Головний свідок і головний підозрюваний у «касетному скандалі» відлетів у США. Але обіцяв повернутися
З виходом на екрани перших вестернів з’явився й анекдот про Невловимого Джо, якого ніхто не ловив через відсутність такої потреби. Колишній охоронець Президента, навпаки, потрібний багатьом, але не всім тут, в Україні. Дехто вважав за краще бачити його де-небудь подалі, за океаном, наприклад. Інакше Микола Мельниченко навряд чи зміг би виїхати за межі Батьківщини…
«Біжи, майоре, біжи...»
Колишньому співробітникові держохорони не вперше несподівано покидати територію України і «спливати» десь на Заході. За версією самого М.Мельниченка (озвученою його адвокатом Миколою Недільком), він уважав за краще забезпечити своє життя, тому вирішив перебувати подалі від українських реалій, щоб виступити головним свідком у «справі Кучми». Нібито втікачеві стало відомо про підготовлюваний на нього замах.
За іншою версією, яка з’явилась у пресі, втеча за кордон може бути пов’язана з набуттям чинності рішенням Печерського районного суду м.Києва, яким у червні цього року фактично відновлено кримінальну справу проти М.Мельниченка за обвинуваченнями в «перевищенні влади і службових повноважень, розголошуванні державної таємниці та підробці документів». Побічно він це й сам підтверджує, називаючи СІЗО як одне з місць, де його життя піддаватиметься ризику.
Так чи інак, але після того, як Апеляційний суд м.Києва залишив у силі рішення суду першої інстанції, Генеральна прокуратура зобов’язана продовжити розслідування і з’ясувати, з якою метою була організована «прослушка» Президента, хто, крім М.Мельниченка, знав про це та про багато чого іншого. І головне: що із записаного на плівках не пов’язане з убивством Георгія Гонгадзе, а містило державну таємницю і не може бути виправдане «крайньою необхідністю», якою виправдовувався сам факт записів. Але без підозрюваного зробити це набагато складніше.
Проте М.Мельниченко тікає і від зовнішнього спостереження (як потенційний обвинувачений), і від охорони «Альфи» — спецпідрозділу СБУ (як головний свідок)... Хоча він не створює враження такого собі українського Джеймса Бонда. Хіба що нагадує персонажа британського коміка Роуена Аткінсона, котрий очищає таємну службу її величності від зрадників. З тією поправкою, що Джоні Інгліша супроводить успіх (за принципом, що новачкам завжди таланить), а М.Мельниченку його створюють якісь могутні покровителі.
Можливо, подвійний статус і зіграв на руку колишньому охоронцеві Леоніда Кучми. Хоча очевидно, що кваліфікація злочинів, у причетності до яких підозрюється М.Мельниченко, зобов’язувала слідство бути до нього уважнішим. Тим більше що, як відзначають експерти, «реанімація» постанови ГПУ про порушення кримінальної справи відновила і санкцію суду про розшук і затримання колишнього співробітника держохорони.
Проте замість того, щоб затримати підозрюваного, «дуже високопоставлені силовики», за словами адвоката, запропонували М.Мельниченку паспорт, аби той виїхав. Від чужого документа колишній охоронець розсудливо відмовився. Щоб не затримали на кордоні з фальшивим паспортом. Швидше за все, скористався, як і у 2000 році, своїм, теж не оригінальним — на ім’я чеського громадянина. І вже з Праги перелетів у США. Хоч і в цьому випадку насилу віриться, що кордон він перетинав без допомоги згори.
Дорогі секрети
Відлетів то відлетів. Звичайно, нашій Службі безпеці було б цікаво дізнатися, якими каналами важливі свідки й підозрювані можуть без проблем зникнути з поля зору правоохоронців. А також зрозуміти, з якою насправді метою М.Мельниченко виїхав за кордон.
Якщо відкинути версію про підготовлюваний замах (урешті-решт, екс-майор прожив у Києві не один рік і без ексцесів, які можна було б занести до розряду тих, що становлять небезпеку для життя), то можливі два варіанти. Перший — захист від українського правосуддя, зокрема від допиту в «справі Пукача», в ході якого так чи інакше М.Мельниченко повинен дати свідчення, які згодом можуть бути використані й проти нього. А щоб підтвердити свої слова, потрібно було б надати суду оригінали записів. Можливо, саме такий сценарій «замаху» став небезпечним для колишнього співробітника спецслужби.
З першого варіанта випливає і другий: офіційної роботи немає, а засоби для існування потрібні. За 10 років нові джерела доходу (крім самих плівок) в М.Мельниченка навряд чи з’явились. У Києві він вів вельми скромний спосіб життя, хоча, за його ж словами, мав рахунок у швейцарському банку, на який від замовників убивства Г.Гонгадзе йому нібито переказали $1 млн відступних.
У пресі з’являлися повідомлення про те, що від Фонду громадянських свобод Бориса Березовського М.Мельниченко отримав як спонсорську підтримку $50 тис. Колишній співробітник Федеральної служби безпеки Росії Олександр Литвиненко, якого називали посередником між опальним олігархом і опальним майором, не виключав, що колишній охоронець Президента міг непогано заробити на інформації, передавши її російським спецслужбам. Років 6 тому в пресу просочилась інформація про нібито переговори між М.Мельниченком з товаришами і представниками Л.Кучми про викуп плівок за $100 млн. Угода не відбулася. Проте не виключено, що були й інші охочі послухати, про що говорилося в президентському кабінеті. І колишній охоронець час від часу публічно заявляв про цінність інформації, не пов’язаної з убивством журналіста.
Не стверджуватимемо, що уривки деяких бесід передавалися в ЗМІ не безплатно, але їх зміст був спрямований явно не на доказ причетності Л.Кучми до замовного вбивства. Наприклад, доповіді керівництва СБУ главі держави.
Джерело держтаємниць
Навіть недосвідченому читачеві ці розшифровки цілком замінять шпигунський детектив. Що вже казати про маститих представників спецслужб.
Колишній заступник Генпрокурора Микола Обіход у своєму блозі на сайті «Української правди» згадує, як у 2004 році М.Мельниченко в інтерв’ю Reuters заявив, що «цінне для контррозвідки України джерело, яке надає інформацію зі США, працює в ЦРУ», підтвердивши це уривком з розмови Ігоря Смешка з Л.Кучмою: «Вона — чиновник із ЦРУ. Вона проглядає доповіді ЦРУ з оцінкою ситуації в Україні та думкою про найвищих політичних осіб…» Читач може сам визначити, скільки потрібно часу контррозвідникам-професіоналам, щоб за такими прикметами вирахувати «крота».
«Проговорювались» і досвідченіші товариші колишнього службиста. Той же О.Литвиненко демонстрував обізнаність у змісті бесід у президентському кабінеті, що стосувалися агентурної мережі української розвідки. Адже, за словами М.Обіхода, такі звіти належать до категорії документів з грифом «абсолютно таємно». Проте М.Мельниченко із цієї інформації секрету не робив, що, на думку колишнього заступника Генпрокурора, може кваліфікуватися як «розголошення державної таємниці, за яким може стояти і державна зрада».
Правда, О.Литвиненка — досвідченого розвідника — давно немає в живих, а колишній охоронець здоровий і понині. Залишається зрозуміти: хто весь цей час опікає останнього й у кого нині зберігаються оригінали плівок?
Той же М.Обіход припускає, що спочатку могли бути плівки, а потім — убивство Г.Гонгадзе, а не навпаки. А значить, є люди, які були зацікавлені в тому, щоб за допомогою М.Мельниченка отримати дивіденди від акції щодо усунення Л.Кучми з поста Президента у 2000 році, яка виявилася невдалою. Перш за все вони-то й не хотіли б, щоб у «справі Пукача» свідчив М.Мельниченко, який вільно або мимоволі міг задати слідству потрібний напрям. Нерви-то в нього не залізні. Однак і позбутися небезпечного свідка не можуть, оскільки той не настільки дурний, щоб розлучитися з найнадійнішою та найціннішою «охороною» — плівками.
Ще у 2006 році один з нардепів висловив припущення, що самі записи зберігаються десь у США. Саме туди М.Мельниченко виїхав після невдалої спроби зареєструватися кандидатом у депутати, а після повернення надав два диски тимчасовій слідчій комісії ВР і копії записів слідчим Генпрокуратури. У США, за словами адвокатів, він з’явився й цього разу. У прикордонній службі твердять: «Не виїжджав, хоча намагався».
Отже, через кілька місяців наш співвітчизник знову нагадає про себе. Та й майбутні парламентські вибори не дозволяють надовго покидати Україну. Якщо, звичайно, М.Мельниченко не передумав отримати депутатську недоторканність, яка хоч і не дає стовідсоткової гарантії безпеки, але забезпечує трибуну для нових викриттів, що підвищує цінність самих плівок.
Весь номер в форматі PDF
(pdf, 2.66 МБ)
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!