Суддя ЄСПЛ ad hoc Станіслав Шевчук:

«Судді не можуть працювати «в шухляду». Коли вони приймають рішення, то очікують його виконання»

На особисте запрошення голови Апеляційного суду Автономної Республіки Крим Валерія Чорнобука цю установу відвідав суддя Європейського суду з прав людини ad hoc, доктор юридичних наук, член-кореспондент НАПрН України, керівник відділу верховенства права координатора проектів ОБСЄ в Україні Станіслав ШЕВЧУК. Він розповів про основні пріоритети в роботі координатора проектів ОБСЄ в Україні, роль Кримінального процесуального кодексу в правовій реформі, ключові аспекти діяльності ЄСПЛ, а також про те, чого бракує українським суддям.

«ОБСЄ допомагає українським партнерам виконувати міжнародні зобов’язання»

— Станіславе Володимировичу, чому семінари для суддівського корпусу Криму вирішили провести в рамках проекту координатора проектів ОБСЄ в Україні?

— Так склалося, що за короткий термін я вже вдруге відвідую автономію. На початку жовтня ми проводили у Феодосії семінар «Роль Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та рішень Європейського суду з прав людини у формуванні єдності судової практики в Україні», а місяць по тому запросили представників суддівського корпусу автономії на семінар «Кримінальне провадження на підставі угод та інші актуальні питання кримінального судочинства» в контексті прийняття нового Кримінального процесуального кодексу.

Методологічні семінари проходили в рамках проектів координатора проектів ОБСЄ в Україні «Сприяння утвердженню принципу верховенства права та прав людини в законодавчій практиці України» та «Підтримка реформи кримінальної юстиції в Україні».

— Сьогодні загальнодержавною тенденцією є проведення масштабних перетворень у багатьох галузях. Одне з найвагоміших досягнень правової реформи в Україні — прийняття нового КПК. Яка роль ОБСЄ в процесі надання методичної допомоги суддям?

— Міжнародні організації високо оцінили кодекс. Проект, який ми реалізуємо спільно з Верховним Судом, — визнання важливості цього кроку та подальшої правової реформи в Україні. Громадськість та правові кола нашої держави досить довго чекали цього. За попередньої влади теж були спроби проведення реформи. Особисто я входив до складу Комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права при Президентові, яка працювала над відповідними проектами. Однак, на відміну від сьогодні, на той час бракувало політичної волі для успішної реалізації наших напрацювань.

Наразі вирішується питання щодо реалізації нового КПК. ОБСЄ допомагає українським партнерам виконувати міжнародні зобов’язання, включаючи забезпечення справедливого правосуддя, зокрема в кримінальній сфері.

У 1999 році була започаткована нова форма співробітництва між нашою державою та ОБСЄ, працює офіс координатора проектів ОБСЄ в Україні, а до того часу в Криму та в Києві діяла місія ОБСЄ, яка свої зусилля спрямовувала на запобігання конфлікту. Після створення офісу форма співробітництва змінилася. Мандат координатора проектів ОБСЄ включає лише реалізацію проектів з нашими українськими партнерами, однак відсутні повноваження щодо моніторингу, політичних оцінок тощо.

Більше того, ми реалізуємо проекти у відповідь на запити наших партнерів. Зокрема, семінар «Кримінальне провадження на підставі угод та інші актуальні питання кримінального судочинства», який відбувся 5 лис­топада в Сімферополі, організований у спів­праці з Верховним Судом та Національною школою суддів. Було вирішено провести семінар саме для суддів автономії, тому що це досить важливий регіон. Також відзначу провідну роль голови Апеляційного суду АРК В.Чорнобука, який завжди підтримує такі пропозиції та бере активну участь у проведенні подібних заходів. Особисто я вважаю його вмілим керівником, попри відносно молодий вік.

— На вашу думку, впровадження нового КПК сприятиме зменшенню кількості звернень у Страсбург і прийнятих Судом рішень проти України?

— КПК на нормативному рівні зняв низку проблем, які фіксувалися в рішеннях ЄСПЛ. На мій погляд, прогресом є те, що тепер справи не відправляються на додаткове розслідування. Суддям залишаються тільки два варіанти: визнати особу винною чи виправдати. У свою чергу ця новела та ряд інших прогресивних положень кодексу сприятимуть оперативному розгляду справ. Отже, не порушуватимуться права людини, закріплені в конвенції.

Як суддя Європейського суду з прав людини ad hoc можу сказати, що дійсно виникають питання, які обов’язково потребують вирішення, і КПК є одним зі шляхів розв’язання проблем. Наразі одним з важливих питань є практика застосування кодексу, яка має відповідати європейським стандартам. Адже лише ухвалення КПК недостатньо.

Наприклад, розглянемо застосування такого запобіжного заходу, як підписка про невиїзд. Згідно з однією справою, що розглядалася ЄСПЛ, особа перебувала під підпискою про невиїзд 3 роки, згідно з іншою — 10 років.
У другому випадку, на відміну від першого, Суд визнав порушення права на свободу пересування. Відповідні положення прописані в новому КПК, а тому судді повинні застосовувати кодекс у контексті європейських норм та розуміння прав людини. Це дуже важливо.

«Головним завданням судової системи України є розвантаження ЄСПЛ»

— В одному з інтерв’ю ви сказали, що «українська правова система не може впоратися з тим, аби забезпечити виконання конвенції в Україні». Чи змінилася наразі ваша думка із цього приводу? Якщо ні, то що, на вашу думку, заважає вирішенню цього питання?

— Я вже частково відповів на запитання щодо важливості застосування норм права. Дуже важливо, аби норми права застосовувалися в контексті європейських стандартів, а не як у період радянських часів, коли діяв принцип соціалістичної законності. Норми закону повинні застосовуватися задля сприяння захисту прав і свобод людини. Проблема в тому, що за радянських часів цьому аспекту не приділялося жодної уваги, а сам суд уважався елементом управління в державі, де не було ні поділу влади, ні верховенства права. Як тільки Україна здобула незалежність і прийняла Конституцію, це відкрило новий шлях до утвердження верховенства права, змінило парадигму правозастосування та розуміння права, що, своєю чергою, вивело суд на перше місце в питанні захисту прав людини.

Я особисто роблю все можливе, щоби зміцнити судову владу через професійну діяльність — свої праці, виступи тощо. Проте подекуди складається враження, що не всі судді до кінця розуміють концепцію прав людини та основоположних свобод, а це призводить до конфліктів, які врешті-решт вирішуються у Страсбурзі.

У цьому аспекті головним завданням судової системи України є розвантаження ЄСПЛ, оскільки всі справи, виходячи із принципу субсидіарності, повинні вирішуватися на національному рівні. Звичайно, існують речі, які не залежать від системи правосуддя, наприклад виконання судових рішень, адже це має бути державна політика.

Зокрема, пілотна справа «Юрій Іванов проти України», рішення в якій дотепер не виконано. Загалом таких справ у історії ЄСПЛ було 22, й уперше стосовно України констатується, що рішення не виконано. Це серйозна проблема, хоча я розумію, що розв’язати її не так просто. На мою думку, річ не в судах, а в політичній еліті, яка приймає популістські рішення, включаючи законодавчі акти.

Недавно було оприлюднене ще одне важливе рішення Євросуду — у справі «Пічкур проти України», в розгляді якої я брав участь. Ідеться про припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном. У жовтні 2009 року було прийняте рішення Конституційного Суду, яким припинення таких виплат було визнано порушенням, що не відповідає конституційним засадам соціального захисту громадян. Мені дуже приємно констатувати, що позиції таких шанованих інституцій, як ЄСПЛ і КС, у цьому питанні збіглися.

Я завжди намагаюсь (у межах власної компетенції) продемонструвати, що в Україні приймаються рішення відповідно до європейських стандартів. Одним з яскравих прикладів є рішення щодо визнання неконституційності смертної кари. У той час я працював науковим консультантом у КС і готував проект цього рішення. При нагоді завжди наголошую, що в Україні розуміються на європейських стандартах. У випадку з виплатою в системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування питання полягало у відсутності договору щодо пенсійного забезпечення з відповідною державою. Я поставив запитання, що важливіше: права людини чи другорядні державні угоди. Суд прислухався до моїх аргументів і поставив на перше місце право людини на отримання пенсії незалежно від місця постійного проживання.

«Наші судді спочатку шукають норму та виривають її з контексту, а європейський колега передусім шукає принцип»

— Сьогодні суди багато уваги приділяють практиці ЄСПЛ, проводять різноманітні навчальні заходи. На вашу думку, чи відбулися зміни в психології українських суддів, від чого якраз і залежить прийняття рішень?

— Я завжди додержуюся позиції, що потрібно еволюційно, а не революційно підходити до вирішення цього питання. Переконаний, що цьому сприятимуть освіта й пояснення суддям стандартів, відповідно до яких вони мають діяти. Після прийняття Конституції та набуття чинності Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод змінилася парадигма правозастосування.

Подекуди судді замість того, щоб застосувати Конституцію, норми якої відповідно до її ст.8 є нормами прямої дії, знаходять радянське законодавство, яке абсолютно не відповідає ні духу, ні букві Основного Закону. Як приклад можна також навести недавнє рішення ЄСПЛ у справі «Шмушкович проти України» (Суд констатував, що втручання в права заявника, гарантовані ст.11 конвенції, стосовно покарання за проведення несанкціонованого мітингу не було здійснено «відповідно до закону», оскільки, на думку ЄСПЛ, нині в Україні законодавчо не врегульовано питання обмеження проведення мирних зібрань, а застосування радянського закону є неприйнятним. — Прим. ред.). На жаль, такі випадки є, і проблеми потрібно долати.

Покликання судді полягає у відстоюванні прав людини й утвердженні верховенства права, а за радянських часів ці поняття були фікцією. Наприклад, люди, які вийшли на Красну площу в Москві з акціями протесту проти введення військ у Чехословачинну, посилалися на статтю конституції СРСР про свободу вираження поглядів. Незважаючи на це, вони були заарештовані та відправлені в табори.

Відмінність українського судді від європейського полягає в тому, що наші судді спочатку шукають норму та виривають її з контексту, а європейський колега передусім шукає принцип, де норма може бути лише елементом аргументації.

Сьогодні в судової влади є все, однак існує проблема з праворозумінням. У цьому напрямку й варто працювати. Зокрема, семінари, які проходять у рамках проектів координатора проектів ОБСЄ в Україні, теж присвячені цьому питанню. Я вважаю, що через освіту можна багато чого досягти. Не останню роль у цьому процесі відіграють керівники судових установ, які приділяють значну увагу професійному рівню суддів. Переконаний, такі підходи, що застосовуються в Криму, повинні існувати в усіх областях, адже керівники судової влади на місцях повинні бути справжніми лідерами. І позитивні приклади цього в Україні є.

«Для Ради Європи важливо, щоб рішення Євросуду виконувались»

— Українські юристи відзначають незначний поступ у виконанні нашою державою рішень ЄСПЛ. На вашу думку, чому склалася така ситуація, яких заходів потрібно вжити, аби її виправити?

— Виконання рішення має три складові: виплата компенсацій за рішеннями Суду, загальні та індивідуальні заходи. В арсеналі ЄСПЛ є тільки два основні способи впливу: по-перше, це визнання порушення конвенції, після того вже ніхто не може стверджувати, що порушення не було; по-друге, призначення справедливої компенсації. Важливо, що рішення вважається виконаним лише після зняття його з кон­тролю Комітету міністрів Ради Європи.

Україна добре налагодила компонент виплати компенсацій. Хоча останнім часом були ухвалені такі рішення, на виконання яких не вистачає бюджету, як-от у справі «Агрокомплекс сервіс» проти України» — €27 млн. Ця сума є рекордною, якщо не помиляюсь, і посідає друге місце за величиною компенсації за всю історію ЄСПЛ.

Що стосується загальних та індивідуальних заходів, то тут виникають певні труднощі, адже це потребує узгодженої діяльності всіх гілок влади, а не тільки судової. Показовою є справа «Юрій Іванов проти України», про яку ми вже говорили. Вона 2009 року була визначена як пілотна. Євросуд надає країні термін і вказівки, а тим часом відкладає розгляд усіх інших справ, які стосуються подібних проблем. Таким чином, невиконання рішення в пілотній справі автоматично означає невиконання рішень у подібних справах, яких нині велика кількість. Причини цього можуть полягати в політичному популізмі чи загальному стані виконання судових рішень у державі.

Як суддя Євросуду я солідарний з українською судовою системою в тому, що судді не можуть працювати «в шухляду». Коли вони приймають рішення, то очікують його виконання. Відповідна функція залежить не лише від судової влади, а й від виконавчих структур.

— Чи потрібен Україні національний орган з контролю за виконанням рішень ЄСПЛ?

— Для Ради Європи важливо, щоб рішення Євросуду виконувались. Як саме це буде зроблено в Україні, їх, за великим рахунком, не турбує. Проте, аби розв’язати цю проблему, потрібно діяти узгоджено на всіх рівнях. Зрештою ми говоримо про рішення ЄСПЛ, які мають нормативний характер і впливають на становлення правової системи відповідно до стандартів Ради Європи. З одного боку, раціональне зерно у створенні відповідного органу є, але з другого — це не замінить розуміння того, що всі гілки державної влади повинні діяти узгоджено.

— І наостанок — що б ви побажали суддівському корпусу автономії?

— Я вірю в те, що можна змінитися через освіту. В епоху Просвітництва народився вислів «Людський розум через освіту може стати вільним і досягти нових обріїв». З одного боку, це може бути тільки мрією, а з другого — судді повинні не лише мріяти про зміцнення незалежності судової влади, про верховенство права та виконання судових рішень, які забезпечують права людини, а й гарантувати це своєю професійною діяльністю.

Особисто я в це вірю та вважаю, що в суддівського корпусу України, зокрема Автономної Республіки Крим, є величезний потенціал. Судді автономії — на правильному шляху, й незабаром завдяки спільним зусиллям повинна різко зменшитися кількість рішень Європейського суду з прав людини, що ухвалюються проти України.