«Не знаємо де, не відомо коли…»

Невстановлення часу вчинення діянь унеможливлює вирішення питання про звільнення від відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності

Верховний Суд України

Іменем України
Ухвала

28 липня 2011 року               м.Київ                        

Колегія суддів Судової палати в кримінальних справах Верховного Суду України у складі :

головуючого — Кузьменко О.Т.,

суддів Гриціва М.І., Шаповалової О.А.,

за участю прокурора Таргонія О.В., —

розглянула в судовому засіданні кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та касаційною скаргою захисника Особи 2 й засудженої Особи 1 на судові рішення щодо останньої.

Вироком Броварського міськрайонного суду Київської області від 4.02.2010 засуджено Особу 1, Інформація 1, судимості не має, за ч.1 ст.364 КК на два роки шість місяців обмеження волі з позбавленням права обіймати керівні посади в органах місцевого самоврядування на строк два роки, ч.1 ст.366 КК на два роки обмеження волі з позбавленням права обіймати керівні посади в органах місцевого самоврядування на строк два роки.

Відповідно до ст.70 КК остаточно Особі 1 призначено два роки шість місяців обмеження волі з позбавленням права обіймати керівні посади в органах місцевого самоврядування на строк два роки.

На підставі ст.75 КК Особу 1 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік й згідно ст.76 КК зобов’язано не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти ці органи про зміну місця проживання та роботи.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 31.03.2010 вирок змінено, знижено розмір призначеного Особі 1 за ч.1 ст.366 КК додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати керівні посади в органах місцевого самоврядування до одного року шести місяців. В решті вирок, у тому числі остаточне покарання засудженій у частині додаткового покарання, залишено без зміни.

Особу 1 визнано винною в тому, що вона, будучи службовою особою, головою Красилівської сільської ради Броварського району Київської області, умисно, в інтересах третіх осіб, використовуючи своє службове становище всупереч інтересам служби, на порушення вимог ч.1 ст.26 закону «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст.116 Земельного кодексу, без розгляду та прийняття рішень на сесії депутатами сільської ради одноособово в не встановлені досудовим слідством місці, час і дату склала, підписала та видала завідомо неправдиві документи, а саме — рішення №78 та №79 «Про передачу у власність земельних ділянок громадянам (згідно з додатком)» від 8.11.2006 загальною площею 11,4376 га, на які відсутні протоколи сесії сільської ради. На підставі вказаних завідомо неправдивих рішень затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд у межах с.Красилівка Красилівської сільської ради й 64 громадяни отримали акти на право власності на земельні ділянки, що спричинило заподіяння державним інтересам в особі Красилівської сільської ради матеріальних збитків в сумі 49955,21 грн.

Окрім того, внаслідок таких злочинних дій красилівського сільського голови Особи 1 заподіяно істотної шкоди охоронюваним законом державним та громадським інтересам, що проявилося у підриві престижу й авторитету місцевих органів самоуправління, порушенні основних принципів місцевого самоврядування в Україні, передбачених ст.4 закону «Про місцеве самоврядування в Україні», і позбавленні Красилівської сільської ради виключно її повноважень з розгляду земельних питань.

У касаційному поданні прокурор посилається на неналежну перевірку апеляційним судом обставин, які суд першої інстанції врахував при звільненні Особи 1 від відбування покарання на підставі ст.75 КК, й безпідставне залишення вироку без змін, погоди­вшись із висновком про можливість виправлення засудженої без ізоляції від суспільства, що призвело до невідповідності покарання ступеню тяжкості вчинених нею злочинів внаслідок м’якості. Зазначає про порушення апеляційним судом положень ст.377 КПК, який в ухвалі не вказав підстав відхилення апеляцій захисника і засудженої, та недотримання ст.365 КПК з огляду на вихід за межі апеляційних вимог захисника, засудженої й прокурора, які у своїх апеляціях не ставили питання про пом’якшення призначеного засудженій додаткового покарання. Просить скасувати ухвалу, а справу направити на новий апеляційний розгляд.

За змістом касаційної скарги захисник Особа 2 і засуджена Особа 1 вказують про безпідставність засудження останньої внаслідок неналежної оцінки доказів судом, який не взяв до уваги й не оцінив ті доводи, що свідчать про невинуватість Особи 1 у вчиненні інкримінованих злочинів. Просять судові рішення скасувати, а справу направити на нове розслідування.

Заслухавши доповідача, прокурора, який підтримав касаційне подання й заперечував проти задоволення касаційної скарги, захисника і засуджену, які підтримали свою касаційну скаргу та заперечували проти задоволення касаційного подання, обговоривши доводи касаційних скарги та подання, колегія суддів уважає, що касаційна скарга захисника та засудженої підлягає частковому задоволенню, а касаційне подання прокурора не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За змістом ст.49 КК особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до набрання вироком законної сили минули визначені у законі строки.

На цих же підставах відповідно до ч.5 ст.74 КК особа може бути звільнена від призначеного покарання за вироком суду.

Згідно з вироком Особу 1 засуджено за використання нею свого службового становища та влади всупереч інтересам служби, що заподіяло істотну шкоду державним інтересам, та внесення до офіційних документів неправдивих відомостей та їх видачу.

Її дії суд кваліфікував за ч.1 ст.364 та ч.1 ст.366 КК, найсуворіший вид покарання за які передбачено у вигляді обмеження волі.

Відповідно до ст.12 КК такі діяння є злочинами невеликої тяжкості, строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за які відповідно до п.3 ч.1 ст.49 КК становить три роки, які рахуються з дня вчинення злочину і до набрання вироком законної сили.

За таких обставин суду, який дійшов висновку про доведеність винуватості Особи 1 у вчиненні інкримінованих діянь, належало перевірити наявність підстав для її звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності.

Зазначеного суд не зробив, натомість допустив порушення вимог кримінально-процесуального закону, зокрема, щодо встановлення обставин події злочину, що відповідно до ст.64 КПК підлягають доказуванню у кримінальній справі.

Так, у вироку відсутні дата і час, коли Особа 1 в інтересах третіх осіб, використовуючи своє службове становище всупереч інтересам служби, без розгляду та прийняття рішень на сесії депутатами сільської ради одноособово склала та видала неправдиві документи про передачу громадянам у власність земельних ділянок.

При викладенні визнаного доведеним обвинувачення Особи 1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.366 КК, суд зазначив, що вона в не встановлені досудовим слідством місці, час і дату склала та видала завідомо неправдиві документи, а саме — рішення №78 та №79 «Про передачу у власність земельних ділянок громадянам (згідно з додатком)» від 8.11.2006, на які відсутні протоколи сесії сільської ради.

З наведеного вбачається, що судом, усупереч вимог ст.64 КПК, не встановлено час вчинення злочинів, тоді як з урахуванням даних про те, що на підставі вказаних завідомо неправдивих рішень 64 громадяни протягом 2006—2007 років отримали акти на право власності на земельні ділянки, встановлення часу вчинення Особою 1 злочинів, за які вона засуджена, має юридично значимі наслідки для вирішення питання про застосування ст.49 КК, а в разі заперечення Особи 1 проти звільнення її від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності — про застосування ч.5 ст.74 КК.

У зв’язку з викладеним вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду не можна визнати законними та обгрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню.

Разом із тим, колегія суддів Верховного Суду вважає, що з метою сприяння якнайшвидшому виконанню завдань кримінального судочинства й установлення істини в даній кримінальній справі, а також економії процесуальних засобів, справу слід направити не на нове розслідування, як про це просять у касаційній скарзі захисник та засуджена, а на новий судовий розгляд.

Зокрема, пред’явлене Особі 1 обвинувачення, яке не містить конкретного часу вчинення злочинів, може уточнити та змінити в порядку ст.277 КПК прокурор, після чого суду належить дослідити й оцінити докази, врахува­вши викладені у касаційній скарзі доводи, й у разі доведеності винуватості засудженої перевірити підстави для звільнення її від кримінальної відповідності згідно зі ст.49 КК, чи не переривалися визначені в законі строки давності, оскільки зі змісту касаційної скарги вбачається про наявність ще двох кримінальних справ щодо Особи 1 за аналогічні злочини, й постановити законне та обгрунтоване рішення.

Не є виправданим й направлення справи на новий апеляційний розгляд, про що йдеться у касаційному поданні прокурора, так як можливості судового слідства в апеляційній інстанції, у зв’язку з оцінкою всіх зібраних у справі доказів та зміною обвинувачення прокурором в суді, обмежені.

Одночасно колегія суддів не вбачає підстав для скасування судових рішень у зв’язку з м’якістю призначеного Особі 1 покарання.

Що стосується доводів касаційного подання про вихід апеляційним судом за межі апеляції захисника й незаконного пом’якшення засудженій покарання, то вони є неправомірними, оскільки закон не передбачає заборони пом’якшення апеляційним судом покарання з власної ініціативи.

Керуючись стст.395 і 396 КПК та ч.1 п.2 розд.ХIII Перехідних положень закону «Про судоустрій і статус суддів» від 7.07.2010, колегія суддів

 УХВАЛИЛА:

 Касаційну скаргу захисника Особи 2 й засудженої Особи 1 задовольнити частково, касаційне подання прокурора залишити без задоволення.

Вирок Броварського міськрайонного суду Київської області від 4.02.2010 та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 31.03.2010 щодо Особи 1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.