Комерційний кодекс остаточно перетворить Україну на країну гендлярів
Два десятки років ми живемо без плану, яким була б визначена розумна стратегічна мета соціально-еконо¬мічного розвитку, її якісні та кількісні параметри і конкретні шляхи, засоби, етапи її досягнення.
У результаті немає необхідного со¬ціально-економічного прогресу. По суті, головною людиною в нашій країні стає підприємець, який, нічого не виробляючи, живе за рахунок операцій «купи-продай». За¬пропоновані ж законодавчі новації можуть ще більше посилити процес.
Суцільна комерція
Україна все ще залишається на рівні, давно пройденому багатьма країнами, які раніше були менш розвиненими, ніж наша. Водночас спостерігається прагнення деяких впливових сил заробляти не на розвитку реального сектору економіки, а на комерції, посередництві невиробничого характеру, часто суто спекулятивного або лихварського штибу.
У чому ми помітно досягли успіху, то це в складанні схем тінізації комерційної діяльності, ухилення від сплати податків, рейдерстві, оборудках і махінаціях, що виражаються в розбазарюванні спадщини, яка дісталась від часів Радянського Союзу. Колись марнотратство спадку вважалося злочином, за який можна було потрапити в тюрму. Масштаби розтратливості природних ресурсів, основних виробничих фондів набули в нас глобального характеру, але ніхто досі не поніс за це належної відповідальності. Тому що розбазарювання прикривається словами типу «перехід до ринку», «приватизація», «комерціалізація» тощо.
У результаті комерціалізація вилилася в масову тінізацію і криміналізацію економіки, охопила всі сфери суспільства, зокрема й сферу духовну. ¬Суцільна комерціалізація, явно перевищивши розумну міру, необхідну в кожній справі, ні до чого гарного не привела. Проте є сили, які хотіли б перевищувати міру й далі. При цьому тривають лицемірні розмови про духовне відродження, про боротьбу з корупцією і тому подібні позитивні процеси, хоча вже ясно, що в умовах глобальної комерціалізації, диктованої ідеологією ринкового фундаменталізму, цього не зробити.
Впродовж усіх 19 років незалежності ставилося питання про необхідність забезпечити розумне поєднання ринкової саморегуляції та держрегулювання економіки. Дещо в цьому напрямі зробити вдалося. Проте досі не використовується найбільш ефективний засіб держрегулювання — загальнодержавне планування, яке давно застосовується в тих країнах, де хочуть і добиваються позитивних соціально-економічних результатів. При цьому нікого не бентежить, що започаткували планування в Радянському Союзі. За останні 70—80 років досвід розвинено. Є різноманітні форми довго¬строкового планування в усіх ¬державах.
Ми ж пішли стопами Російської Федерації, перестали планувати, ліквідували Держплан — скарбницю економічної інформації — і під корінь винищили все цінне, що є в плануванні — необхідному компоненті управління в суверенній державі. Неплануюча держава — це не самостійний суб’єкт, а об’єкт планування зовнішніх сил, який не може бути економічно незалежним. Нашій економіці нині не вистачає планування, а не комерціалізації.
Економічної незалежності ми все ще повною мірою не добилися. Для того щоб досягти цієї мети, необхідні спільні зусилля всіх державних структур, територіальних громад, господарських організацій, треба скоординувати й організувати їхню діяльність на основі єдиного загальнодержавного проекту, забезпечити матеріальну і моральну зацікавленість у його виконанні, в мобілізації для цього всіх наявних природних, виробничих, інтелектуальних ресурсів.
Багато хто розуміє, що відмова від планування — результат некомпетентності швидкозмінних урядів і сприйняття рекомендацій американських радників, не зацікавлених у сильній економіці незалежної України. Допомогли в цій справі й деякі наші власні «грантоїди». Необгрунтованість ринкового фундаменталізму підтверджена практикою нашої та багатьох інших країн. Одначе прихильники цієї ідеології не припиняють спроб впливати на Уряд. Це, на жаль, знайшло відображення і в Державній програмі економічного і соціального розвитку на 2010 р.
Третій зайвий
З одного боку, ця програма передбачає розробку в ІІІ кварталі 2010 р. проекту закону про довгострокове стратегічне планування, що можна вітати. Наявні закони дозволяли почати таке планування ще 10 (і навіть 15) років тому, але цього зроблено не було. Добре, якщо новий закон нарешті змусить це зробити. Проте насторожує той факт, що разом з пп.5.6.1, який націлює на використання планування як інструменту держрегулювання, є й інший, що націлює на щось протилежне — на подальшу комерціалізацію. У пп.4.4.1 програми передбачено невідомо ким унесене «ноу-хау» — підготовка проекту комерційного кодексу.
До публікації в Інтернеті проекту вказаної програми не було концепції такого кодексу та її обговорення, як це потрібно й робиться в подібних випадках. Більш того, ніхто ні в загальній, ні в науковій пресі такої пропозиції не висловлював і не обгрунтовував. Не було організовано й обговорення проекту фахівцями.
Після публікації в Інтернеті проекту кількома вченими й фахівцями апарату ВР пропонувалося пп.4.1.1 з програми вилучити як необгрунтований і, крім того, не відповідний темі розділу «Реформування відносин власності». Це зауваження чомусь не враховане. Правда, в проекті відповідальним за виконання пп.4.1.1 зазначалося Мінекономіки. Тепер же на перше місце в групі виконавців поставлено чомусь Міністерство юстиції.
Невмотивоване й поспішне внесення до програми пп.4.1.1 і швидка заміна відповідального за його виконання — свідчення, з одного боку, неопрацьованості питання, а з другого — чийогось наполегливого лобіювання. Мабуть, лобіювання тих сил, які вважають за краще робити гроші з повітря, а не з розвитку реального сектору економіки.
Що стосується суті справи, то для загального регулювання нормальної комерційної діяльності, якщо мова йде про кодекси, цілком достатньо двох чинних — Господарського і Цивільного, які готувалися з урахуванням концепції, схваленої Верховною Радою. Кілька років розбиралися з тим, як застосовувати деякі їхні взаємопов’язані («дублюючі») норми. На початок 2008 р. розібралися, вищі судові інстанції та вчені в наукових коментарях дали необхідні роз’яснення.
Тепер пропонують третій кодекс для регулювання тієї ж самої сфери суспільних відносин. Навіщо? Щоб знову заплутати те, що недавно розплутали? Якщо хтось уважає, що двох названих кодексів недостатньо, то хай за¬пропонує відповідні доповнення або зміни до них. Поки що на такий недолік скарг не було.
Навпаки, недоліком уважалося дублювання деяких «комерційних» норм у Господарському й Цивільному кодексах. Є й пропозиції щодо усунення дублювання. Навіщо ж робити ще один «дубль»? Це ж зруйнує чинні кодекси, дестабілізуватиме й дезорганізуватиме законодавство. Саме проголошення підготовки ніде ніким не обгрунтованого проекту напускає туману, має дестабілізуюче значення. При серйозному підході до справи так не чинять. Складається враження, що перед нами черговий прояв безвідповідального прожектерства.
Спекулянтський прорив
Чинне законодавство забезпечує певне поєднання держрегулювання і ринкової саморегуляції. Це поєднання можна і потрібно оптимізувати. Втім, для цього треба вдосконалювати держрегулювання, а не посилювати комерціалізацію. Удосконалити держрегулювання можна шляхом використання в його механізмі загальнодержавного планування. Комерційних засад у чинних кодексах та інших законах — більш ніж досить. Ще один «суцільний комерційний» не потрібний.
Імовірно, включення в програму пп.4.4.1 — результат тиску іноземних радників, котрі прагнуть створити в Україні такий рівень «лібералізації» економіки, який би дозволяв здійснювати на нашій землі сумнівні операції та махінації, що не допускаються законодавством їхніх країн. Тобто тиску в інтересах не зовсім сумлінних комерсантів інших країн, що підриває суверенітет України. Вигоду від цього може отримати й наш бізнес-криміналітет.
Можливе також і простіше пояснення — хтось хоче заробити на підготовці проекту незалежно від того, потрібний він чи ні, і, нарешті, ці мотиви можуть поєднуватися в якої-небудь групи осіб. Або просто хтось хоче висунутися з «цінною» пропозицією, не думаючи ні про зміст пропонованого проекту, ні про наслідки його ухвалення. Прикметно, що в черговому меморандумі, підписаному з МВФ, подібного пункту немає. Не випадково, мабуть, пп.4.4.1 — єдиний у програмі, строк виконання якого не вказаний, тобто він узагалі зайвий.
Цей пункт, на перший погляд, може видатися безневинним. Ну, мало в Уряду роботи, хочеться до сотень наявних додати ще один закон. Хай собі пише, чим би дитина не тішилася…
Проте пропозицію про підготовку проекту комерційного кодексу неправильно було б розглядати як нешкідливу «техніко-юридичну». Це — один з юридичних проявів ідеології деіндустріалізації України, перетворення її з передової індустріально-аграрної в країну торговців чужими товарами, лихварів і дрібних крамарів. У результаті такої ідеології згортається власне промислове виробництво, але обернено пропорціонально зростає посередницька діяльність, значною мірою спекулятивна і тіньова.
Замість інновацій, широкого розповсюдження передових виробничих технологій — посередницька комерційна діяль¬ність, лихварство під надхмарні відсотки і торгівля, точніше спекуляція, іноземним ширвжитком. Діяльність, що заподіює збитки вітчизняним товаровиробникам, вітчизняним інженерам, робітникам, усьому народу. Плоди деіндустріалізації країни, розвалу її промислового виробництва відомі. Їх добре видно, зокрема, в Києві, де «лягли», по суті, всі промислові підприємства. Зате з’явилася сила-силенна комерційних «посередників», котрі швидко збагатилися, — спекулянтів і банкірів, які не кредитують економіку, а паразитують на ній.
Модернізація замість архаїзації
У розвинених країнах господарське законодавство йде від торгового, комерційного в ХІХ ст. до промислового, виробничого в ХХ і ХХІ ст. У нас же хтось хоче «розвивати» його навпаки. Робиться це, швидше за все, з подачі іноземних радників, яких, звичайно, турбують інтереси тих, хто оплачує їхню діяльність, а не соціально-економічний розвиток України. Вони добре аналізують і критикують, але висновки зводяться до вимоги «реформування».
На жаль, у нас є впливові особи, стурбовані не забезпеченням економічного зростання і зміцненням економічного суверенітету, а підвищенням особистого благополуччя, зокрема безпекою рахунків і нерухомості в зарубіжних країнах.
У запропонованих новаціях є видимим почерк радників, котрі сповідують ринковий фундаменталізм, і різних «грантоїдів». 19 років діяли за їхніми рецептами. Чи не час цю практику припинити? Несприйняття депутатами пропозицій фахівців Верховної Ради про вилучення з програми пп.4.4.1 дає підставу припускати наявність елементів комерціалізації в самому процесі законотворчості (або біля нього).
Мабуть, Верховна Рада повернеться восени до розгляду законів про боротьбу з корупцією. Слід було б включити в них заборону для держслужбовців отримувати гранти й іншу «допомогу» з іноземних джерел. У законодавстві про держслужбу і про працю повинно бути встановлено, що порушення цієї заборони є підставою для звільнення. «Підживлення» держслужбовців з іноземних джерел не сумісне з їхнім обов’язком служити інтересам держави, забезпечувати її суверенітет.
Уряди змінюються, а настирливе іноземне втручання і негативна дія непроханих радників різного роду тривають. 16 липня відзначили 20-річчя ухвалення закону про державний суверенітет. Але як і раніше, на жаль, замість усвідомлення самостійності багато з тих, хто «робить погоду», продовжують відчувати комплекс неповноцін¬ності, догоджають іноземним радникам і грантодавачам.
Як сказано вище, пропозиція про комерційний кодекс — це взагалі чужорідне тіло в розділі програми про реформування відносин власності. Ло¬гічніше було б передбачити в цьому розділі підготовку нового закону «Про власність», ураховуючи, що покладений в основу реформ прийнятий в 1991 р. закон «Про власність» без якого-небудь обгрунтування був тихою сапою відмінений у 2007 р. Це відкрило нові ла¬зівки для корупції. Але Мін’юст даного факту чомусь не зауважив.
Замість конкретного вдосконалення регулювання відносин власності — знову розмови про «реформування» і надуманий «третій зайвий». Чи не час просто як слід працювати, розумно вирішуючи конкретні питання і реалізовуючи наявні великі можливості забезпечення соціально-економічного розвитку власним розумом і своїми силами?
В усякому разі, набагато ефективніша повсякденна робота, спрямована на виконання конкретного плану (саме плану, а не чергового набору «різнокаліберних» заходів), аніж постійна суєта, звана чомусь реформуванням. Коли не знають, що саме потрібно зробити для вирішення проблем у певній сфері, говорять, що її потрібно реформувати. Такий підхід дуже змахує на симуляцію кипучої діяльності. Не варто б новому Уряду його переймати.
Як мовиться, «роботу робити треба». І не методом «стосування» різних пропозицій і прожектів, а за продуманим робочим планом. А закони, зокрема кодекси, треба модернізувати, а не архаїзувати.
Валентин МАМУТОВ, академік НАН України, директор Інституту
економіко-правових
досліджень НАН України
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!