Надання статусу судді у відставці є прерогативою виключно парламенту
Чимало питань, з якими стикаються адміністративні суди при вирішенні спорів про звільнення з посад публічних службовців, не мають чіткого правового регулювання.
Зокрема, це стосується відставки судді та підстав для звільнення губернаторів. Тому на деякі з них Вищий адміністративний суд дав відповідь в інформаційному листі від 26.05.2010 №753/11/13-10, який було підготовлено за результатами аналізу причин скасування Верховним Судом рішень ВАС, переглянутих торік за винятковими обставинами.
Поза судовою компетенцією
Перелік підстав звіль¬нення судді органом, який його обрав або призначив, установлено п.9 ч.1 ст.15 закону «Про статус суддів» від 15.12.92 №2862-XII. Наведений у цій статті перелік є вичерпним, а тому не підлягає довільному тлумаченню й застосуванню.
Суддя не може бути звільнений з інших підстав, ніж ті, котрі визначені п.9 ч.1 ст.15 закону №2862-XII, що кореспондується з вимогами ч.5 ст.126 Конституції, яка також містить вичерпний перелік підстав звільнення судді й не підлягає довільному тлумаченню.
Виходячи зі змісту ч.2 ст.19 Конституції, парламент як орган, який обрав суддів, має право вказувати тільки ті підстави їх звільнення, котрі вказані в переліку зазначених нормативно-правових актів, у протилежному разі дії Верховної Ради суперечитимуть вимогам Конституції та закону №2862-ХІІ.
Разом з тим суди як органи державної влади відповідно до ч.2 ст.19 Конституції при здійсненні судочинства також обмежені процесуальними правами, визначеними у відповідних процесуальних кодексах.
Згідно з ст.1 КАС повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції визначаються цим кодексом.
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, зо¬крема на виконання делегованих повноважень (ч.1 ст.2 КАС).
Повноваження адміністративного суду в разі задоволення позову визначені ч.2 ст.162 КАС, відповідно до якої суд може прийняти постанову про:
- визнання протиправними рішення суб’єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності;
- скасування або ви¬знання нечинним рішення чи окремих його положень, про повернення виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення;
- зобов’язання відповідача вчинити певні дії;
- зобов’язання відповідача втриматися від учинення певних дій;
- стягнення з відповідача коштів;
- тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об’¬єднання громадян;
- примусовий розпуск (ліквідацію) об’єднання громадян;
- примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України;
- визнання наявності чи відсутності компетенції (пов¬новажень) суб’єкта владних повноважень.
При цьому відповідно до абз.2 ч.2 ст.162 КАС суд може прийняти іншу постанову, яка гарантувала б дотримання і захист прав, свобод та інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.
Обрання способу захисту прав у сфері публічно-правових відносин має визначатися судом з урахуванням ч.1 ст.2 КАС, принципів адміністративного судочинства.
В ст.9 КАС розкривається значення принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. При цьому суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України.
Відповідно до ст.8 Основного Закону Конституція має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії.
До виключної компетенції Верховної Ради відповідно до п.27 ст.85 Конституції належить обрання суддів безстроково, а виходячи зі змісту ч.5 ст.126 Основного Закону й їхнє звільнення на підставах, визначених у законі. Це положення наділяє Верховну Раду відповідним конституційним повноваженням, перебирання якого на себе судом суперечило б принципу законності.
Отже, абз.2 ч.2 ст.162 КАС підлягає тлумаченню з урахуванням викладеного висновку і повинен розумітися так: суд, обираючи спосіб захисту прав у сфері публічно-правових відносин, не може у своєму рішенні використовувати конституційні повноваження Верховної Ради. Тобто адміністративний суд у виборі способу захисту прав у сфері публічно-правових відносин обмежується вищезазначеними конститу¬ційними засадами.
Тобто адміністративний суд не може ухвалити рішення про надання статусу судді у відставці. Прийняття відставки судді, виходячи з ст.126 Конституції, є прерогативою органу, який обрав суддю. Тільки Верховна Рада має право надати судді статус «суддя у відставці» та припинити цю відставку для поновлення його повноважень.
Таким чином, з позиції Верховного Суду, Вищий адміністративний суд (ухва¬ла від 11.06.2008), задовольняючи позовні вимоги позивачів до Верховної Ради, Верховного Суду, Вищого господарського суду, Апеляційного суду Харківської області про визнання формулювання підстав їх звільнення такими, що не відповідають законодавству, зміну формулювання підстав звільнення та зобов’язання до вчинення дій, припустився порушення ст.162 КАС, оскіль¬ки прийняття відставки в зазначених осіб належало до конституційних повноважень Верховної Ради.
«Політичних» звільняють без розслідування
Згідно з указом Президента «Про систему центральних органів виконавчої влади» та закону «Про Кабі¬нет Міністрів України» до державних політичних посад належать посади Президента, народних депутатів, Прем’єр-міністра, членів Кабінету Міністрів, голів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.
Визначальними крите¬ріями віднесення посад до державних політичних є характер повноважень, порядок призначення на посади та звільнення з них. До державних політичних посад належать ті, котрі визначені Конституцією та законами України, обіймаються через обрання на них народом або призначаються всенародно обраними носіями влади на визначений строк для реалізації політичної програми.
Як свідчить аналіз судової практики, одним із проблемних є питання щодо припинення повноважень голів місцевих державних адміністрацій.
Питання призначення на посади голів місцевих державних адміністрацій та припинення їхніх повноважень урегульовані ст.118 Конституції та стст.8, 9 закону «Про місцеві державні адміністрації» і належать до конституційних повноважень Президента.
Відповідно до ч.1 п.1 ст.9 закону «Про місцеві державні адміністрації» повноваження голів місцевих адміністрацій припиняються Президентом у разі порушення ними Конституції та законів.
Як приклад правильного застосування норм матеріального права в цій категорії справ слід навести позицію Вищого адміністративного суду, висловлену в справі за позовом гр.Ж. до Президента про скасування указу останньо¬го стосовно звільнення з посади голови обласної державної адміністрації та поновлення на посаді (постанова від 24.06.2009).
Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій, суд касаційної інстанції звернув увагу на низку помилкових ви¬сновків, до яких дійшли суди. До таких, зокрема, належать висновки щодо необхідності внесення подання Кабінетом Міністрів на звільнення позивача із займаної посади, оскільки вимоги щодо внесення такого подання, викладені в п.2 ч.2 ст.9 закону «Про місцеві державні адміністрації», не стосуються підстав звільнення за п.1 ч.1 ст.9 цього закону, а тому не підлягають застосуванню. Відповідно до вимог Конституції, законів «Про місцеві державні адміністрації» та«Про державну службу» Президент, видаючи указ про звільнення публічного службовця з по¬літичної посади, сам визначає правові підстави звільнення.
Суди також зробили помилковий висновок про обов’язковість службового розслідування при звіль¬ненні позивача відповідно до закону «Про державну службу», оскільки цей акт містить обов’язковість службового розслідування тільки при відстороненні державного службовця від займаної посади та на вимогу самого службовця з метою зняття безпідставних, на думку державного службовця, звинувачень або підозри. У законі «Про місцеві державні адміністрації» такі вимоги також відсутні.
Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій неправомірно не взяли до уваги рішення судів про скасування розпоряджень публічного службовця, якими, на порушення чинного законодавства, надавалися та вилучалися земельні ділянки. Вищий адміністративний суд у зв’язку із цим указав, що відповідно до ст.72 КАС обставини, встановлені судовими рішеннями, котрі набрали законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, а тому суди, дослідивши ці рішення як докази, неправильно зробили висновок про те, що вказані рішення про порушення земельного законодавства не можуть бути взяті до уваги.
Таким чином, досліджуючи відповідність підстав звільнення публічного службовця з державної політичної посади вимогам законодавства, Верховний Суд підтвердив правильність правової позиції Вищого адміністративного суду в питанні віднесення скасованих у встановленому законом порядку рішень, винесених політичними службовцями, до доказів порушення публічним службовцем вимог Конституції та законів України.
Дострокові «зірочки»
Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їхні права та обов’язки визначені в Положенні про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженому постановою КМ УРСР від 29.07.91 №114.
Спеціальні звання рядового і начальницького складу присвоюються особам, прийнятим на службу в органи внутрішніх справ, з урахуванням їхніх особистих якостей, спеціальної або військової освіти, рівня підготовки, службового до¬свіду та інших умов, передбачених цим положенням.
Особам із числа офіцерів запасу Збройних сил, яких призначено на посади середнього, старшого й вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, присвоюються спеціальні звання, що від¬повідають їхнім військовим званням, у разі успішного закінчення ними курсів початкової підготовки (спеціалізації).
Особам, яких прийнято на посади старшого і вищого начальницького складу, перше спеціальне звання може бути присвоєне не вище від звання майора міліції чи майора внутрішньої служби, за винятком осіб, котрі мають офіцерські звання запасу вищі, ніж звання майора (ч.3 ст.27 положення).
Вивчення судової практики показало, що під час розгляду справ про порушення встановленого порядку присвоєння працівникам міліції спеціальних звань судами неповно з’ясовуються обставини, котрі мають суттєве значення для правильного розв’язання спору.
Так, у справі за позовом гр.К. до Міністерства внутрішніх справ про ви¬знання незаконним та скасування наказу міністра внутрішніх справ «Про грубі порушення встановленого порядку присвоєння пра¬цівникам міліції спеціальних звань та покарання винних» від 10.04.2005 №232 судом першої інстанції, з висновком якого погодився касаційний суд, установлено, що наказ №232 було прийнято правомірно, оскільки присвоєння позивачу чергових спеціальних звань здійснено з порушенням строків. При цьому суд указав, що чинним законодавством не передбачена можливість отримання особами рядового і начальницького складу органів внут¬рішніх справ чергових спеціальних звань за 10 місяців проходження служби від лейтенанта міліції до підполковника.
Водночас, задовольняючи позов і визнаючи оспорюваний наказ недійсним, суд апеляційної інстанції послався на п.38 ч.3 положення, відповідно до якої особи середнього і старшого начальницького складу можуть бути позбавлені спеціальних звань у випадках та порядку, передбачених законодавством, зокрема за вироком суду, котрий набрав законної сили, або за рішенням Кабінету Міністрів УРСР.
Відповідно до п.27 ч.3 положення особам, яких прийнято на посади старшого і вищого начальницького складу, перше спеціальне звання може бути присвоєно не вище, ніж звання ма¬йора міліції або майора внутрішньої служби.
З огляду на вищенаведене колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС, скасовуючи ухвалу ВАС від 1.07.2009, дійшла висновку про те, що судами попередніх ін¬станцій не встановлено, до якого начальницького складу належать звання, присвоєні позивачу, та які строки вислуги встановлено законодавством для присвоєння чергових спеціальних звань. З огляду на вимоги п.27 ч.3 положення судами також не встановлено відповідність присвоєних гр.К. звань посаді, яку він обіймав у апараті МВС.
Водночас, переглядаючи в порядку стст.241—244 КАС рішення в цій категорії справ, Верховний Суд підтвердив правильність позиції касаційної інстанції в застосуванні пп.2, 28, 35, 38 положення №114.
Так, у справі за позовом гр.Є. до Міністерства внутрішніх справ судами встановлено, що при присвоєнні позивачці наказом №215 спеціального звання «підполковник міліції», було допущено порушення п.35 положення щодо дотримання черговості присвоєння такого звання. Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з того, що відповідач не оспорював право позивачки на до¬строкове присвоєння чергового звання в порядку заохочення. Проте, скасувавши дію наказу №215 про присвоєння їй достроково спеціального звання «підполковник міліції», відповідач не вирішив питання про дострокове присвоєння їй чергового спеці¬ального звання. Більше того, на порушення правил п.36 положення, він не вирі¬шив питання про присвоєн¬ня позивачці чергового спеціального звання по закінченні строку вислуги.
Таким чином, належно оцінивши докази у справі, суди дійшли висновку про порушення оспорюваним наказом прав гр.Є. та прийняли законне рішення.
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!