«Важко в таких умовах говорити про незалежність суддів»
Не пройшло і року після перебудови судової системи, як на черзі — реформа кримінальної юстиції. Її перший етап — гуманізація окремих статей Кримінального кодексу —вже набув законодавчого облаштування. Тому розмову з головою Апеляційного суду Сумської області, заслуженим юристом України Миколою ЛУГОВИМ ми почали саме з реформ, які нині проводяться в судовій системі. Адже його багаторічний досвід роботи дозволяє порівняти й оцінити нововведення: як ті, що вже діють, так і ті, які плануються на найближчий час.
«Навіть обмежені повноваження, які залишилися у голови суду, уможливлюють ставити на місце нерадивих суддів»
— Миколо Григоровичу, вас називають певною мірою консерватором, оскільки ви не прибічник революційних змін. Тож, напевне, найкраще бачите недоліки нововведень. Які з них ускладнили доступ громадян до суду?
— У вашому першому ж запитанні висловлена думка про мої консервативні погляди на ті процеси, які відбуваються в судовій системі держави. Так це чи ні, вам та читачам шанованої мною газети стане більш зрозуміло з нашої бесіди. Хоч одразу зазначу, що суддям якраз і має бути притаманна така риса, як консерватизм, оскільки ми завжди мислимо в рамках чинного закону, тоді як законодавча і виконавча гілки влади мають змогу оперативно змінювати нормативну базу чи приймати зовсім інші законодавчі акти.
Мушу відверто сказати, що я особисто й більшість суддівського корпусу в цілому позитивно сприйняли реформування судової системи. Тим більше що новим законодавством про судоустрій чітко задекларовано посилення незалежності суддів, зокрема і в матеріальному плані. Важливо тільки, щоб це були не просто декларації. Необхідно, щоб кожна норма закону «Про судоустрій і статус суддів» неухильно втілювалася в життя.
Якщо ж оцінювати більш конкретно окремі нововведення, то, беззаперечно, позитивним моментом є введення спеціалізації суддів і судів, що уможливлює більш якісно й оперативно розглядати справи тієї чи іншої юрисдикції.
Разом з тим, як на мій погляд, доцільно було б спеціалізацію з розгляду цивільних і кримінальних справ, а також справ адміністративного судочинства і справ про адміністративні правопорушення ввести на рівні місцевих та апеляційних судів загальної юрисдикції, що, безумовно, полегшило б громадянам доступ до правосуддя. Це однозначно так, тим більше що на час уведення в дію реформеного закону судді загальних місцевих та апеляційних судів мали значний досвід розгляду справ адміністративного судочинства.
При цьому, безумовно, слід було б розширити штат місцевих та апеляційних судів і посилити їх матеріальну базу.
— Чи посилило нове законодавство незалежність суддів з огляду на те, що голова суду позбувся низки повноважень, які раніше, за оцінками експертів, дозволяли йому впливати на підлеглих? Зокрема, маються на увазі заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності, участь у підборі кадрів, розподіл справ.
— Ви задаєте досить цікаві питання, пов’язуючи незалежність суддів з повноваженнями голови суду. Тим самим формуєте презумпцію того, що голова суду є «узурпатором» в тому чи іншому суді. Мушу застерегти: це помилкове уявлення. Як раніше, так і сьогодні закон категорично забороняв і забороняє голові суду прямо чи опосередковано втручатися у здійснення судочинства.
Проте було б неправильно сказати, що фактів зловживання владою з боку голів судів не було. Таке дійсно мало місце, та для того, щоб цього уникнути, просто слід було оперативно замінити голову суду, використовуючи для цього сигнали, які судді подавали під час зборів та на конференціях тощо. Мене особисто не дуже бентежить те, що на сьогодні значно обмежені повноваження голови суду. Навіть ті обмежені повноваження, які залишились, уможливлюють ставити на місце радивих суддів і в цілому належним чином організовувати роботу суду на тому рівні, якого потребує сьогодення.
Слід усе ж сказати, що, незважаючи на обмежені повноваження, саме голова суду, особливо апеляційного, несе персональну відповідальність за стан здійснення судочинства в тому чи іншому регіоні. На це вказує і практика роботи Вищої ради юстиції. Згадайте, наприклад, причини звільнення з посад голови Київського апеляційного адміністративного суду Анатолія Денісова, голови Апеляційного суду Вінницької області Людмили Стеблюк та інших голів судів.
Важливим із цього погляду є й питання щодо повноважень голови в плані заохочення та притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. На мій погляд, у зв’язку з новим законом тут ніяких проблем немає, в усякому випадку на роботі Апеляційного суду Сумської області це не позначається.
Не тільки не негативно, а й надто позитивно мною особисто сприйнята новела щодо автоматичного розподілу справ. Так, спочатку було незвично, виникало безліч технічних проблем, пов’язаних з недосконалістю відповідної програми та недостатнім забезпеченням судів комп’ютерною технікою тощо. У цілому ж це нововведення сприяє поліпшенню моральної довіри в колективі і зводить нанівець будь-яке невдоволення керівництвом апеляційного суду щодо упередженості та необ’єктивності при розподілі справ.
Найбільш гострим наразі залишається питання щодо укомплектування кадрами. Останнім часом неодноразово доводилося чути висловлювання голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів Ігоря Самсіна про необхідність ураховувати думки голів судів у процесі відбору кандидатів на посади суддів. Зауважу, висловлювання цілком доречні, адже саме керівники судів повною мірою відповідають за стан судочинства.
На превеликий жаль, на цих добрих побажаннях усе й закінчилося. Проведений нещодавно конкурс на заміщення вакантних посад суддів засвідчив, що переможцями стали виключно кандидати, які мали найбільшу кількість балів. Тобто при визначенні переможців конкурсу був застосований суто «механічний» підхід. При цьому не враховувалися ні людські якості кандидатів, ні їхній попередній досвід роботи.
Як приклад можна навести результати конкурсу на зайняття двох вакантних посад в Охтирському міськрайонному суді. На ці місця претендували 4 кандидати, в тому числі помічник судді Апеляційного суду Сумської області зі стажем роботи понад 5 років. За результатами конкурсу, переможцями стали дві особи, котрі знають про суд тільки з вивіски на його будинку, а помічник, яка мала всього на один бал менше, залишилася тільки з надією на майбутнє.
«Слід збільшити кількісний склад рад суддів, аби в них було представництво всіх регіонів держави»
— Якщо раніше майже всі голови апеляційних судів уходили до Ради суддів України, то тепер закон, навпаки, обмежив чисельний склад органу 9 особами. Як би ви оцінили ефективність роботи органів суддівського самоврядування сьогодні порівняно, скажімо, з 2006 роком? Що варто змінити в цій системі?
— Дійсно, на сьогодні Рада суддів України складається тільки з 9 представників судової системи. Як на мій погляд, це ненормальне явище. Вже хоча б тому, що в РСУ немає представників багатьох регіонів.
По-друге, незрозумілим є положення про те, що голови судів та їхні заступники не можуть бути представлені в Раді суддів. Складається думка, що судді, які обіймають адміністративні посади, не можуть приймати об’єктивні та виважені рішення. Але ж на ці посади призначаються найдосвідченіші судді з відповідною професійною підготовкою, досвідом роботи та ті, які мають належні організаційні здібності. Чому вони не можуть бути членами РСУ? Можна було б погодитися з тим, аби більшість членів ради не обіймали адмінпосад.
На мій погляд, слід збільшити кількісний склад рад суддів, аби в них було представництво всіх регіонів держави.
Незрозуміло для мене, чим себе скомпроментували й ради суддів на рівні областей? Практика попередніх років свідчить, що вони працювали досить гарно, ними погоджувались і питання призначення суддів на адмінпосади, і заохочення суддів, регулювалася дисциплінарна практика, вони здійснювали контроль за правильним розподілом кошторисних призначень тощо. У цілому це був орган, який оперативно реагував на вирішення різних проблем, які стосувалися судової діяльності та соціального захисту суддів і працівників судів.
— За законом, найвищим органом у суді є збори суддів, а голова тільки виконує їх рішення. Колектив у вас відносно невеликий, але чи здатні судді сприйняти й об’єктивно вирішити питання, яке їм пропонується, чи голосують лише для протоколу? Чи не виникає конфліктів, приміром, коли завдяки своїй чисельній перевазі судді однієї палати ігнорують думку «меншості»?
— Дійсно, сьогодні єдиним органом суддівського самоврядування в апеляційному суді є загальні збори суддів. Відповідно до закону вони відбуваються не рідше, ніж раз на 3 місяці. На них розглядається широкий спектр питань. Як голова суду, можу констатувати, що збори проходять неформально, судді висловлюють різні думки, а прийняті ними рішення ніколи ще не заганяли голову суду в глухий кут. Мені залишається тільки подякувати колективу за те, що приймаються виважені рішення, які приємно виконувати.
— Чи взагалі притаманно вершителю правосуддя вирішувати організаційні проблеми?
— Виникає бажання поставити зустрічне запитання: чи не слід нам узагалі ліквідувати голів судів як клас? Думаю, треба все чітко співвідносити з реаліями життя. Безумовно, приємно вивчати досвід інших країн, де все добре й гладко, судді працюють у належних приміщеннях, а матеріальне забезпечення гарантує дійсну, а не уявну незалежність.
А візьмемо наші реалії, то й коментувати нічого. І взагалі, якщо ліквідувати голів судів, то з кого тоді питати за стан здійснення правосуддя?
У зв’язку із цим думаю, що питання, бути головам судів чи ні, ближчим часом вирішуватися не буде, оскільки відповідь на це дає сама наша дійсність, а загальний менталітет наших громадян, у тому числі й суддів, яскраве тому підтвердження.
«Не буде проблем — і працювати, мабуть, буде нецікаво»
— Які сьогодні проблеми існують у суді? Адже раніше була інформація, що апеляційний суд не може повністю укомплектувати штат через відсутність робочих приміщень.
— Взагалі-то, проблеми були й будуть. Скажу більше: не буде проблем —і працювати, мабуть, буде нецікаво.
Однак є проблеми, які можуть вирішуватися колективом суддів та працівників апарату, а є такі, які ми не можемо вирішити самі. Ось на цих проблемах хотілося б і зупинитися. По-перше, це проблема приміщення. У нас за штатом 47 суддів, а фактично ми не можемо заповнити вакансії за браком приміщень. Свого часу Президент Віктор Ющенко пообіцяв у кожному обласному центрі спорудити будинки правосуддя. Але, як і більшість того, що він обіцяв, залишилося пустим трясінням повітря.
Новим законом «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що кожен суддя повинен мати окремий кабінет. В умовах економічної кризи розраховувати на те, що ця норма закону ближчим часом буде втілена в життя, не що інше, як утопія. Ось і виходить, що в нас в окремих кабінетах площею 12 м2 працюють по 3 судді, а працівники апарату змушені взагалі працювати в підвальному приміщенні. Важко, звичайно, в таких умовах розраховувати на належну продуктивність праці.
Другою проблемою для апеляційного суду є розгляд справ адміністративної юрисдикції про так звані соціальні виплати. У 2010 році до апеляційного суду надійшло понад 51 тис. таких справ. У той же час «потужності» апеляційного суду, якщо послуговуватися технічним терміном, розраховані на розгляд не більш ніж 4 тис. справ на рік. Це цивільні, кримінальні та справи про адміністративні правопорушення. Десь таку кількість справ зазначених категорій ми щорічно й розглядаємо.
Як же тоді бути зі справами про соціальні виплати? Незважаючи на таке велике їх надходження до суду, не було збільшено ні штатної чисельності працівників, ні фінансування. Попри це, ми станом на листопад 2011 року вже розглянули понад 17 тис. таких справ, але ж це проблеми не вирішує. Такий стан речей, звичайно, викликає обурення «дітей війни», «чорнобильців» і т.д. Ми робимо все можливе, але цього недостатньо.
Для того щоб забезпечити розгляд цієї категорії справ, в апеляційному суді була проведена величезна організаційна робота, вишукані всі можливі й неможливі внутрішні резерви, але цього недостатньо. Вважаю, що це є державна проблема і її слід вирішувати на рівні держави в цілому.
Є, звісно, й інші проблеми в роботі апеляційного суду, але вони не такі болючі, і думаю, що з часом будуть вирішені.
— До апеляційної інстанції приходять, як правило, не новачки. Утім, нова процедура підбору кадрів, за оцінками ваших колег, створює складнощі із заміщенням вакансій. Для Сумської області це характерно?
— Заміщення вакансій в апеляційному суді загалом не викликає якихось труднощів. Хотілось би, звичайно, щоб час із моменту передання документів до Вищої кваліфкомісії суддів і до прийняття остаточного рішення був значно коротшим, але що вдієш, труднощі є в усіх. Ми при заповненні вакантних посад суддів думаємо передусім про те, де розмістити нових співробітників.
— Одвічне питання — фінанси. Чи поділяєте ви сподівання на краще матеріальне забезпечення судової системи з набуттям чинності законом про судовий збір?
— Питання про фінансування судової влади має дійсно одвічний характер. Тим більше для мене — судді з понад 30-річним стажем роботи, більша частина якого припадає на працю на адмінпосадах. Уже стало традицією
фінансувати суди за залишковим принципом. Важко в таких умовах говорити про незалежність суддів. А ви погляньте на приміщення, в яких ми працюємо, та прислухайтеся, що про це кажуть люди, які йдуть у суди в пошуках справедливості як в останню інстанцію.
Все-таки судді — оптимісти й мають велику надію, що новий закон «Про судоустрій і статус суддів» у частині грошового утримання суддів і працівників суду буде не просто декларацією, а працюватиме, як і повинно бути в цивілізованій державі.
Добрим знаком у цьому напрямку стало й введення в дію закону «Про судовий збір». Коротше, поживемо — побачимо. Надія — це великий стимул для сумлінної праці.
«У цивілізованій державі виправдання особи сприймається також толерантно, як і засудження, і трагедії в цьому ніхто не бачить»
— Ви добре знаєте особливості кримінального судочинства в різні роки й навіть епохи. Тим більше що весь цей час працюєте за одним і тим самим Кримінально-процесуальним кодексом. Напевне, ви також знайомилися з проектом нового КПК. Чи все вас у ньому влаштовує?
— Дійсно, так склалося, що більшу частину свого життя мені як судді довелося бути криміналістом. Ви кажете, що судді весь час працюють з одним і тим самим Кримінально-процесуальним кодексом. Це не зовсім так. За роки моєї роботи КПК стільки разів змінювався, що має вже зовсім інший зміст.
Проте, ніде правди діти — в основу КПК й на сьогодні закладено ідеологію радянських часів. Та все ж проаналізуймо більшість тих змін, які вносилися до КПК в останні роки. Ми чітко побачимо, що спрямованість була одна —захист підозрюваного, обвинуваченого, підсудного та засудженого. Чи не парадоксально це звучить з огляду на те, що як кримінальне, так і кримінально-процесуальне законодавство в будь-якій державі створюється та існує для захисту суспільства від злочинних посягань?
Безумовно, я ознайомився з проектом нового КПК і скажу: якщо більшість його положень буде прийнято, це стане не просто кроком уперед, а величезним проривом у кримінальному судочинстві.
— Чи стане судовий процес більш об’єктивним, якщо суд буде позбавлений права повертати матеріали на додаткове розслідування?
— Вважаю, що ліквідація інституту повернення справи для проведення додаткового розслідування — це безумовно прогресивне явище. Крім того, з одного боку, такий стан змусить органи досудового слідства працювати на більш високому рівні, а суддям багато в чому слід буде змінити підходи. Ні для кого не є таємницею, що в багатьох випадках судді, щоб уникнути прийняття непопулярних та складних рішень, з надуманих мотивів повертають справи для проведення додаткового досудового слідства, перекладаючи тим самим цей тягар на плечі своїх колег та марно витрачаючи державні кошти.
Проте головним залишається інше: кожен злочинець повинен бути покараний, а жоден невинний не повинен бути притягнутий до відповідальності.
— Сьогодні в пресі часто можна прочитати, що суддя, як правило, більше схильний прислухатися до думки прокурора, ніж адвоката. Це — данина традиції радянських часів?
— Питання ролі прокурора й адвоката в судовому процесі більш актуальне для суддів з невеликим досвідом роботи. Як на мене, то тут особливого й говорити немає про що. Потрібно дотримуватися принципу, в якому зазначено, що це рівноправні учасники процесу.
На превеликий жаль, окремі працівники прокуратури, причому досить високого рангу, сьогодні перебирають на себе роль провісників істини в останній інстанції. При цьому вони піддають сумніву вироки судів, які набрали законної сили, збурюючи громадську думку та незрозуміло що ставлячи за мету. Таке є неможливим у цивілізованій державі і повинне знайти свою оцінку в найвищих органах державної влади.
До речі, за радянських часів таке важко навіть було уявити, та й виправдувальні вироки тоді не були рідкістю.
— Як ви ставитеся до пропозиції допускати до судових процесів виключно правників з адвокатською «корочкою»?
— На мій погляд, адвокатура повинна бути як організаційно, так і професійно сильною. У кримінальному процесі повинен на всіх стадіях виступати адвокат, який пройшов конкурсний відбір та має відповідне посвідчення. Що ж виходить сьогодні. Свого часу до КПК були внесені зміни, згідно з якими захисниками в кримінальному судочинстві отримали право виступати родичі особи, яку притягнули до відповідальності.
Що із цього вийшло? Так звані захисники використовують свої повноваження тільки для того, щоб носити передачі в СІЗО для своїх підопічних, причому щодня.
Про те, що таке змагальність процесу, вони знають тільки на слух, повністю не розуміючи змісту цього поняття. Та кінець кінцем нікому ж не прийде в голову дозволити прийняти пологи у вагітної жінки ветеринарному фельдшеру. То чому ж ми ратуємо за те, щоб у кримінальному судочинстві виступала особа, яка не розуміється в елементарних юридичних поняттях?!
— Ухвалений недавно закон про гуманізацію покарання злочини у сфері господарської діяльності покликаний наблизити наше законодавство до європейських стандартів. Зокрема, є прогнози, що це дасть можливість судам частіше виносити виправдувальні вироки, адже сьогодні кількість останніх — на рівні 0,2%.
— Як на мене, держава зробила досить прогресивний крок, гуманізувавши покарання за такі злочини. У цьому напрямі ми дійсно наблизилися навіть не до європейських, а просто до цивілізованих стандартів.
Не думаю, що це якимось чином вплине на кількість виправдувальних вироків, яких, як ви слушно підмітили, суди виносять досить мало. Але в цьому напрямі слід міняти підходи насамперед не суддів, а прокурорських працівників. Сьогодні за кожний виправдувальний вирок з прокурорів прямо-таки голови знімають. А за що? За те тільки, що суд не погодився з думкою прокурора? Відверто ще раз скажу, що в цьому напрямі світогляд прокурорів повинен докорінно змінюватись. У цивілізованій державі виправдання особи сприймається так само толерантно, як і засудження, і трагедії в цьому ніхто не бачить. Не збурюється при цьому й громадська думка, а авторитет суду ніким не ставиться під сумнів.
«Найважчим у кримінальному судочинстві є призначення винному справедливого покарання»
— За свою кар’єру скільки підсудних ви виправдали?
— Багато, але обліку цих справ не вів. Був випадок, коли суд під моїм головуванням виніс виправдувальний вирок відносно особи, яка обвинувачувалась у вбивстві за обтяжуючих обставин і визнавала себе винною в судовому засіданні.
На мій погляд, головне тут у тому, щоб виправдувальні вироки виносилися там, де це потрібно. Це не повинно бути даниною моді чи підраховуватися для статистики.
— Що взагалі найскладніше для судді в кримінальному процесі?
— Мабуть, те, що, розглядаючи ту чи іншу справу, не можна будь-яким чином виявляти емоції. А підстав для хвилювання вдосталь, якщо врахувати, що за кожною кримінальною справою стоять людські долі, а нерідко й життя. Взагалі-то, найважчим у кримінальному судочинстві є призначення винному справедливого покарання. Все можна регламентувати нормами закону, а міру покарання повинен визначати суд і тільки суд. От коли молодий суддя зрозуміє цю істину, тоді він може вважати себе повноцінним суддею.
— Ви ведете щосереди особистий прийом громадян. Із чим сьогодні найчастіше звертаються люди?
— Дійсно, я постійно веду прийом громадян, і не тільки щосереди, як визначено графіком, а коли в мене є будь-яка можливість це робити. Люди ж приїздять на прийом інколи за 100 км і більше, та не завжди знають, що прийомний день — середа.
За 11 місяців 2011 року в мене на особистому прийомі побувало близько 200 громадян, окрім того, надійшло майже 4000 письмових звернень. В основному це заяви «дітей війни», «чорнобильців». З ними працювати і спілкуватися легше.
Важко, коли приходять розумники, які вимагають утручатись у здійснення правосуддя з метою винесення судом вигідного для них рішення, махаючи при цьому в мене перед обличчям різними кодексами й роз’яснюючи мені, що таке верховенство права. Що ж робити, таких теж треба приймати. У цьому мені допомагає помічник, який завжди присутній під час особистого прийому.
«Більшість суддів Апеляційного суду Сумської області можуть уважатися правовою елітою держави»
— 35 років у мантії, 27 з них в апеляційній інстанції — доволі вагомий стаж роботи. Чому торік не пішли у відставку, як учинило багато суддів, особливо Верховного Суду, аби отримати вихідну допомогу за старим законом?
— Тому що іншої роботи на сьогодні просто не уявляю, а без роботи теж не можу. Тому, хоч як би змінювався закон, буду працювати й далі. Думаю, що мій життєвий і суддівський досвід потрібні колективу та справі, якій служу.
— В одному з юридичних енциклопедичних видань, що має назву «Правова еліта держави», міститься й ваше прізвище. Хто з молодого покоління юристів, на вашу думку, може претендувати на таке звання?
— Знаєте, я з великою повагою ставлюсь до колег, бачу їхні позитивні й негативні сторони. Скажу, що більшість суддів Апеляційного суду Сумської області можуть уважатися правовою елітою держави. Ми можемо не завжди висловлювати одні й ті самі правові позиції з того чи іншого питання. Але якраз у цьому виявляється індивідуальність нас як суддів та юристів. Що ж стосується персоналій, то мені не хотілось би називати конкретні прізвища.
— До речі, в Інтернеті не так уже й багато інформації про вас: біографія, стисла довідка про сім’ю, захоплення полюванням… Суддя — це не публічна особа?
— Про себе особисто мені теж не хочеться багато говорити. Дійсно, я неохоче відвідую публічні заходи, уникаю відвідувань ресторанів і т.д. Полювання та риболовля для мене ніколи не були засобами поповнити свої продовольчі запаси. Просто, перебуваючи в зимовому лісі чи біля ставка, можна залишатися самим собою, бачити красу й багатство рідного краю, спілкуватися з добрими людьми, які ніколи не цікавитимуться твоїми службовими питаннями.
— За даними журналістів, ваш улюблений вислів — «Найдорожчою у світі є дурниця». Яка «дурниця» виявилася найдорожчою для вас?
— Дійсно, вже давно й до цього часу, це є моїм улюбленим висловлюванням. Усе це з особистого життєвого досвіду, необдумані вчинки й висловлювання інколи надто дорого коштують для людини. Що мене спонукало так оцінити «дурниці», говорити утримаюсь. Усе це надто особисте.
— Одна з ваших доньок також виявила бажання стати суддею. Ви відмовляли її від цього кроку чи, навпаки, заохочували до суддівської професії? Що ви їй побажали, коли вона вперше одягла мантію?
— Моя донька вже практично 3 роки працює суддею. Коли вона була призначена на посаду, я побажав їй бути чесним суддею і людиною з великої букви. Як батькові мені хочеться, щоб на суддівській ниві вона досягла більших успіхів, ніж я. Найвищою оцінкою роботи кожного судді є повага людей, а повагу можна заслужити тільки чесним служінням справі, яку ти робиш.
— І наостанок: якими будуть ваші побажання суддям — читачам «ЗіБ»?
— Принагідно хочу привітати всіх працівників судів з професійним святом. І нехай 2012 рік принесе здійснення всіх наших сподівань.
Весь номер в форматі PDF
(pdf, 2.91 МБ)
Матеріали за темою
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!