Об’єктом реалізації з прилюдних торгів могло бути нерухоме майно, яке є об’єктом цивільних прав, а не його частина, яка не набула статусу об’єкта нерухомості в передбаченому законом порядку. Такого висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 18.09.2013 №6-76цс13, текст якої друкує газета "Закон і Бізнес".
Верховний Суд України
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
18 вересня 2013 року м.Київ №6-76цс13
Судова палата в цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого — Яреми А.Г.,
суддів: Григор’євої Л.І., Онопенка В.В., Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Патрюка М.В., Сеніна Ю.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Особи 10 про перегляд Верховним Судом ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14.03.2013 у справі за позовом Особи 11, Особи 10 до спеціалізованого Державного підприємства «Укрспец’юст», Головного управління юстиції у Миколаївській області, управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області, товариства з обмеженою відповідальністю «Ніконджитбудсервіс», Особи 12, Особи 13, Особи 14, Особи 15, Особи 16, Особи 17, Особи 18, Особи 19, третя особа — Особа 20, про визнання прилюдних торгів, угод із продажу приміщень гуртожитку на прилюдних торгах та протоколів і актів проведення прилюдних торгів недійсними,
ВСТАНОВИЛА:
У квітні 2005 року Особа 11, Особа 10 звернулись до суду з позовом до СПД «Укрспец’юст», Головного управління юстиції у Миколаївській області, управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області, ТОВ «Ніконджитбудсервіс», Особи 12, Особи 13, Особи 14, Особи 15, Особи 16, Особи 17, Особи 18, Особи 19, третя особа — Особа 20, про визнання прилюдних торгів від 29.10.2004, угод із продажу на прилюдних торгах приміщень гуртожитку, що розташований за Адресою 1, та протоколів і актів проведення прилюдних торгів недійсними.
На обгрунтування своїх вимог позивачі посилались на те, що організація та порядок проведення торгів здійснені з порушенням чинного законодавства, що призвело до порушення їхніх житлових прав як мешканців гуртожитку на користування житловими кімнатами й приміщеннями загального користування.
Справа переглядалась судами неодноразово.
Останнім рішенням Ленінського районного суду м.Миколаєва від 6.06.2012 позов задоволено частково: визнано публічні торги з продажу частин приміщень гуртожитку, що розташований за Адресою 1, які відбулись 29.10.2004, та складені за результатами їх проведення акти проведення прилюдних торгів недійсними; вирішено питання про оплату судових витрат; у частині позовних вимог про визнання недійсними протоколів прилюдних торгів відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 19.02.2013 рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва від 6.06.2012 скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову Особі 11, Особі 10 відмовлено.
Ухвалою ВСС від 14.03.2013 відмовлено Особі 10, Особі 11 у відкритті касаційного провадження у справі за їхнім позовом до СПД «Укрспец’юст», управління юстиції, виконавчої служби, ТОВ «Ніконджитбудсервіс», Особи 12, Особи 13, Особи 14, Особи 15, Особи 16, Особи 17, Особи 18, Особи 19 про визнання прилюдних торгів від 29.10.2004, угод з продажу на прилюдних торгах приміщень гуртожитку, що розташований за Адресою 1, та протоколів і актів проведення прилюдних торгів недійсними.
12.06.2013 Особа 10 подала до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ заяву про перегляд ухвали ВСС з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14.03.2013.
У заяві про перегляд Особа 10 порушує питання про скасування ухвали ВСС з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14.03.2013 й направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Підставою для перегляду судових рішень зазначено неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: гл.4 ЖК Української РСР, закону «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 №606-XIV, стст.15, 16, 203, 215 ЦК, Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції від 27.10.99 №68/5, Примірного положення про гуртожитки від 3.06.86 №208.
На обгрунтування заяви Особа 10 додала ухвали ВСС від 20.09.2011, від 17.10.2011, від 4.11.2011, від 22.11.2011 та від 11.05.2012, в яких, на її думку, по-іншому застосовані зазначені норми матеріального права до подібних правовідносин.
Ухвалою ВСС від 1.07.2013 справу допущено до провадження у ВС в порядку гл.3 розд.V ЦПК.
Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, Судова палата в цивільних справах ВС вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст.353 ЦПК Верховний Суд ухвалює судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом.
За положеннями п.1 ч.1 ст.355 ЦПК підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
В ухвалах ВСС з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20.09.2011, від 17.10.2011, від 4.11.2011, від 22.11.2011 та від 11.05.2012, які додані на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, суд касаційної інстанції при вирішенні позовів інших мешканців гуртожитку, що розташований за Адресою 1, до тих самих відповідачів про визнання прилюдних торгів незаконними, визнання угод із продажу приміщень гуртожитку на прилюдних торгах нікчемними, визнання протоколів та актів проведення прилюдних торгів недійсними, погоджуючись із судовими рішеннями попередніх інстанцій, дійшов висновку про те, що реалізація з прилюдних торгів окремими об’єктами кімнат гуртожитку та приміщень загального користування, зокрема: коридорів, душу, без виділення їх в окремий об’єкт власності здійснено всупереч вимогам закону, у зв’язку із чим підлягають визнанню недійсними як самі прилюдні торги, так і акти проведення прилюдних торгів, оскільки вони є фактично юридичними угодами щодо нерухомого майна, на підставі яких нотаріусом видається правовстановлюючий документ.
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що рішенням Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 28.12.72 гуртожиток, розташований за Адресою 1, прийнято в експлуатацію та передано на баланс Миколаївського заводу конденсаторів, на базі якого згідно з наказом Мінмашпрому від 24.02.1994 було створено Відкрите акціонерне товариство «Ніконд».
14.01.2000 на добровільних засадах шляхом об’єднання вкладів засновників ВАТ «Ніконд» та фізичних осіб: Особи 22, Особи 21 і Особи 23 — створено ТОВ «Ніконджитбудсервіс», до статутного фонду якого увійшла і будівля гуртожитку, що розташований за Адресою 1.
На підставі рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 23.06.2001 ТОВ «Ніконджитбудсервіс» 3.07.2001 отримало свідоцтво на право колективної власності на вказаний гуртожиток загальною площею 6575, 5 м2, яке зареєстроване в Миколаївському бюро технічної інвентаризації 3.07.2001 за №303.
24.03.2003 на підставі договору купівлі-продажу Особа 24 придбала 2/100 частини нежитлових приміщень, що розташовані на 1 поверсі зазначеного гуртожитку.
Позивачі є мешканцями гуртожитку, які відповідно до ст.128 ЖК УРСР та Примірного положення про гуртожитки вселені до гуртожитку. Особу 11 вселено до кімнати №1 у цьому гуртожитку 29.08.85, Особу 10 — до кімнати №2 у цьому гуртожитку 22.02.88 (згідно з довідкою ВАТ «Ніконд» від 6.11.2006).
У подальшому між позивачами та ТОВ «Ніконджитбудсервіс» були укладені договори найму приміщень житлових кімнат гуртожитку: з Особою 11 18.06.2003 на кімнати №№229, 230; з Особою 10 16.05.2003 на кімнати №№3, 4.
Під час примусового виконання судових рішень про стягнення боргу з ТОВ «Ніконджитбудсервіс» державним виконавцем описано всю 9-ти поверхову будівлю гуртожитку загальною площею 6575,5 м2 (акт опису та арешту майна АА №031550 від 2.02.2004) і накладено арешт для подальшої її реалізації. У той самий час державний виконавець направив спеціалізованій організації заявку на продаж із прилюдних торгів арештованого майна та уклав 11.10.2004 року договори про реалізацію майна, в яких на реалізацію виставлена не будівля гуртожитку як об’єкт нерухомості, а окремі приміщення гуртожитку, які в установленому законом порядку не набували статусу об’єктів права власності.
29.10.2004 відбулись прилюдні торги з продажу частин приміщень (блоків) гуртожитку.
Згідно з протоколами про проведення торгів та актами про придбання майна з прилюдних торгів покупцями приміщень (блоків) указаного гуртожитку стали: Особа 12 — блок №5; Особа 15 — блок №6; Особа 25 — блок №7; Особа 18 — блок №8; Особа 13 — блок №9; Особа 17 — приміщення коридору; Особа 16 — приміщення коридору й душу; Особа 26 — приміщення коридору.
Згодом рішенням Ленінського районного суду м.Миколаєва від 11.04.2005 та двома додатковими рішеннями того самого суду від 18.04.2005 було визначено частки власників гуртожитку, що розташований за Адресою 1: ТОВ «Ніконджитбудсервіс» — 9068/10000 частин; Особа 27 — 53/10000 частини; Особа 26 — 53/10000 частини, Особа 17 — 329/10000 частин, ТОВ «Дар’я» — 336/10000 частин, Особа 28 — 25/10000 частин, приватного підприємства виробничо-комерційної фірми «Дизайн Студія» — 64/10000 частини, Особа 29 — 72/10000 частини.
Рішеннями Ленінського районного суду м.Миколаєва від 6.06.2005 задоволено позовні вимоги Особи 15 та Особи 30 до Миколаївської філії спеціалізованого ДП «Укрспец’юст» про визнання права власності та визнано право власності на конкретні приміщення гуртожитку, що розташований за Адресою 1.
Таким чином, судом установлено, що проведення прилюдних торгів здійснювалось на підставі договорів про надання послуг з проведення прилюдних торгів із реалізації арештованого нерухомого майна боржника, укладених між органом державної виконавчої служби та СПД «Укрспец’юст», що передбачено ч.1 ст.61 закону від 21.04.99 №606-XIV (у редакції, яка була чинною на час проведення прилюдних торгів).
Задовольняючи позов Особи 11 та Особа 10 у частині визнання недійсними прилюдних торгів, угод із продажу приміщень гуртожитку, суд першої інстанції виходив із того, що під час проведення прилюдних торгів порушено порядок проведення торгів, оскільки державним виконавцем і СПД «Укрспец’юст» у процесі проведення прилюдних торгів фактично здійснено поділ нерухомого майна — приміщення гуртожитку, що не відповідає чинному законодавству щодо порядку проведення торгів. Відмовляючи в задоволенні позову в частині визнання недійсними протоколів та актів прилюдних торгів, суд вважав, що зазначені документи є лише способом фіксації процедури проведення торгів, які не створюють будь-яких юридичних наслідків, а тому не можуть бути віднесені до правочинів, правомірність яких може бути оспорена в судовому порядку.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог Особи 11 та Особи 10, суд апеляційної інстанції, з яким погодився суд касаційної інстанції, виходив із відсутності порушень прав позивачів і вимог закону щодо порядку проведення прилюдних торгів, які можуть бути підставою для визнання їх недійсними.
Таким чином, в ухвалі від 14.03.2013 у справі, про перегляд якої подано заяву, касаційний суд дійшов інших висновків, ніж ті, які покладені в основу в ухвалах касаційного суду, наданих для порівняння.
Отже, існує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні одних і тих самих норм права: гл.4 ЖК УРСР, закону від 21.04.99 №606-XIV, стст.15, 16, 203, 215 ЦК, Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, Примірного положення про гуртожитки, ВС виходить із такого.
Відповідно до стст.127, 128, 130, 131 ЖК УРСР порядок надання та користування жилою площею в гуртожитках визначається законодавством, Примірним положенням про гуртожитки.
Розділом I «загальних положень» Примірного положення про гуртожитки визначено, що цільовим призначенням гуртожитків є проживання в них робітників, службовців, а також інших громадян у період роботи або навчання. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки.
У п.15 Примірного положення про гуртожитки зазначено, що жила площа в гуртожитках не підлягає обміну, розділу, бронюванню і здачі в найм.
Розділ III цього положення визначає, що мешканці гуртожитку мають право користування наданою їм жилою площею, а також місцями загального користування та його обладнанням. Під місцями загального користування слід розуміти приміщення, призначені для забезпечення експлуатації гуртожитку та побутового і санітарно-гігієнічного обслуговування його мешканців (душові, пральні, кухні, санвузли, сходові клітки, вестибюлі, перехідні шлюзи, коридори (що знаходяться за межами кімнат у гуртожитках коридорного типу та за межами жилого блоку (секції)), колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення, через які прокладені мережі комунікацій, приміщення теплопунктів, котелень, а також приміщення, які використовуються для розміщення обслуговуючого гуртожиток персоналу, складські приміщення тощо), якими користуються всі мешканці гуртожитку.
Згідно із ч.2 ст.1, ч.2 ст.2 закону «Про приватизацію державного житлового фонду» (у редакції, яка була чинною на час включення гуртожитку до статутного фонду ТОВ «Ніконджитбудсервіс») до державного житлового фонду, який підлягав приватизації на користь громадян України, відносився житловий фонд місцевих рад та житловий фонд, який знаходився у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, крім кімнат у гуртожитках.
Відповідно до ч.2 ст.3 закону «Про приватизацію майна державних підприємств» дія закону не поширюється, зокрема, на приватизацію об’єктів державного земельного та житлового фондів, а також об’єктів соціально — культурного призначення, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються.
Частиною 1 ст.5 закону «Про приватизацію майна державних підприємств» (у редакції, яка була чинною на момент приватизації державного підприємства) установлено, що до об’єктів державної власності, що підлягають приватизації, належать майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, що виділяються в самостійні підприємства і є єдиними (цілісними) майновими комплексами. Пунктом 2 Положення про порядок передачі у власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або оперативному управлінні підприємств, установ та організацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 6.11.95 №891 (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), установлено, що передачі в комунальну власність підлягають житлові будинки відомчого житлового фонду, крім гуртожитків. Зміни до п.2 положення щодо передачі в комунальну власність відомчого житлового фонду, у тому числі гуртожитків, були внесені постановою Кабінету Міністрів №695 лише 26.05.2004.
Наведені вище положення чинного законодавства не відносили гуртожитки до об’єктів державного житлового фонду, які підлягали приватизації громадянами чи підлягали передачі в комунальну власність відповідних рад і могли бути включені до вартості майна підприємств, які підлягали приватизації, оскільки законодавчої заборони не існувало.
Таким чином, судами встановлено, що будинок за Адресою 1 було включено до цілісного майнового комплексу ТОВ «Ніконджитбудсервіс», який на час проведення прилюдних торгів належав йому на праві колективної власності й мав статус гуртожитку.
Перевіряючи доводи заяви щодо порушення прав позивачів та вимог закону в процесі продажу з прилюдних торгів окремих частин будівлі гуртожитку, Судова палата в цивільних справах ВС виходить із такого.
Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК особа має право звернутися до суду по захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно із ч.2 ст.16, ч.1 ст.215 ЦК одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог, установлених чч.1—3, 5, 6 ст.203 цього кодексу, зокрема, у зв’язку з невідповідністю змісту правочину ЦК та іншим актам цивільного законодавства.
Як установлено судом, підставою для визнання торгів недійсними відповідно до ч.1 ст.215 ЦК позивачами зазначено недодержання державним виконавцем та СПД «Укрспец’юст» під час проведення прилюдних торгів норм закону від 21.04.99 №606-ХІV і Тимчасового положення щодо визначення об’єкта цих торгів, у результаті яких відбулось відчуження окремих частин гуртожитку як окремих об’єктів нерухомості, у тому числі допоміжних приміщень гуртожитку, які перебувають у загальному користуванні всіх мешканців гуртожитку, чим порушені їхні права.
Умови та порядок виконання рішень судів і інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку на час вчинення виконавчих дій, визначав закон від 21.04.99 №606-ХІV та Інструкція про проведення виконавчих дій, затверджена наказом Міністерства юстиції від 15.12.99 №74/5 та зареєстрована в Мін’юсті 15.12.99 за №865/4158.
Цим законом визначено загальні правові основи організації та діяльності державної виконавчої служби, її завдання та компетенцію, а також визначено учасників виконавчого провадження, закріплено їхні права та обов’язки, у тому числі право стягувачів і боржників та інших учасників виконавчого провадження на оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця та порядок цього оскарження (стст.1, 2, 5, 7, 10, 11, 111, 85 закону).
Аналіз положень закону від 21.04.99 №606-ХІV й Інструкції №74/5 від 15.12.99 свідчить про те, що вони не встановлюють порядку та правил проведення прилюдних торгів, а лише закріплюють, як і ст.650 ЦК, такий спосіб реалізації майна, як його продаж на прилюдних торгах, і відсилають до інших нормативно-правових актів Кабміну та Мін’юсту, якими повинен визначатися порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна (ст.62 закону від 21.04.99 №606-ХІV та пп.5.11, 5.12 Інструкції №74/5 від 15.12.99).
Відповідно до положень указаних правових норм державний виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення прилюдних торгів, а самі прилюдні торги з реалізації нерухомого майна організовують і проводять спеціалізовані організації, з якими державною виконавчою службою укладається відповідний договір (п.5.11 Інструкції №74/5 від 15.12.99).
Правила ж проведення прилюдних торгів визначені Тимчасовим положенням.
Цим Тимчасовим положенням визначено, що прилюдні торги є спеціальною процедурою продажу майна, за результатами якої власником майна стає покупець, який у ході торгів запропонував за нього найвищу ціну (п.2.2 Тимчасового положення), та передбачені певні правила проведення цих торгів, а саме: по-перше, правила, які визначають процедуру підготовки, проведення торгів (опублікування інформаційного повідомлення певного змісту про реалізацію нерухомого майна; направлення письмового повідомлення державному виконавцю, стягувачу та боржнику про дату, час, місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна) (розд.3); по-друге, правила, які регулюють сам порядок проведення торгів (розд.4) і, по-третє, ті правила, які стосуються оформлення кінцевих результатів торгів (розд.6).
Таким чином, виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця — учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, а отже, є правочином.
Такий висновок узгоджується й з нормами стст.650, 655 та ч.4 ст.656 ЦК, які відносять до договорів купівлі-продажу процедуру прилюдних торгів, результатом яких є видача нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів на підставі складеного та затвердженого в установленому порядку акта державного виконавця про проведені торги (розд.6 Тимчасового положення, пп.244, 245, 248 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами, затвердженої наказом Мін’юсту від 14.06.94 №18/5, зареєстрованої в Мін’юсті 7.07.94 №152/361, ст.34 закону «Про нотаріат»).
Отже, ураховуючи те, що відчуження майна з прилюдних торгів відноситься до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватись недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, які встановлені чч.1—3 та 6 ст.203 ЦК (ч.1 ст.215 цього кодексу).
Разом із тим слід зазначити, що оскільки, виходячи зі змісту ч.1 ст.215 ЦК, підставами недійсності укладеного за результатами прилюдних торгів правочину є недодержання вимог закону в момент його укладення, тобто безпосередньо за результатами прилюдних торгів, то підставами для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених саме Тимчасовим положенням.
Що стосується порушень, допущених державним виконавцем під час здійснення своїх повноважень, передбачених законом від 21.04.99 №606-ХІV, до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна тощо (стст.18, 24—27, 32, 33, 55, 57 цього закону), то такі дії (бездіяльність) державного виконавця підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим законом (зокрема, ч.7 ст.24, ч.4 ст.26, ч.3 ст.32, ч.3 ст.36, ч.2 ст.57, стст.55, 85 закону).
Аналізуючи зміст норм права: стст.177, 179, 181, 182, 186, 188, 190, 191 ЦК, які визначають поняття речі як об’єкта цивільних прав, нерухомої речі, належність речі до подільної й неподільної залежно від можливості поділу або виділу частки з об’єкта нерухомого майна; ст.66 закону від 21.04.99 №606-ХІV щодо підготовки і проведення прилюдних торгів; пп.2.1, 2.5, 3.7, 3.10 Типового положення, які визначають поняття лота як одиниці майна, що виставляється для продажу на прилюдних торгах (у справі, яка переглядається, — це будівля гуртожитку як одиниця нерухомого майна, загальною площею 6575,5 м2), слід дійти висновку про те, що об’єктом реалізації з прилюдних торгів могло бути нерухоме майно, яке є об’єктом цивільних прав (будівля, споруда, інші приміщення, земельна ділянка, підприємство як цілісний майновий комплекс або його частина, виділена у встановленому законом порядку в окремий самостійний об’єкт власності), а не його частина, яка не набула статусу об’єкта нерухомості в передбаченому законом порядку.
За таких обставин висновки суду про правомірність здійснення продажу з прилюдних торгів частин внутрішнього об’єму цієї будівлі (окремих кімнат, приміщень загального користування: коридорів, душових) без вирішення питання щодо технічної можливості виділу в натурі цих часток з об’єкта нерухомого майна й набуття ними статусу об’єкта цивільних прав не можна визнати такими, що відповідають вимогам закону.
Відповідно до чч.1, 2 ст.360-4 ЦПК суд задовольняє заяву в разі наявності однієї з підстав, передбачених ст.355 цього кодексу, та скасовує судове рішення повністю або частково і направляє справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції, якщо установить, що судове рішення у справі, яка переглядається, є незаконним.
Ураховуючи викладене, заява Особи 10 підлягає задоволенню, а ухвала ВСС з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14.03.2013 — скасуванню на підставі п.1 ст.355, чч.1, 2 ст.360-4 ЦПК з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Керуючись стст.355, 360-3, 360-4 ЦПК, Судова палата в цивільних справах ВС
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву Особи 10 задовольнити.
Ухвалу ВСС від 14.03.2013 скасувати, передати справу на новий розгляд до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Постанова ВС є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.2 ч.1 ст.355 ЦПК.
Матеріали за темою
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!