Однією з фундаментальних ознак незалежності країни є її конституція. А чи не обов’язковим «супутником» основного закону — орган, що контролює її дотримання. Україна — не виняток: ще в перший рік існування молодої держави парламент ухвалив закон про Конституційний Суд. Аналіз становлення конституційної юрисдикції в Україні зокрема та у світі в цілому узагальнив у своїй монографії «Конституційний Суд України: історія і сучасність, доктрина і практика» постійний автор нашого тижневика, доктор філософських наук, член-кореспондент Національної академії правових наук, суддя КС у відставці Олександр МИРОНЕНКО.
Україна — одна з 80 держав світу, в яких у різний час були створені та діють чи діяли за європейською моделлю конституційні суди. Як зазначає О.Мироненко, «з року в рік авторитет єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні зростав, вплив на процеси право- і державотворення посилювався, що крок за кроком підвищувало до нього інтерес певного кола науковців і політиків».
Водночас, за висновком автора, «процес ствердження КС як найважливішої інституції судового захисту Основного Закону, особливо з початку третього тисячоліття, протікає суперечливо і потребує чи не докорінної перебудови діяльності Суду». Проблема загострювалася на тлі зростання очевидних порушень Конституції, зокрема і грубих, з боку парламенту, президентської адміністрації та Уряду. Це призводило до «стрімкого накопичення «правового негативізму», антиюридизму, що реально загрожувало Україні втратою авторитету на міжнародній арені й навіть могло поставити під сумнів її існування як незалежної і суверенної держави».
Як зауважує О.Мироненко, «проблеми поглиблювалися, з одного боку, через послаблену увагу КС до прагнення спиратись у своїй діяльності не тільки на досвід європейських конституційних судів, а й на власні, вітчизняні правові традиції, що мають глибоке і міцне коріння, багатий поживний грунт, а з другого — через поки що вочевидь недостатню увагу до питань конституційного правосуддя як галузі права, законодавства і юридичної науки, судового конституційного права, судового конституційного процесу (конституційного судочинства), тобто проблем, які багато в чому впливають на вдосконалення діяльності КС». На усунення цієї прогалини, а також на з'ясування шляхів підвищення ефективності вітчизняного конституційного правосуддя і спрямовується ця монографія, розрахована на студентів і викладачів, суддів та працівників апарату установ судової влади, а також усіх, хто цікавиться проблемами конституційної юрисдикції.
Свої висновки і законодавчі пропозиції щодо підвищення ефективності та зміцнення авторитету вітчизняної конституційної юрисдикції автор узагальнив у кількох напрямах. На перше місце з-поміж проблем діяльності КС виходить неповага до Конституції. «Жоден народ світу не поважатиме документ, що має найвищу юридичну силу, в умовах відвертого його ігнорування з боку держави», — наголошує О.Мироненко. Натомість в Україні «за рясними гаслами про верховенство права насправді приховується викривлене його розуміння як верховенства закону». Для виправлення ситуації автор радить відмовитися від «небезпечної еквілібристики між правом і політикою, прагнення політизувати юстицію, а не юридизувати політику».
Не менш важливим напрямом вирішення проблем функціонування КС, на думку автора, є вдосконалення нормативних засад діяльності Суду. Також О.Мироненко звертає увагу на необхідність законодавчого вирішення питань:
- запобігання затягуванню конституційних проваджень;
- розмежування повноважень між КС та іншими судами, особливо адміністративної юрисдикції;
- доповнення пасивної компетенції Суду хоча б окремими елементами активних повноважень (відкриття проваджень за власною ініціативою);
- унормування порядку обрання та звільнення суддів КС;
- запровадження інституту конституційної скарги тощо.
«Відповіді на сформульовані та багато інших питань, мабуть, дадуть насамперед правознавці-теоретики, — підсумовує О.Мироненко. — Але в будь-якому випадку ці відповіді, безсумнівно, виходитимуть із завдань КС забезпечувати верховенство права, найвищу юридичну силу Конституції, рух у бік від ортодоксального позитивізму, врахування в діяльності Суду тенденції до глобалізації та інтеграції правових систем».
Весь номер в форматі PDF
(pdf, 7.31 МБ)
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!