Парламенту доводиться запозичувати західні правові ідеї, до яких українське суспільство ще не дозріло
Становлення української національної правової системи відбувалось у складних історичних умовах. І досі точаться дискусії щодо визначення виду цивілізації до якої належить українська культура.
Тернистий шлях
За часів Київської Русі українська культура була орієнтована на східноєвропейську цивілізацію (візантійську). Проходила рецепція візантійського права, яке на той час уже зазнало значного впливу римського права. Це дає нам підстави говорити про непряму рецепцію римського права тогочасною українською правовою системою.
Поступово наблизившись до західноєвропейської цивілізації, українська культура на багато віків відривається від неї внаслідок монголо-татарського нашестя. Проте й до цього Русь не була цілісною, вона складалася з понад 30 великих і малих державних утворень — князівств, хитко пов’язаних військово-політичними договірними відносинами. Отже, в умовах відсутності політичної єдності та міжусобних конфліктів на українських землях не було єдиної правової системи.
Монголо-татарська навала уповільнила розвиток українського права, відкинувши Русь на кілька сторіч назад. Законсервувалися процеси творення національної правової системи, централізації земель.
Проте навіть у таких умовах українська державність зберігалась у вигляді Галицько-Волинського князівства. Поверненням до європейської культури стало входження українських земель до Великого князівства Литовського.
Значний вплив на розвиток вітчизняного права відіграло перебування українських земель у складі Речі Посполитої. Потім у результаті трьох поділів останньої (1772, 1793, 1795 рр.) Російська імперія — правонаступниця Московського царства, що виникло в XVI ст. у процесі розпаду Золотої Орди — захопила Правобережну Україну (Київське, Брацлавське, Волинське та Подільське воєводства). Й українська культура почала орієнтуватися на євразійську цивілізацію.
Значний вплив на українську правову систему справила суспільно-політична та військово-адміністративна організація українського козацтва, що склалася наприкінці ХV — у першій половині XVI ст. Та у зв’язку з переходом на бік шведів гетьмана Івана Мазепи, частини старшини й козаків і всієї Запорозької Січі їх було звинувачено в зраді й за наказом Петра І 25 травня 1709 р. Запорозьку Січ зруйновано. Почався період поширення та утвердження російської влади (ХVІІІ ст.) й, відповідно, російського права.
Ізоляцією від європейської культури стало й панування в Україні соціалістичного права (часи Радянського Союзу).
Труднощі сьогодення
З прийняттям Верховною Радою Декларації про державний суверенітет України (1990 р.) й ухваленням Акта проголошення незалежності України (1991 р.) наша держава, зберігаючи надбання минулого, почала розбудову нової національної правової системи, зорієнтованої на запозичення світового правового досвіду. Наблизившись до романо-германської правової сім’ї (країни континентальної Європи), українська національна правова система сміливо запозичує елементи англосаксонського права (Велика Британія, США), зберігаючи водночас елементи соціалістичного права, що дає грунт твердженням про дію в Україні постсоціалістичної правової системи перехідного типу.
Вбираючи в себе найкращі досягнення різних національних правових систем, Україна на шляху розбудови демократичної, соціальної, правової держави європейського типу змушена проходити багатовіковий шлях розвитку європейської культури за кілька десятків років. Є усвідомлення, що не переписуванням норм права, а високим рівнем правової культури і правової свідомості, які поступово виховуються з покоління в покоління, проникаючи в підсвідомість нації, досягається рівень європейської культури та способу життя. Верховній Раді в процесі реформування українського законодавства доводиться запозичувати правові ідеї розвинених країн Заходу, до яких українське суспільство ще не дозріло й тому сприймає їх інколи вороже та з осторогою.
Запозичуючи правові ідеї демократичного світу, молода Українська держава, в якій багато років були відсутні відповідальність і консенсус влади, високий рівень правової культури та правової свідомості громадян, змушена лише формально переймати загальноєвропейський правовий досвід, без можливості реально надати суспільству змогу отримувати від цього користь.
Наприклад, український Основний Закон 1996 р. визнаний світовим співтовариством найкращою соціально орієнтованою конституцією. Розділ ІІ майже повторює положення Загальної декларації прав людини 1948 р. Проте в окремих положеннях вітчизняний акт найвищої юридичної сили абсолютно недієвий, складний для виконання й навіть подекуди утопічний.
За таких умов «правовим вихователем суспільства» стають суди, які, виконуючи функції захисту інтересів людини та громадянина, суспільства й держави, в межах повноважень, визначених законами України, забезпечують економічну, політичну, соціальну стабільність, безпеку та злагоду.
Підтримуючи державу…
Україна є молодою державою, що перебуває в стані активного політико-правового розвитку. Про це насамперед свідчать зміни перетворення форми правління.
Так, починаючи з 16.07.90 (дати прийняття Декларації про державний суверенітет України, за якою «державна влада в республіці здійснюється за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу та судову», а посада Президента відсутня) до 1.12.91 (дати обрання першим Президентом Леоніда Кравчука) Україна 1 рік і 5 місяців існувала як парламентська республіка.
Інститут Президента в нашій країні юридично було започатковано законом УРСР «Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін та доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР» від 5.07.91 №1293-XII. Передбачалося, що до вступу глави держави на посаду надані йому цим законом повноваження виконуються тими ж органами й посадовими особами, які їх до цього виконували.
Наступним кроком став указ Президента «Про керівництво Кабінетом Міністрів України» від 27.09.93 №383/93. Згідно з ним у зв’язку з постановами Верховної Ради від 21.09.93 «Про Уряд України» та «Про доручення Уряду України» (прийнятими задля посилення керівництва всіма структурами виконавчої влади в центрі й на місцях, оперативного розв’язання завдань економічних реформ, утвердження ринкових відносин, досягнення стабільності в усіх сферах суспільного життя), постановлено, що відповідно до ч.1 ст.1141, пп.31 і 4 ст.1145, ч.1 ст.117 Конституції 1978 р. Президент має здійснювати безпосереднє керівництво Кабінетом Міністрів. Фактично від цього моменту гарант узяв на себе повноваження глави виконавчої влади, що схилило Україну в бік президентської республіки.
Проте де-юре впродовж майже 4 років, починаючи з 1.12.91 до 8.06.95 — дати укладення Конституційного договору про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції, — Україна була парламентсько-президентською республікою. За Конституційним договором (діяв до 28.06.1996), а потім за Основним Законом (з 28.06.96 до 1.01.2006), наша держава була президентсько-парламентською республікою.
З 1.01.2006 (коли набрали чинності зміни та доповнення до акта найвищої юридичної сили, внесені законом №2222-IV) до 30.09.2010 (дати визнання Конституційним Судом неконституційним цього закону) Україна існувала як парламентсько-президентська республіка.
30.09.2010 Україна повернулася до президентсько-парламентської форми правління.
У ході цих перетворень саме судовій гілці влади довелось виправляти перекоси та сприяти формуванню новітньої української національної правової традиції.
За часи незалежності суди стали дороговказом для українського суспільства до розбудови нової національної правової системи, зорієнтованої на забезпечення європейського рівня гарантування прав людини і способу життя, за якого виховання високого рівня правової культури та правової свідомості в громадян є основним державним пріоритетом. У найважчі часи українського державотворення саме суди стояли на варті загальнолюдських цінностей, прав і свобод людини та громадянина, верховенства права, забезпечуючи його панування в усіх сферах суспільного життя.
Судова гілка влади
Незважаючи на те що українське право ще до кінця не сформовано, судова гілка влади продовжує брати активну участь у процесі реформування правової та політичної системи. Вона відіграє провідну роль у реалізації управлінських рішень, забезпечує непорушність встановленого правового порядку шляхом гарантування верховенства права.
Конституційний Суд та суди загальної юрисдикції своєю діяльністю:
- збалансовують систему державної влади;
- захищають цінності українського народу, відображені в Конституції;
- не дозволяють будь-якого спотворення принципів та ідей права, що містяться в Основному Законі;
- забезпечують стабільність правових норм та єдність у розумінні змісту актів українського законодавства.
Весь номер в форматі PDF
(pdf, 2.6 МБ)
Матеріали за темою
З політичної карти світу зникне Індія
06.09.2023
У Казахстані втретє перейменують столицю
15.09.2022
З Днем Незалежності України! — привітання
24.08.2022
З Днем Української Державності! — привітання
28.07.2022
Вітаємо з Днем Конституції України!
28.06.2022
Феномен Конституції не вичерпується її текстом, а адмінсудочинство використовує її як норму прямої дії
в„–49 (1555), 04.12—10.12.2021
Що не так із попереднім схваленням закону про Великий Державний Герб України
в„–36 (1542), 04.09—10.09.2021
У Чилі проголосували за те, щоб конституцію писати без юристів
в„–44 (1498), 31.10—06.11.2020
Чи можна порушувати Конституцію заради кредитів МВФ вирішить ВС
в„–29 (1483), 18.07—24.07.2020
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!