«То членські внески, то на підписку, то на квартиру, опалення... І нам доводиться сидіти на чорному хлібі»
80 років тому, в 1931-му, Наркомат у військових і морських справах установив, що значна частина грошового утримання військовослужбовців іде на примусову виплату членських внесків у різні громадські організації.
Цінний досвід
«Ми до вас, професоре, — заговорив той з них, у кого на голові височіла на чверть аршина копиця густого хвилястого волосся, — ось в якій справі».
Так, якщо хтось забув, починалася знаменита сцена візиту Швондера і компанії до професора Преображенського (Михайло Булгаков, «Собаче серце»). А майже в самому її кінці світилу медицини запропонували взяти участь у збиранні коштів на соціально корисну справу — купити на користь дітей Німеччини по полтині кілька журналів.
Процес оббирання населення під подібними приводами в перші десятиліття існування радянської влади мав без перебільшення грандіозні масштаби. Час від часу проходили кампанії зі всенародного збирання коштів на індустріалізацію, підписки на будування танків і літаків. Проте існувало і регулярне стягування коштів з громадян у вигляді внесків у найрізноманітніші громадські організації.
Власне, більшовики не вигадали нічого нового. Традиція створення громадських організацій і збирання внесків з’явилася задовго до 1917 р. І в Російській імперії, попри всі складнощі з реєстрацією будь-яких громадських об’¬єднань, мало не в кожному місті існували десятки найрізноманітніших товариств — від цінителів старовини або любителів правильного полювання до товариства друзів місцевого театру. Крім того, повсюдно виникали різноманітні громадські організації, які ставили за мету боротьбу з бідністю чи хворобами, прагнули залучити у свої ряди якомога більше членів і за рахунок внесків останніх вирішувати поставлені завдання.
Серед безлічі громадських організацій виділялося Російське товариство Червоного Хреста, створене в 1876 р. на базі Товариства піклування про хворих і поранених воїнів, яке існувало з 1867-го. Кошти для Червоного Хреста збиралися найрізноманітнішими способами. Йому жертвували великі суми приватні особи і державні структури, на його користь запроваджувалися додаткові збори за залізничні перевезення і поштові послуги. Не менш важливою статтею доходів виявились і дрібні пожертвування, які стимулювали особливим способом. Усім, хто вніс не менш ніж 5 руб., видавали спеціальний жетон, що служив своєрідною відзнакою.
У результаті до початку XX ст. Російське товариство Червоного Хреста мало досить солідний ка¬пітал — 10 млн руб., а також розгалужену систему лікарняних та інших за¬кладів, яка постійно розросталася. На початок 1911 р. до неї входили головне управління, 8 окружних і 95 місцевих управлінь, 371 місцевий комітет, 47 комітетів Спілки сестер-жалібниць, 106 громад сестер-жалібниць, 76 лікарень на 2511 ліжок, 102 амбулаторні лікарні, 13 приймалень, 6 притулків і школа-притулок для покалічених воїнів, притулки для невиліковних хворих, будинок удови, 3 притулки для дітей, 5 санаторіїв, 4 колонії, 3 пологові притулки, гуртожиток сестер-жалібниць, училище лікарських помічниць і фельдшерок, школа і гуртожиток доглядальниць Червоного Хреста, курси для підготовки сестер-жалібниць, 4 притулки для відставних сестер-жалібниць, 3 інвалідні будинки, притулок для поранених воїнів і сиріт, 33 кураторства. У цих госпіталях і амбулаторіях щорічно отримувало допомогу понад мільйон хворих. А після початку Першої світової війни товариство Червоного Хреста сформувало 360 санітарних потягів і обладнало 20 санітарних суден. І це не беручи до уваги десятки госпіталів, рухомих лазаретів і передових медичних загонів.
Можна сказати, Російське товариство Червоного Хреста взяло на себе частину функцій держави, причому на кошти приватних осіб. Не використати по¬дібний цінний досвід більшовики просто не могли.
«Ліквідація авіаційної неписьменності»
Радянський уряд ставив перед народом безліч грандіозних завдань. Радянську Росію, а згодом і створений у 1922 р. СРСР збиралися зробити передовою індустріальною, авіаційною, автомобільною, науковою, радіофікованою країною. Ось тільки грошей не вистачало навіть на вирішення найнасущніших проб¬лем. Червона армія не мала ні казарм, ні обмундирування, ні зброї. А че¬кісти — головна опора влади — місяцями сиділи без грошового утримання.
Тиснути на пролетаріат і соціально близьких до нього людей пролетарська держава не могла. Проте в розпорядженні Раднаркому і ЦК залишався головний ресурс — безмежне терпіння народу, який здатний винести всі труднощі, чим і скористалася влада для вирішення завдань, що стояли перед країною.
Наприклад, Радянському Союзу був потрібний потужний повітряний флот, а тому трудящих почали закликати до «ліквідації авіаційної неписьменності». Зрозумілою мовою це означало вступ у створене в 1923 р. Товариство друзів повітряного флоту (ТДПФ) і сплату членських внесків. Звісно, в країні налічувалося немало ентузіастів авіації. Проте їхніх коштів не вистачало для вирішення великих цілей. А трудящі, як і нетрудовий елемент, не поспішали вступати в нову організацію.
Саме тому з’явилася схема добровільно-примусового членства в ТДПФ і подібних до нього громадських об’єднаннях. У члени товариства робітників і службовців приймали всім колективом, а внес¬ки просто вираховували з їхніх зарплат.
Пізніше формально цю практику визнали неправильною, і ЦК заборонив колективне членство. Проте, по суті, схема не зазнала жодних змін, внески як і раніше вираховували із заробітку. Адже головним був результат. А він перевершив усі сподівання. У 1925 р. на святкуванні другої річниці з дня створення ТДПФ його керівник і голова Раднаркому СРСР Олексій Риков радісно повідомив присутнім, що кількість членів товариства досягла 2 млн. А начальник ВПС РСЧА і заступник голови ТДПФ Петро Баранов конкретизував: «До апреля 1924 г. в состав нашего общества в среднем ежемесячно вступало новых членов 82000. С апреля до октября 1924 г. количество ежемесячно вступающих членов достигло 100000 и последний период — с октября 1924 г. по март 1925 г. дал ежемесячное вступление новых членов в наше общество до 120000. Эти цифры говорят о том, что наша организация — первая организация широкой, пролетарской, советской общественности, организация, стоящая на здоровом пути». (Тут і далі сти¬лістичні, лексичні й орфо¬графічні особливості цитованих джерел збережено. — Прим. ред.)
Не менш вражаюче, судячи з доповіді П.Баранова, виглядали і фінансові досягнення: «Наряду с во¬влечением большого числа членов в наше общество мы имели огромные достижения в деле непосредственной материальной помощи нашему воздушному флоту и всем отраслям, связанным с его деятельностью. За два года существования ОДВФ всеми его местными организациями собрано около 6 млн руб. Из этих денег около 4 млн руб. внесено в кассу центрального общества. Надо ли говорить о том, что в нашей бедной стране, которая лишена возможности широко пойти по пути состязания с западноевропейскими государствами в деле создания воздушного флота, такая помощь трудящихся имеет огромное значение.
За два года своей деятельности ОДВФ оказало огромнейшие услуги в деле развития и укрепления воздушного флота. Достаточно сказать, что только военному воздушному флоту непосредственно на его нужды дано около 2 млн руб. Два миллиона руб. ОДВФ было затрачено на по¬стройку 88 самолетов, сданных в разное время нашему военному воздушному флоту. Большие средства ОДВФ были затрачены на организацию и оборудование аэродромов, совершенно необходимой принадлежности нормально развивающегося воздушного флота. Около 13 аэродромов и около 29 площадок было оборудовано, и туда были вложены деньги ОДВФ. Кроме того, ОДВФ оказало широкую помощь разным организациям воздушного флота — Центральному авиагидродинамическому институту, Академии воздушного флота и нескольким авиазаводам. Всем этим организациям, работающим в деле создания нашего воздушного флота, ОДВФ приходило с посильной помощью».
Проте незабаром з’ясувалося, що слова П.Баранова про міцність і радянськість організації, м’яко кажучи, перебільшені. У тому ж 1925 р. Раднарком вирішив об’¬єднати друзів повітряного флоту з друзями хімії — Товариством друзів хімічної оборони і промисловості, або Доброхімом. Хватка апаратників, які зайнялися розподілом посад і повноважень, послабшала, і з обох організацій почався масовий відтік членів. Процес виявився настільки потужним, що частина активістів нового товариства — Авіахіму — запропонувала, щоб воно самоліквідувалося.
Проте О.Риков, виступаючи на розширеному засіданні президій Союзу Авіа¬хіму СРСР і Авіахіму РРФСР, говорив: «Если теперь наблюдается некоторый отлив рабочих из общества, то это явление случайное, преходящее. Оно, прежде всего, объясняется процессом слияния старых обществ, что затормозило положительную органическую работу. Теперь организационная работа кончена, общество вступило в новую полосу работы и, несомненно, станет крепче, чем до слияния... Ликвидировать — значит заявить о неверии в самостоятельность и активность трудящихся масс».
О.Риков також запропонував нову концепцію агітації за вступ до Авіахіму: «Нельзя начинать пропаганду с лекций, допустим, о технической стороне авиации. В этом нет ни малейшей надобности. Нужно добиться того, чтобы крестьянин понял всю опасность интервенции, реставрации помещичьего режима, реставрации царизма. Если крестьяне и рабочие поймут всю опасность этой реставрации, которая грозит полным уничтожением их теперешнего уклада, то они добровольно будут активно участвовать в работе общества, будут вносить свои вклады для укрепления авиационной и химической промышленности, для защиты страны».
Допомогла нова методика чи спрацював адміністративний ресурс, але Авіа¬хім зміг зібрати з червня 1925-го до травня 1926-го 1,041 млн руб., які були витрачені на створення нових зразків авіатехніки, грандіозні для свого часу перельоти і розробку різноманітних хімічних сполук, включаючи мінеральні добрива.
Всю цю роботу можна було б визнати досить корисною і не надто обтяжливою для кишень трудящих, якби в країні існувало тільки одне подібне товариство. Одначе в СРСР тільки великих і активних добровільних організацій було не менше десяти.
Громадська конкуренція
Одне з перших місць у наполегливості в збиранні внесків займало Товариство сприяння розвитку автомобілізму і поліпшенню залізниць — Автодор, апарат якого добував кошти де і як тільки міг. До Автодору приймали не тільки цілими колективами, а й колективи як юридичні особи. При цьому для низових працівників і активістів товариства існувала своєрідна система матеріального заохочення: велика частина внеску залишалася в колективу, який зумів залучити у свої ряди нових людей і організації.
З приводу юридичних осіб в інструкції Автодору 1931 р. ішлося:
«1. Коллективы, сами завербовавшие предприятие, колхоз и т.д., согласно установленному принципу оставляют у себя 60% годовых взносов и остальные 40% пересылают в райсовет.
2. Райсоветы из 40% общих поступлений от юридических членов — ячеек — и взносов, поступающих от юридических членов, завербованных самими райсоветами, перечисляют 30% краевым советам».
Ланцюжок перерозпо¬ділу тягнувся догори — до центральної ради Автодору.
Крім того, цій організації дозволили проводити лотереї, в яких головним призом були автомобілі. Проте переважну більшість громадян лотерейні квитки цікавили не більше, ніж сплата членських внесків. А тому в тій же інструкції активістам товариства радили виявляти наполегливість у справі розповсюдження квитків: «Поступления от лотереи в бюджете о-ва являются до настоящего времени самым мощным источником, а потому и в работе по мобилизации средств реализация лотереи является важнейшим участком работы. В работе по реализации лотереи большую роль играют агитация, пропаганда и реклама. Темой для агитации, пропаганды и рекламы в основном должны быть задачи о-ва, участие о-ва в социалистическом строительстве, а также случаи выигрышей прошлых лотерей».
На отримані кошти товариство «вдаряло автопробігами по бездоріжжю і недбальству», брало участь у будівництві доріг, мостів і профільних заводів.
Проте і перед іншими громадськими організаціями стояли не менш важливі завдання. Міжнародна організація допомоги борцям революції (МОДР) вважала свої цілі — всі види допомоги зарубіжним братам по класу і політ¬емігрантам, які прибували в СРСР, — чи не найактуальнішими.
До 1 січня 1924 р. в її лавах налічувалося вже 500 тис. членів, а активісти працювали в 32 губерніях країни. У тому ж році МОДР стандартним добровільно-примусовим шляхом зібрала близько 2,151 млн руб., у 1925-му — трохи менше 3 млн, а в 1929 р. — 4,265 млн. Причому, крім внесків, у ці суми входили великі добровільні пожертвування і надходження від продажу журналів на користь дітей Німеччини й інших фінансово-пропагандистських заходів.
Проте і МОДР список громадських організацій, які оббирали трудящих, не обмежувався. Російське товариство Червоного Хреста, яке в 1918 р. перетворилося на Товариство Червоного Хреста РРФСР, було, напевно, одним з тих небагатьох, котрі утримували своє розгалужене господарство, в якому до 1927 р. налічувалося 427 лікувальних закладів, а пізніше з’явилися навіть науково-дослідні інститути, не вдаючись до масового збирання членських внесків. Йому, як і до революції, дали можливість отримувати збори від перевезень, а також збори за видання закордонних паспортів і посвідок на проживання. Але най¬більше — понад 2 млн руб. у 1926—1927 фінансовому році — принесли Червоному Хресту збори з розважальних і гральних за¬кладів.
Інші радянські громадські організації продовжували добровільно-примусово отримувати членські внески. Причому тим з них, хто не мав такого високопоставленого керівника, як голова Раднаркому СРСР О.Риков, доводилося чималими зусиллями пробиватися до цієї годівниці, що здавалася бездонною. Керівники Товариства друзів радіо, наприклад, у звіті на першому з’їзді організації в 1926 р. писали: «Самый момент организации Общества друзей радио явился моментом крайне неблаго¬приятным для зарождения новой общественной организации. Возникшие к тому времени в большом количестве добровольные общества насчитывали по всему Союзу до 15 млн членов, причем вербовка членов производилась по преимуществу среди рабочих масс в порядке массового привлечения коллективов трудящихся данной фабрики или завода. В результате такого способа вербовки получалось в значительной степени автоматическое вхождение ряда отдельных рабочих и служащих. Это заставило советские и партийные организации поднять вопрос о ликвидации нежизнеспособных и слиянии родственных организаций и о переходе на систему индивидуального членства.
Естественно, что ОДР, появившемуся во время проведения кампании за уменьшение числа добровольных обществ, пришлось первые же дни своей организации посвятить преодолению ряда препятствий, стоящих на пути признания его организацией, имеющей право на самостоятельное существование».
Проте якщо саме існування величезної кількості товариств так ускладнювало життя не найсильнішим з них, за документами можна уявити, як же жилося тим, кого примушували в них перебувати.
Межа стягуваного
Суми, які вимагали різного роду товариства як членські внески, виглядали цілком безневинно. МОДР, наприклад, стягувала зі своїх членів 1 руб. 20 коп. у рік, а Червоний Хрест — 1 руб. Від кількох десятків копійок до двох-трьох рублів просили й інші.
Проте студентська стипендія наприкінці 1920-х дорівнювала 23 руб. у місяць, і її, за спогадами очевидців, ледве вистачало на стерпне харчування. Низькооплачувані робітники отримували 30—40 руб. у місяць, а з цих коштів вираховувалися податки, гроші на держпозики, профспілкові внески, комунальні послуги, а також внес¬ки в споживчі кооперативи, які з огляду на нерозвиненість державної та ліквідацію приватної тор¬гівлі. Тому хто як міг за¬ймався забезпеченням колективів продуктами харчування. Отже, в результаті не тільки в робітників і фахівців, а й у червоних командирів не залишалося на інші витрати практично нічого.
Цей факт підтверджував циркуляр Народного комісаріату у військових і морських справах, виданий 23 травня 1930 р.: «Обследование материального положения военнослужащих показало, что значительная доля получаемого ими содержания удерживается из месяца в месяц на уплату членских взносов в различные добровольные общества, на единовременные отчисления целевого назначения и т.д., что при наличии еще значительных выплат по подписке на госзаймы, на уплату партийных взносов, взносов в кооперацию, кассы взаимопомощи и т.д. чрезвычайно тяжело отражается на их бюджете.
В соответствии с общей политической линией, проводимой правительством и партией, народный комиссар по военным и морским делам приказал:
1. Вновь подтвердить необходимость неуклонного исполнения пр. РВСС 1924 г. №985 о том, что всякого рода отчисления из содержания военнослужащих, производимые в целях оказания помощи или содействия различным общественным организациям, в фонд индустриализации, на постройку самолетов, танков и т.д., а также членские взносы в общественные организации и кассы взаимопомощи ни в коем случае не должны превышать 3% основного ¬оклада жалованья.
2. При проведении подписки на государственные займы не допускать вынесения общими собраниями постановлений о подписке на займы в размере более полумесячной суммы получаемого каждым постоянного содержания.
3. Взимание всякого рода членских взносов, как партийных, кооперативных, так и в различные общественные организации проводить исключительно в индивидуальном порядке через уполномоченных этих организаций.
4. Разъяснить, что постановления общих собраний, затрагивающие в той или иной форме вопросы денежного характера, как-то: подписки на займы или билеты лотерей, отчисления из содержания на те или иные нужды, отработки и пр. — не могут рассматриваться обязательными для отдельных участков этих собраний и должны выноситься в форме призыва или пожелания о проведении того или иного мероприятия.
5. В целях поднятия активности членов различного рода добровольных обществ исходить из положения, чтобы каждый военнослужащий состоял членом не более двух общественных организаций».
Проте для решти громадян країни ситуація нітрохи не змінилася. У 1931 р. 12-річний П.Трокша з Далекого Сходу писав усесоюзному старості Михайлові Калініну: «У нас в с.Черниговке кооперация плохо снабжает рабочих продуктами, одежей и обувью, рабочим и нам, детям, очень трудно приходится жить. Наша мама за 8 месяцев получила только одну поллитру постного масла на нас четырех. А на базаре стоит одна поллитра масла 10 руб. А наш папа получает малое жалованье — 75 руб. в месяц и с этих денег плотит на заем «Пятилетка в четыре года» 10 руб. в месяц. То членские взносы, то на подписку, то за квартиру, отопление... И нам приходится сидеть на черном хлебе».
Зміни настали в 1933 р., коли трудящим СРСР дозволили сплачувати внески тільки в дві громадські організації на власний вибір. Інтереси держави при цьому нітрохи не постраждали. Членські внес¬ки збільшили, а участь у двох організаціях зробили практично обов’язковою. Тому МОДР, напри¬клад, замість 4 млн руб., як це було наприкінці 1920-х, через десятиліття збирала 20 млн руб.
Товариства і союзи в міру зникнення в них потреби ліквідовувалися, а їхня власність ставала державною. Або продовжували існувати, вирішуючи завдання, поставлені владою, на кошти трудящих. Адже громадські організації з такими функціями — єдині, які можуть існувати і при диктатурі пролетаріату, і при зміцненій вертикалі демократії.
Євген ЖИРНОВ,
«Коммерсант-Власть»
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!