Характеристика ухвал про відмову у відкритті провадження у справі
Сторінка 187. Характеристика ухвал про відмову у відкритті провадження у справі
У першому півріччі 2010 р. Конституційним Судом було прийнято 35 відмовних ухвал.
Майже половина (17) припала на подання Президента (5 ухвал), народних депутବ¬тів (6), Верховного Суду (2), місцевих органів державної влади і самоврядування (2), Верховної ради АРК (1) та Генеральної прокуратури (1 ухвବла). Щодо решти, то вони, звичайно ж, стосувалися конституційних звернень громадян (16) та юридичних осіб (2).
Ні обгрунтування, ні практичної необхідності
Серед подань про від¬по¬відність Конституції тих чи інших нормативних актів, щодо яких Суд не відкривав провадження, «першість» утримував колишній глава держави. Від нього надійшло 4 таких клопотань. У трьох випадках вони стосувалися неконституційності двох постанов та одного розпорядження Уряду.
У всіх трьох ухвалах із цих питань КС мотивовано відмовив у відкритті конституційного провадження, оскільки в жодному з відповідних подань не зміг знайти ні належного обгрунтування, ні практичної необхідності подальшого розгляду справ, котрі грунтувалися переважно не на правовій основі, а на припущеннях глави держави.
Вся їх аргументація зводилася до формального перерахування низки положень стст.6, 13, 17, 19, 75, 85, 91, 92, 95, 102, 113, 116, 117 Конституції.
Чи може Суд визнати закон нечинним, якщо той не суперечить Конституції?
Ще в одному поданні Президент вимагав визнати неконституційним у цілому закон «Про організацію і порядок діяльності Верховної Ради України» від 1.12.2009. На час вивчення клопотання вже був прийнятий і діяв закон «Про Регламент Верховної Ради України» від 10.02.2010, але оспорюваний акт залишався чинним.
Та в КС були всі підстави відмовити у відкритті провадження на підставі п.2 ст.45 закону «Про Конституційний Суд України», оскільки суб’єкт права на подання не тільки не навів належного правового обгрунтування, а й вочевидь перекрутив зміст стст.6, 8, 19, 83, 85, 92 Основного Закону та низки рішень і ухвал КС з грудня 1998 до листопада 2009 р. Та й вступати в чергову «війну» з Регламентом ВР правових підстав не було.
Результат плутанини у функціях
Проте Суд вибрав, мабуть, не безспірний привід для відмови у відкритті провадження, а саме — п.3 ст.45 закону «Про Конституційний Суд України». Тобто оспорюваний главою держави закон був визнаний таким, що втратив чинність.
Цим самим Суд явно втрутився в повноваження законодавця, перебравши на себе його функції. Це й довела Верховна Рада в липні 2010 р., ухваливши спеціальний закон, відповідно до якого закон «Про організацію і порядок діяльності Верховної Ради України» втратив чинність лише з 3.08.2010. А до цього моменту закон від 1.12.2009 в частині, що не суперечить закону від 10.02.2010, був чинним.
Відмови народним депутатам
Тричі за півріччя Суд відмовляв у відкритті провадження за поданнями народних депутатів. Уперше це сталося 18.03.2010. Суб’єкти права на подання оскаржували як неконституційні 6 положень стст.28, 30, 85 закону «Про вибори Президента України» та акта про внесення змін до нього.
Друга відмовна ухвала (від 9.06.2010) стосувалася клопотання 50 парламентарів про визнання неконституційними ч.2 ст.8, пп.1-7, 9 ч.1, п.1 ч.3, ч.4 ст.9 закону «Про місцеві державні адміністрації».
Також негативний результат отримали від Суду того ж дня 53 народні посланці. Вони просили оголосити неконституційною постанову парламенту від 16.02.2010 «Про визнання такою, що втратила чинність, Постанови Верховної Ради України «Про призначення чергових виборів депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів у 2010 році».
У всіх трьох випадках Суд відмовив народним депутатам у відкритті провадження у зв’язку з відсутністю в поданнях належного правового обгрунтування висунутих ними вимог.
Поява проблеми правової визначеності
Ставив під сумнів конституційність ст.3761 КК та окремих положень чч.3 і 6 ст.151 Кодексу адміністративного судочинства Верховний Суд. Ішлося про запровадження автоматизованої системи документообігу в адміністративних судах.
На думку ВС, при внесенні змін до названих кодексів 5.06.2009 було порушено ч.1 ст.24 та п.2 ч.3 ст.129 Конституції, оскільки зміни, якими встановлюється кримінальна відповідальність за незаконне втручання в роботу автоматизованої системи документообі¬гу суду, суперечать принципу рівності громадян перед законом, а всіх учасників судового процесу — ще й перед судом, оскільки передбачалося, що службові особи адміністративних судів і службові особи інших судів за вчинення одного й того самого діяння мали нести кримінальну відповідальність за різними законами: перші — за ст.3761, другі — за стст.361 і 362 КК. Висловлювалися претензії також і до порушення принципу правової визначеності, яке виражалось у юридично-технологічній недосконалості ст.3761 КК, що, у свою чергу, призводило до порушення окремих положень стст.8, 57, 58 та 129 Конституції.
Питання прогалин у законодавстві
Неконституційність окремих положень ст.151 КАС обгрунтовувалася тим, що вони унеможливлюють реалізацію суддями таких передбачених актом найвищої юридичної сили засад судочинства, як законність і гарантування реалізації прав громадян на судовий захист, що суперечить стст.8, 19, 55 і 129 Конституції.
Конституційний Суд, роз¬глядаючи подання, дійшов висновку, що ВС не навів аргументів на підтвердження того, що ст.3761 КК дійсно створює ситуацію нерівності громадян перед законом і судом, правової невизначеності, відступлення від принципу верховенства права, не вмотивовував інших тверджень, по суті, вимагав від КС заповнення прогалин у правовому регулюванні та усунення неузгодженостей, що виходить за межі повноважень єдиного органу конституційної юрисдикції. Тому останній і відмовив у відкритті провадження.
Бандера як герой судових справ
І нарешті, 6.04.2010 Суд відмовив у відкритті конституційного провадження у справі за поданням Верховної ради АРК щодо неконституційності указу глави держави про присвоєння С.Бандері звання Героя України. Акт був виданий через 3 дні після ганебної поразки В.Ющенка за підсумками першого туру президентських виборів.
Не будемо дорікати Суду в ухиленні від вирішення гострого питання. Він послався на відсутність правового обгрунтування неконституційності указу. Тут КС залишився на позиціях, яких майже завжди до¬тримувався як перший, так і другий склад Суду.
Чи може бути неконституційний акт законним, а незаконний — конституційним?
Ідеться про застосування, а точніше — незастосування, положення ч.2 ст.19 Конституції: «Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».
Для роздумів юристів-теоретиків сформулюємо проблему, яка, на жаль, існує вже майже 15 років, тобто з дня заснування конституційної юрисдикції в Україні, і полягає в такому. Частина 1 ст.150 акта найвищої юридичної сили зобов’¬язує КС розглядати питання про конститу¬ційність докумен¬тів, а питання щодо законнос¬ті «розмивається» по стст.19, 121, 129 та ін. Стаття 14 закону «Про Конституційний Суд Укра¬їни» в імперативній формі вилучає з повноважень КС питання щодо законності.
Проблема конституцієдавця
Мабуть, ні в кого не викличе заперечень, що неконституційний акт у цілому чи в окремих його частинах є незаконним, оскільки суперечить Основному Закону, а незаконний акт у цілому чи в окремих його частинах не може відповідати Конституції, оскільки на це однозначно вказує наведене вище положення ст.19 самого Основного Закону.
Причому це стосується актів будь-якого рівня, зокрема й найвищої юридичної сили, окремі принципи котрого, хоч і гіпотетично, можуть суперечити принципу верховенства права. Але це питання вже дійсно виходить за межі повноважень КС і вирішується конституцієдавцем відповідно до приписів Основного Закону.
Клопотання було належно обгрунтованим
Повертаючись до розглядуваного конституційного подання, підкреслимо, що правове обгрунтування неконституційності указу в ньому було.
Це невідповідність акта ч.2 ст.19 Конституції, оскільки Президент і як орган державної влади, і як посадова особа діяв не на підставі, а всупереч закону «Про державні нагороди України», а отже, і всупереч головному документу країни, зокрема конкретно названій суб’єктом права на конституційне подання ст.19 Основного Закону.
Конституція, а не закон про КС має найвищу юридичну силу
На жаль, у практичній діяльності від самого початку Суд фактично підпорядковував положення ст.19 акта найвищої юридичної сили вочевидь неконституційним приписам ст.14 закону «Про Конституційний Суд України». Так було й у даному випадку, який не став винятком з помилкової, на наш погляд, практики.
Звертаючи увагу на дану проблему, додамо, що це не поодинокий приклад, коли КС у цілому і його судді зокрема, по суті, підпорядковують акт найвищої юридичної сили невдалим з правового погляду приписам закону «Про Конституційний Суд України». Напри¬клад, викликають сум досить поширені серед осіб, котрі в різні роки очолювали Суд, заступників голів, секретарів колегій, суддів намагання гарантувати верховенство Конституції (ст.2 закону «Про Конституційний Суд України»), а не верховенство права (ч.1 ст.8 Основного Закону), що можна вважати грубою помилкою єдиного органу конституційної юрисдикції.
Підвищений інтерес до інтерпретації
Втричі більше (26 клопотань) у першій половині 2010 р. надійшло до КС конституційних подань та звернень з приводу офіційного тлумачення Основного й просто законів України, а не з приводу конституційності окремих актів (9 клопотань).
Кількість прийнятих ухвал про відмову у відкритті конституційного провадження тут (на відміну від ухвал про припинення) збігалась із зазначеною кількістю клопотань. Перед упевнено вели конституційні звернення громадян (16 клопотань і стільки ж ухвал).
Конституційні звернення громадян
На жаль, як і раніше, КС змушений був відмовляти у відкритті конституційного провадження за конституційними зверненнями громадян на підставі п.2 ст.45 закону «Про Конституційний Суд України», тобто через відсутність або недоведеність неоднозначності застосування, особисту незгоду з рішеннями тих чи інших судів, бажання отримати лише юридичну консультацію від Суду тощо.
Це стосується звернень таких громадян:
- В.Кабанчука — з приводу проблем пенсійного забезпечення та пенсійного страхування;
- О.Кляшторного — з приводу місцевих виборів;
- О.Новохатнього — з приводу статусу ветеранів війни та гарантій їх соціального захисту;
- Т.Шевченко — з приводу державної допомоги сім’ям з дітьми;
- Т.Олексіва — з приводу звернень до судових інстанцій та перекваліфікації кримінальних дій;
- В.Куцевича — з приводу відшкодування матеріальної та моральної шкоди коштом держави;
- А.Ємельянова — з приводу розгляду справ про адміністративні правопорушення і накладання адміністративних стягнень;
- І.Танячкевича — з приводу постановлення вироку в кримінальній справі;
- О.Никифорова — з приводу забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду;
- В.Іващенка — з приводу забезпечення житлом прокурорів;
- І.Чайки — з приводу зворотної дії законів та інших нормативних актів у часі;
- В.Снєжкова та О.Снєжкової — з приводу приватизації державного житлового фонду;
- Л.Овєчкіної — з приводу виділення окремого житлового приміщення.
Відповідні ухвали про відмову у відкритті конституційного провадження були прийняті 31.03, 13.04, 14.04, 27.04, 12.05, 18.05, 19.05, 25.05, 9.06 та 17.06.2010.
Одні й ті самі правовідносини, але рішення ухвалені за різних обставин
Інколи визначення практичної необхідності чи наявності неоднозначного застосування оспорюваних норм викликало труднощі й у середовищі суд¬дів. Наприклад, за конституційним зверненням гр. Л.Рейніша щодо тлумачення положення ч.1 ст.38 Кодексу законів про працю друга колегія за результатами голосування на своєму засіданні 3.03.2010 так і не змогла прийняти ухвалу ні про відкриття, ні про відмову у відкритті конституційного провадження у справі.
Тільки на засіданні Суду останній дійшов висновку, що в даному випадку суди хоча й прийняли рішення у справах одного й того самого виду правовідносин, але за різних обставин, що не можна вважати не¬однозначним застосуванням відповідного положення кодексу.
Право на самобутність корінних народів і кожної нації
Досить цікавим для суспільства могло би бути офіційне тлумачення у справі за конститу¬ційним зверненням гр. П.Годьмаша щодо інтерпретації положень стст.1, 4, 11, 18 закону «Про національні меншини в Україні» у взаємозв’язку з ст.11, ч.2 ст.19 та п.3 ч.1 ст.92 Конституції.
Йшлося про досить важливу юридичну проблему. Стосується вона прав корінних народів і національних меншин на етнічну, культурну, мовну та релігійну самобутність. Проте, уважно вивчивши всі матеріали конституційного звернення, Суд дійшов висновку, що неодно¬значностей у застосуванні вказаних заявником статей немає, і змушений був відмовити у відкритті конституційного провадження у справі.
Нардеп в образі пересічного громадянина
Певний інтерес викликають і обидва конституційні звернення народного депутата А.Яценюка, котрий ще недавно претендував на пост Президента як звичайний громадянин. За ними теж були прийняті від¬мовні ухвали.
Перше звернення стосувалось офіційного тлумачення положень ч.6 ст.83 Конституції стосовно можливості утворення коаліції депутатських фра¬кцій шляхом об’єднання депутатських фракцій та народних депутатів. Обгрунтування не¬однозначного застосування вказаних норм були викладені вкрай невдало та юридично безграмотно. Замість підстав для звернення А.Яценюк навів підстави для подання, тобто взяв на себе функції, належні тільки не менш як 45 депутатам, а неоднозначність застосування вказаних положень Конституції судами, іншими органами державної влади переплутав із суперечливими, на його думку, висловлюваннями Голови ВР та його Першого заступника. Тож невід¬по¬від¬ність звернення вимогам ст.94 закону «Про Конституційний Суд України» була очевидною.
Ще гострішої критики за¬слуговує звернення А.Яценюка щодо офіційного тлумачення положень п.14 розд.XV «Перехідні положення» Конституції та трьох угод між Україною і РФ стосовно статусу та умов перебування Чорноморського флоту РФ на території України. Жодного випадку неоднозначного застосування п.14 «Перехідних положень» судами або іншими органами влади автор клопотання не навів, приписів ст.94 закону «Про Конституційний Суд України» не дотримувався, виявивши при цьому свою необізнаність із тим, що офіційне тлумачення міжнародних угод до повноважень КС не належить.
Саме тому Суд прийняв єдино правильне рішення — своєю ухвалою відмовив у відкритті конституційного провадження. Підставами був не тільки п.2, а й п.3 ст.45 закону «Про Конституційний Суд України».
Недбальство політика і юриста за освітою
На наш погляд, при оцінці звернення пересічного громадянина можна зрозуміти труднощі, з якими він стикається при оформленні досить складної документації, яку треба направляти Суду. Тому до недоліків такого звернення треба ставитись, як це КС і робить, якомога лояльніше.
У випадку ж недбальства юриста за освітою, колишнього міністра, очільника парламенту, одного з головних претендентів на посаду Президента треба давати жорстку оцінку. Звернення до єдиного органу конституційної юрисдикції не повинні використовуватися виключно як знамено відчайдушної політичної боротьби за місце під сонцем влади.
Звернення юридичних осіб
Як зазначалося вище, в розглядуваному півріччі 2010 р. звернення до КС направляли і юридичні особи. Йдеться про Державне підприємство «Козлівський спиртзавод» та Пуб¬лічне акціонерне товариство «До¬чірній банк Сбербанку Ро¬сії».
Перше клопотання стосувалося застосування судами положень ст.4 КАС, п.3 ч.1 ст.12 ГПК та ст.60 закону «Про захист економічної конкуренції». Але суб’єкт права на звернення не зміг навести належного обгрунтування необхідності офіційного тлумачення вказаних норм.
Заповнення прогалин до компетенції КС не належить
У другому зверненні ставилося питання про офіційну інтерпретацію низки норм закону «Про виконавче провадження», ГПК, ЦПК та КАС. Проблема стосувалася підсудності (чи то господарському, чи то загальному, чи то адміністративному суду) справ, у яких ідеться про заміну сторони виконавчого провадження щодо здійснення виконавчих написів нотаріуса.
Тобто, по суті, в клопотанні йшлося не про офіційне тлумачення, а про прогалину в правовому регулюванні стосовно визначення суду загальної юрисдикції, до компетенції якого належить питання, що цікавить заявника.
Позиція Суду щодо цього була сформульована ще в ухва¬лі від 24.06.2009 №34-у/2009: заповнення прогалин у законах має здійснювати законодавець унесенням до них змін і доповнень, а не КС шляхом офіційного тлумачення правових норм або застосуванням загально¬теоретичних засобів їх подолання — аналогії закону й аналогії права. Тому Суд відмовив у відкритті конституційного провадження на підставі п.3 ст.45 закону «Про Конституційний Суд України».
Олександр Мироненко,
суддя Конституційного Суду України у відставці,
доктор філософських наук, заслужений діяч науки і техніки України,
лауреат Державної премії
України у галузі науки і техніки
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!