Європа не розкидається амбіціями щодо «східного партнерства»
ЄС, зайнятий фі¬нансовими проблемами у зв’язку з кризою, не звертає уваги на те, що відбувається в країнах «східного партнерства». На запущену рік тому програму виділено надто мало коштів, та й сама вона, крім технічних угод, учасникам майже нічого не пропонує.
Брак волі
Ця програма допомоги і стимулювання реформ ¬орієнтована на колишні радянські країни — нове європейське прикордоння, з часів великого розширення 2004 та 2007 років, в результаті якого кордон ЄС протягся до берегів Чорного моря.
Шість країн, які охоплює «партнерство» (Україна, Білорусь, Молдова, Грузія, Вірменія та Азербайджан), це 76 млн жителів. Їм було надано ?600 млн допомоги на період до 2013 року. Враховуючи статистичні дані, на кожну державу і на душу населення Європа, таким чином, виділяє (на період з 2011 до 2013 року): ?2,74 — кожному білорусу, ?3,35 — українцю, ?4,82 — азербайджанцю, ?13,66 — грузину, ?16,29 — вірменину і ?25,36 — молдованину.
Це дуже далеко до коштів, виділених у 1990-х рр. — у період, що передував вступу в ЄС країн Центральної Європи. І головне: для деяких із країн — учасниць ініціативи не пропонується жодної перспективи вступу. М’який вплив Європи в їхньому регіоні здебільшого реалізується за допомогою угод про асоціацію, зону вільної торгівлі та спрощення візового режиму.
Європі, здається, бракує амбіцій та коштів для реалізації планів у цих країнах, від яких, однак, залежать важливі для ЄС питання безпеки (заморожені конфлікти, енергетичні маршрути, нелегальна торгівля, приплив біженців). Фінансова криза аж ніяк не покращила ситуацію, тож дехто, зокрема в Німеччині, піддає сумніву доцільність продовження фінансування «партнерства».
Чорновий варіант
Війна в Грузії в серпні 2008 р., а також газові кризи у 2006 і 2009 рр. за участю України стали брутальним нагадуванням про те, що кризи, які видаються регіональними, можуть справляти більш масштабний і прямий вплив на Старий світ. Відсторонюючись від неврегульованих після холодної війни проблем в Європі, адміністрація Барака Обами перекладає все на плечі європейців. Вашингтон припинив проводити активну політику розширення євроатлантичної зони, що була пріоритетною з 1990-х рр. Тепер Білий дім надає перевагу діалогу з Москвою, роблячи акцент на міжнародній безпеці, ядерному роззброєнні та протиракетній обороні.
Польща взяла це до уваги і намагається скористатися новим підходом Москви, орієнтованим на співпрацю. 24 травня вона запропонувала створити «групу друзів» «східного партнерства», яка буде відкритою для країн-спонсорів на кшталт Сполучених Штатів і Японії, а також для Росії, яка розкритикувала цю програму у 2009 році як таку, що зазіхає на її сферу впливу.
«Партнерство» — перший чорновий варіант програми економічної та полі¬тичної солідарності з країнами, які прагнуть послабити хватку Москви. Воно орієнтоване на поширення європейської моделі, яка базується на демократичних цінностях. Але, крім кількох технічних угод, ініціатива не пропонує цим країнам ані чіткого горизонту, ані великих коштів.
Наприклад, Європа не вважає за потрібне запропонувати перспективу членства — навіть віддалену — Україні. З часів останніх президентських виборів гігант Центральної Європи, ключова країна регіону, схиляється до російської орбіт¬и. Чи зроблять європейці з цього висновки?
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!