Вердикт породив конфлікт

«Вирішити питання щодо відшкодування витрат на послуги адвоката в господарському процесі іноді складніше, ніж розв’язати спір по суті»

Відлуння липневого рішення Конституційного Суду у справі про відшкодування витрат на юридичні послуги в господарському судочинстві чути й дотепер. Правники впевнені: вердикт КС ставить більше питань, ніж дає відповідей… Яких саме — давайте з’ясуємо.

КС проявив обережність

Повернімось у недалеке минуле та згадаємо рішення КС від 11.07.2013 №6-рп/2013, яке зчинило чималий галас у професійній юридичній спільноті. Так, Суд визначив, що положення ч.1 ст.44 Господарського процесуального кодексу, згідно з яким до судових витрат віднесені, зокрема, витрати, пов’язані з оплатою послуг адвоката, у контексті ст.59 Конституції слід розуміти так, що до складу судових витрат на юридичні послуги, які підлягають відшкодуванню юридичній особі у господарському судочинстві, належать суми, сплачені такою особою, якщо іншого не передбачено законом, лише за послуги адвоката.

До речі, саме цей вердикт став приводом для проведення Асоціацією правників України круглого столу, під час якого учасники ділилися думками відносно доцільності адвокатської «монополії» на право на відшкодування витрат і не тільки... Та перш ніж дискутувати щодо акцентів, які розставив КС, давайте розберемося з понятійним апаратом.

Відомо, що різні кодекси по-різному регулюють питання відшкодування витрат на правову допомогу та участь адвокатів та інших фахівців у галузі права в судовому процесі.

Зі справами кримінальної юрисдикції все зрозуміло — Кримінальний процесуальний кодекс дає можливість виключно адвокату здійснювати представництво клієнта в суді. Своєю чергою Кодекс адміністративного судочинства та Цивільний процесуальний кодекс закріплюють положення, що правову допомогу, крім адвокатів, можуть надавати й інші фахівці в галузі права. За словами експертів, проблем із відшкодуванням витрат на таку допомогу на практиці не виникає.

Натомість, ст.44 ГПК взагалі не містить поняття «правова допомога», зазначено лише, що до складу судових витрат, зокрема, належать послуги адвоката та інші витрати, пов’язані з розглядом справи.

За словами судді КС у відставці Володимира Кампо (до речі, він виступав як доповідач у цій справі), приймаючи рішення, КС виходив з розмежування понять «правова допомога», «юридичні послуги» і «послуги адвоката», значення яких часто-густо плутають, а також із конституційної доктрини адвокатури.

Так, поняття «правова допомога» стосується лише фізичних осіб, а от юридичні послуги можуть надаватись юридичним особам. Доповідач наголосив, що в контексті поняття судових витрат відшкодовуватися можуть вит­рати на правову допомогу, адже право на неї закріплено в ст.59 Конституції.

А от питання щодо врегулювання статусу інших, ніж адвокати, фахівців у галузі права наразі залишається відкритим. Тож правники поцікавилися: чому КС не пролив світло на це питання й не зазначив цього у своєму рішенні? «Коли КС каже «а», а не каже «б», виникає елемент розчарування…» — зауважив адвокат Володимир Ракушняк.

Ясність уніс В.Кампо, відзначивши, що нормативно-правова база потребує відповідних змін, а КС не може підміняти законодавчий орган, тому й проявив обережність. Втім, доповідач уважає, що Суд «далеко вийшов за межі предмету, визначеного в конституційному зверненні».

Водночас він упевнений, що саме положення про конституційну доктрину адвокатури є ключовим у рішенні КС. «Закладена в рішенні філософія щодо конституційної доктрини адвокатури матиме велике значення як для розвитку законодавства та судової практики, так і для самоусвідомлення адвокатами їх місця в житті правової системи та суспільства в цілому, — наголосив В.Кампо і додав: — Конституційна доктрина адвокатури полягає в тому, що незалежно від обставин, часу, місця, кола осіб тощо адвокатура має бути невід’ємним елементом захисту прав людини».

Своєю чергою старший радник ЮФ «Василь Кісіль і партнери» Вадим Беляневич уважає, що, приймаючи рішення у справі, КС не повною мірою розкрив потенціал конституційної норми, зокрема ст.59. Мовляв, у вердикті слід було вказати, що в державі не існує інших, окрім адвокатури, спеціальних інститутів, призначених надавати правову допомогу.

Місце під сонцем

Після рішення КС юристи фактично опинилися поза грою. Адже клієнту апріорі вигідніше звертатися по допомогу саме до адвоката. Таке «виключення» спричинило бурхливу дискусію між учасниками круглого столу. Одні фахівці вважають, що ситуація, в якій, з одного боку, не лише адвокатам, а й іншим особам надано право здійснення представництва інтересів клієнта в господарському процесі, а з другого — виключено можливість відшкодування витрат на послуги, надані неадвокатом, є щонайменше несправедливою.

Інші переконані, що позиція КС є цілком логічною — мовляв, адвокати є ліцензованою професійною спільнотою, яка може користуватися певними професійними правами та гарантіями, і якщо юристи вважають себе якимось чином ущемленими, то хто їм заважає набути адвокатського статусу?! «Якщо ми не хочемо запроваджувати монополію адвокатури на надання правової допомоги, то чому має запроваджуватися монополія фахівців у галузі права на надання такої допомоги?!» — висловив власну позицію адвокат АО «Головань і партнери» Ігор Головань. На його думку, «юристи не хочуть брати на себе обмеження, складати іспит для отримання адвокатського статусу, водночас хочуть мати з тими, хто ці випробування пройшов, рівні права та можливості, а такого у світі ніде немає».

«Я розумію адвокатів — вони не хочуть створення паралельної адвокатури… Адвокати відвоювали своє місце під сонцем!» — приєднався В.Кампо. З такою позицією солідарний і суддя Вищого господарського суду Олексій Євсіков, який переконаний, що адвокатура є найбільш професійно підготовленим інститутом для захисту прав громадян та юридичних осіб у суді.

Можливим виходом із ситуації В.Кампо вважає пошук компромісної моделі, за якої розмежуються повноваження адвокатів та інших фахівців у галузі права. «Можливо, тоді з’явиться справжня конкуренція», — поділився думками суддя КС у відставці.

Коли немає єдності в думках…

Від обговорення вердикту Суду, яке задавало основний тон дискусії, учасники заходу плавно перейшли до іншої теми — відсутності консолідації в межах професійного цеху та «пасивної» поведінки адвокатів.

«Чому ми хочемо щось почути від КС, коли всередині юридичної спільноти немає єдності в думках?!» — звернулася до колег керуючий партнер ЮГ LCF Анна Огренчук. Питання залишилося відкритим…

Крім того, як зазначив В.Кампо, наразі КС здебільшого працює з конституційними зверненнями громадян (подання від органів державної влади майже не надходять). Водночас захисники в цьому контексті не проявляють активності. «Адвокати нечасто звертаються до КС через побоювання здатися смішними перед суддями», — висловив переконання доповідач.

«Ті функції та можливості, які є у КС, адвокатам навіть не снились!» — парирував президент Української іноземної юридичної колегії Данило Курдельчук. Мовляв, вітчизняна адвокатура поки що знаходиться не на тому щаблі, коли може щось сказати Суду.

Мислити наперед

Розглядом питання щодо відшкодування судових витрат на послуги адвоката в господарському процесі вже давно займається ВГС. Так, судом видавались інформаційні та оглядові листи, а найсвіжіша позиція висловлена в постанові пленуму ВГС «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21.02.2013 №7.

За словами О.Євсікова, рішення КС підтвердило багаторічну практику, яка склалася в системі господарських судів. «Чи відшкодовують господарські суди витрати на послуги адвоката? — звернувся він до аудиторії. — Відшкодовують, повірте!»

Якщо з документальним підтвердженням заявленої до відшкодування суми все зрозуміло, то при визначенні її розміру виникають складнощі. Адже кожна справа індивідуальна і потребує різних часових та розумових затрат. «Вирішити питання щодо відшкодування витрат на послуги адвоката в господарському процесі іноді складніше, ніж розв’язати спір по суті», — поділився досвідом суддя.

Тож адвокати повинні домагатися вирішення цього питання. Так, аби полегшити завдання володарям мантій, незайвим буде підготувати відповідні письмові пояснення (із зазначенням конкретної послуги та витраченого на неї часу) й долучити їх до матеріалів справи. Крім того, слід максимально деталізувати надавані послуги в самому договорі між адвокатом та клієнтом, вказавши предмет спору, а в ідеалі — і номер судової справи.

Непоодинокими є випадки, коли договір про надання правової допомоги укладається з адвокатським об’єднанням, а в суді адвокатів підміняють або їх помічники, або юристи. Тож правники поцікавились у представника суддівського корпусу: які за таких умов шанси на відшкодування? «Позиція ВГС у таких ситуаціях не сформована», — відповів О.Євсіков.

Каменем спотикання є й момент сплати клієнтом рахунків за адвокатські послуги. Так, коли захисник ставить перед судом питання стосовно відшкодування витрат на його послуги, має бути фактично здійснена оплата останніх. Натомість часто-густо клієнти сплачують рахунки після того, як адвокат виконав свою роботу, що є цілком логічним.

«Дійсно, судова практика склалася таким чином, що без наявності фактичної сплати суд може і не відшкодувати понесених витрат», — констатував О.Євсіков. Тож, якщо клієнти мають намір заплатити адвокату лише «гонорар успіху», його шанси на компенсацію незначні.

Своєю чергою адвокат Дмитро Гудима переконаний: твердження про те, що відшкодовуватися можуть виключно ті витрати, які фактично сплачені, є хибним. Мовляв, практика Європейського суду з прав людини це підтверджує.

Як виявилося, процедура компенсації витрат на послуги адвоката у господарському процесі має й інші слабкі місця. Так, поставити питання стосовно компенсації витрат на адвокатські послуги та надати документи на підтвердження факту понесення таких витрат слід до завершення розгляду справи судом першої інстанції. Водночас спір, як правило, не вирішується останньою, а його розглядають суди інших інстанцій. До того ж згодом можуть з’явитися нові докази, що, відповідно, ускладнить роботу захисника. У правників виникає закономірне питання: як визначити наперед «нарощення» розміру винагороди адвоката, якщо йому доведеться вести справу не лише в першій інстанції, а й в апеляційній та касаційній? Й зрештою, хіба клієнт сплачуватиме авансом за послуги, які, ймовірно, і не надаватимуться? «По суті, ми займаємося прогнозуванням!» — висловив думку один із присутніх на заході адвокатів.

«Заздалегідь спланувати, скільки часу адвокат витратить на процес, неможливо», — приєдналася А.Огренчук.

А от І.Головань не вбачає тут жодної проблеми. Мовляв, чому не застосувати в таких випадках ст.88 ГПК? Адже дана норма передбачає право суду винести додаткову ухвалу, якщо не вирішено питання про розподіл господарських витрат.

Правники довго дискутували й намагалися розв’язати складний ребус. Знову ж таки одностайності не було. З одного боку, можливість винесення додаткової ухвали є, з другого — вирішити питання про розподіл господарських витрат можна лише в разі, якщо воно було поставлено перед судом. Та як же його поставити, якщо фактична оплата не здійснена, або здійснена не в повному розмірі? Міркуйте самі.

Висловлювалися й альтернативні думки. Мовляв, у судовій практиці є прецеденти, за яких сторона зверталася до суду з окремим позовом про відшкодування витрат на адвокатські послуги, коли рішення у справі вже винесене. Крім того, включати до переліку позовних вимог питання щодо розподілу судових витрат щонайменше неграмотно з юридичної точки зору, адже ці витрати можуть формуватися і без участі сторони у справі (приміром призначення судом експертизи).

Звернувши увагу на ст.84 ГПК, яка визначає зміст рішення господарського суду, крапки над «і» у дискусії розставив О.Євсіков: «Суд у резолютивній частині зобов’язаний визначитися стосовно розподілу витрат».

Водночас він переконаний: у кодексі має бути виписано правило, за яким у результаті перегляду справи в кожній інстанції суд вправі приймати рішення щодо перерозподілу чи додаткового стягнення судових витрат. «Тоді питання буде закрито!» — резюмував суддя.

***

Скільки юристів — стільки й думок, і проведений круглий стіл підтвердив цю аксіому. Аби дізнатися про позицію більшості юридичної спільноти відносно, по-перше, доцільності прийняття спеціального закону щодо статусу фахівця в галузі права, по-друге, внесення змін до ГПК, АПУ має намір провести опитування правників. Що ж, чекатимемо його результатів…

Пряма мова

— Іноді, щоб отримати компенсацію понесених клієнтом витрат, представники адвокатури надавали мені пояснення на 5 сторінках, із зазначенням виду діяльності, кількості витраченого часу та суми коштів. Навіть ураховувався час, витрачений на розмноження документів... Якщо я бачу, що сума не надто велика, але розумна, то прийняти відповідне рішення щодо стягнення такої суми з відповідача дуже легко. А от коли починаються «ігри», за яких адвокати надають узагальнюючі договори, акти або коли в договорі йдеться не про надання адвокатських послуг, а про загальні юридичні послуги, суди дуже часто відмовляють у відшкодуванні відповідної суми. Бо зі змісту договору незрозуміло, про що йдеться — про абонентське обслуговування на постійній основі чи про роботу адвоката у вирішенні конкретного судового спору.

— Одним із засобів реалізації дискусії є створення школи конституційної юстиції для адвокатів та фахівців у галузі права. Правники мають подолати бар’єр та почати ставити питання про роз’яснення та тлумачення законодавства. Однак для того, щоб звернення були сформульовані грамотно, правники мають пройти вишкіл, щоб володіти необхідними знан­нями та розумінням природи конституційної юстиції.