Конституція захищає служителів Феміди від будь-якого тиску і не має нічого проти інстанційної побудови
Перед літньою відпусткою Конституційний Суд оприлюднив одразу два рішення, що стосуються судоустрою. Першим захистив служителів Феміди від будь-якого впливу, навіть законного, а також не заперечив можливості переходу судді КС до найвищого судового органу. Другим фактично підтвердив легітимність утворення чотириланкової системи судоустрою. Натомість низка спірних питань знову залишилася відкритою через брак обгрунтування авторами подань своєї позиції.
Вплив законним не буває
Як і у двох попередніх актах, КС не пристав на позицію авторів подань щодо неконституційності окремих положень закону «Про судоустрій і статус суддів». За великим рахунком, цього слід було очікувати хоча б тому, що у Конституції судова система унормована не настільки детально, аби звузити межі законотворчих варіацій.
Поява рішення КС від 12.07.2011 №8-рп/2011 (суддя-доповідач — Василь Бринцев), оприлюдненого 13 липня, частково зумовлена ще й невдалими формулюваннями законодавчих норм. Так, викладаючи ч.1 ст.6 та ч.1 ст.47 закону, нардепи дещо вільно поставилися до змісту ч.2 ст.126 Конституції, яка забороняє вплив на суддів у будь-який спосіб. Вийшло так, що табу накладається тільки на незаконний вплив, тиск або втручання у відправлення правосуддя людиною в мантії. Натомість «законний» — допускається.
Що насправді хотів застерегти законодавець таким уточненням — не відомо. Але навряд чи малися на увазі, скажімо, витребування Вищою радою юстиції копій справи, внесення подання про звільнення, порушення дисциплінарного провадження чи направлення громадянами скарг на непроцесуальні дії судді. Ці процедури дійсно є законними, але апріорі не можуть розцінюватися як форма тиску «з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов’язків або схилити їх до винесення неправосудного рішення тощо». Саме на такій правовій позиції грунтувалося й рішення КС від 1.12.2004 №19-рп/2004 у справі про незалежність суддів як складову їхнього статусу.
У будь-якому разі, як наголошується в мотивувальній частині рішення №8-рп/2011, Конституція гарантує людині в мантії захист «від усіх можливих способів впливу». Тому, на думку КС, уточнене формулювання не може вважатися звуженням конституційного принципу незалежності судів та суддів, ураховуючи принцип його прямої дії.
До ВС — транзито м?
Також з надмірною прискіпливістю 54 нардепи, які звернулися до КС з поданням, прочитали положення ч.2 ст.39 закону, яке нібито уможливлює поєднання посад судді Верховного та Конституційного судів.
На думку КС, таке припущення є необгрунтованим, оскільки спірною нормою визначаються виключно кваліфікаційні вимоги, що висуваються до претендентів на посаду судді ВС. Тож немає й жодних ознак неконституційності в праві судді перейти з КС до ВС. Адже за Конституцією, законодавець на свій розсуд визначає додаткові кваліфікаційні вимоги до особи, що дають право на обрання суддею Верховного Суду. Наразі це або 15 років суддівського стажу, або статус судді КС. Тобто, після припинення повноважень у суді конституційної юрисдикції служитель Феміди може бути рекомендований на посаду судді ВС.
На перший погляд, законодавець лише дотримувався логіки щодо виняткового статусу судді КС, який, наприклад, має право на грошове утримання при відставці на аналогічних умовах, що й їхні колеги із судів загальної юрисдикції, але без вимог щодо наявності певного суддівського стажу. Адже суддя КС не може бути повторно обраний на посаду. Водночас набутий ним 9-річний досвід, безумовно, вартий того, аби знайти належне застосування в служінні інтересам правосуддя.
Однак у законі випала цілком логічна умова, що суддя КС може скористатися правом на перехід до ВС не в будь-який момент, а лише по закінченні повного терміну своїх повноважень. Тобто — перед виходом у відставку у зв’язку із закінченням строку повноважень. Інакше, скориставшись такою прогалиною, можна, не працювавши раніше і дня у судовій системі, невдовзі після призначення суддею КС подати заяву про перехід до Верховного Суду. Щоправда, наразі це неможливо через брак вакансій у ВС, але й теоретична вірогідність «транзитного» потрапляння до ВС не прикрашає закон.
Не з’являться додаткові вакансії у ВС і після ще одного рішення КС — №9-рп/2011, яке було оприлюднене наступного дня. Якби судді КС визнали неконституційним інстанційний підхід при побудові судової системи, то сумнівним було б і створення нового Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ як касаційної інстанції. Адже у ч.1 ст.125 Конституції прямо згадуються лише принципи територіальності та спеціалізації. На цьому й грунтувалися схожі подання 54 нардепів та Верховного Суду.
Однак судді КС дотримуються іншої позиції, яка базується на тому, що «побудова системи судів загальної юрисдикції узгоджується зі стадіями судочинства, відповідними формами провадження (зокрема, в апеляційній і касаційній інстанціях)». Такий висновок свого часу знайшов відображення у рішенні КС від 11.12.2003 №20-рп/2003 у справі про Касаційний суд України.
З огляду на те, що «під принципом інстанційності слід розуміти таку організацію судової системи, яка забезпечує право на перегляд рішення суду нижчої інстанції судом вищої інстанції», а Основний Закон передбачає принципи не тільки територіальності і спеціалізації, а й інстанційності, Суд дійшов висновку, що Верховна Рада не вийшла за межі Конституції, вказавши ще один принцип для побудови судоустрою.
Мовчання — знак незгоди?
Як і в попередніх актах КС знову не став аналізувати низку не менш принципових положень реформеного закону, пославшись на відсутність обгрунтування їхньої неконституційності.
Зокрема, у рішенні №8-рп/2011 з цих підстав залишені без оцінки відсутність вимог до суддів спеціалізованих судів (ст.51 закону), можливість відрядження суддів для роботи у ВРЮ та ВККС (ч.4 ст.53), необхідність проходження претендентом на суддівську мантію спеціальної підготовки у Національній школі суддів, а також установлення квот при обранні делегатів на з’їзд суддів і формуванні Ради суддів України (ч.1 ст.125, ч.2 ст.127). А одне із зауважень авторів подання зняла Верховна Рада, прибравши із закону вимогу щодо підготовки кандидатів на посаду судді у спеціалізованому юридичному закладі IV рівня акредитації.
«Повернені на доопрацювання» рішення №9-рп/2011 і питання, які найбільше турбували Верховний Суд. Ідеться про власне утворення та функціонування його «конкурента» — ВСС як одного з вищих спеціалізованих судів (якщо «встояв» інстанційний підхід, то знайти інші конституційні заперечення щодо його існування буде дуже важко), а також про статус ВС, включаючи його право на здійснення правосуддя, уніфікацію судової практики і розмежування повноважень голів ВС та ВСС.
З одного боку, загальних посилань на статті Основного Закону дійсно замало для порушення провадження. Суд не повинен самостійно вишукувати, з якими саме конституційними нормами не узгоджуються законодавчі новели. Адже, з другого боку, було б достатньо направити весь текст прийнятого акта із зазначенням, що, на думку суб’єкта права на конституційне подання, він у деяких положеннях, можливо, суперечить Конституції в цілому.
Натомість у суддівських колах доволі довго триває спір щодо конституційності перерозподілу повноважень між Верховним і Вищим спеціалізованим судами. Останнє слово може сказати тільки КС, і чим раніше він це зробить, тим спокійніше працюватиме уся судова система.
Весь номер в форматі PDF
(pdf, 8.04 МБ)
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!