У дискусіях навколо розмірів судового збору та порядку його сплати ВР має поставити крапку
Судовий збір, запровадження якого досить довго чекала українська Феміда, набув чіткої правової форми. У четвер, 7 липня, Верховна Рада мала ухвалити закон «Про судовий збір», чим завершити майже 2-річну практику застосування декрету КМ «Про державне мито». Щоправда, коли номер готувався до друку, парламентарі взялися за пенсійну реформу, але визначили, що засідатимуть доти, доки не розглянуть усі питання порядку денного, до якого включений і законопроект про судовий збір.
Ціна питання
До набрання чинності спеціальним законом судовий збір при зверненні до суду сплачується у порядку і розмірах, установлених законодавством для державного мита, — такі перехідні положення містять процесуальні кодекси, які відсилають сторони і суд до названого декрету. При цьому держава фактично тривалий час заплющувала очі на те, що такі збори, за конституційною нормою, мають встановлюватися виключно законами України. Отже, врегулювання на законодавчому рівні цього питання, без перебільшення можна вважати черговим важливим етапом реформування судової системи.
Навіть поверхнево переглянувши лише одну ст. 4 закону про судовий збір, будь-який юрист одразу помітить зростання вартості звернення до суду як для підприємців, так і для громадян. По-перше, для визначення ставок застосовується не стабільний з 1996 року неоподатковуваний мінімум доходів громадян (17 грн.), а змінювана мінімальна місячна заробітна плата (на 1 січня 2011 року вона становила 941 грн.), що призведе до щорічного і автоматичного, тобто без унесення жодних змін до актів законодавства, перегляду ставок судового збору. Подруге, навіть додавши до чинного поки що держмита витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (адже закон об’єднує ці платежі), у підсумку ми отримаємо менші цифри, ніж нові ставки судового збору. Наскільки фактично змінюються ставки, кожен може оцінити самостійно, переглянувши таблицю.
Саме це для деяких політиків, котрі вже готуються до наступних парламентських виборів, є цілком достатнім, аби робити гучні заяви про суттєве ускладнення доступу до суду. Але давайте не поспішати з висновками…
Усі без винятку, зокрема й ті, хто ратує за доступність судової системи для пересічного українця, чудово розуміють, що існуючі сьогодні цифри об’єктивно не здатні покрити витрат суду на організацію розгляду заяви того самого пересічного українця-позивача. З другого боку, необхідність забезпечення розгляду справи за умов відсутності адекватної компенсації витрат провокує ту саму корупцію, в необхідності боротьби з якою влада й опозиція одностайні.
Крім цього, як зазначав «ЗіБ» (див. №24/2011. — Прим. ред.), той, хто критикує цей закон, не бере до уваги, що судовий збір — це не плата за вхід, а свого роду застава. Дійсно, позивач, переконаний у своїй правоті, маючи сильну правову позицію, зможе повернути собі сплачені кошти, а судовий збір у такому разі відіграє для відповідача роль додаткової санкції за порушення прав і законних інтересів позивача. А якщо правова позиція позивача непереконлива? Тоді збільшений розмір збору стане для нього додатковим приводом подумати над питанням, чи варто взагалі розпочинати судовий спір.
Отже, підвищення ставок судового збору давно назріло, і подальше зволікання тільки загострюватиме існуючі проблеми судової системи.
Фінансова незалежність
Однією з важливих вимог принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову є закріплення певної незалежності, зокрема фінансової, кожної із гілок влади при реалізації своїх повноважень. Це передусім має убезпечувати їх від будь-яких втручань у діяльність. І тут виникає риторичне запитання: як сьогодні держава може гарантувати таку конституційну засаду судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, наприклад в адміністративному позові проти Мінфіну, котрий визначає, скільки коштів отримає судова система в наступному році?
Саме тому в ст.9 закону й передбачено зарахування судового збору до спеціального фонду держбюджету. Одержані ж кошти мають спрямовуватися на забезпечення здійснення правосуддя, зміцнення матеріально-технічної бази судів, включаючи створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційної системи, веб-порталу судової влади, комп’ютерних локальних мереж, сучасних систем фіксування судового процесу, придбання та обслуговування комп’ютерної і копіювально-розмножувальної техніки, впровадження електронного цифрового підпису та ін.
При цьому згідно зі ст.142 закону «Про судоустрій і статус суддів» саме Державна судова адміністрація здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності всіх судів загальної юрисдикції, крім Верховного та вищих спеціалізованих судів, які наразі є самостійними розпорядниками. Відтак зарахування судового збору до спецфонду держбюджету сприятиме утвердженню незалежності судової системи і, безумовно, посилить позиції ДСАУ.
Однак на стадії доопрацювання проекту закону постало питання можливості існування спецфонду. Справа в тому, що згідно зі ст.6 декрету державне мито зараховується до місцевих бюджетів, крім державного мита, що справляється з позовних заяв, які подаються до господарського суду, з апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови господарських судів, заяв про їх перегляд за нововиявленими обставинами. Отже, реалізація пропозиції призвела б до зменшення надходжень до місцевих бюджетів у цьому році. До того ж ст.13 Бюджетного кодексу передбачено, що розподіл бюджету на загальний та спеціальний фонди, надходження та видатки цих фондів можуть установлюватися виключно цим кодексом та законом про держбюджет.
Цю проблему було вирішено шляхом відстрочення дати набрання чинності законом на кілька місяців, протягом яких Уряд підготує, а парламент розгляне і прийме необхідні у даному випадку законодавчі зміни. Відповідними нормами й було доповнено «Прикінцеві та перехідні положення проекту».
Податковий перелік
Під час обговорення проекту як на засіданнях профільного парламентського комітету, так і з трибуни Верховної Ради чимало народних обранців висловлювали думку, що судовий збір як своєрідний податок мав би бути передбачений у Податковому кодексі разом з іншими податками і зборами. В іншому випадку запровадження судового збору окремим законом можна буде розцінювати як порушення прав громадян. Почасти такі закиди в бік авторів грунтувалися на висловленій Головним науковоекспертним управлінням ВР позиції щодо необхідності визначення природи та місця судового збору в системі загальнообов’язкових платежів. «Звертаємо увагу, — йдеться у висновку ГНЕУ, — на визначення поняття «збір» у Податковому кодексі, де воно визначається як «обов’язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій». Виходячи з цього визначення, можна дійти висновку, що судовий збір мав би бути складовою загальнодержавних податків та зборів, хоча ст.9 ПК, в якій установлено виключний перелік загальнодержавних і місцевих податків та зборів, не включила судовий збір до відповідного переліку».
А якщо взяти до уваги, що:
— установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених Податковим кодексом, забороняється (ст.9 ПК);
— загальнодержавні, місцеві податки та збори, справляння яких не передбачено Податковим кодексом, сплаті не підлягають (ст.4 ПК) —
виходить, закон установлює збір, який можна й не сплачувати?
Логіка у міркуваннях, безумовно, простежується, але відправна точка цих тверджень хибна, а відтак неправильним є й отриманий висновок.
Правова природа судового збору відрізняється від природи податків і зборів, що стягуються відповідно до Податкового кодексу. Збір (у розумінні ПК) — платіж, що справляється з умовою отримання платником спеціальної вигоди. Стосовно судового збору говорити про вигоди не зовсім коректно: в разі, коли позивач виграє справу, суд повертає йому цей збір за рахунок відповідача; якщо ж програє справу — збір йому не повертається. Але ж яку він отримує в такому разі спеціальну вигоду? І яку вигоду при сплаті суми судового збору отримує відповідач?
Крім того, ст.7 закону визначає механізм повернення стороні сплаченої нею суми судового збору в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення збору в більшому розмірі, ніж установлено законом, а також у випадках, коли держава не несе витрат у зв’язку із необхідністю розгляду справи, а саме — в разі повернення заяви або скарги, відмови у відкритті провадження у справі, залишення заяви або скарги без розгляду, закриття провадження у справі. Натомість повернення податків і зборів, визначених ст.9 ПК, здійснюється у виняткових випадках, коли вони помилково або надмірно сплачені.
Ну і нарешті сам Податковий кодекс (п.2 підрозділу 10 розд.ХХ) визначає, що збори (плата, внески), не встановлені цим кодексом як загальнодержавні або місцеві, але встановлені законодавчими актами України як обов’язкові платежі до набрання чинності цим кодексом, справляються за правилами, встановленими цими законодавчими актами, до набрання чинності законом про адміністративні послуги та іншими законами, що регулюватимуть справляння відповідних зборів (плати, внесків).
Отже, ця проблема насправді виявилася штучною.
«Суд довіри»
А от третейським судам загрожувала проблема реальна. Згідно з первинною редакцією проекту за подання до загального або господарського суду заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду пропонувалося встановити ставки у розмірі, відповідно, однієї та двох мінімальних зарплат. Оскільки близько 90% справ у третейських судах, за даними представників АУБ, пов’язані з поверненням побутових кредитів, запропоновані розміри ставок судового збору виявилися більшими, ніж плата за розгляд позовів банку, а могли й дорівнювати сумі самого боргу.
Звісно, за таких умов блокується третейський розгляд спорів, а отже, втрачається сенс звертатися до «суду довіри». Наслідком цього стало б відповідне збільшення справ у державних судах, які сьогодні й так украй завантажені. Саме тому в процесі підготовки проекту до другого читання було знайдено обгрунтовану цифру на рівні ставок за подання до суду позовної заяви майнового характеру.
Що ж, залишається сподіватися, що Верховна Рада з такою ж відповідальністю підійде до фінансування судової системи, як і до пенсійної реформи, і не відкладе розгляд такого потрібного для служителів Феміди законопроекту до осені…
Весь номер в форматі PDF
(pdf, 8.38 МБ)
Матеріали за темою
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!