Було б дивним, якби День свободи, який 7 років тому запровадив Віктор Ющенко, сьогодні відзначався як державне свято. Проте і скасовувати указ про відзначення початку «помаранчевої революції» нинішня влада не стала. Напевне, правильно: цей день є доброю нагодою для кожного замислитися, що для нього означає це слово — «свобода».
В один з буремних днів грудня 2004 року тодішній Президент Леонід Кучма нагадав слова Наполеона про те, що революцію задумують романтики, здійснюють фанатики, а її плодами користуються негідники. На жаль, імператор Франції, який також обіцяв своїм підлеглим свободу, рівність і братерство, виявився пророком і щодо України. Перший же День свободи, у 2005 році, залишив по собі сумбурні відчуття. Він став свого роду днем свободи від зобов’язань, які давали один одному ті, хто ще недавно пліч-о-пліч стояв на сцені майдану.
З кожним наступним роком запал і бажання політиків зібратися разом згасали пропорційно кількості взаємних звинувачень, якими обмінювалися колишні товариші по революції. Так само і в українців не виникало бажання відзначати цей день як день своєї перемоги над владою. Адже нова влада виявилася нічим не кращою за ту, проти якої вони виходили на майдан. Тож і свобода (в її історичному розумінні), перетворилася на ілюзію.
Якби не підприємці, які рік тому саме 22 листопада зібрали свій «податковий» майдан, про це свято забули б навіть журналісти. Того дня на головну площу країни вперше суто з економічними вимогами вийшли тисячі українців. Це був день свободи від політики і політиків.
Днем якої ж свободи стало 22 листопада 2011 року? Президент Віктор Янукович привітав співвітчизників: «Свобода, Незалежність, Соборність — це ті неперехідні цінності, які завжди були, є і будуть шановані в Україні. Ми маємо робити все належне для їх зміцнення, адже на них збудовано фундамент нашої держави».
Опозиція також збиралася відзначити цю дату масовим мітингом, аби продемонструвати владі, що не розтратила ще народної підтримки. Водночас, як відзначають політологи, якби не судова заборона на проведення будь-яких масових зібрань на майдані Незалежності, охочих згадати минуле було б значно менше 2 тисяч, причому — з обох боків. Адже поруч з тими, хто згадував «помаранчеву революцію», зібралися представники «Загальновійськового союзу України» на чолі з «регіоналом» Олегом Калашниковим. Не набагато менше було й правоохоронців, які завбачливо оточили учасників обидвох мітингів.
Так, роз’єднані вартовими порядку на одному майдані, святкували представники політичних сил, які у 2004 році були по різні боки барикад. Об’єднав їх потяг до свободи чи якісь інші чинники — не так уже й важливо. Головне, що, на відміну від, скажімо, громадян сусідніх Білорусі чи Росії, вони мали можливість зібратися на головній площі країни попри судову заборону. Щоправда, правоохоронці пообіцяли без адмінпротоколів цей факт не залишити.
Цього дня на майдані були переважно нові обличчя. Отже, є надія, що свобода не відійде в минуле разом з політиками, які закликали до неї 7 років тому.
Весь номер в форматі PDF
(pdf, 2.44 МБ)
Матеріали за темою
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!