Фундаментальні цінності

Держава не може виправдовувати затягування розгляду справ процедурними та іншими недоліками судової системи

У цій частині документа запропоновано огляд рішень Європейського суду з прав людини, у яких встановлено порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., і шляхи усунення виявлених порушень. Крім того, наведено рішення ЄСПЛ стосовно питань щодо недотримання розумних строків розгляду кримінальних справ національними судами. Нагадаємо, Вищим спеціалізованим судом з розгляду цивільних і кримінальних справ вивчено та узагальнено практику застосування судами загальної юрисдикції першої та апеляційної інстанцій при здійсненні судочинства в кримінальних справах стст.3, 5, 6 конвенції за 2011 — І півріччя 2012 р.

ЄСПЛ констатував

Порушення вимог п.4 ст.5 конвенції були констатовані в таких рішеннях ЄСПЛ, винесених у 2011—2012 рр. у справах: «Нечипорук і Йонкало проти України» (рішення від 21.04.2011), «Харченко проти України» (рішення від 10.02.2011), «Плєшков проти України» (рішення від 10.02.2011), «Корнейкова проти України» (рішення від 19.01.2012).

Порушення вимог п.4 ст.5 конвенції у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» встановлено у зв’язку з тим, що заяви заявника про звільнення його з-під варти не були розглянуті судом без зволікань.

Порушення вимог п.4 ст.5 конвенції у справі «Харченко проти України» констатовано, оскільки суд не забезпечив швидкого розгляду скарг заявника про звільнення з-під варти та не надав належного обгрунтування їх відхиленню. У цьому рішенні ЄСПЛ надав загальну оцінку процедури обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зазначивши, що «національні суди України, приймаючи рішення щодо тримання осіб під вартою, повторюють типовий набір підстав без дослідження їх належності у світлі обставин конкретної ситуації, що призводить до порушення п.4 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».

Порушення вимог п.4 ст.5 конвенції у справі «Плєшков проти України» встановлено у зв’язку з тим, що законодавством нашої держави не передбачено ефективної процедури розгляду питання щодо законності тримання під вартою після закінчення досудового слідства.

Порушення вимог п.4 ст.5 конвенції у справі «Корнейкова проти України» констатовано у зв’язку з тим, що апеляційний суд розглядав скаргу заявниці на постанову про обрання їй запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за її відсутності.

Порушення вимог ст.5 конвенції в рішеннях ЄСПЛ було констатоване у зв’язку з:

— відсутністю в рішеннях суду про тримання особи під вартою посилання на те, які саме обставини справи змусили суд дійти висновку про актуальність законодавчо визначених підстав для тримання особи під вартою. Так, суд часто як підставу для продовження тримання особи під вартою зазначав, що в разі звільнення підозрюваний (підсудний) може ухилятися від слідства та перешкоджати встановленню істини, не зазначаючи при цьому, які саме обставини справи змусили його дійти такого висновку;

— відсутністю в рішеннях щодо продовження тримання особи під вартою аналізу актуальності ризиків, які на початку слідства були підставою для взяття під варту. Позиція ЄСПЛ щодо розгляду доцільності продовження строків тримання особи під вартою протягом як досудового розслідування, так і судового розгляду грунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Відповідно, кожне наступне рішення про продовження строку тримання під вартою має містити детальне обгрунтування ризиків, що залишаються, та їх аналіз як підстави подальшого втручання в право на свободу особи;

— відсутністю в рішеннях щодо тримання особи під вартою аналізу можливості застосування до особи інших, окрім взяття особи під варту, запобіжних заходів;

— незабезпеченням права затриманої особи негайно постати перед судом, який вирішить питання щодо законності її затримання.

Із набранням чинності КПК застосування такого виду запобіжного заходу, як тримання під вартою, врегульовано стст.183—205 КПК. Такими законодавчими положеннями встановлено винятковість застосування цього заходу, чіткі підстави його обрання, продовження та скасування, якими враховано наявну практику ЄСПЛ із цього питання.

Окремо слід наголосити, що відповідно до чч.2, 3 ст.206 КПК, якщо слідчий суддя отримує з будь-яких джерел відомості, які створюють обгрунтовану підозру, що в межах територіальної юрисдикції суду перебуває особа, позбавлена волі за відсутності судового рішення, яке набрало чинності, або не звільнена з-під варти після внесення застави в установленому КПК порядку, він повинен постановити ухвалу, якою має зобов’язати будь-який орган державної влади чи службову особу, під вартою яких тримається особа, негайно доставити цю особу до слідчого судді для з’ясування підстав позбавлення її волі.

Слідчий суддя зобов’язаний звільнити позбавлену волі особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких тримається ця особа, не надасть судового рішення, яке набрало чинності, або не доведе наявності інших правових підстав для позбавлення особи волі.

«Розумний» розгляд

У ст.6 конвенції гарантується право людини і громадянина на справедливий суд. У цьому аспекті найбільш поширеним порушенням у справах проти України ЄСПЛ встановив порушення права кожного на розгляд судом справи протягом розумного строку.

З аналізу практики ЄСПЛ щодо тлумачення поняття «розумний строк» вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один і той самий строк для всіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі «Броуган та інші проти Сполученого Королівства»).

У розумінні ЄСПЛ для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги в зазначеному відношенні, охоплює весь період провадження.

У кримінальному провадженні відлік часу, на думку ЄСПЛ, починається з моменту пред’явлення обвинувачення в широкому розумінні цих слів. Тобто сюди включаються й арешт, і початок слідства, коли особу притягують як підозрювану, і повідомлення про кримінальне переслідування, й «інші дії, що мають на увазі схожі твердження і що істотно впливають на становище підозрюваного» (справа «Екле проти ФРН»). У п.253 рішення ЄСПЛ від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» йдеться: «Суд зазначає, що момент, з якого ст.6 починає застосовуватись до «кримінальних» питань, залежить від обставин справи. Провідне місце, яке займає в демократичному суспільстві право на справедливий судовий розгляд, спонукає Суд надавати перевагу «сутнісній», а не «формальній» концепції «обвинувачення», про яке йдеться у п.1 ст.6 (див. п.62 рішення від 18.01.2007 у справі «Шубінський проти Словенії»)».

Обов’язковість урахування цілої низки конкретних обставин справи при визначенні розумності строку зумовила також необхідність створення ЄСПЛ переліку взаємопов’язаних критеріїв. У п.116 рішення ЄСПЛ від 12.03.2009 у справі «Вергельський проти України» зазначено: «розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів (див., серед багатьох інших, п.67 рішення у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції»).

Далі йдеться про те, що обвинувачений у кримінальній справі розраховує на здійснення провадження в його справі з особливою ретельністю і що положення ст.6 покликані не допускати в кримінальних справах надто тривалого перебування обвинувачуваної особи в стані невизначеності щодо своєї долі (див. п.89 рішення від 2.03.2006 у справі «Нахманович проти Росії» та п.71 рішення від 7.12.2006 у справі «Іванов проти України»).

Оціночне поняття

Критеріями для визначення розумності строків кримінального провадження є:

— складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування тощо.

При визначенні складності справи до уваги беруться характер фактів, які необхідно встановити, кількість свідків, можливість об’єднання справ, а також вступ у провадження нових учасників. У деяких випадках надмірна складність справи іноді може слугувати виправданням тривалості провадження, але не є абсолютним фактором, який визначив би відсутність порушення вимоги дотримання розумного строку у випадку занадто тривалого розгляду;

— поведінка учасників кримінального провадження.

Цікавим є те, що намагання заявника пришвидшити процес розгляду трактуватиметься як обставина на його користь. Однак небажання з його боку прискорити процес не має вирішального значення. Суд покладає на заявника тільки обов’язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, які безпосередньо його стосуються, утримуватись від використання заходів, що затягують провадження у справі, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для пришвидшення процедури слухання. Одним із таких прикладів, коли поведінка заявників стала однією з причин тривалого розгляду спору, є рішення у справі «Чирикоста і Віола проти Італії», де 15-річний строк розгляду було визнано виправданим, оскільки самі заявники 17 разів зверталися з проханням про відстрочення процесу і не заперечували проти 6 перенесень розгляду, здійснених на підставі заяви іншої сторони у справі. Аналогічні ситуації виникають і під час розгляду кримінальних справ судами України у випадках, коли сторони провадження, належним чином поінформовані про час, дату та місце судового засідання, не з’являються на них, подають необгрунтовані клопотання про відкладення розгляду справ або не надають своєчасно витребуваних судом документів. Водночас використання всіх засобів оскарження, передбачених національним законодавством, не вважається ЄСПЛ таким, що свідчить про затягування строків розгляду справи через поведінку заявника;

— спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень.

До критеріїв затягування судового розгляду, що призводять до порушення розумного строку, належать:

• невиправдане відкладення та зупинення розгляду у зв’язку з очікуванням результатів розгляду іншої справи;

• перерви в судових засіданнях у зв’язку із затримкою надання або збирання доказів з боку держави;

• затримки з вини канцелярії суду або інших адміністративних органів;

• відстрочки, пов’язані з переданням справ з одного суду до іншого;

• затримки, пов’язані з доведенням рішень суду до відома сторін, а також з підготовкою та проведенням перегляду справ.

Зазначені строки, як і інші, пов’язані з розглядом кримінальних справ, дуже часто порушують національні суди. Пов’язано це насамперед із недофінансуванням судів та їх вкрай надмірною завантаженістю, відсутністю достатньої кількості суддів. Водночас такі проблеми в організації правосуддя притаманні не лише для України. Так, у рішенні в справі «Чирикоста та Віола проти Італії» ЄСПЛ зазначив, що навіть реформування процесуального законодавства не змогло вирішити проблему функціонування судів в Італії, яка полягає в постійній нестачі засобів і персоналу на всіх рівнях судової системи. Проте, на думку ЄСПЛ, такі обставини не можуть бути виправданням надмірної тривалості розгляду, адже держава повинна відповідати за належну організацію судової системи, здатної забезпечити розгляд справ упродовж розумних строків (рішення у справі «Міласі проти Італії»). У рішенні у справі «Ціммерман і Штайнер проти Швейцарії» ЄСПЛ констатовано порушення вимог ст.6 конвенції у зв’язку з тим, що розгляд в суді апеляційної інстанції тривав 3,5 року і не було вжито відповідних заходів для усунення причини такої затримки, викликаної нагромадженням нерозглянутих справ. Таким чином, держава не може виправдовувати затягування судового розгляду справ процедурними й іншими недоліками судової системи;

— важливість предмета розгляду та ступінь ризику, особливо якщо йдеться про справи, що потребують оперативного прийняття рішення, наприклад, справи, пов’язані зі станом здоров’я заявника тощо.

Важливість гарантії розгляду справ упродовж розумного строку зумовила вироблення позиції ЄСПЛ щодо необхідності існування в національному законодавстві спеціальних правових інструментів, за допомогою яких заявник міг би оскаржити тривалість провадження у справі та пришвидшити її розгляд.

Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, тобто таким, що визначається в кожному конкретному випадку з огляду на сукупність усіх обставин вчинення й розслідування злочину (злочинів). Визначення розумного строку досудового слідства та судового розгляду залежить від багатьох факторів, включаючи обсяг і складність справи, кількість слідчих дій, число потерпілих та свідків, необхідність проведення експертиз та отримання висновків тощо.

Але за будь-яких обставин строк досудового розслідування та судового розгляду не повинен перевищувати меж необхідності. Досудове слідство повинно бути закінчене в кожній справі без порушення права на справедливий судовий розгляд і права на ефективний засіб захисту, що передбачено у стст.6, 13 конвенції.

Спектр причин

Порушення вимог п.1 ст.6 конвенції були констатовані в таких рішеннях ЄСПЛ, винесених у 2011—2012 рр. у справах: «Паскал проти України» (рішення від 15.09.2011), «Буров проти України» (рішення від 17.03.2011), «Коробов проти України» (рішення від 21.07.2012), «Іззетов проти України» (рішення від 15.09.2011), «Тодоров проти України» (рішення від 12.01.2012), «Балицький проти України» (рішення від 3.11.2011), «Плєшков проти України» (рішення від 10.02.2011), «Третьяков проти України» (рішення від 29.09.2011), «Борисенко проти України» (рішення від 12.01.2012), «Караванський проти України» (рішення від 14.04.2011), «Дорошенко проти України» (рішення від 26.05.2011), «Кирилюк проти України» (рішення від 6.10.2011), «Любарт-Сангушко проти України» (рішення від 20.12.2011), «Орлов проти України» (рішення від 15.12.2011), «Кір’яков проти України» (рішення від 12.01.2012), «Наконечний проти України» (рішення від 26.01.2012).

ЄСПЛ також констатує порушення положень п.1 ст.6 конвенції (щодо права на справедливий суд). Причинами таких порушень є: неодноразове повернення кримінальної справи на додаткове розслідування, неспроможність державних органів протягом тривалого часу надати суду належно підготовлені матеріали для розгляду кримінальної справи, що порушує розумні строки їх розгляду та вирішення.

Зокрема, у рішенні ЄСПЛ від 26.07.2012 у справі «Яковлєв проти України» констатовано порушення розумного строку кримінального провадження, допущеного Дарницьким районним судом м.Києва та Апеляційним судом м.Києва стосовно гр.Яковлєва (загальна тривалість кримінального провадження в кримінальній справі становила близько 6 років та 4 місяців). Кримінальна справа була передана на розгляд до Дарницького районного суду м.Києва 22.08.2003, неодноразово поверталася на додаткове розслідування, 12.11.2009 кримінальне провадження було закрито у зв’язку з відсутністю доказів вини гр.Яковлєва. Порушення вимог п.1 ст.6 конвенції полягає в незабезпеченні державними органами розгляду кримінальної справи гр.Яковлєва в розумний строк.

Порушення вимог п.1 ст.6 конвенції у справі «Паскал проти України» встановлено у зв’язку з незабезпеченням національними судами розгляду справи заявника в розумний строк з огляду на неодноразові довготривалі затримки при призначенні судових засідань, організації технічного запису засідань та оголошенні вироку.

Порушення вимог п.1 ст.6 конвенції у зв’язку з відсутністю безсторонності суду було встановлено з огляду на те, що спосіб викладення інтерв’ю, яке, як стверджувалося, дала суддя Ш. місцевій газеті в перші тижні судового розгляду справи заявника, створював враження переконаності судді у винуватості заявника, а також з огляду на те, що, попри заперечення суддею факту надання цього інтерв’ю, обставин його публікації так і не було встановлено та, відповідно, не було усунуто ознак небезсторонності судді.

Порушення вимог п.1 ст.6 конвенції у справі «Буров проти України» встановлено у зв’язку з тим, що тривалість провадження у справі заявника, яка становила 10 років і майже 3 місяці, була такою, що порушує вимогу здійснення провадження протягом розумного строку.

Порушення вимог п.1 ст.6 конвенції у справі «Коробов проти України» полягало в тому, що під час розгляду Верховним Судом касаційної скарги заявника не було дотримано принципу рівності сторін, оскільки судовий розгляд відбувався лише за участю прокурора, який усно висловив свою позицію та міг вплинути таким чином на висновки суду, а заявник був позбавлений можливості надати свої аргументи у відповідь.

Порушення вимог п.1 ст.6 конвенції у справі «Іззетов проти України» встановлено, оскільки органи державної влади не забезпечили розгляду справи заявника протягом розумного строку, враховуючи затримки при призначенні судових засідань, організації технічного запису засідань, оголошенні вироку та розгляді Верховним Судом відповідної касаційної скарги.

Порушення вимог п.1 ст.6 конвенції у справі «Тодоров проти України» встановлено у зв’язку з тривалістю кримінального провадження стосовно заявника. З огляду на обставини справи, зокрема затримки при призначенні судових засідань, організації технічного запису засідань, оголошенні вироку та розгляді ВС відповідної касаційної скарги, ЄСПЛ також встановлено порушення вимог п.1 ст.6 конвенції у зв’язку з незабезпеченням державними органами розгляду справи заявника в розумний строк.