Чому Україна дотепер не має законодавчо визначених держсимволів
На дев’ятнадцятому році незалежності України питання законодавчого врегулювання опису, порядку використання, охорони і захисту державних символів України досі залишається відкритим. За ці роки змінювались уряди, президенти, скликання парламенту, з ними приходили і йшли численні робочі групи, створені для розробки відповідних законопроектів, а результати їхньої роботи потрапляли до архівів…
Невід’ємні від суверенітету
У преамбулі Основного Закону сказано, що «Верховна Рада України від імені Українського народу… виражаючи суверенну волю народу… керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року… приймає Конституцію». Це Акт, який має особливу правову природу і є ядром національної правової системи нашої держави, юридичною базою для розвитку українського законодавства.
У ч.1 ст.20 Основного Закону зазначається, що «державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України». Опис та порядок їх використання встановлюються законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу парламенту (ч.6 ст.20, п.4 ч.2 ст.92 Конституції). Стаття 65 Основного Закону одним з обов’язків громадян України визначає, зокрема, «шанування її державних символів».
Конституційний Суд у рішенні від 16.01.2003 №1-пр/2003 (справа про Конституцію Автономної Республіки Крим) зауважив, що державні символи України пов’язані за змістом з державним суверенітетом.
Спеціальна юридична література визначає су¬веренітет (з франц. souverainete — верховна влада) як основну ознаку державності, що вказує на верховенство і незалежність влади, її право на власний розсуд вирішувати всі внутрішні і зовнішні політичні проблеми без втручання інших держав, організацій, осіб.
У міжнародно-правових актах зміст суверенітету держави відображено, зо¬крема, в п.2 Декларації про надання незалежності колоніальним країнам і народам від 14.12.1960, затвердженої резолюцією Генера¬льної Асамблеї ООН №1514(XV). Там указано, що всі народи мають право на самовизначення; на підставі цього права вони вільно встановлюють власний політичний статус і здійснюють свій економічний, соціальний і культурний розвиток.
Пункт 1 Декларації про недопущення втручання у внутрішні справи держав, про оберігання їх незалежності і суверенітету від 21.12.65, затвердженої резолюцією Генеральної Асамблеї ООН №2131(XX), говорить, що жодна держава не має права втручатися прямо або опосередковано з будь-якої причини у внутрішні і зовнішні справи іншої держави.
У п.2 Декларації про до¬тримання суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності кордонів держав — учасниць Спів¬дружності Незалежних Держав підтверджено, що відносини між ними будуються як між дружніми державами, тому вони будуть утримуватися від воєнної, політичної, економічної чи будь-якої іншої форми тиску, включаючи блокаду, а також підтримки і використання сепаратизму проти територіальної цілісності та недоторканності, а також політичної незалежності будь-якої з держав — учасниць Співдружності.
Постанова — не закон
У демократичних країнах інститут державної символіки відіграє важливу історико-культурну, соціально-економічну, політичну роль. Як базовий елемент у процесі державотворення, об’¬єднуючи і консолідуючи народ, державні символи є офіційною емблемою держави, що дає в умовних і символічних образах уявлення про її історію, культурні особливості, суспільний та державний лад.
Постановами ВР від 28.01.92 №2067-ХІІ, від 19.02.92 №2137-ХІІ затверджено опис малого Державного Герба та Державного Прапора України. Компенсація відсутніх законів постановами є прямим порушенням українським парламентом вимог ч.2 ст.20, п.4 ч.2 ст.92 Конституції.
Згідно з правовою позицією КС, висловленою в рішенні від 1.04.2008 №4-рп/2008 у справі про Регламент ВР, перелік питань, які мають регулюватися ви¬ключно законами, передбачений ст.92 Конституції, має імперативний характер. Це означає, що всі рішення стосовно них повинні прийматись у формі закону.
Отже, врегульовуючи питання опису державної символіки України постановами, а не законом, Верховна Рада хоч і діяла в межах наданих їй повноважень, але не у спосіб, якого вимагає Конституція. Сказане наводить на думку, що в разі розгляду цих постанов ВР Конституційним Судом вони не пройдуть перевірку на відповідність Основному Закону і будуть визнані такими, що не відповідають акту найвищої юридичної сили.
Уособлення єдності
Водночас державна символіка уособлює та символізує державний суверенітет, верховенство і незалежність влади в нашій країні. Образи Державного Прапора, Державного Герба та звучання Державного Гімну України символі¬зують нашу державність і конституційні цінності, за¬кріплені в Основному Законі, традиції та культуру Українського народу.
Україна є незалежною, демократичною, правовою, унітарною державою, суверенітет якої поширюється на всю її територію (ст.1, ч.1, 2 ст.2 Основного Закону). Ці положення спрямовані в майбутнє, йти шляхом розвитку без формування поваги до державної символіки неможливо. Бо ця повага є показником патріотичності, високої політико-правової культури народу.
В ст.11 головного документа країни наголошується, що «держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури». Образи наших державних символів — це історико-культурна спадщина Українського народу, довкола якої впродовж століть консолідувалась українська нація у визвольній боротьбі за свободу і незалежність, національну ідентичність.
Задоволення національних потреб, захист національних цінностей і реалізація національних інтересів не можливі без досягнення належного рівня правового порядку в державі, який би забезпечував захист і реалізацію конституційних прав і свобод людини і громадянина, додержання Конституції органами державної влади та місцевого самоврядування, їхніми посадовими особами.
Правовий порядок в Україні — стан забезпечення верховенства права в державі, за якого головним пріоритетом і домінантою в державному управлінні є забезпечення прав і свобод людини, гідних умов її життя, розвиток і зміцнення демократичної, соціальної, правової держави.
Сьогодні лише закон «Про Державний Гімн України» від 6.03.2003 №602-IV частково відповідає вимогам Конституції, даючи опис державного символу, але не встановлюючи порядок його використання, охорони і захисту.
Підсумовуючи, зазначимо, що шанобливе ставлення до державних символів — це показник високої національної свідомості і важливий обов’язок органів державної влади та місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, підприємств, установ і організацій всіх форм власності, людини і громадянина. Державна символіка — це уособлення національної єдності, честі та гідності, традицій державотворення, історії та сучасності Українського народу.
Враховуючи викладене, сподіваємось, що гарант додержання державного суверенітету, територіальної цілісності України і єдиний орган законодавчої влади подбають про благо Вітчизни і добробут Україн¬ського народу, захистять його честь і гідність шляхом розробки і прийняття законів, якими будуть вирі¬шені питання опису, встановлений порядок використання, охорони і захисту державних символів України — «вісників національного замирення і спокою», якими їх уважав Михайло Грушевський.
Андрій ПОТЬОМКІН, помічник судді
Конституційного Суду України
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!