Коли ЄСПЛ не захищає власника землі від позбавлення прав на неї?
Державний акт не є гарантією непорушності права приватної власності на земельну ділянку в разі, коли під час його оформлення були допущені істотні порушення закону. Це саме той випадок, коли інтереси суспільства переважають над правами власника, вирішив Верховний Суд, проаналізувавши кілька прецедентних актів Євросуду.
Скасувати підставу
Рішенням міської ради восени 2009 року Тамарі Ш. як члену одного з кооперативів для ведення садівництва було передано в приватну власність 6 соток землі, яка перебувала в її користуванні та розташувалася на території кооперативу. На підставі цього рішення Тамара Ш. отримала держакт на право приватної власності на земельну ділянку.
Проте вже через рік за протестом прокурора міська рада скасувала своє рішення про передання ділянки, оскільки, як було встановлено, спірна ділянка кооперативу не надавалася, а пані Ш. навіть не була його членом.
Утім, скасувати державну реєстрацію права власності, визнавши державний акт недійсним у суді, не вдалося. Суди першої та апеляційної інстанцій у позові прокуратурі відмовили, а Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ залишив рішення нижчих судів без змін. Суди виходили з того, що оскільки Ш. було видано держакт на право приватної власності, то рішення міської ради (як підстава для видання) вичерпало свою дію фактом виконання й уже не могло бути скасоване самою радою.
Ухвалюючи рішення, суди також послалися на ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та рішення ЄСПЛ у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24.06.2003, відповідно до яких самі по собі допущені органом влади порушення при переданні майна у власність особи не можуть бути безумовною підставою для повернення цього майна державі, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого набувача майна.
Правомірне очікування
Переглядаючи за заявою заступника Генпрокурора ухвалу ВСС (із підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм Земельного кодексу), ВС (справа №6-92цс13) звернув увагу на аргументи прокуратури щодо незаконності первинного рішення міськради, на підставі якого кооператив передав земельну ділянку Тамарі Ш., та на факт притягнення голови кооперативу до кримінальної відповідальності за службове підроблення. Цього ніяк не було враховано нижчими судами при винесенні рішень.
Проаналізувавши згадане вище рішення ЄСПЛ, ВС дійшов висновку, що воно не може бути прецедентним у даному випадку. Так, з обставин справи «Стретч проти Сполученого Королівства» випливає, що заявникові не подовжили право оренди земельної ділянки, можливість якої передбачалася в укладеному раніше договорі. Натомість йому повідомили, що в першому договорі орган місцевої влади перевищив свої повноваження, коли передбачав можливість пролонгації договору. Втім, Суд, застосовуючи ст.1 протоколу, зауважив: заявник (який побудував на земельній ділянці підприємство) погодився з умовами договору оренди з огляду на те, що надалі він зможе продовжити термін його дії, і жодна зі сторін не знала, що існувала якась юридична перешкода цій умові. Тож ЄСПЛ вирішив, що заявник не тільки міг розраховувати на отримання доходів від зроблених ним капіталовкладень, а й мав право на продовження терміну дії договору оренди. Саме через це Суд став на бік заявника, захистивши його право власності (в широкому розумінні) згідно з конвенцією.
Інша справа
Обставини ж справи Тамари Ш. є істотно відмінними, вирішив ВС. У постанові від 18.09.2013 він констатував, що метою ст.1 Першого протоколу до конвенції є запобігання свавільному захопленню власності, конфіскації, експропріації та іншим порушенням права безперешкодного користування своїм майном. За загальним правилом, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника, на чому постійно наголошує у своїх рішеннях ЄСПЛ.
Створена ж конвенцією система захисту саме на національні органи влади покладає обов’язок визначальної оцінки стосовно існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність ужиття заходів щодо усунення несправедливості.
Верховний Суд узяв до уваги, що відповідачка набула право власності на земельну ділянку незаконно (адже та була надана у власність як члену кооперативу, хоча ні земельна ділянка не перебувала в користуванні останнього, ні Тамара Ш. не була його членом), та констатував, що фактично звернення прокурора до суду було спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значущого питання про безоплатне передання ділянки з комунальної власності в приватну та повернення у власність територіальної громади землі, яка вибула з її власності незаконно та шляхом учинення кримінально караних дій.
ВС також навів інше прецедентне рішення ЄСПЛ у справі «Трегубенко проти України» від 2.11.2004, де міститься категоричне твердження, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес».
Враховуючи наведене, найвищий орган у системі судів загальної юрисдикції скасував ухвалу ВСС, а справу направив на новий касаційний розгляд.
Матеріали за темою
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!