Припинення права власності на будинок припиняє право членів сім’ї попереднього володільця на користування цим помешканням
Верховний Суд України
Іменем України
Ухвала
13 липня 2011 р. м.Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого — Патрюка М.В.,
суддів: Балюка М.І., Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П., Романюка Я.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 6 до Особи 7, третя особа — сектор громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Кіровського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Автономній Республіці Крим, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, та виселення й за позовом Особи 7 до Особи 6, третя особа —комунальне підприємство «Старокримська водна компанія», про спонукання до укладення договору найму житла за касаційною скаргою Особи 6 на рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 27.07.2010,
ВСТАНОВИЛА:
У квітні 2009 року Особа 6 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що на підставі заповіту йому належить частина житлового будинку за Адресою 1. За життя його батька, спадкодавця, Особа 7 була зареєстрована в спірному будинку та до цього часу мешкає в ньому. 28.01.2009 Особа 6 надіслав Особі 7 лист із вимогою про звільнення житлового приміщення, проте остання відмовляється виселятися, посилаючись на те, що іншого житла не має. Особа 6 просив визнати Особу 7 такою, що втратила право користування жилим приміщенням, та виселити її.
У липні 2009 року Особа 7 звернулася до суду з позовом до Особи 6 про спонукання до укладення договору найму житла. Позовні вимоги обгрунтовувала тим, що з колишнім власником спірного будинку, Особою 8, з лютого 1998 року до дня його смерті проживала однією сім’єю, вони вели спільне господарство. 13.02.1998 вона була зареєстрована в будинку. Після смерті Особи 8 власником будинку став Особа 6, який просить її виселитися, оскільки уважає, що між ними немає договірних відносин, а житло потрібне для проживання його сім’ї.
Ухвалою судді Кіровського районного суду Автономної Республіки Крим від 24.07.2009 позови об’єднано в одне провадження.
Рішенням Кіровського районного суду Автономної Республіки Крим від 24.12.2009 позовні вимоги Особи 6 задоволено: виселено Особу 7 з будинку за Адресою 1. У задоволенні позовних вимог Особи 7 про спонукання до укладення договору найму житла відмовлено.
Додатковим рішенням Кіровського районного суду Автономної Республіки Крим від 7.05.2010 в задоволенні позовних вимог Особи 6 про визнання особи такою, що утратила право користування жилим приміщенням, відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 27.07.2010 рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог Особи 6 скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про виселення відмовлено. У решті — рішення залишене без змін.
У вересні 2010 року Особа 6 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 27.07.2010, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п.2 розд.XIII «Перехідні положення» закону від 7.07.2010 №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду до 15.10.2010 і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом в порядку, який діяв до набрання чинності цим законом.
У зв’язку із цим справа підлягає розгляду в порядку ЦПК 1963 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із законом від 7.07.2010 №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів».
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Частково скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що місцевий суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки, вирішуючи питання про виселення, керувався стст.383, 391 Цивільного кодексу, які регулюють питання захисту права власності, а не житлові правовідносини. Крім того, суд не врахував, що колишній член сім’ї власника житлового приміщення може бути виселений лише на підставі ч.1 ст.116 Житлового кодексу (далі — ЖК).
Погодитися з такими висновками суду апеляційної інстанції не можна.
За положеннями ч.1 ст.317 та ч.1 ст.319 ЦК власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, і він реалізовує їх на власний розсуд.
Згідно із ч.1 ст.316 ЦК правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Частиною 1 ст.321 ЦК передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Стаття 379 ЦК вказує, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання у них.
Глава 28 ЦК визначає житло об’єктом права приватної власності
Судом установлено, що Особа 7 була зареєстрована в спірному будинку в лютому 1998 року колишнім власником, Особою 8, і з того часу мешкає в ньому. Особа 8 помер Інформація 1, а його син, Особа 6, отримав свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 3/5 частини житлового будинку (з відповідною часткою надвірних будов) за Адресою 1.
Права власника житлового будинку, квартири визначені ст.383 ЦК та ст.150 ЖК, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім’ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Чинним законодавством не передбачено перехід прав та обов’язків попереднього власника до нового в частині збереження права користування житлом членів сім’ї колишнього власника.
Виникнення права членів сім’ї власника будинку на користування будинком та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку права власності на цей будинок, а отже, припинення права власності на будинок припиняє право членів його сім’ї на користування цим будинком.
Оскільки Особа 6 є власником 3/5 частин житлового будинку за Адресою 1, а Особа 7 вселилася до цього будинку та проживає в ньому як член сім’ї колишнього власника будинку, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про виселення останньої.
Під час встановлення зазначених фактів судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, рішення суду відповідає вимогам матеріального права, а тому скасоване апеляційним судом помилково.
За таких обставин рішення апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позову про виселення підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.
У решті — рішення не оскаржується.
Керуючись стст.336, 339 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
Касаційну скаргу Особи 6 задовольнити.
Рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 27.07.2010 в частині відмови в задоволенні позову про виселення Особи 7 скасувати, рішення Кіровського районного суду Автономної Республіки Крим від 24.12.2009 залишити в силі.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Весь номер в форматі PDF
(pdf, 2.91 МБ)
Матеріали за темою
Очищені стічні води зможуть пити французи
29.11.2023
Трамвай-сад почав курсувати у Бельгії
21.06.2023
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!