кримінальному процесі, на що нині витрачається чимало часу, стане справою техніки. Поки ж можна говорити, що положення проекту КПК, запропонованого Президентом, відображають те, якою мірою криміналісти й процесуалісти готові сьогодні довіряти технічним пристроям.