Вирок чиновникам, які привласнили приватизаційні папери, створив прецедент, котрий залишився незатребуваним
Більшість російських (як, утім, і українських) громадян уважають, що під час приватизації їх просто обдурили. Проте судові процеси, будь-яким чином пов’язані з приватизаційними чеками, можна перерахувати на пальцях. Один з них відбувся в Коряцькому автономному окрузі й виявився унікальним у своєму роді — кримінальна справа завершилася створенням судового прецеденту, який тоді так і залишився незатребуваним російським правосуддям. За цим могла приховуватися всеросійська афера, однак чи дізнаємося ми колись її масштаби?
Чекова передача
Процес приватизації державного й муніципального майна стартував у Росії дещо пізніше, ніж в Україні. Верховна Рада відкрила шлях до перерозподілу національного багатства законом «Про приватизаційні папери» від 6.03.92, який набрав чинності з 15 березня того ж року.
У Росії ваучери як механізм «безкоштовного передання держ¬власності громадянам у процесі приватизації» з’явилися після указу президента РФ Бориса Єльцина «Про введення в дію системи приватизаційних чеків у Російській Федерації» від 14.08.92. Ці папери росіяни охрестили «ваучерами Чубайса» — за прізвищем ідейного натхненника ініціативи — заступника голови уряду Анатолія Чубайса.
Суть приватизації була така сама, що й в Україні: кожен громадянин Росії — від немовляти до людини похилого віку — безкоштовно отримував приватизаційний чек і міг розпорядитися ним на власний розсуд: продати, обміняти на акції будь-якого підприємства або вкласти у фонд, розраховуючи в майбутньому отримати дохід. Схожим був і механізм.
Ваучери надходили з Держкомайна РФ (напередодні «прихватизації» це відомство очолював А.Чубайс) у комітети з управління державним майном країв, областей, автономної області, автономних округів, міст Москви і Санкт-Петербурга за спеціально сформованим списком і потім передавалися громадянам. Проте виявилося, що «ваучери Чубайса» дійшли не до всіх росіян, хоча бланки чеків розсилалися по регіонах з надлишком.
Про те, що відбувалося потім, автор цих рядків дізнався від на той час заступника голови окружного суду заслуженого юриста РФ Людмили Каюрової, яка розглядала процес у справі двох чиновників.
«Через нерозуміння чи злий намір?»
Так, у Коряцькому автономному окрузі з урахуванням надлишку і незатребуваних приватизаційних чеків (деякі громадяни померли напередодні роздавання ваучерів, де¬хто — виїхав за межі регіону) до комітету з питань управління державним майном округу повернулося з районів щонайменше кілька тисяч чистих бланків суворої звітності. Відповідно до встановленої процедури вони підлягали погашенню і знищенню. Проте голова окружного комітету з питань управління держмайном та його заступник (про причину, за якою прізвища не називаються, йтиметься далі) вирішили заробити на «мертвих душах» і приховали від погашення 1000 чеків. Добре, що, як мовиться, своя рука — владика.
Ваучери не були іменними й потребували додаткового оформлення: необхідно було розписатися в списку, заповнити корінець і поставити печатку. Привласнені чеки чиновники адміністрації КАО передали, за словами Л.Каюрової, «не встановленій слідством особі, яка в не встановленому слідством місці поставила на них відбитки не встановленої слідством печатки одного з відділень Сбербанку РФ. Після чого обидва махінатори вклали кожен свою частину чеків до приватизаційних (інвестиційні) фондів у м. Мос¬кві». Звісно, на своє ім’я.
Слідству так і не вдалося вийти на спільників обвинувачених, оскільки чиновники не визнали себе винними і не дали свідчень відносно інших осіб, причетних до цієї справи. Однак найцікавіше полягало в тому, що обвинувачення не долучило до кримінальної справи як речовий доказ жодного сфальсифікованого приватизаційного чека.
Справа в тім, що численні чекові інвестиційні фонди, які виросли, ніби гриби після дощу, не реєстрували номерів приватизаційних чеків за кожним акціонером. «Натомість фондом видавався іменний сертифікат на володіння певною кількістю акцій, — розповіла суддя. — Не можу досі зрозуміти, як таке сталося — через непорозуміння чи злий намір батьків приватизації? Адже, по суті, держава вводила чеки як засіб платежу при придбанні об’єктів приватизації, що перебувають у держ¬власності. А механізму обліку й контролю проходження конкретного чека до повного об’єкта приватизації вироблено не було».
Обвинувачувати А.Чубайса в «недоумстві», безумовно, не можна. Залишається намір, на який, напевне, і розраховували керівники окружного комітету з питань управління держмайном, аби приховати сліди злочину. І викрити їх було дійсно нелегко. Не випадково Л.Каюрова вважає цю справу однією з найскладніших у довгій судовій практиці (коли йшов процес, її стаж роботи суддею становив 17 років).
Розкрадання за номіналом
Кримінальна справа сягнула понад 60 томів, більшу частину яких становили результати десятка різних експертиз, які викривали чиновників. Проте, як висловилася суддя, «в колоді карт, яку мав у своєму розпорядженні захист, був вагомий козир». Адвокати запевняли, що об’єктом розкрадання були не приватизаційні чеки, а бланки суворої звіт¬ності. Без обов’язкових реквізитів і печатки Сбербанку Росії вони не були цінними паперами і не мали номінальної вартості в 10000 руб., указаної на чеці.
До того ж у 1999 р. з’ясувалося, що вкладення махінаторів у чекові інвестиційні фонди не принесли їм ніяких дивідендів. Отже, наполягали адвокати, їхні підзахисні не завдали якихось збитків державі й у справі немає складу злочину, передбаченого п.«б» ч.3 ст.160 КК РФ (у редакції закону 1997 р.), оскільки відсутній об’єкт злочину. А, як мовиться, немає тру¬па — немає справи.
«Дійсно, — відзначила Л.Каюрова, — даючи оцінку приватизаційному чеку з погляду вимог до цінного папера, яким чек міг стати тільки після проставляння печатки, а також як засобу платежу — внаслідок обі¬гу в процесі приватизації, виникало питання про конкретний завданий збиток як необхідну складову складу злочину. На це запитання необхідно було знайти зрозумілу від¬по¬відь».
Вона полягала в тому, що подальше внесення реквізитів до приватизаційних чеків з метою вкладення їх в інвестиційні фонди — це вже розкрадання. Й об’єк¬том злочину є не самі чеки без печатки, а матеріальні вигоди, очікувані підсудними як дивіденди від вкладення ваучерів.
Суд дійшов висновку, що такі депозити об’єктивно пов’язані з певним ризиком для вкладника. У зв’язку із цим отримання або неотримання дивідендів не може бути поставлене в основу висновку про завдання збитків, які, за обставинами справи, можуть бути ви¬значені тільки із суми всіх ви¬крадених чеків за номіналом, установленим державою, тобто 10 млн руб.
«Злодій у злодія…»
Цікаво, що значну частину незаконно привласнених «ваучерів Чубайса» чиновники вклали в чековий інвестиційний фонд «Нєфть-алмаз-інвест» і в сумнозвісну піраміду Сергія Мавроді «МММ».
З «МММ» усе зрозуміло. А ЧІФ «Нєфть-алмаз-інвест» дуже скоро нібито збанкрутів і був виключений з єдиного державного реєстру юридичних осіб. Таким чином була похована надія багатьох росіян на шматочок власності. Подібних «збанкрутілих» фондів тоді налічувалося більш ніж 250. Вони були викреслені з реєстру разом з безліччю ваучерів росіян. Хіба тепер дізнаєшся, де опинилася тисяча сфальсифікованих ваучерів двох шахраїв?!
Проте суд Коряцького АО визнав колишнього начальника окружного комітету з питань управління державним майном та його заступника винними у розкраданні у великому розмірі 1000 приватизаційних чеків, учиненому в змові з групою осіб і з використанням службового становища. Чиновників засудили до тривалих строків ув’яз¬нення з част¬ковою конфіскацією майна і позбавленням права обіймати посади на держа¬вній службі. Постановою судової колегії Верховного Суду РФ мотиви прийнятого суддею Л.Каюровою рішення були визнані правильними і вирок залишений без зміни. Оскіль¬ки колишні чиновники відбули строк покарання, ми не називатимемо їхніх прізвищ.
Незатребуваний прецедент
За результатами розгляду цієї справи було створено єдиний в РФ судовий прецедент визнання приватизаційного чека цінним папером, оскільки подібних процесів у країні в ті роки більше не було. І можна тільки припустити: чи то такі махінації проходили поза увагою прокурорських працівників, чи то всі російські чиновники без винятку чесно погасили надлишки «ваучерів Чубайса».
В останнє мало віриться. Якщо тільки в одному малонаселеному автономному окрузі опинилося більше тисячі незатребуваних приватизаційних чеків, то скільки їх припало на всю Росію? Можливо, ми мали справу з аферою, про масштаби якої вже ніколи не дізнаємося…
Олександр СЕРГЄЄВ
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!