Індексація з компенсацією

КС пояснив, що у вимог про стягнення як зарплати, так і інших гарантій строку давності немає

Усі гарантії та компенсації, пов’язані з виплатою заробітку, мають бути нараховані та видані роботодавцем працівникові незалежно від строку звернення останнього до суду про їх стягнення. Такої правової позиції дотримується єдиний орган конституційної юрисдикції. Відповідні бачення проблеми розвинено у двох чергових рішеннях, ухвалених в один день — 15 жовтня.

Як відомо, у 2001 році парламент доповнив ст.233 Кодексу законів про працю новою частиною, яка знімала будь-які обмеження на строки звернення працівника з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Проте суди по-різному застосовували цю норму: одні вважали, що йдеться виключно про суми, які належать до основної та додаткової зарплат, інші брали до уваги лише нараховані, але не виплачені вчасно компенсації у сфері трудових відносин, визначені законодавством. Тож через 12 років до з’ясування намірів законодавця долучився Конституційний Суд.

У зверненні до КС громадянин Юрій Дзьоба мав намір уточнити, чи поширюється необмежений строк звернення працівника до суду, визначений в ст.233 КЗпП, на вимоги про стягнення компенсації у зв’язку з порушенням строків виплати зарплати та її індексації, нарахування яких не здійснено роботодавцем. І отримав позитивну відповідь — у рішенні від 15.10.2013 №9-рп/2013 (суддя-доповідач — Михайло Запорожець).

Обгрунтовуючи свою позицію, Суд відзначив, що винагорода за виконану роботу має забезпечувати працівникові достатній, гідний життєвий рівень. Відповідно, держава зобов’язана створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю та для оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема шляхом регулювання оплати праці.

Крім того, констатується в рішенні, «держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг» (повний текст цього акта див. на стор.18.). Для дотримання такого співвідношення запроваджена індексація зарплати та компенсація працівникам утрат, пов’язаних з порушенням строків її виплати.

Державні гарантії грунтуються на щомісячному індексі інфляції. При цьому індексація доходів має здійснюватись автоматично в період між переглядами розміру мінімальної зар­плати. А компенсація нараховується за кожен місяць затримки з виплатою. Тож кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації та компенсації, «спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв’язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги».

Тому, на думку Суду, «спір щодо стягнення невиплачених… сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати є трудовим спором, пов’язаним з недотриманням законодавства про оплату праці». Саме на такі спори й поширюється правило ч.2 ст.233 КЗпП. Йдеться про забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Отже, висновує КС, «працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем».

Нагадаємо, що відповідно до п.4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМ від 17.07.2003 №1078, «індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення». Тобто індексується не загальна заробітна плата, а лише її частина. Якщо ж індексація роботодавцем вчасно не нараховувалася, то суми індексації, щодо стягнення яких буде ухвалено судове рішення, також підлягатимуть компенсації відповідно до законодавства (абз.7 п.4 постанови №1078).

Порядок розрахунку сум визначений законом «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ, який набрав чинності з 1 січня 2001 року. Згідно зі ст.3 цього акта «сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов’язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу». Втім, дія цієї норми поширюється лише на період після набрання чинності зазначеним законом.

До 1.01.2003 в розрахунок не бралися індекси інфляції як місяця, за який виплачувався дохід, так і місяця, що передував виплаті заборгованості. Після внесення змін до закону №2050-ІІІ до формули потрапив й індекс останнього перед розрахунком місяця.

Попри те що у 2001 році законодавець зняв обмеження на строки звернення до суду в спорах про виплату зарплати, на думку експертів, це не стосується більш ранніх періодів виникнення заборгованості чи нездійснення індексацій. І якщо такі факти мали місце до набуття чинності змінами до ст.233 КЗпП (до 1.08.2001 — дати публікації закону «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» від 11.07.2001 №2620-III), до таких спорів застосовується позовна давність у 3 місяці. Отже, вимагати нарахування компенсацій за більш ранні періоди — безперспективно.

Принаймні доти, доки КС не визнає такі порушення трудового законодавства триваючими дотепер.