Чому суди перетворилися на «фабрику з виготовлення судових рішень»?
Заступник голови Ради судді України Раїса ХАНОВА
В останні роки став очевидним факт надмірного навантаження в українських судах. Проблема є актуальною для суддів усіх рівнів та всіх юрисдикцій. Існує два варіанти можливості мінімізувати цей тягар: шляхом збільшення чисельності суддів, який з урахуванням фінансових можливостей держави на сьогодні є вичерпним, та шляхом удосконалення чинного законодавства.
«Соціальний громовідвід»
Зростання будь-якого кількісного показника є очевидним і зрозумілим, коли цей показник зростає на підставі запровадження нових технологій і продуктивного обладнання. Що стосується суддів, то їх продуктивність виросла виключно за рахунок суб’єктивного фактору. До чого призведе подальше збільшення навантаження — для всіх очевидно.
З одного боку, збільшення звернень до суду доводить довіру суспільства до судової влади, з другого — це призведе, а в деяких випадках уже призвело, до того, що суди перетворилися на «конвеєр», «фабрику з виготовлення судових рішень», основною задачею якого є розгляд більшої кількості справ. При подальшому розвитку тенденції зростання кількості звернень до суду постраждає якість роботи суддів. Треба відверто сказати, що якість страждає вже сьогодні і дуже часто не витримує не тільки професійної критики, а й, найголовніше, громадської.
Слід розглянути кілька причин суттєвого зростання звернень до суду.
Зокрема, відсутність механізмів, які стимулюють добровільне виконання закону. Приблизно третя частина судових рішень виноситься судами стосовно очевидних правових ситуацій, коли вимоги позивачів безпосередньо випливають зі змісту закону і відповідачі зобов’язані задовольнити ці вимоги в силу обов’язку, покладеного законом, без судового розгляду. Натомість позивачі змушені йти до суду, витрачати як власний час, так і час суду. Результатом є негативні емоції і додаткове навантаження на суддів. При цьому особа, котра не виконує вимоги закону, у випадку вирішення справи судом нічим не ризикує, в крайньому випадку вона виконає свій обов’язок за рішенням суду. Суд виконує функції «соціального громовідводу», це особливо видно на прикладі соціальних спорів. Так звані діти війни, доплата яким у бюджеті Пенсійного фонду становить 3,8%, змушені йти до суду, оскільки тільки від цього «походу» залежить виплата встановленої доплати актом «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004. Соромно те, що таким чином Пенсійний фонд пояснює економію коштів, адже з моменту запровадження закону, з 2006 року, кількість осіб даної категорії зменшилась, і очевидно, що до суду дійшли не всі. Сотнями тисяч судових рішень у таких справах є визнання протиправними бездіяльності управлінь Пенсійного фонду щодо невиплати (неналежної виплати) належних пенсіонерам сум, але за таку протиправність не відповів жодний керівник даної системи. Крім того, безспірні за суттю рішення оскаржуються до касаційної інстанції, сьогодні їх кількість паралізує роботу всіх інстанцій адміністративної юстиції, на їх оскарження, розгляд справ, поштові відправлення витрачається третя частина коштів, які можна скерувати на виплату самих сум. Ні, маємо ситуацію, коли між оскарженням та виконанням закону ми вибираємо перше. Народні депутати при зміні процесуальних законів, а саме — підвідомчості, підсудності даної категорії спорів, доводили необхідність приближення суду до місця проживання громадянина, причому всі одностайно обговорювали зазначену проблему, ніхто не поставив питання: чому люди масово йдуть до суду і що зробити, аби припинити ці ганебні спори?
Є безліч прикладів, коли неналежне бюджетне фінансування, в основі якого лежить неправильне формування бюджетних запитів, стає запорукою невиконання соціальних виплат управліннями праці та соціального захисту населення.
Досудове врегулювання спорів
Постає питання, як виключити позови, за якими очевидні, законні й обгрунтовані вимоги сторони-позивача вирішені на стадії досудового врегулювання спору. Можливий розгляд таких законодавчих ініціатив, як стягнення моральної шкоди, запровадження державного мита, обов’язкова умова розірвання контракту, розгляд питання доцільності перебування на державній службі.
Напевне, доцільним є відновлення обов’язкової процедури досудового врегулювання спорів з певних категорій, зокрема до таких справ слід віднести цивільні за позовами житлово-комунальних організацій до громадян зі стягнення заборгованості по квартплаті. Підходи стягнення даного виду заборгованості відрізняються від стягнення, наприклад, боргу за кредитними договорами. Банк уживає всіх можливих заходів щодо повернення кредиту, перед тим як звернутись із позовом до суду. Натомість житлово-комунальні органи йдуть до суду без ужиття заходів повернення боргу. Складається враження, що пред’явлення боржнику позову є головним завданням зазначених органів, питання реального стягнення боргу є другорядним. Вбачається правильним установити порядок, за яким позов до суду пред’являється тільки після надання суду доказів ужиття позивачем необхідних та достатніх заходів щодо врегулювання спору, а також підтвердження відсутності такого врегулювання з вини відповідача. В судовій практиці немало випадків, коли відповідач нічого не знає про свій борг перед житлово-комунальною організацією, отримавши повістку моментально погашає суму заборгованості, або навпаки — надає відповідний документ про оплату, тобто доводить відсутність заявленого боргу. Аналогічні ситуації мають місце і при стягненні податкового боргу.
Таким чином, запровадження обов’язкового досудового врегулювання таких спорів дозволить не завантажувати суди необгрунтованими позовами. (Про рішення Конституційного Суду від 9.07.2002 №15-рп/2002 у справі про досудове врегулювання спорів я пам’ятаю).
Наступна проблема, — це модернізація процесуальних кодексів. Це питання є окремим і обговорювати пропозиції щодо зміни процесуальних законів буде доречним після того, як ми вислухаємо представників кожної з юрисдикцій. Процесуальні кодекси мають установлювати процесуальні норми, котрі виключають вплив сторін на ефективність судового процесу, насамперед ухилення від отримання повістки або повідомлення про явку у судове засідання, добросовісного виконання процесуальних обов’язків.
Слід також розглянути запровадження такого процесуального інституту, як «зловживання правом», що є реалізацією суб’єктивного права особою (як юридичною, так і фізичною) всупереч його призначенню. Доречним є також установлення законом способів зловживання процесуальними правами учасниками судового процесу, до якого слід віднести: зловживання правом на звернення до суду; штучну зміну підсудності справ; зловживання правом на надання доказів і заяву клопотань; навмисне затягування процесу. Наведені обставини впливають як на строки розгляду справ, так і на ефективність роботи судів.
Окремо слід визначити питання про отримання відповідної інформації в суді, за яким необхідно встановити обов’язок особи проявляти розумну ініціативу для отримання інформації, яка зачіпає її інтереси в суді.
Про таке навантаження можна тільки мріяти
І найголовнішою є проблема визначення навантаження суддів. Питання завжди було актуальним, а після запровадження відповідальності за порушення суддею строків розгляду справи воно є першочерговим. Попередні склади РСУ приділяли цій проблемі значну увагу.
У травні 2011-го минуло шість років від набуття чинності рішенням РСУ від 13.05.2005 №30 «Про затвердження розрахункових норм часу, необхідного для розгляду справ». Погоджено розрахункові норми часу, необхідного для розгляду справ місцевим господарським судом, апеляційним господарським судом, загальним судом першої та апеляційної інстанцій, а також погоджено поправочні коефіцієнти розгляду кримінальних, цивільних, господарських та адміністративних справ.
Виходячи з наведених розрахункових норм для суддів, які розглядають цивільні, господарські та адміністративні справи середньомісячне навантаження становить 28 справ у місяць. Однак про таке навантаження можна тільки мріяти!
Як свідчать статистичні дані, наразі ситуація є критичною насамперед у судах загальної юрисдикції та апеляційних адміністративних, де навантаження є надзвичайним, додамо до цього скорочені строки розгляду певної категорії спорів та відсутність належного фінансування і кадрового забезпечення, оскільки всі судові юрисдикції на сьогодні не укомплектовані, а про ситуацію в деяких депресивних районах просто промовчимо.
З моменту погодження певних нормативів навантаження змінилось і процесуальне законодавство, з вересня 2005 року набрали чинності новий ЦПК та введений у дію КАС, стала обов’язковою технічна фіксація судового процесу, запроваджені нові форми відправлення правосуддя, зокрема скорочене та письмове провадження. Все це зобов’язує встановити реальні норми навантаження, з урахуванням змін у відправленні правосуддя.
Першим заходом на шляху до законодавчого врегулювання питання щодо навантаження на суддів запропоновано кожному суддівському колективу надати свої пропозиції, доцільним також є розгорнути дискусію на сторінках юридичних видань.
P.S.
Наше видання пропонує представникам третьої гілки влади долучитися до цієї дискусії на сторінках «ЗіБ».
Весь номер в форматі PDF
(pdf, 9.66 МБ)
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!