Суддя ВСУ Микола Гусак:

«Далеко не всі рішення ВС є бездоганними з юридичної точки зору»

Микола ГУСАК — людина, котра віддала роботі на суддівській ниві понад 27 років життя. За цей час Миколі Борисовичу довелося попрацювати в судах різних видів юрисдикції. Наразі він обіймає посаду судді Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду й, очевидно, знає все про «верховну» кухню зсередини. Тож «ЗіБ» поцікавився в нього, з якими проблемами володарі мантій стикаються при здійсненні правосуддя та чому сучасна юридична спільнота є апатичною до цих проблем. В інтерв’ю нашому виданню М.Гусак розповів про тенденції судової практики, що простежуються при розгляді ВС спорів за участю податкових органів, про «шкоду» від постанов пленумів вищих спеціалізованих судів і висловив думку щодо доцільності розширення повноважень Верховного Суду. Говорили ми й про взаємини з колегами, почуття справедливості та звичайні людські захоплення…

«ВС іноді просто не в змозі захистити особу»

— Миколо Борисовичу, ви входите до складу Судової палати в адміністративних справах ВС із часів її створення. З якими труднощами в роботі доводилося стикатися та як ви їх долали?

— Проблем було дуже багато — як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру. Очевидно, що варто змінити підхід до кадрового забезпечення діяльності Верховного Суду. Зокрема, створити можливість, аби на посади суддів ВС приходили найдосвідченіші, небайдужі вчені, науковці, авторитетні адвокати.

Недавно мені довелося виступати перед суддями апеляційних адміністративних судів. На одному із заходів я почув думку, що деякі рішення ВС, які спрямовують у той чи інший бік судову практику, є несправедливими. Мовляв, при розгляді справи Суд не бачить людей та не знає їхніх проблем. Однак через те, що закон виписаний формально, ВС іноді просто не в змозі захистити особу. Це та проблема, яка серйозно впливає на якість і справедливість правосуддя. Тут є над чим працювати… До того ж правова культура суддів та їх уявлення про справедливість інколи настільки контрастні, що ускладнюють прийняття рішень.

Через те що не здійснюється моніторингу явищ, котрі відбуваються в суддівському середовищі, держава породила десятки, навіть сотні тисяч штучних спорів, які не потрібні ні людям, ні суб’єктам господарювання. Ці спори нікого не захищають, натомість створюють велике навантаження на судову систему й призводять до непродуктивних витрат часу. Фактично суди стали заручниками цієї ситуації.

Однією з концептуальних проблем, яка суттєво ускладнила функціонування адмінсудів, є відсутність процедурного кодексу. В усіх країнах спочатку приймається певний порядок — правила та принципи роботи державних органів.

Я давно живу на світі, працюю в судовій системі та можу сказати, що раніше представники нашої професії були монолітними та відстоювали власні корпоративні права, хоча, відверто кажучи, їх було небагато. Наразі ця монолітність порушена, і про це комусь потрібно сказати. От я вам сказав — і мені полегшало.

Та, незважаючи на труднощі, хочеться вірити, що ми будемо сильніші та змінимо ті речі, які мають штучний характер.

— Спори якого характеру, що розглядає Судова палата в адмінсправах ВС, найчастіше траплялися в поточному році?

— За даними І півріччя цього року, найбільша кількість справ, котрі розглядає наша палата, припадає на спори з органами Міністерства доходів і зборів. На другому місці — так звані соціальні справи, тобто спори з Пенсійним фондом, іншими органами соціального страхування. Трійку замикають спори з митною службою (щодо неправильного кодування товарів, неправильного визначення митної вартості останніх тощо).

До речі, така тенденція зберігається з 2005 року, тобто з часу створення нашої палати.

— Якщо говорити про тенденції судової практики розгляду спорів за участю податкових органів, то більшість рішень останніми роками ухвалюються ВС на користь платника податку чи органу контролю?

— Упевнений, що на рівні Верховного Суду ніяких симпатій чи то до платників податків, чи то до органів конт­ролю бути не може. Адже все залежить від характеристики конкретного спору. Так склалося, що вже не перший рік поспіль кількість рішень, які виносяться Судом як на користь платників податків, так і на користь наповнення бюджету, є приблизно однаковою. Фіскальні органи не завжди правильно кваліфікують правовідносини та застосовують закон, так само й платники податків не в усіх випадках правильно тлумачать останній.

«Обговорення конкретних справ свідчить, що й на рівні ВС у суддів відмінне сприйняття справедливості»

— Відомо, що на законодавчому рівні закріплено заборону впливу на суддів. За час роботи в судовій системі, зокрема в суді вищої інстанції, чи стикалися ви з випадками тиску на колег?

— Прояви упередженості відносно суддів через зайняття ними тієї чи іншої позиції, не пов’язаної зі здійсненням правосуддя, дійсно трапляються. Так не повинно бути, адже часто-густо це елементарне зведення рахунків. А от у контексті здійснення моїми колегами правосуддя факти впливу на них мені не відомі. Як правило, якщо суддя виніс правильне й законне рішення, жодних негативних наслідків для нього не виникає.

Та, на жаль, останнім часом до адмінсудів прийшли молоді люди з настільки глибоко загнаною рабською психологією, що їм не можна працювати в системі, яка потребує постійного розгляду конфліктів маленької людини з державою. Адже вони ніколи не стануть на захист слабшої сторони, хоча й повин­ні це робити.

— А стосовно вас коли-небудь були спроби застосувати ті чи інші важелі впливу?

— Я щаслива людина, бо на мене ніхто й ніколи не чинив тиску. Так, свого часу довелося розглядати справу, в якій потерпілою була родичка депутата Верховної ради СРСР, яку автомобілем збив працівник райвідділу міліції. Ніхто й ні про що мене тоді не просив, бо є право, є суд і кожен виконує свою роботу. Я нікому не зобов’язаний ні про що звітувати та виношу рішення, які вважаю справедливими й розумними.

Мабуть, інколи й припускався помилок… Та в деяких випадках, коли винесені мною рішення в подальшому скасовувались, я й дотепер переконаний в їх справедливості.

— Як гадаєте, справедливість — поняття суб’єктивне?

— На жаль, це так. Обговорення конкретних справ, прийняття конкретних рішень свідчить, що й на рівні Верховного Суду в суддів відмінне сприйняття справедливості.

— Свого часу ви наголосили на тому, що вітчизняна юридична спільнота є апатичною до проблем, які виникають у судовій системі. Як гадаєте, у чому причина мовчання?

— Це питання дуже складне, воно лежить не в правовій площині та характерне для всієї суспільної складової нашого життя. Чи то через власну історію, чи то через ментальність, та ми не відчуваємо себе вільними людьми...

На жаль, з плином часу ініціативність як представників суддівського корпусу, так і юридичної громадськості звелася майже до нуля. Хтось зневірився, десь держава губить позитивні ініціативи, не реагуючи на них. Можливо, саме відсутність контакту між професійною спільнотою та державою й породила таке «мовчання».

«Пленуми та президії не є судовими органами та не здійснюють правосуддя»

— Питання щодо розмежування юрисдикції адміністративних і господарських судів у категорії земельних спорів наразі залишається відкритим. Яким ви бачите вихід із ситуації?

— В якій ще країні світу можна знайти приклад того, що протягом багатьох років питання стосовно юрисдикції судів у тій чи іншій категорії спорів є невирішеним? На жаль, в Україні маємо таку проблему. Це не є окрасою ні судової системи, ні держави в цілому.

Ще за часів царської Росії існував поділ права на публічне та приватне. Як тоді вирішувалося питання такого поділу? Дуже просто. Статус особи, яка розпоряджається казенними землями, був чітко визначеним. Уважалося, що така особа є лише розпорядником майна держави, а не суб’єктом владних повноважень. Якщо такий спосіб перенести на сучасні реалії, усе стане на свої місця й з’явиться оптимальний механізм наведення порядку у вирішенні земельних спорів.

Крім того, не слід забувати про можливість запозичення зарубіжного досвіду., у Німеччині для розв’язання аналогічних проблем збираються голови вищих судів і висловлюють власні позиції. Орієнтиром є те, як краще та зручніше буде для населення.

Головне — мати бажання працювати над проблемою. Якби таке бажання було, вже зібрали б конференцію й вирішили питання!

— Крім того, ВС не розставив крапки над «і» в питанні підвідомчості інших справ. Зокрема, спори за участю Антимонопольного комітету розглядаються як адміністративними, так і господарськими судами. Як чинити у випадку, коли в результаті розгляду спору двома касаційними судами винесено протилежні рішення?

— Через збіг об’єктивних та суб’єктивних причин (недбалість, надмірне навантаження, незнання практики тощо) такий випадок стався. Проте він є одиничним. Узагалі-то, не повин­но бути, щоб один і той самий спір розглядався двома судами касаційної інстанції.

Дійсно, трапляються випадки, коли одна сторона відстоює власну правову позицію в одному суді, а друга — в іншому. Та якщо виникне конфлікт судових рішень на касаційному рівні, є можливість звернутися до найвищого судового органу.

До речі, закон, який діяв до створення системи адміністративних судів, закріплював розгляд спорів за участю Антимонопольного комітету за господарськими судами. Для чого на цьому було акцентовано увагу в нормах матеріального права? Мабуть, для того, щоб не створювати дуалізму. Це по-перше. По-друге, аби ніхто не шукав правди в суді загальної юрисдикції, оскільки є спеціалізований суд, котрий знає певні правила, як вирішувати такі спори.

— Роз’яснення, які дають пленуми вищих спеціалізованих судів, впливають на процес здійснення правосуддя нижчими судами. Чи може суддя, якому відома правова позиція вищої судової інстанції з того чи іншого питання, не брати її до уваги в процесі прийняття рішення у справі?

— Настав час переосмислити існування в нашому житті постанов пленумів вищих спеціалізованих судів, роз’яснень і листів. Я переконаний, що нині від них шкоди більше, ніж користі. Адже правові підстави для видання судами цих документів, на мій погляд, відсутні.

Так, у процесуальних кодексах та в законі «Про судоустрій і статус суддів» є згадка про можливість вищих спеціалізованих судів надавати методичну допомогу судам нижчого рівня, приймати на пленумах постанови тощо. Водночас вищих засадничих підстав для цього немає, адже Конституція не наділяє суди правом приймати такі постанови. Джерелом права в Україні є судова практика. Слід розуміти — стала судова практика. Й останню формують саме суди та судді, котрі розглядають справи. А пленуми та президії судів не є судовими органами та не здійснюють правосуддя.

Якщо говорити про узагальнення судової практики, то іноді вони робилися тоді, коли відповідна практика ще не була сформована. Такі узагальнення часом виражали бачення однієї-двох осіб, натомість нав’язувались усій юридичній спільноті.

Вважаю, що суддя при прийнятті рішення може звіряти власну правову позицію з баченням колег, але думка останніх не повинна бути вирішальною. Адже суддя підкоряється виключно закону, й це не тільки принцип здійснення правосуддя, а й елемент незалежності.

— Відомо, що чіткі критерії подібності правовідносин законодавчо не визначені. Як оцінюється це поняття суддями Судової палати в адміністративних справах ВС, чи виникають труднощі?

— Не питайте, чому засмучені очі (сміється). На мій погляд, будь-яке намагання унормувати та чітко встановити параметри, за якими справа може бути допущена до провадження у Верховному Суді, є завданням невдячним та непотрібним. Цього робити не слід.

«Іноді доводиться обійти кожного суддю ВС, аби виправити явно несправедливе судове рішення»

— Останнім часом звучать думки щодо недосконалості правового механізму вирішення питання про допуск справи до провадження у ВС. Як уважаєте, повноваження судів касаційної інстанції щодо допуску до перегляду власних рішень Верховним Судом мають бути передані останньому? Чи не призведе це до надмірного навантаження суду найвищої інстанції?

— Гадаю, для дотримання правопорядку в державі особливої різниці немає, який суд вирішуватиме питання про допуск справи до провадження у ВС. Але краще, логічніше й розумніше, аби ці повноваження були передані Верховному Суду. Якщо це відбудеться, упевнений, що ми впораємося. Крім того, це б уможливило розвантаження суддів вищих спеціалізованих судів, у провадженні яких нині перебувають тисячі таких заяв.

У Верховному Суді є палата, працівники якої не завантажені роботою. Вони отримують заробітну плату, розглядаючи приблизно одну справу на місяць. А судді вищих спеціалізованих судів у буквальному розумінні слів мають ночувати на роботі, адже до них надходить по 20 справ на день. Без сумніву, має бути раціональний розподіл навантаження в масштабах однієї судової системи.

— Можу припустити, що адвокати-практики очікують від вердиктів найвищого органу в системі судів загальної юрисдикції криштальної чистоти. На ваше переконання, рішення ВС у своїй більшості є юридично бездоганними?

— Мабуть, колеги не схвалять моєї відповіді, але далеко не всі рішення Верховного Суду є бездоганними з юридичної точки зору. Мова йде не про орфографію (хоча дотримання й цього моменту є, без сумніву, важливим), а про юридичну грамотність. Безперечно, правові висновки та судження суддів ВС повинні бути якісними та сприйнятими суддями нижчих рівнів, мати для них авторитет.

Для адвокатів орієнтиром у формуванні судової практики повинні бути судові рішення та закон, а не постанови пленумів. Дуже добре, що частина адвокатів, складаючи процесуальні документи, керуються власним розумінням закону, а не тими помилковими положеннями, які містяться, приміром, у роз’ясненнях судів. Адже часто-густо знання адвокатів на порядок вищі від тих, які лягли в основу чи то постанов, чи то роз’яснень і листів судів.

— Чому трапляються випадки, коли колегія суддів ВС змушена переглядати власні ж вердикти?

— Судді ВС також припускаються помилок... Одначе ми намагаємося шукати внутрішні резерви для їх виправлення. Часом це зробити дуже складно, адже й у ВС частина суддів переконана, що його вердикт, ухвалений у порядку перегляду двох конфліктуючих рішень касаційної інстанції, є обов’язковим для всіх, включаючи й сам Суд. Це має стримувальний ефект, й іноді доводиться обійти кожного суддю ВС для того, аби виправити явно несправедливе судове рішення, яке може породити соціальний конфлікт. Як правило, коли вдається доторкнутися до серця кожного, ситуацію вдається виправити.

— Чи доводилося вам коли-небудь ухвалювати рішення, які суперечили внутрішньому переконанню?

— Я ніколи не йшов на конфлікт із власною совістю та не приймав рішень, котрі не відповідали моєму уявленню про справедливість.

Водночас нині мені доводиться ставити підпис під багатьма документами, зі змістом яких я не погоджуюся. До речі, зараз пишу відразу три окремі думки. І лише ними не обмежується все, з чим я не погоджувався під час останніх судових засідань.

«Почувши від людей, що судові рішення купуються, усвідомив, що маю повернутися в систему, аби змінити її на краще»

— За час роботи на суддівській ниві коли-небудь ловили себе на думці, що розчаровані в професії?

— Такого не траплялось, оскільки я нічого більше не навчився робити в житті (сміється). Хоча був такий скрутний час, що довелося спробувати іншого хліба... Коли працював головою Харківського районного народного суду м.Києва, отримував зарплату, яка не забезпечувала можливості не те що дітей прогодувати, а й вхідні двері в оселі поставити. Тож змушений був піти в бізнес — виграв конкурс та обійняв посаду начальника юридичного відділу одного з комерційних банків. Далі була посада начальника юридичного управління, згодом став і членом правління банку.

Проте в мене не та психологія. Залишивши роботу на суддівській ниві, я продовжував уболівати за правосуддя. Почувши від людей, що судові рішення купуються, усвідомив, що маю повернутися в систему, аби змінити її на краще. Жодного разу не пошкодував, що повернувся.

— Крім основної роботи, ви активно займаєтеся викладацькою діяльністю. Чи є власна формула, секрет ефективного розподілу часу? Чи вистачає його на родину та дозвілля?

— На жаль, не можу похвалитися тим, що віднайшов якийсь спосіб оптимізації власного часу. Багато чого не встигаю, іноді маю відмовляти собі в речах, котрі для більшості людей є обов’язковими атрибутами життя.

Я майже не дивлюся телевізор, за винятком деяких улюблених програм та футбольних матчів. Усю інформацію черпаю за допомогою комп’ютера. На дзвінки по мобільному телефону також витрачаю мало часу. Розмови з близькими людьми — мамою, дружиною та дітьми — як правило, короткі.

— А за яку футбольну команду вболіваєте?

— Моя система цінностей з плином часу не змінюється — уболіваю за збірну України та Футбольний клуб «Динамо» Київ. Ще в далеких 1970-х був частим гостем на стадіонах, а вже працюючи суддею, і сам грав у футбол та волейбол. Колеги й дотепер продовжують грати, а я більшою мірою займаюсь інтелектуальною діяльністю.

— З колегами вдалося зав’язати міцну дружбу?

— Лише з тими, з ким склалися гарні стосунки в молоді роки. З товаришами по Судовій палаті в адміністративних справах ВС дружба, як правило, має ситуативний характер, залежно від солідарності в правовій позиції при розгляді тієї чи іншої справи.

Думки часто не збігаються, тому буває дуже складно… Трапляється, настільки переживаю за робочі моменти, що приходжу додому й прошу близьких не розмовляти зі мною.

Водночас колеги, котрі були моїми опонентами в одній ситуації, підтримують в іншій. Одна річ, коли позиція того чи іншого колеги зрозуміла, та інколи точки зору не аргументовані й мають під собою певні політичні мотиви. Так бути не повинно. Коли бачу несправедливість, ображаюся на людей, навіть починаю хворіти. Але на ранок іду й посміхаюся, вітаюся з колегами — життя триває.

— Після двогодинного інтерв’ю також попросите сім’ю не розмовляти з вами?

— Звісно ж, ні (сміється). Вважаю, що обов’язок кожного судді — виступати перед юридичною громадськістю, давати інтерв’ю, адже ми робимо спільну справу.

— До речі, як часто представники ЗМІ відвідують засідання Судової палати в адміністративних справах ВС?

— Такі випадки, на жаль, є поодинокими. Протягом 8-річного існування палати журналісти відвідували наші засідання тільки двічі. Прикметно, що в перші роки функціонування цього органу намагання представників ЗМІ бути присутніми на засіданнях були більш активними, ніж останнім часом.

Переконаний, що судова система не повинна бути закритою для громадян, адже діяльність державної влади є публічною.

— Наостанок бесіди кілька побажань читачам «ЗіБ»…

— Бути здоровими, успішними та оптимістичними особистостями. А головне — людьми небайдужими. Виховувати в собі почуття свободи, адже не всі народжуються із цим почуттям. Загалом — кращого майбутнього. Та не інертного сподівання на це, а активного його формування.

Суддям побажав би відстоювати власну незалежність.