Виселенню з гуртожитку за антисуспільну поведінку мають передувати заходи попередження
Верховний Суд України
Іменем України
Ухвала
23 лютого 2011 року м.Київ
Колегія суддів Верховного Суду України в складі:
головуючого — Патрюка М.В.,
суддів: Гуменюка В.І., Луспеника Д.Д., Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом закритого акціонерного товариства «Київський суднобудівний-судноремонтний завод» до Особи 6, Особи 7 про виселення без надання іншого житлового приміщення за касаційною скаргою Особи 6, Особи 7 на рішення Апеляційного суду м.Києва від 24.09.2009,
ВСТАНОВИЛА:
У березні 2009 року ЗАТ «КССЗ» звернулося до суду з позовом до Особи 6, Особи 7 про виселення без надання іншого житлового приміщення.
Зазначало, що відповідачі вселилися до кімнати за Адресою 1 на підставі ордера від 15.08.89. Вказаний гуртожиток перебуває на балансі позивача. Посилаючись на те, що відповідачі в трудових відносинах із ЗАТ «КССЗ» ніколи не перебували та не перебувають, систематично, грубо порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання із ними в одному гуртожитку, не вносять плату за житлово-комунальні послуги, позивач із підстав ст.116 ЖК просив виселити відповідачів без надання іншого житлового приміщення.
Рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 26.05.2009 в задоволенні позову ЗАТ «КССЗ» відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду м.Києва від 24.09.2009 вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ЗАТ «КССЗ» задоволено: виселено відповідачів із кімнати за Адресою 1 без надання іншого житлового приміщення.
У касаційній скарзі Особа 6, Особа 7 просять скасувати ухвалене у справі рішення апеляційного суду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п.2 розд.XIII «Перехідні положення» закону від 7.07.2010 №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до ВС до 15.10.2010 і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються ВС у порядку, який діяв до набрання чинності цим законом.
У зв'язку із цим справа підлягає розгляду за правилами ЦПК від 18.03.2004 в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із законом від 7.07.2010 №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів».
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст.213 ЦПК рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини, а правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Однак зазначеним вимогам рішення апеляційного суду не відповідає.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідачі у трудових відносинах із позивачем не перебувають та ніколи не перебували, право відповідачів на проживання в гуртожитку є похідним від права їх матері — Особи 8, яка хоч і перебувала в трудових відносинах із позивачем, проте у 1993 році померла; сама обставина включення відповідачів до ордера на право зайняття кімнати в гуртожитку, реєстрація та тривале проживання в ньому правового значення не мають.
Проте погодитися з такими висновками суду не можна, суд дійшов їх із порушенням норм процесуального права, а саме: без повного та всебічного з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін у даних правовідносинах, належної правової оцінки зібраних у справі доказів.
Відповідно до ст.6 ЖК жилі будинки і житлові приміщення призначаються для постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових приміщень і гуртожитків. Правовий режим гуртожитків урегульовано гл.4 цього кодексу.
Статтями 127, 128, 129 ЖК передбачено, що для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Житлова площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства та профспілкового комітету. Єдиною підставою для вселення в гуртожиток є спеціальний ордер, який видає адміністрація підприємства.
За змістом указаних норм житлова площа в гуртожитку надається особам, які перебувають із підприємством у трудових відносинах. Надання житлової площі особам, які не працюють на підприємстві (за розпорядженням керівництва, без видачі ордера), є порушенням діючого законодавства. Особи, визнані такими, що незаконно вселилися у житло, підлягають виселенню без надання іншого житлового приміщення на підставі стст.109, 116 ЖК.
Як установлено судом, кімната за Адресою 1 була надана Особі 8 у зв'язку з її роботою на Київському суднобудівному-судноремонтному заводі, правонаступником якого є ЗАТ «КССЗ» на підставі ордера від 15.08.89. Крім неї до ордера були включені її діти — Особа 6 та Особа 7 — відповідачі у справі. Особа 8, якій було надано спірну кімнату, в 1993 році померла.
Як встановлено судом і підтверджується наявним у матеріалах справи ордером від 15.08.1989, Особа 8 перебувала із позивачем у трудових відносинах і працювала на Київському суднобудівному-судноремонтному заводі на посаді прибиральниці.
З часу вселення до гуртожитку відповідачі постійно — більше 20 років — у ньому проживають, вселилися до гуртожитку на законних підставах як члени сім'ї працівника, якому було надано службове житлове приміщення.
Відповідно до ст.303 ЦПК під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Визначення підстав і предмета позову належить виключно позивачу, і суд сам їх змінити на власний розсуд не може.
Звертаючись до суду з позовом про виселення, позивач свої вимоги обгрунтував ст.116 ЖК.
Згідно з ст.116 ЖК, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують житлове приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого житлового приміщення.
Відповідно до п.17 постанови Пленуму ВС від 12.04.85 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» під час вирішення справ про виселення на підставі ст.116 ЖК осіб, які систематично порушують правила співжиття та роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід керуватися тим, що під час тривалої антигромадської поведінки виселення винного може статися під час повторного порушення, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Серед таких визначені заходи попередження, що застосовуються судами, прокуратурами, органами внутрішніх справ тощо.
Оскільки такі заходи попередження до відповідачок не застосовувалися, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність передбачених ст.116 ЖК підстав для їх виселення.
З висновками суду в цій частині погодився й апеляційний суд.
Будь з яких інших підстав позов про виселення позивачем не пред'являвся і іншими обставинами не обгрунтовувався.
Відповідно до ст.9 ЖК ніхто не може бути виселений із займаного житлового приміщення або обмежений у праві користування інакше як з підстав і в порядку, передбаченому законом.
На порушення вимог стст.212, 213 ЦПК рішення апеляційного суду не містить норм матеріального права, на підставі яких ним прийнято рішення про виселення відповідачок з гуртожитку.
Відповідно до ст.1 закону «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» цей закон поширюється на громадян, які на законних підставах тривалий час (не менше п'яти років) зареєстровані та фактично проживають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей, та не мають іншого власного житла.
Відповідно до ч.1 ст.8 закону «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» громадяни, на яких поширюється дія цього Закону, які на законних підставах зареєстровані та тривалий час (не менш як п'ять років) проживають у гуртожитках, віднесених до недержавного житлового фонду (які перебувають у власності чи у повному господарському віданні відповідних державних чи комунальних підприємств, установ, організацій, а також підприємств та організацій, утворених шляхом корпоратизації чи приватизації колишніх державних підприємств, крім тих організацій, які створено органами державної влади, органами місцевого самоврядування для управління житловим фондом) та призначених для проживання працівників (членів їх сімей), які не мають можливості самостійно придбати чи побудувати власне житло, у разі, коли такі гуртожитки не передаються їх власниками у власність територіальних громад, мають право подальшого проживання в таких гуртожитках до розв'язання їх житлової проблеми.
Посилання апеляційного суду на те, що гуртожиток знаходиться у власності позивача, не грунтується на матеріалах справи та належних доказах.
Крім того, ст.125 ЖК визначає коло осіб, яких не може бути виселено з службових житлових приміщень без надання іншого житлового приміщення, до яких, зокрема, відносяться члени сім'ї померлого працівника, якому було надано службове житлове приміщення.
Безпідставно скасувавши законне й обгрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки в застосуванні процесуального та матеріального закону.
Ураховуючи наведене, рішення Апеляційного суду м.Києва від 24.09.2009 підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, з підстав, передбачених ст.339 ЦПК.
Керуючись стст.336, 339 ЦПК, колегія суддів Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
Касаційну скаргу Особи 6, Особи 7 задовольнити.
Рішення Апеляційного суду м.Києва від 24.09.2009 скасувати, а рішення Оболонського районного суду м.Києва від 26.05.2009 залишити в силі.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Весь номер в форматі PDF
(pdf, 7.41 МБ)
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!