Найчастіше підставою повернення касаційних скарг є неправильна сплата судового збору
Правосуддя коштує дорого, але його відсутність — ще дорожче, тому до нових правих сплати судового збору слід підходити з розумінням, адже саме вони мають забезпечити швидше й ефективніше правосуддя. Разом з тим чимало юристів через неуважність або незнання, звертаючись зі скаргою, перераховують кошти за старими правилами. Як наслідок, суду не залишається нічого іншого, окрім як повернути скаргу позивачеві.
Історія питання
21 січня 1993 р. Кабмін видав декрет «Про державне мито», яким було визначено перелік дій органів влади, за які справляється означене мито, коло платників та підстави звільнення від його сплати. За визначенням, наведеним у декреті, державне мито —це грошовий збір, що справляється в судових та арбітражних органах, органах державного нотаріату, МВС, МЗС, міських, сільських і селищних радах народних депутатів та інших органах, передбачених законодавством, за вчинення ними окремих дій та видачу документів.
Таким чином, поняття «державне мито» має широкий зміст, але розвиток та необхідність модернізації судової системи вимагали запровадження спеціального збору, який зараховується до спеціального фонду держбюджету.
З уведенням у дію Цивільного процесуального кодексу (1.01.2005) та Кодексу адміністративного судочинства (1.09.2005) мав бути прийнятий закон, який би регламентував порядок сплати та розміри ставок судового збору. Так, п.5 розд.XI «Прикінцеві та перехідні положення» ЦПК передбачав, що «до набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розміри судового збору, судовий збір при зверненні до суду сплачується у порядку і розмірах, встановлених законодавством для державного мита». Аналогічне положення було в п.3 розд.VIII «Прикінцеві та перехідні положення» КАС.
У подальшому Концепцією вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, схваленою указом Президента від 10.05.2006 №361/2006, передбачалося, що джерела фінансування видатків на здійснення правосуддя мають бути закріплені законодавчо. Поліпшенню фінансування судів мала сприяти заміна державного мита за звернення до суду на судовий збір, надходження від якого спрямовувалися б на забезпечення потреб судової влади. Розмір судового збору мав бути зумовлений видом і складністю судової справи; для адміністративного судочинства він мусив бути меншим, ніж для цивільного.
Перша спроба прийняти закон «Про судовий збір» була здійснена у 2006 р.
Новий час
Чинний закон «Про судовий збір» (№3674-VI) побачив світ завдяки старанням народних депутатів Юрія Мірошниченка, Володимира Пилипенка та Валерія Писаренка. Відповідний проект вони подали до Верховної Ради ще у 2010 р., але він був відправлений на повторне читання. 12.05.2011 названі парламентарі внесли на розгляд Верховної Ради виправлений проект. Його вона прийняла 8.07.2011, а невдовзі підписав Президент.
Метою ухвалення закону було визначення правових засад справляння судового збору відповідно до норм Господарського процесуального кодексу, ЦПК та КАС і виключення з них положень щодо сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Юристи обурювалися високими ставками судового збору та диференціацією їх розмірів залежно від категорій справ. Одначе слід визнати, що одним з основних завдань закону є створення передумов для забезпечення належного фінансування судової системи. Йдеться про зміцнення матеріально-технічної бази судів, створення Єдиної судової інформаційної системи, веб-порталу судової влади, комп’ютерних локальних мереж, сучасних систем фіксування судового процесу, придбання та обслуговування комп’ютерної та копіювальної техніки, впровадження електронного цифрового підпису тощо.
Сплата судового збору в господарському судочинстві в більших розмірах, ніж у цивільному, покликана стимулювати суб’єктів господарювання до дотримання договірної дисципліни та врегулювання конфліктів у позасудовому порядку. Це має зменшити кількість формальних, надуманих та безпідставних позовів, а отже, й навантаження на суддів. У свою чергу, у суду з’являться можливості й час для більш детального вивчення та якісного розгляду справ складних категорій.
Для правильного застосування закону «Про судовий збір» Вищий господарський суд видав інформаційний лист «Про Закон України «Про судовий збір» від 25.08.2011 №01-06/1175/2011, а пізніше на його доповнення — інформаційний лист «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про судовий збір» від 21.11.2011 №01-06/1625/2011.
Роз’яснення процедури сплати судового збору також підготувала Державна судова адміністрація.
Ціна неуважності
Однією з основних засад судочинства, закріплених у ст.129 Конституції, є законність. Згідно з нею суд при вирішенні справ повинен додержуватися норм процесуального права.
За змістом положень ст.107 ГПК, сторона наділена правом оскарження судового рішення, що є однією з необхідних умов реалізації встановленого законом права на судовий захист. Однак наявність такого права не є безумовною підставою для здійснення судового захисту. Касаційну скаргу необхідно оформити згідно з вимогами та в порядку, передбаченими законом.
Убачається, що саме з метою дисциплінування сторін законодавець увів норми стосовно повернення скарг, поданих з порушенням установленої процедури їх оформлення.
Вимоги, що висуваються до форми, змісту касаційної скарги та документів, які додаються до неї, визначені ст.111 ГПК, ч.4 якої передбачає, що до касаційної скарги повинні бути додані докази сплати судового збору у встановлених порядку й розмірі.
Відповідно до ч.2 ст.44 ГПК «розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом». А, як уже зазначалося, закон «Про судовий збір» набрав чинності з 1 листопада минулого року. І саме ним регулюються всі ці питання.
Приписами п.4 ч.1 ст.1113 ГПК встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом, якщо до неї «не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі». До речі, мабуть, не всі помітили, що з 1 листопада 2011 р. у тексті цього кодексу слова «державне мито» замінено словами «судовий збір» у відповідних відмінках.
Адепти урядового декрету «Про державне мито» від 21.01.93 і після набрання чинності законом №3674-VI продовжують оплачувати кошти за подання касаційних скарг на судові рішення згідно зі ставками й у порядку, визначеному декретом у застарілій редакції, та за реквізитами, встановленими саме для сплати держмита.
Як показує практика, такий підхід до сплати коштів за подання касаційної скарги фактично позбавляє суд можливості прийняти її до провадження та є безумовною підставою для повернення скарги без розгляду, оскільки відповідні платіжні документи не можуть бути прийняті як доказ сплати судового збору в установлених порядку й розмірі.
Непоодинокими є випадки, коли громадянин після 1.11.2011 повторно подає касаційну скаргу, яку повернули з підстав, визначених ст.1113 ГПК, долучаючи до неї платіжний документ, що свідчать про сплату державного мита та додавався, коли людина до 1 листопада вперше зверталася з касаційною скаргою.
Мабуть, прикладаючи такий документ, юристи керуються роз’ясненням ВГС «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» №02-5/78 від 4.03.98, згідно з яким повернена позовна заява, заява про перегляд рішення в апеляційному, касаційному порядку чи за нововиявленими обставинами може бути повторно подана на загальних підставах до господарського суду після усунення допущенного порушення, якщо таке порушення не перешкоджає повторному зверненню до суду; при цьому позивач має право використати первісний документ про сплату державного мита.
Проте слід звернути увагу на ту обставину, що у зв’язку із законодавчими змінами не всіма роз’ясненнями, які, до речі, мають рекомендаційний характер, можна керуватись.
Позиція суду
Вбачається, що в переважній більшості випадків, вирішуючи питання про належність та допустимість наданого особою доказу про сплату судового збору, судді виходять з тих позицій, що суттєвим є не момент здійснення оплати, а день фактичного подання касаційної скарги, який визначається згідно зі штампом відділу поштового зв’язку на конверті, в якому надійшла відповідна касаційна скарга (у випадку її направлення поштою), або згідно з відміткою канцелярії суду (в разі подання скарги безпосередньо до канцелярії).
Якщо така дата свідчить про те, що скарга була подана (в тому числі повторно) після набрання чинності законом «Про судовий збір», навіть якщо вона датована до 1.11.2011, суд виходить з того, що цей документ має відповідати вимогам, зокрема й щодо порядку та ставок оплати судового збору. І такий підхід, мабуть, є виправданим, оскільки волевиявленням людини щодо оскарження судового рішення є саме факт подання касаційної скарги, а не оплата судових витрат, що передує власне зверненню зі скаргою, але не є обов’язковим приводом для такого звернення.
Підтвердженням цієї думки є також положення, викладене в ч.4 ст.6 закону №3674-VI, за змістом якого «за повторно подані позови, що раніше були залишені без розгляду, судовий збір сплачується на загальних підставах».
Слід ураховувати: зазначена правова позиція про те, що з моменту набрання чинності законом судовий збір сплачується на загальних підставах і тими особами, які звертаються з касаційними скаргами повторно, стосується також і осіб, яких згідно з декретом «Про державне мито» раніше було звільнено від сплати останнього. Особи, яким законом №3674-VI відповідної пільги не надано, навіть у випадку повторного звернення з касаційною скаргою, яка первинно подавалася до 1.11.2011 та була повернута без розгляду, зобов’язані здійснити оплату судового збору в загальному порядку та надати суду відповідні докази.
Допущені помилки
Як свідчить вивчений масив справ, з моменту вступу в дію закону «Про судовий збір» найчастіше підставою повернення касаційних скарг є неподання скаржником документів, що підтверджують сплату судового збору в установлених порядку, розмірі та за визначеними для його оплати реквізитами. При цьому найбільше помилок допускається при визначенні ставки судового збору, що підлягає оплаті за подання касаційної скарги.
Тут слід зауважити, що роз’ясненнями, даними з питань застосування закону №3674-VI, визначено: ставки судового збору підлягають застосуванню незалежно від того, коли (до набрання законом чинності чи після цього) подано позов та прийнято рішення суду, яке оскаржується в апеляційному або в касаційному порядку.
Говорячи про ставки судового збору, слід звернути увагу на те, що, на відміну від декрету «Про державне мито», де розміри ставок визначалися виходячи з неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (який ще з 1995 року й донині встановлено на рівні 17 грн.), новий закон визначає ставки у фіксованому розмірі та відсотковому співвідношенні до ціни позову, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати в місячному розмірі, встановленої законом станом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.
Згідно з пп.5-2 п.2 ст.38 Бюджетного кодексу розмір мінімальної заробітної плати на плановий бюджетний рік визначається законом про держбюджет. Останнім, як правило, передбачається прогресивна шкала збільшення розміру мінімальної зарплати впродовж року за періодами, однак при визначенні суми судового збору має братися до уваги не той розмір «мінімалки», що діє на момент звернення до суду, а встановлений станом на 1 січня відповідного року.
Отже, при розгляді касаційних скарг, поданих у 2011 р., судді враховували, що ст.22 закону «Про Державний бюджет України на 2011 рік» з 1.01.2011 було встановлено мінімальну заробітну плату в розмірі 941 грн.
Законом «Про Державний бюджет України на 2012 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 1.01.2012 затверджено на рівні 1073 грн.
Оскільки положення ч.1 ст.4 закону «Про судовий збір» звучить так: «Судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, — у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі», то вбачається, що при визначенні суми судового збору за документи, подані після 1 січня цього року, слід виходити із суми 1073 грн.
Найменші й найбільші
Згідно з пп.«а» п.2 ст.3 декрету «Про державне мито» із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів, була встановлена ставка в розмірі 1% від ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (102 грн.) і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів (25500 грн.).
Законом «Про судовий збір» такі граничні розміри значно змінено. Так, відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 цього акта ставка судового збору, що підлягає сплаті при поданні до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 2% ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати (1609,5 грн. у 2012 р.) та не більше 60 розмірів мінімальних зарплат (64380 грн. у 2012 р.).
Оскільки законом установлено, що за подання касаційної скарги на рішення господарського суду ставки судового збору встановлюються в розмірі 70% ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а в разі подання позовної заяви майнового характеру — у розмірі 50% ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми, то мінімальна сума збору в разі спору майнового характеру, що має бути сплачена при поданні касаційної скарги до ВГС у 2012 р., становить 804,75 грн., а максимальна — 32190 грн.
Аналіз ухвал ВГС, прийнятих після набрання чинності законом «Про судовий збір» свідчить, що, сплачуючи судовий збір, люди часто не враховували визначену законом мінімальний розмір ставки судового збору, що слугувало підставою для повернення відповідних касаційних скарг із посиланням на неподання доказів сплати судового збору у встановленому розмірі.
Що ж до спорів немайнового характеру, то ставка судового збору є стабільною (1 мінімальна заробітна плата).
Оскільки розмір судового збору за подання касаційної скарги на рішення суду, прийнятого щодо позовної заяви немайнового характеру, сплачується в розмірі 70% ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви. Відповідна сума у 2012 р. становить 751,10 грн.
Весь номер в форматі PDF
(pdf, 2.51 МБ)
Матеріали за темою
Коментарі
Третій абзац знизу - опечатка:потрібно читати : ....(0,1 мінімальна заробітна плата).