Російська митна рулетка

Незграбна блокада нашого імпорту допомогла Європі зрозуміти, що «втратити Україну не можна»

Росії на бухарестському саміті НАТО у 2008 році вдалося заблокувати інтеграцію України в Північноатлантичний альянс. Нині, схоже, Кремль готовий докласти надзусиль, аби поставити надійний заслін європейській інтеграції нашої країни.

Дорожня карта з бар’єрами

Нагадаємо: бухарестський саміт Північноатлантичного альянсу відбувся у квітні 2008 року, а вже в серпні Росія на прикладі Грузії продемонструвала, як вона вміє «примушувати до миру». Чи варто до осені 2013-го чекати загострення ситуації в тому ж Криму — ворожити не будемо. А просто пригадаємо виступ Володимира Путіна в Бухаресті 4 квітня 2008 року. Цитати, прямо скажемо, вельми показові.

«На Україні одна третина взагалі етнічні росіяни. Із 45 млн за офіційним переписом тільки 17 млн росіян... Україна в тому вигляді, в якому вона сьогодні існує, була створена за радянських часів; вона отримала території від Польщі — після Другої світової війни, від Чехословаччини, від Румунії. Крим просто отриманий Україною рішенням політбюро ЦК КПРС. Навіть не проведено було державних процедур щодо передання цієї території… Наскільки ми спокійно, відповідально ставимося до цих проблем. Ми стараємося нічого не порушувати, дуже акуратно діємо, але ми просимо й наших партнерів діяти також зважено», — заявив тоді В.Путін.

Мабуть, до зважених дій російські президенти, котрі змінюють один одного, підштовхували Європу за допомогою перекриття постачань газу через територію нашої країни, а Україну — низкою локальних торгових ембарго. Залишаючи нашим товарам лише один шлях — у Митний союз і Єдиний економічний простір. Це в теорії. На практиці ж спрацьовував «синдром старшого брата»: зона вільної торгівлі в рамках СНД була такою тільки для Росії. Для України основні експортні товарні групи з неї виключалися. А для того, щоб у Києві пам’ятали, де пишуться правила ЄЕП, можна постріляти по українських моряках в Азовському морі. Яке, до речі, де-юре є спільним внутрішнім морем України та РФ і, отже, водних кордонів не має. Принаймні російська Держдума регулювальний документ не ратифікувала.

З часом з’являлося дедалі більше непрямих свідчень того, що дорожній карті євроінтеграції України Росія готує дієву альтернативу. А коли в середині серпня почалася короткочасна тотальна блокада нашого експорту, стало зрозуміло: ця альтернативна дорожня карта стала втілюватися в життя. Таке припущення підтверджується кількома чинниками.

Якщо вірити опублікованому в одному з вітчизняних тижневиків документу «Про комплекс заходів щодо залучення України в євразійський інтеграційний процес», слід визнати, що останні ігри м’язами на митниці цілком укладаються в контекст реалізації «заходів». «За наявною інформацією, велика частина великого українського бізнесу перебуває в критичній залежності від російських постачальників, кредиторів, покупців і партнерів, а також умов державного регулювання господарської діяльності на території РФ і Митного союзу. При відповідній скоординованій роботі неважко домогтися від них прямої й енергійної підтримки лінії на приєднання України до Митного союзу», — мовиться в одному з пунктів документа. Нескладно провести паралель: російська митниця й Росспоживнагляд продемонстрували приклад скоординованої роботи.

Достоту невідомо, який остаточний вигляд має цей плід мозкового штурму, проте зберігається висока ймовірність того, що Кремль, хоча він уже неодноразово зазнавав фіаско, влаштовуючи економічну блокаду, знову вирішив розіграти цю карту.

П’ята колона євроінтеграції

З часів античності й до наших днів політики використовують одні й ті самі прийоми для досягнення своїх цілей. Як і раніше, пріоритет — за роботою через агентів впливу, відоміших у народі під назвою «п’ята колона». Звернувшись до раніше процитованого варіанта «антиєвропейської дорожньої карти», знаходимо й у цьому документі заклик до «формування впливової мережі проросійських громадсько-політичних сил, здатних стримувати українські власті від несприятливих для Росії дій, а також змушувати їх до входження України в МС і ЄЕП».

По правді кажучи, дехто в нашій країні визнає цю пропозицію образливою. Бо багато років не покладаючи рук працює над тим, щоб Україна повернулася в московську орбіту, при цьому не обмежуючись трибуною Верховної Ради й виступами в телешоу.

Невідомо, наскільки своєчасним є заклик міняти коней на переправі, проте стара п’ята колона має намір довести, що є ще порох у порохівницях. До відкриття нового парламентського сезону готується кілька прем’єр. Зокрема, нардеп Вадим Колесніченко ініціює законодавче оформлення відмови України від євроінтеграційних прагнень. А його однопартієць, парламентар Олег Царьов прогнозує звернення до Конституційного Суду з питань євроінтеграційної проблематики. «У мене є висновок юридичної компанії про те, що 6 пунктів угоди про асоціацію суперечать Конституції України. Якщо група народних депутатів від ПР зробить звернення до КС, він винесе рішення про неконституційність угоди з ЄС. Комуністи таке звернення із задоволенням підпишуть. Це не означає, що Україна не зможе підписати асоціацію — зможе, але тільки після змін до Конституції, а це нешвидка процедура», — сказав О.Царьов журналістам.

До речі, про процедуру: асоціація — зовсім не одномоментний акт, а процес, який лише формально почнеться на вільнюському саміті. Не можна відкидати можливості «щільної» роботи російського істеблішменту з тим, щоб парламент однієї з країн Євросоюзу не ратифікував договір про асоціацію. Цього буде досить для того, щоб угода не набрала чинності. Проте через останні поразки Росії на інших «інтеграційних» фронтах (на фазі згасання через розбіжності з Китаєм — діяльність Шанхайської організації співпраці, невдачею завершився останній саміт БРІК), перемога на українському фронті вкрай важлива.

Одначе в українському питанні Кремль явно перегинає палицю. Замість того щоб продемонструвати розуміння стратегічної ролі, яку наша країна відіграла в прийомі Росії до Світової організації торгівлі, північно-східний сусід вдається до шантажу. Як тут не пригадати покійного Віктора Черномирдіна з його крилатим виразом «Хотілося як краще, а вийшло як завжди». «Україна, підписавши угоду про асоціацію з Євросоюзом, перестане бути для Росії стратегічним партнером і фактично позбудеться статусу суб’єкта міжнародного права», — заявив радник президента РФ Сергій Глазьєв. Жоден з дійсних членів ЄС не позбавлений статусу суб’єкта міжнародного права, не кажучи вже про асоційованих членів. Для академіка це непробачний ляп.

Якщо у Володимира Володимировича всі радники поділяють точку зору С.Глазьєва, то чи варто дивуватися з тези В.Путіна про те, що «Україна не збирається вступати в ЄС».

Проти лома є прийом

Цілком логічно вважати своєрідним стрес-тестом тотальну блокаду українського експорту, котру, як стверджують, поки що припинено. На думку вітчизняних політологів, економічні збитки, заподіяні нашій країні, бліднуть на тлі політичних збитків, понесених Кремлем. «Росія допустила величезну помилку, вибравши стратегію такого незграбного тиску. Результат виявився діаметрально протилежним. Уже тепер ми можемо це спостерігати передусім за реакцією європейських політиків. Навіть ті, хто дотепер вагався щодо підписання угоди про асоціацію, стали на наш бік. Фактично Росія своїми діями сама підштовхнула Європу до підписання угоди з Україною», — вважає політолог Володимир Фесенко.

Чи відчула об’єднана Європа російський імпульс — покаже час. Проте слід визнати: ЄС не має наміру залишити непоміченим антиукраїнський випад Кремля. За ініціативою Швеції, Польщі й Литви російська блокада стане головною темою неформальної зустрічі міністрів закордонних справ країн ЄС у Вільнюсі 6—7 вересня. За словами Пітера Стано — прес-секретаря комісара ЄС із питань розширення й політики сусідства Штефана Фюле, «Україна перебуває серед пріоритетних тем, ні дня не минає без обговорення питань, що стосуються України».

Емоційніше (що свідчить про правильність прогнозу українського політолога) відреагувала баронеса Кетрін Ештон — верховний представник ЄС у закордонних справах з питань політики безпеки. Перебуваючи в Таллінні, вона висловила думку, що договір про асоціацію з Україною буде підписано, оскільки «втратити Україну не можна».

Виходячи з обставин, що склалися, Росії доведеться висувати на вихідну позицію гармату великого калібру — «Газпром». Формально Україні є що пред’явити: хронічний недобір газу в 2013-му й несплачений штраф у розмірі $7 млрд за рік минулий. Найімовірніше, РФ не берегла цих претензій, так би мовити, на чорний день. Просто звертатися в Стокгольмський арбітраж явно не з руки: за його рішеннями в минулому й нинішньому роках «Газпрому» довелося знизити ціни для споживачів з Польщі, Італії та Німеччини. А, за запевненнями юристів, довести в Стокгольмі, що ціна газу для України несправедлива, спираючись на прецедент, — справа техніки.

Проте є й інша причина, яка дозволяє припустити, що повторення загальноєвропейської газової блокади січня 2009 року не буде. Справа не тільки в існуванні «Південного потоку» й «Північного», а в розслідуванні, яке поводить антимонопольне агентство Євросоюзу стосовно «Газпрому». Як повідомило днями агентство Bloomberg, ЄС готує проект формального позову про порушення «Газпромом» антитрастового законодавства. І (так уже збігалося) формальний позов повинен бути поданий до кінця року, якщо переговори між відповідними агентствами ЄС і «Газпромом» з питань ціноутворення зайдуть у безвихідь.

З огляду на загальний настрій офіційних осіб Євросоюзу стосовно України й бажання російського президента не зіпсувати репутацію РФ — господині вересневого саміту «великої двадцятки», можна сподіватися, що погрози С.Глазьєва так і залишаться на папері, а вільнюський саміт стане останнім актом гри в російську митну рулетку.

Думки експертів

— Блокаду можна вважати внутрішнім російським успіхом. Росія потребує постійної стимуляції образу ворога, і блокада дала нові матеріали для внутрішньої пропагандистської кампанії. Для Володимира Путіна важливіше володіти пропагандистським простором Росії, ніж впливати на євроінтеграційні тенденції в Україні. Йому важливіша перемога на російських телеканалах, а не якісь зміни в Україні.

Що ж стосується України, то тут відбулась активізація не тих, хто був за євроінтеграцію, а тих, хто сумнівався, чи потрібна вона. Для них ця ситуація стала суттєвим зрушенням. І повірте мені як соціологу, це дуже велика група — близько 20% населення, які не знали, в який бік їм дивитись: Кремля чи Європи.

— Я думаю, що вже ніщо не може змінити налаштування європейців і керівництва України підписати угоду про асоціацію й жодна стороння допомога для цього не потрібна. Можливо, лише з точки зору піару події на українсько-російській митниці могли справити враження на частину європейської спільноти для пришвидшення підписання угоди про асоціацію. Я цього не відкидаю, але це не буде ключовим фактором для підписання чи непідписання даної угоди.

— Значення цієї ситуації, на мою думку, неоднозначне. Я не належу до тих людей, які однобоко розцінюють цю ситуацію. За великим рахунком, будь-яка дія має дві сторони — позитивну й негативну.

Загалом з точки зору впливу на наших європейських партнерів ця ситуація матиме позитивні для України наслідки. Можливо, навіть на деякі моменти, щодо яких могли б бути певні претензії з боку Європейського Союзу, просто заплющать очі. Зараз для такого розвитку подій найсприятливіші умови.

Водночас я не поспішав би ставити крапку в намаганнях Російської Федерації так чи інакше вплинути на те, щоб підписання угоди про асоціацію не відбулося. При цьому чим більше будуть говорити про невдачі Росії, тим більша ймовірність того, що вона спробує взяти реванш за цю ситуацію, програну насамперед інформаційно.

Записав Олексій Писарев