Олег СВИРИДЕНКО: «В умовах надмірного навантаження систему покидають професіонали»
Зі спільного минулого росте коріння і спільних проблем. Як і в Україні, в Росії також зайняті вдосконаленням судової системи. У чомусь ми випереджаємо сусідів, зокрема, в нас раніше з’явилась адміністративна юстиція. В інших питаннях, що, наприклад, стосуються оптимізації навантаження на суддів, добору суддівських кадрів або рівня оплати праці співробітників апарату суду, так само ще шукаємо шляхи вирішення.
Про окремі можливі заходи, які можуть поліпшити якість правосуддя і підвищити ефективність судової системи в цілому, розповів голова Арбітражного суду м.Москви Олег СВИРИДЕНКО.
«109 вирішених справ у місяць — це надто багато»
— Олегу Михайловичу, Московський округ — один з найбільших за кількістю справ. Яке навантаження на суддів і як це позначається на якості судових актів?
— Торік навантаження значно збільшилося, судді стали проводити по 30—40 засідань у день, але якість роботи, яка оцінюється за критеріями, що існують сьогодні, не погіршала. Працюючи в такому темпі й перебуваючи в таких непростих процесуальних умовах, суд неминуче перетворюється на якийсь конвеєр, що зрештою може позначитися на якості здійснення правосуддя.
Саме тому ми підтримуємо ініціативи Вищого арбітражного суду і споді¬ваємося, що депутати оперативно розглянуть пропозиції ВАС. Є «планка» науково обгрунтованого навантаження, яку визначив голова цього суду, — 15,6 справи в місяць. На цьому фоні 30—40 засідань у день і 109 вирішених справ у місяць — це надто багато.
— Що, на вашу думку, може стати найдієві¬шим інструментом зниження такого навантаження?
— Питання це вкрай непросте, і для його вирішення, вважаю, потрібний комплексний підхід. Як най¬більш ефективну міру я б відзначив процесуальний інструментарій, за¬пропонований ВАС РФ, зокрема розгляд справ,у яких оспорюється до 100 тис. руб. (25 тис. грн. — Прим. ред.) у спрощеному порядку.
За нашими підрахунками, реалізація цього дозволить більш ніж на 30% знизити кількість спорів і, головне, значно зменшити час, який витрачає суддя на розгляд порівняно простих справ. А це означає, що суддя вже зможе творчо підходити до своєї роботи, більш уважно та якісно розглядати складні справи.
Дуже розраховуємо і на пропозиції ВАС відносно інституту арбітражних засідателів. Не є таємницею, що цей інститут останнім часом набув досить сумнівної репутації. Попри те що серед засідателів є професіонали з великої букви, систематичне зловживання процесуальними правами складно пояснити інакше як певною зацікавленістю в результаті процесу. Нерідко буває і так, що самі сторони (переважно відповідачі) використовують даний інститут з метою максимально відстрочити виконання своїх зобов’язань.
Наприклад, у практиці нашого суду були випадки, коли одна фірма при розгляді більш ніж 100 справ, що перебували в провадженні, заявляла в них одного й того самого засідателя. Очевидно, що той фізично не міг у них брати участь, а отже, розгляд цих спорів гарантовано затягувався.
Згідно ж з пропозиціями ВАС РФ у цілому ряді категорій спорів (розрахункові, кредитні та інші так звані безперечні справи) стороні доведеться мотивувати й обгрунтовувати необхідність залучення засідателя.
Інститут медіації, який сьогодні активно підтримують президент Росії та ВАС РФ, на мій погляд, також здатний за деяких умов дати ефект. Очевидно, що чекати різкого зниження кількості справ одразу після набуття чинності таким законом досить складно. Адже це питання лежить не тільки в нормо¬творчій площині: важливою умовою успіху даного інституту є й підвищення рівня правової та договірної культури учасників спорів. У нас же поки що, на жаль, багато бізнесменів уважають, що йти з будь-якого приводу в суд з метою якщо не виграти справу, то хоч би її затягнути — це добре, тоді як у всьому світі одна лише участь у судовому процесі (у будь-якій ролі) вже позначається на репутації фірми і навіть на котируваннях акцій компаній.
Можливо, колись ми прийдемо й до обов’язкової досудової медіації. У ряді країн світу, і Європи зокрема, цей інститут працює в подібному режимі та показує дуже непогані результати.
Ефективне досудове і позасудове врегулювання спорів — це одне з найбільш принципових питань розвитку системи правосуддя в цілому, і якщо настав час, коли бізнес готовий домовлятися, то це можна тільки вітати.
«Ставки мит зводять нанівець якість здійснення правосуддя»
— Голова ВАС РФ Антон Іванов не раз говорив про те, що дешеве правосуддя дуже небезпечне. Як ви ставитеся до його пропозиції про необхідність перегляду розмірів судових мит у бік підвищення?
— Позитивно. Мало того, що нинішні ставки приводять до валу позовів, які зводять нанівець якість здійснення правосуддя, це до того ж абсолютно безперспективно з погляду розвитку судової системи і вкрай витратно для держави. Коли пристави стягають мізерні суми (від 100 до 1000 руб.), виконуючи рішення, на винесення яких держава витратила значно більше коштів, то це, звичайно, нонсенс.
Наприклад, якщо звернутися до АПК 1992 р., то там справи, в яких оспорювалося до 100 руб., направлялись у відомчі арбітражі. У нинішній ситуації, напри¬клад, аналогічно можна було б чинити зі спорами, де мова йде про суму, меншу 10 тис. руб.
Далі. Чом би, напри¬клад, не віднести розгляд «суто математичних», розрахункових справ, у яких головне — правильно провести обчислення на калькуляторі, до сфери відповідальності державних нотаріусів? У такому разі нотаріус зміг би просто видавати наказний лист на виконання. А якщо він у сумі помилився або ще щось не так, тоді цей наказ міг би бути оскаржений у суді.
Ще одна пропозиція, про яку можна було б подумати в майбутньому, — це наказове провадження. Я маю на увазі так звані безспірні справи, в яких немає сенсу проводити будь-яку судову процедуру: адже спору як такого в них дійсно немає і потрібно тільки видати наказ на виконання. Цей інститут, до речі, дуже непогано застосовується як в Європі, так і в російських судах загальної юрисдикції.
Хоча може вийти, що ці додаткові пропозиції і не знадобляться після ухвалення рішення про спрощену процедуру розгляду справ до 100 тис. руб.
Також видається можливим зробити висновок про неможливість надання додаткових чи нових доказів у апеляційному, касаційному й наглядовому провадженнях. Вони повинні розкриватися в першій інстанції (бажано на стадії попереднього провадження), а у виняткових випадках — прийматися судом для процесуальної оцінки лише за наявності конкретних і переконливих обгрунтувань поважності причин, що стосуються неможливості подання і розкриття даних доказів у суді першої інстанції.
Тоді, за умови дотримання чинних процесуальних норм система сама перестане штучно продукувати велику кількість додаткових справ.
— Чи знаходять реальне застосування в роботі суду сучасні інформаційні технології?
— Так, причому саме активне використання сучасних технологій багато в чому допомагає справлятися з наявним навантаженням. Як ще один приклад використання сучасних засобів комунікації можу навести проведення спільного онлайн-президіуму судів Московського округу з питань суддівської етики і поведінки суддів під час процесу.
Мова йшла, зокрема, про те, що деякі судді й арбітражні засідателі дозволяють собі використання мобільних телефонів під час засідання. На мій погляд, це категорично неприпустимо, і сьогодні ми вже отримуємо скарги на те, що в ході процесу суддя, взявши трубку, відповів на якесь запитання. Я вже не кажу про нарадчу кімнату, де про наявність телефонів узагалі не може бути й мови. На мій погляд, у цьому випадку можна говорити про серйозне порушення суддівської етики і применшення авторитету суду, тому ми маємо намір дуже жорстко підходити до даного питання.
Крім того, всі зали судових засідань оснащені відеокамерами, і те, що все відбувається там, записується. Цей захід дає відчутний позитивний ефект з погляду дотримання культури і норм процесу як з боку суддів, так і учасників спорів.
«Утрата спадкоємності в будь-якій системі не йде їй на користь»
— Наскільки добре справляються із згаданим вами конвеєром судді й чи багато сьогодні охочих надіти мантію?
— На жаль, в умовах надмірного навантаження систему покидають професіо¬нали — люди, котрі пропрацювали в суді понад 15 років. Вони йдуть у відставку, тому що дорожать своєю репутацією і працювати в режимі «конвеєрного виробництва» не можуть. Вони так і кажуть: «Олегу Михайловичу, спасибі велике, але продовжувати працювати в такому ритмі неможливо».
І я вважаю, що ці втрати, мабуть, один з найтяжчих наслідків кризи для арбітражної системи. Очевидно, що втрата спадкоєм¬ності в будь-якій системі не йде їй на користь, але в судовій системі вона небезпечна вдвічі, оскільки становлення будь-якого судді — процес тривалий і непростий. Тому відставку кожного досвідченого судді колектив переживає непросто.
Йдуть судді деколи дуже швидко, а ось процес призначення нових займає набагато більше часу. Джерела поповнення штату різні. Але кадрове питання настільки тонке, що сказати заздалегідь, звідки при¬йде успішний кандидат — із суду чи з органів слідства, прокуратури, адвокатури, неможливо.
Єдине, що мене дещо насторожує, то це повна відсутність кандидатів у судді з наукових кіл. Адже якщо є гарна теоретична база, то тут сам темп роботи швидко дозволить отримати унікальний досвід.
— Проблема в тому, що наукових співробітників сьогодні мало, всі йдуть у практики.
— Це дійсно проблема, причому відчутна. Водночас існують і труднощі з комплектацією апарату суду: маленька зарплата при високих вимогах до кваліфікації нерідко стає серйозним бар’єром при підборі кадрів. Адже, як відомо, кваліфікаційні вимоги для помічника судді — 3 роки юридичного стажу або 2 роки держслужби. Втім, не є таєм¬ницею: якщо людина вже працювала в бізнес-структурах, уже вкрай непросто прийти на зарплату в 12—15 тис. руб. (3—4 тис. грн. — Прим. ред.). Тому доводиться постійно вести роботу з колективом: у помічника, котрий добре проявив себе, великі шанси стати кандидатом у судді. За великим рахунком, інших способів стимулювати працівників апарату сьогодні немає.
— Тобто основний мотив — надія стати суддею?
— Так, у переважній більшості випадків кар’єр¬не зростання — те єдине, що дозволяє хоч якось утримувати професіоналів, зарплата яких у будь-якій юридичній фірмі, вважаю, була б більшою в рази.
Деякі зрушення в цьому напрямі є. Наприклад, ра¬ніше, щоб обійняти посаду секретаря судового засідання, був потрібний трирічний стаж. На щастя, цей пункт з вимог уже вилучений, тепер достатньо вищої юридичної освіти. Результат у наявності — серйозних проблем із закриттям вакансій секретарів суд не відчуває.
У той же час фахівців судових відділень, по суті технічних і найменше оплачуваних працівників без вищої освіти, на яких, проте, лягає значний обсяг робіт, пов’язаних з прийомом і відправкою кореспонденції, формуванням справ, знайти сьогодні вкрай складно.
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!