Трибуналу знадобилося менше трьох годин, щоб засудити «генія Карпат» і його дружину до розстрілу
Через кілька місяців стане відомо, чи дійсно на військовому кладовищі Бухареста поховані 71-річний румунський диктатор Ніколае Чаушеску і його 73-річна дружина Єлена, розстріляні за вироком військового трибуналу більше двох десятків років тому.
21 липня цього року з останків, що покояться у двох могилах, які по¬стійно потопають у квітах, були взяті зразки ДНК. Згідно з румунським законодавством ексгумація допускається лише в тому випадку, якщо обставини смерті викликають серйозні сумніви або видаються підозрілими. Тим самим власті Румунії побічно визнали, що відхід з життя президентської пари відбувся при сумнівних з погляду закону обставинах…
«Помста законспірованої мафії»
Президента Соціалістичної Республіки Румунія і його супутницю життя судили за обвинуваченням у геноциді «шляхом організації озброєних акцій проти народу», внаслідок чого, як випливає з обвинувального висновку, загинуло 60 тис. громадян і завдано великих збитків державному майну. Подружжю Чаушеску також поставили за вину «підрив національної економіки» і спробу втечі з країни з використанням коштів на загальну суму понад $1 млрд, що зберігалися в іноземних банках.
Трибуналу знадобилося менш ніж 3 год., щоб «по суті» розглянути ці надзвичайно тяжкі обвинувачення, визнати підсудних винними й ухвалити вирок про найвищу міру покарання — розстріл. І хоча головуючий на суді стандартно закінчив оголошення вердикту нагадуванням про те, що засуджені протягом 10 днів можуть оскаржити його, вирок виконали негайно. (Однією з причин, чому його належало виконати відразу, в деяких ЗМІ називають отриману інформацію про відправку на допомогу Н.Чаушеску військовослужбовців 6-го флоту ВМС США. — Прим. ред.)
«Поставте їх до стінки, — наказав солдатам генерал Віктор Станкулеску. — Спочатку його, а потім її». Проте подружжя не знало, що відбувається, поки обох не провели мимо вертольотів у іншу будівлю. Роз¬стріляти пару Чаушеску викликалися сотні добровольців, але відібрані були тільки четверо — офіцер і троє солдатів. Вони вишикувалися в лінію і прицілилися. Н.Чаушеску встиг тільки крикнути: «Я не заслуговую...», і тут прогриміли постріли.
«Він поглянув мені в очі й зрозумів, що помре зараз, а не колись у майбутньому, і заплакав, — згадує Дорін-Маріан Чирлан, один з учасників розстрільної команди. — Мені досі сниться в кошмарах ця сцена».
Американські експерти, ви¬вчаючи посмертні фотографії пари Чаушеску, дійшли висновку, що, можливо, їх убили ще до суду, приблизно за 4 год. до початку зйомок.
«Якщо це так, — пише румунська газета «Роминул», — то не дивно, що Чаушеску назвав процес над ним «помстою законспірованої мафії», до якої входили як його колишні прихильники, так і вороги. Тому невизнання ним «вироку путчистів» було цілком логічним. А як би могла поводитися людина, котру привезли вночі невідомо куди й обвинувачували в жахливих злочинах! Також існує думка, що Н.Чаушеску помер від серцевого нападу, можливо, не витримавши тортур. Таку версію висунули кілька французьких газет. Тортури, ймовірно, застосовувалися для того, щоб дізнатися номери рахунків у швейцарських банках, на яких було близько $400 млн.
Адекватність плюшевого полковника
Яку ж лінію захисту вибрали підсудні та їхні адвокати, призначені організаторами суду? Зі стенограми засідання трибуналу випливає, що Н.Чаушеску не визнав повноважень суду і за¬явив, що не відповідатиме на запитання обвинувачення.
Адвокати на засіданні були швидше частиною обвинувачення, ніж захистом. Прикметно, що саме обвинувачення, а не адвокати запропонували підсудним компроміс: якби вони визнали, що «мають психічні захворювання, то не відповідали б за свої дії». Та подружжя Чаушеску рішуче відкинуло пропозицію суду й відмовилося від відповідної експертизи.
Тим часом, оцінюючи поведінку «комуністичного імператора» (як називали Н.Чаушеску в зарубіжній пресі) в період перебування на вершині необмеженої влади, суд міг би і справді знайти чимало свідчень, що ставлять під сумнів його «адекватність»...
Наприклад, напевно, вся Румунія знала, що в партійного й державного лідера була улюблена іграшка — плюшевий собака, якому він дав кличку Корбу. В іграшкового пса була своя розкішна спальня з телефоном і телевізором, особистий лімузин з ескортом, який супрово¬джував Корбу в поїздках.
А румунський посол у Великій Британії раз у тиждень зобов’язаний був купувати у фешенебельному лондонському супермаркеті спеціальні собачі біск¬віти і відправляти в Бухарест з дипломатичною поштою. Незадовго до описуваних подій «дивацтво» президента Н.Чаушеску перейшло всі межі: будучи головнокомандувачем збройних сил країни, він присвоїв Корбу звання полковника!
Чи означало це, що Н.Чаушеску був не спроможний керувати економікою держави? У чому полягала «підривна діяль¬ність» президента і його дружини, яка довгі роки була заступником голови Державної ради СРР, тобто заступником чоловіка?
На Румунію не вистачило «оксамиту»
У 1989 році країнами Східної Європи — Польщею, Угорщиною, НДР, Болгарією та Чехо¬словаччиною, що входили до так званого соціалістичного табору, прокотилася хвиля «оксамитових» революцій, які привели до зміни їх політичного устрою і ліквідації військово-економічного союзу на чолі з СРСР.
У Румунії сценарій безкровної заміни владної еліти був порушений. 15 грудня 1989 року почалися масові виступи протесту в м.Тімішоарі на заході країни, що перекинулися на столицю. Поширенню протестних настроїв сприяли перш за все серйозні проблеми із забезпеченням населення продовольством. Але не тільки це.
У ті роки в Румунії, яку називали «хлібним кошиком» Європи, була введена карткова система на продукти харчування. Жорстко нормувалося електропостачання (для освітлення, наприклад, кімнати, передбачалося не більш ніж одну 60-ватну лампочку), гаряча вода в будинки подавалася раз у тиждень. Власникам автомобілів видавалися талони на 30 л бензину в місяць. Телебачення працювало по 2—3 год. в день — тільки для того, щоб пояснити румунам, чому вони повинні «затягнути паски».
Дійсно, чому?
У лещатах між Сходом і Заходом
Н.Чаушеску проводив багато в чому незалежну від СРСР політику. Більш того, «геній Карпат», як його називала пар¬тійна преса, не раз різко засу¬джував акції радянського керів¬ництва. Так, Румунія в 1968 ро¬-ці відмовилася приєднатися до введення військ Організації Варшавського договору до Чехословаччини для придушення народних заворушень, а в 1979-му не підтримала введення радянських військ до Афганістану. Не приєднався Н.Чаушеску і до «соціалістичного» бойкоту літньої Олімпіади в Лос-Анджелесі.
Ускладнення відносин з країнами — учасницями Ради Економічної Взаємодопомоги болюче позначалося на економіці Румунії, оскільки понад 60% її зовнішньої торгівлі припадало на РЕВ.
Заходу суперечності всередині соціалістичного табору були тільки на руку. Й Н.Чаушеску свого часу мав помітну під¬тримку країн «великої сімки». Румунії, на відміну від інших соцкраїн, було надано режим най¬більшого сприяння в торгівлі із Заходом. Крім того, соціалістична республіка з 1975 до 1987 року отримала близько $22 млрд позик і кредитів з «того берега», які були вкладені у нафтопереробну промисловість.
Строк погашення зовнішнього боргу припадав на середину 1990-х років. Захід прозоро натякав: терміни, на які надані преференції, можна буде продовжити, якщо Румунія вийде з Організації Варшавського договору і РЕВ. Проте від відкритої конфронтації з СРСР та іншими союзниками Н.Чаушеску рішуче відмовився, заявивши, що Румунія поверне борги й погасить відсотки навіть раніше строку.
Президент СРР свого слова дотримав. Утім, якою ціною? За рахунок жорсткої економії та зниження рівня життя населення. З 1983 року Румунія скоротила до мінімуму імпорт і розширила експорт продовольчих товарів, зокрема м’яса, і товарів широкого споживання.
У 1988-му експорт СРР уперше за весь час після закінчення Другої світової війни перевищив увезення товарів у країну на $5 млрд, що дозволило частково вирішити низку еконо¬мічних проблем.
До квітня 1989 року Румунія практично виплатила всі борги й відсотки, і літом того ж року офіційний Бухарест заявив про повну відмову від зовнішніх запозичень. Ефект від ужитих заходів Н.Чаушеску чекав у най¬ближчому майбутньому.
Одначе курс Румунії на економічну й політичну незалеж¬ність різко змінив ставлення Заходу до правителя цієї країни. «Сімка», по суті, перейшла до політики економічної блокади республіки.
До Заходу після приходу до влади Михайла Горбачова фактично приєднався й СРСР. Протистояння двох «дружніх» соцкраїн вийшло на новий рівень.
У листопаді 1989 року на XIV з’їзді Компартії Румунії Н.Чаушеску піддав різкій критиці горбачовську перебудову, яка, за його словами, приведе до краху соціалізму. Радянська преса стала відкрито називати румунського лідера «диктатором» і «сталіністом».
А у виданнях США й Британії в 1988—1989 роках підкреслювалося, що «Чаушеску стає проблемою для Заходу і Горбачова». Малися на увазі плани Бухареста стосовно створення замість РЕВ, що розвалювався, нового економічного співтовариства. До нього, за задумами Н.Чаушеску, мали ввійти Куба, Китай, Албанія, Північна Корея і В’єтнам, тобто країни, які не поділяли ідей горбачовської перебудови.
Трупи «на замовлення»
За кілька днів до початку 2004 року в нічному ефірі НТВ був показаний фільм німецького режисера С.Брандштеттера «Революція на замовлення. Шах і мат сім’ї Чаушеску». Документальна стрічка свідчить про те, що повалення клану Чаушеску проходило за ретельно розробленим зарубіжними політиками і спецслужбами (зокрема за участю КДБ СРСР і ГРУ) сценарієм.
«Гнітом», який «підпалив» Бухарест, стало місто ком¬пактно¬го проживання етнічних угор¬ців Тімішоара. 17 грудня 1989 р¬¬¬ку тут почалась інспірована західними й угорською спецслужбами акція протесту проти депортації за межі Румунії пастора-антикомуніста Ласло Текеша. Спроби міліції розігнати людей водометами вилились у багатоденні зіткнення.
Одночасно за кордоном біля румунських посольств були організовані демонстрації протесту проти «жорстокостей Чаушеску». На кількох світових телеканалах пройшов сюжет про вбивства агентами секретної румунської спецслужби «секурітате» мирних жителів Ті¬мішоари. Пізніше виявилося, що як «жертв» світу побачив тіла померлих, які за плату надавали санітари міських моргів.
Проте в ході заворушень у Тімішоарі, а пізніше і в Бухаресті з’явились і справжні жертви. Чи вживав президент республіки заходів, щоб не допустити кровопролиття?
20 грудня 1989 року Н.Чаушеску перервав візит до Ірану і повернувся в Бухарест. Того ж дня він виступив по радіо і телебаченню із заявою, що «дії хуліганистих елементів у Ті¬мішоарі були організовані й розпочаті за підтримки імперіалістичних кіл і шпигунських служб різних зарубіжних держав».
Наступного дня за його вказівкою в Бухаресті був скликаний мітинг «на захист завоювань соціалізму». Н.Чаушеску звернувся до мирно налаштованих жителів столиці з промовою, але її перервав вибух у натовпі. Це породило паніку, настрій натовпу різко змінився. Пізніше Казимир Іонеску, один з лідерів ради Фронту національного порятунку, до якого перейшла влада після втечі президента зі столиці, проговорився в пресі, що виступ Н.Чаушеску зірвали спеціально створені групи.
Незабаром після цього в Бухаресті почалася стрілянина. На думку військового суду, вся відповідальність за те, що армія, міліція та служба безпеки країни відкривала по натовпу вогонь на ураження, лежить на Н.Чаушеску. Проте обвинувачення в геноциді трибунал ні¬якими документальними свід¬ченнями не підтвердив.
Н.Чаушеску інкримінували загибель 60 тис. чоловік. Сьогодні ми маємо у своєму розпорядженні приблизні дані; тоді на вулицях Бухареста і Тімішоари загинуло близько 1 тис. або трохи більше людей. Однак є одна суттєва деталь, яку не можна не брати до уваги, — втрати з боку армії та інших силових структур. Вони становили 325 чоловік убитими і 618 — пораненими.
Це свідчить, що серед «мирних» демонстрантів, більшість яких, до речі, являла молодь, були озброєні та добре навчені люди. Саме вони провокували ескалацію кровопролиття, поки 25 грудня не надійшла команда з якогось добре законспірованого центру про припинення протистояння.
Що це за люди і хто ними керував? Чому з країни відразу ж після 25 грудня виїхало кілька сот якихось «спортсменів» атлетичної будови, хоча в той час у Румунії ніяких міжнародних змагань не проводилось і кордони держави взагалі були за¬криті? Проте військовий трибунал не збирався глибоко до¬сліджувати ці та інші питання.
Головний обвинувач на процесі Дан Войнеа (після повалення Н.Чаушеску — генеральний прокурор) пізніше визнає, що «був проведений великий відволікаючий маневр. Так звані терористи, які атакували населення, були вигадані. Насправді, як установило наше розслідування, цих терористів ніколи не існувало».
Так, у Н.Чаушеску був шанс утекти з Бухареста. Але куди? Цього вже не може сказати ні¬хто — у президента заздалегідь було намічено кілька «відхідних» маршрутів. Одначе той факт, що в нього не було рахунків у зарубіжних банках, офіційно визнаний парламентською комісією. Це, до речі, про ще одне обвинувачення, висунуте проти нього військовим трибуналом у 1989 році…
Самовбивча юстиція
Заступник голови військового трибуналу столичного гарні¬зону генерал-майор юстиції Джику Попа до останнього моменту не знав, кого йому доведеться судити. І тільки коли вертоліт приземлився на території військової частини в Тирговіште, міністр оборони В.Станчулеску і майбутній прем’єр-міністр Румунії Г.Вукан, котрі прилетіли разом з прокурором, оголосили, що суд відбудеться над самим Н.Чаушеску і його дружиною.
Після повернення в Бухарест Дж.Попа намагався отримати дипломатичну посаду за кордоном, щоб на якийсь час покинути Румунію — його налякали вісті про те, що вбитий лікар, який оглядав підсудних перед засіданням трибуналу, а один з адвокатів перебуває в лікарні у тяжкому стані. Генерала поселили в охоронюваній квартирі Міністерства юстиції та видали особисту зброю — пістолет Макарова.
1 березня 1990 року, дізнавшись про відмову Міністерства закордонних справ призначити його військовим аташе в одну з європейських країн, Дж.Попа наклав на себе руки. Попри передсмертну записку, залишену ним дружині та дочці, багато хто з оточення генерала вважав, що його просто прибрали, інсценувавши самогубство.
Незабаром після суду наклав на себе руки і В.Станчулеску…
Через деякий час після розстрілу «генія Карпат» в Бухарест прилетів міністр закордонних справ СРСР Едуард Шеварднадзе, який одним з перших привітав нове керівництво Румунії з «позбавленням від тиранії Чаушеску»…
Незалежно від того, підтвердиться чи ні справжність місця поховання пари Чаушеску, румунське суспільство як і раніше розбурхуватиме головне питання: що відбулося 25 грудня 1989 року — законний суд над президентом Соціалістичної Республіки Румунія і його дружиною, який викрив їх на підставі неспростовних доказів у державних злочинах, чи поспішне політичне вбивство, прикрите для годиться фіговим листком правосуддя?
Олександр СЕРГЄЄВ
Пряма мова
«Як мало тут патріотизму, як багато здійснено зрад»
(зі стенограми судового процесу)
Н.Чаушеску. Я визнаю тільки Великі національні збори.
Дж.Попа. Таким же чином він відмовився вести діалог з народом, тепер він також від¬мовляється говорити з нами. Він завжди стверджував, що діє і говорить від імені людей, є улюбленим сином народу, але тільки тиранив людей весь цей час. Ви звинувачуєтеся в проведенні дійсно розкішних святкувань під час усіх свят у вашому будинку. Деталі відомі. Ці два обвинувачені доставляли най¬більш шикарні продукти й одяг з-за кордону. Вони були навіть гірші, ніж колишній король Румунії. А народ отримує тільки 200 г у день за картками. Ці два обвинувачені по¬гра¬бува¬ли людей, і навіть сього¬д¬ні во¬ни не хочуть говорити. Вони — боягузи. Ми маємо дані відносно обох з них. Я прошу голову прокуратури зачитати обвинувальний акт.
Д.Войнеа. Сьогодні ми повинні ухвалити вирок обвинуваченим Ніколае Чаушеску та Єлені Чаушеску, котрі скоїли такі злочини проти народу. Вони вчинили дії, несумісні з людською гідністю і громадською думкою. Вони діяли в деспотичний і злочинний спосіб; вони губили народ, лідерами якого, за їхнім твердженням, були. Зважаючи на злочини, які вони скоїли проти народу, я виступаю в суді від імені жертв цих двох тиранів за смертний вирок для обох обвинувачених.
Проект обвинувального акта містить такі пункти: геноцид — відповідно до ст.356 кримінального кодексу; озброєний напад на людей і державну владу — відповідно до ст.163 КК, руйнування державних служб та інститутів, підрив народного господарства — відповідно до стст.165 і 145 КК. Вони заблокували нормальний хід розвитку економіки.
<…>
Дж.П. Катастрофічна ситуація в країні відома в усьому світі. Кожен чесний громадянин, котрий сумлінно працював тут до 22 грудня, знає, що в нас немає ліків, що ви обидва, таким чином, убили дітей та інших людей, у нас нічого їсти, немає тепла, немає електрики.
Єлена і Ніколае відкидають ці обвинувачення.
Дж.П. Хто наказав стріляти в натовп? Скажіть нам!
У цей момент Єлена говорить Ніколае: «Забудьте про них. Ви бачите, марно говорити із цими людьми».
Дж.П. Там усе ще триває стрілянина. Фанатики, яким ви платите, стріляють у дітей, вони безладно стріляють по квартирах. Хто ці фанатики? Вони ваші люди чи це найманці?
Н.Ч. Я не відповідатиму на будь-яке запитання. Не прозвучало жодного пострілу на Палацовій площі. Ніхто не стріляв.
Дж.П. На цей час є 34 жерт¬ви.
Єлена говорить: «Дивись, і це вони називають геноцидом».
Дж.П. У всіх окружних центрах, які ви пихато називали муніципалітетами, триває стрілянина. Люди були рабами. Вся інтелігенція країни втекла. Ніхто більше не хотів що-небудь робити для вас.
<…>
Дж.П. Чому ви так сильно зруйнували країну, чому ви екс¬портували все? Чому ви змусили селян голодувати? Товар, який селяни виробляли, експортувався, і селяни з найбільш віддалених областей з’їжджалися в Бухарест та інші міста, щоб купити хліба. Вони обробляли землю відповідно до ваших розпоряджень і їм було нічого їсти. Чому ви морили голодом людей?
Н.Ч. Я не відповідатиму на це запитання. Як простий громадянин, я повідомляю таке: вперше я гарантував, що кожен селянин отримає 200 кг пшениці на людину, а не на сім’ю, і що він має право на більше.
Це — брехня, що я примушував людей голодувати. Це показує, як мало тут патріотизму, як багато здійснено зрад.
Дж.П. Ми завжди говорили щодо рівності. Ми всі рівні. Кожен повинен отримувати відповідно до результатів своєї праці. Тепер ми нарешті бачили вашу віллу по телебаченню, золоті блюда, з яких ви їли, продукти, імпортовані вами, розкішні святкування, картини ваших розкішних бенкетів.
Є.Ч. Неймовірно. Ми живемо в нормальній квартирі, точно так, як і всі інші громадяни. Ми гарантували квартиру для кожного громадянина згідно з відповідними законами.
Дж.П. Ви мали палаци.
Н.Ч. Ні, ми не мали ніяких палаців. Палаци належать народу.
Дж.П. Тепер поговоримо про рахунки у Швейцарії, пане Чаушеску. Що ви можете сказати стосовно рахунків?
Н.Ч. Ми не мали ніякого рахунку у Швейцарії. Ніхто не відкривав рахунку. Це знову показує, наскільки фальшиві обвинувачення. Який наклеп, які провокації! Це був державний переворот.
Дж.П. Якщо ви не мали ні¬яких рахунків у Швейцарії, чи підпишете ви заяву, котра підтверджує, що гроші, які можуть опинитись у Швейцарії, повинні бути передані румунській державі в її Держбанк?
Н.Ч. Це — вульгарна провокація. Я не збираюся її підписувати.
<…>
Дж.П. Чи мали ви коли-небудь психічні розлади?
Н.Ч. Яка непристойна провокація!
Дж.П. Це слугувало б вашому захисту. Якби ви мали психічне захворювання і визнали це, ви не відповідали б за ваші дії.
Є.Ч. Як може хтось говорити нам подібні речі? Як може він висловлювати таке?
Суд відзначає, що розслідування закінчене. Потім зачитується обвинувальний акт.
Дж.П. Пане голово, ми вирішили, що обоє обвинувачені винні в скоєнні злочинних діянь згідно з такими статтями кримінального кодексу: 162, 163, 165 і 357-ю. Зважаючи на це обвинувачення, я закликаю до смертного вироку і повної конфіскації майна цих двох обвинувачених.
Рада захисту. Навіть ураховуючи, що він, як і вона, здійснювали божевільні дії, ми хочемо захистити їх. Тільки президент, котрий перебуває при владі, може вимагати виступу у Великих національних зборах. Якщо він більше не має певного статусу, він не може вимагати чого-небудь узагалі.
Спочатку Чаушеску заявив, що питання про його хворо¬бу — це провокація. Він відмовився піддатися психіатричний експертизі. Проте є від¬мін¬ність між реальною хворобою, яку необхідно відповідним чином лікувати, і розумовим безумством, яке веде до відповідних дій, але яке відкидається обвинуваченим. Ви діяли в дуже безвідповідальній манері, ви вели країну до краю прірви і ви будете засуджені на підставі пунктів, що містяться в проекті обвинувального акта. Ви винні в цих злочинах, навіть якщо ви не хочете допустити цього.
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!