Зволікання з виконанням зобов’язань щодо оформлення права на спадщину, в складі якої є нерухоме майно, або їх невиконання не позбавляє права на спадщину
Верховний Суд України
Іменем України
Ухвала
7 вересня 2011 року м.Київ
Колегія суддів Верховного Суду України в складі:
головуючого — Яреми А.Г.,
суддів: Гуменюка В.І., Патрюка М.В., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Особи 6 до Особи 7 про визнання права власності за касаційною скаргою Особи 6 на рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 28.12.2009 та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 3.06.2010,
ВСТАНОВИЛА:
У серпні 2009 року Особа 6 звернулась до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що Інформація 1 помер чоловік її тітки — Особа 8, який належну йому на праві власності 1/2 частину квартири за Адресою 1 (далі — спірна квартира) заповів своєму племіннику — Особі 7. Інформація 2 померла її тітка — Особа 9, яка постійно проживала зі своїм чоловіком у вказаній квартирі. Своє майно Особа 9 заповіла їй (позивачці). 2 грудня 2008 року вона звернулася до державного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину. У травні 2009 року державний нотаріус роз’яснив, що вона може отримати свідоцтво про право на спадщину на частину спірної квартири лише за умови надання на це згоди відповідачем. 26 травня 2009 року Особа 7 не дав згоди щодо спадкування нею 3/4 частин спірної квартири. Позивачка вказувала на те, що її тітка у зв’язку з похилим віком та за станом здоров’я була непрацездатною, тому мала право на обов’язкову частку в спадщині після смерті чоловіка, яка становить 1/4 частину спірної квартири. Однак у зв’язку з незадовільним станом здоров’я тітка не змогла отримати свідоцтво про право на спадщину. Особа 7 не визнає її право на 1/4 частину спірної квартири як обов’язкову частку Особи 9 після смерті її чоловіка — Особи 8. Посилаючись на викладене, позивачка просила суд визнати за нею право власності на 1/4 частину спірної квартири.
Рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 28.12.2009, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 3.06.2010, в задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі Особа 6 посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права й просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Ураховуючи положення п.2 розд.ХІІІ «Перехідні положення» закону від 7.07.2010 №2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів», справа розглядається за правилами ЦПК від 18.03.2004 в редакції, чинній до введення в дію зазначеного закону від 7.07.2010.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до стст.213, 214 ЦПК рішення повинно бути законним і обгрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивачка не надала доказів того, що Особа 9 прийняла спадщину після смерті Особи 8, а саме правовстановлюючих документів про право власності спадкодавця на спірне майно.
Проте з такими висновками судів повністю погодитись не можна.
В обгрунтування позовних вимог Особа 6 посилалась на те, що Особа 9 була непрацездатною особою та на день смерті її чоловіка — Особи 8, проживала разом із ним у спірній квартирі, тому мала право на обов’язкову частку в спадщині. Позивачка прийняла спадщину після смерті Особи 9, а тому її частка в спірній квартирі повинна бути рівною 3/4, 1/4 з яких оспорює відповідач.
За змістом ч.1 ст.1241 ЦК непрацездатна вдова спадкує, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов’язкова частка).
Відповідно до чч.3, 5 ст.1268 ЦК спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 ЦК, він не заявив про відмову від неї; незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Згідно з роз’ясненнями, викладеними в абз.4 п.19 постанови Пленуму ВС від 30.05.2008 №7 «Про судову практику у справах про спадкування», той зі спадкоємців, хто має право на обов’язкову частку в спадщині та проживав разом із спадкодавцем на день його смерті, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо у визначеному законом порядку не відмовився від неї.
Частиною 3 ст.1296 ЦК визначено, що відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Зволікання з виконанням зобов’язань, передбачених ч.1 ст.1297, ч.1 ст.1299 ЦК, щодо оформлення права на спадщину, в складі якої є нерухоме майно, або їх невиконання також не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Саме до цього зводяться роз’яснення, надані Пленумом ВС в п.27 постанови від 30.05.2008 №7 «Про судову практику у справах про спадкування».
Проте суд на викладене уваги не звернув; установивши, що Особа 9 не оформила в установленому законом порядку своє право на спадщину після смерті Особи 8, не звернув уваги й на те, що невчинення таких дій не може позбавити її права на спадщину; не встановив обставин, що мають значення для справи, і не з’ясував дійсних прав та обов’язків сторін.
Апеляційний суд, залишаючи рішення районного суду без змін, вимог стст.303, 315 ЦПК не виконав, на порушення судом першої інстанції норм матеріального й процесуального права уваги не звернув; виклавши доводи апеляційної скарги та мотивувавши відхилення скарги, в ухвалі не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи.
Ураховуючи викладене, колегія суддів уважає, що судові рішення не можна визнати законними й обгрунтованими, тому вони як постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, відповідно до вимог ч.2 ст.338 ЦПК підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись стст.336, 338 ЦПК, колегія суддів Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
Касаційну скаргу Особи 6 задовольнити частково.
Рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 28.12.2009 та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 3.06.2010 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Весь номер в форматі PDF
(pdf, 2.74 МБ)
Матеріали за темою
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!