Брат може вважатися членом сім’ї наймача, лише якщо проживає разом із ним та веде спільне господарство
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
УХВАЛА
8 грудня 2010 року м.Київ
Колегія суддів Судової палати в цивільних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого — Патрюка М.В.,
суддів: Гуменюка В.І., Жайворонок Т.Є., Луспеника Д.Д., Лященко Н.П.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 3 до Шевченківської районної у м.Києві державної адміністрації, третя особа — Комунальне підприємство житлово-експлуатаційна контора «Діброва», про визнання права користування кімнатою у комунальній квартирі, зобов’язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою Шевченківської районної у м.Києві державної адміністрації на рішення Апеляційного суду м.Києва від 17.02.2009,
ВСТАНОВИЛА:
У червні 2008 року Особа 3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що на підставі ордера від 28.07.2007 йому надано право на проживання в кімнаті загальною площею 9,4 м2 у комунальній квартирі за Адресою 1. Після отримання ордера він зареєстрував у зазначеній кімнаті своїх дружину, брата, а в 2008 році — новонародженого сина. Указував, що він і його син перебувають на квартирному обліку як такі, що потребують поліпшення житлових умов, а в комунальній квартирі, в котрій вони мешкають, звільнилася суміжна з їхньою кімнатою кімната площею 12,9 м2, тому згідно зі ст.54 Житлового кодексу вони мають право на її отримання. Оскільки відповідач відмовив йому у видачі ордера на спірну кімнату, позивач просив суд визнати за ним право користування кімнатою площею 12,9 м2, що звільнилась у комунальній квартирі за Адресою 1, та видати ордер на вказану кімнату.
Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 11.11.2009 відмовлено в задоволенні позову.
Рішенням Апеляційного суду м.Києва від 17.02.2010 рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов Особи 3 задоволено. Визнано за ним право користування кімнатою площею 12,9 м2 у комунальній квартирі за Адресою 1; зобов’язано Шевченківську районну в м.Києві державну адміністрацію видати Особі 3 ордер на її заселення.
У касаційній скарзі Шевченківська районна у м.Києві державна адміністрація просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального й процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст.324 ЦПК підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Ухвалюючи рішення та відмовляючи в задоволенні позову Особи 3, суд першої інстанції виходив із того, що жила кімната площею 12,9 м2, яка звільнилась у комунальній квартирі за Адресою 1, не є суміжною з кімнатою, яку займає позивач, та не є вільною, оскільки надана в користування іншій особі.
Такі висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають матеріалам справи й вимогам закону.
Апеляційний суд, ухвалюючи на підставі тих же доказів протилежне рішення, зазначив, що кімната, на яку претендує Особа 3, є суміжним жилим приміщенням, оскільки вона розташована в одній комунальній квартирі з кімнатою, в якій мешкає позивач, а факт її заселення іншою особою на підставі листа голови Шевченківської районної у м.Києві державної адміністрації не є перешкодою для надання йому спірної кімнати, оскільки законом установлено інший порядок для набуття права користування житлом, у тому числі в комунальній квартирі.
Проте погодитись із такими висновками апеляційного суду не можна.
Судом першої інстанції встановлено, що розпорядженням Шевченківської районної у м.Києві державної адміністрації від 19.01.2005 №45 жилий будинок за Адресою 1 був прийнятий до комунальної власності територіальної громади Шевченківського району м.Києва. 28.08.2007 Особі 3 виданий ордер на право зайняття кімнати площею 9,4 м2 у комунальній квартирі за Адресою 1. Після отримання ордера позивач зареєстрував у зазначеній кімнаті своїх дружину, брата, а в 2008 році — новонародженого сина. Особа 3 із сином перебувають на квартирному обліку як такі, що потребують поліпшення житлових умов. Відповідно до листа голови Шевченківської районної у м.Києві державної адміністрації від 21.05.2007 в кімнаті площею 12,9 м2 у комунальній квартирі за Адресою 1 мешкає Особа 4 і ця кімната не є суміжною з кімнатою, в якій мешкає позивач.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що посилання Особи 3 на положення ст.50 ЖК є безпідставним, оскільки на момент видачі ордера ні його брат, ні дружина не були зареєстровані за місцем його проживання та не перебували на квартирному обліку.
Відповідно до ч.2 ст.64 ЖК до членів сім’ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім’ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Однак судом не встановлено, що брат Особи 3 є членом його сім’ї, проживає разом із ним, веде спільне господарство та потребує поліпшення житлових умов, а сама по собі реєстрація не є підставою для визнання права користування жилим приміщенням.
Зазначеним обставинам, на порушення вимог ч.3 ст.10, стст.212, 214 ЦПК, апеляційний суд значення не надав, а подані докази в сукупності з іншими доказами належним чином не оцінив. У зв’язку із цим, бездоказові посилання суду на те, що спірна кімната за вищезазначеною адресою є вільною та суміжною з кімнатою, в якій мешкає Особа 3, а тому на підставі ст.54 ЖК він має право на передання йому звільненого жилого приміщення, не відповідають обставинам справи та положенням матеріального права.
Так, відповідно до ч.2 ст.54 ЖК ізольоване жиле приміщення, що звільнилось у квартирі, в якій проживають два чи більше наймачів, на прохання наймача, котрий проживає в цій квартирі і потребує поліпшення житлових умов, надається йому, а в разі відсутності такого наймача — іншому наймачеві, який проживає в тій же квартирі. Ці правила застосовуються незалежно від належності жилого будинку.
Проте апеляційний суд не взяв до уваги, що спірне жиле приміщення фактично не є вільним, оскільки під час надання позивачу ордера в серпні 2007 року до спірної кімнати було вселено заступника начальника відділу інформаційно-комп’ютерного забезпечення, Особу 4, і в період з серпня 2007 до 2010 року кімната не звільнялась.
Крім того, квартира за Адресою 1 є комунальною та складається із шести ізольованих кімнат, в яких мешкають інші наймачі, зокрема в кімнатах №3 і №4 — родина Особи 5, яка перебуває на квартирному обліку та має право звернутися для надання їй звільненого ізольованого приміщення, проте суд, не врахувавши цю обставину, на порушення вимог ст.54 ЖК, визнав позивача єдиним наймачем, що потребує поліпшення житлових умов.
Відповідно до викопіювання з поверхового плану квартири за Адресою 1 спірна кімната площею 12,9 м2 розташована на протилежному боці коридору та з іншого боку від кімнати площею 9,4 м2, яку займає Особа 3.
Зазначивши, що спірна кімната є суміжною з кімнатою, в якій мешкає позивач, апеляційний суд не врахував, що ізольовані кімнати можуть бути суміжними, якщо одна стіна в них загальна, і несуміжними, якщо вони розташовані з протилежних боків коридору або на одному й тому самому боці коридору, але між ними розташовані приміщення.
Отже, апеляційний суд, неправильно застосувавши норми матеріального та процесуального права, безпідставно скасував рішення суду першої інстанції, ухвалене згідно із законом.
Відповідно до ст.339 ЦПК, установивши, що апеляційний суд скасував судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.
Керуючись стст.336, 339 ЦПК, колегія суддів Судової палати в цивільних справах Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
Касаційну скаргу Шевченківської районної у м.Києві державної адміністрації задовольнити.
Рішення Апеляційного суду м.Києва від 17.02.2009 скасувати, рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 11.11.2009 залишити в силі.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Весь номер в форматі PDF
(pdf, 8.38 МБ)
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!