Ганна ЮДКІВСЬКА: «Ми повинні захистити суддів від утручання в їхню діяльність і від несправедливих звільнень»
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, яку Україна ратифікувала в липні 1997 року, є чи не єдиним міжнародним документом, який не лише закріплює права людини, а й створює систему їх захисту. Цінність її полягає не так у фіксації прав та обов’язків, як у створенні механізму їх реа¬лізації.
Відбувається це за допомогою функціонування Європейського суду з прав людини.
Поки що наша країна не може похизуватися майстерним застосуванням положень конвенції: вже котрий рік поспіль Україна є одним з лідерів за частотою звернень до Євросуду. Які ж причини того, що цей міжнародний орган часто виносить Україні «невтішні вердикти»: несправедливість судового процесу, недотримання принципу рівності сторін, безсторонності? Чому багато скарг Євросуд визнає неприйнятними?
У рамках запланованої програми «Права людини мають повернутися додому» на ці та інші запитання представників адміністративних судів відповідала нещодавно обрана суддя Європейського суду з прав людини від України Ганна ЮДКІВСЬКА. Розпочала вона свою зустріч зі своєрідної лекції, яка стосувалася ст.6 «Право на справедливий судовий розгляд» конвенції.
«З точки зору конвенції більшість справ, які розглядає адмінсуд, є цивільними або кримінальними»
— Стаття 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод займає центральне місце в документі, оскі¬льки стосується питання відправлення правосуддя і в ній утілено принцип верховенства права. Вона гарантує кожному право на справедливий розгляд справи незалежним і безстороннім судом, який вирішить спір щодо прав та обов’язків цивільного характеру чи встановить обгрунтованість будь-якого висунутого проти особи кримінального обвинувачення.
Чому я розповідаю про це представникам адмінсуду, які начебто не роз¬глядають питання цивільних прав, обов’язків та кримінального обвинувачення? Тому що названі питання є абсолютно автономними поняттями в конвенції, які безпосередньо не стосуються визначення в національному праві. Може, це викличе здивування, але з точки зору конвенції більшість справ, які розглядає адмінсуд, є цивільними або кримінальними.
Що таке цивільні права та обов’язки? Чи буде те чи інше право розглядатися як цивільне — визначається його сутністю, а не класифікацією в національному праві. Чи буде адмінправо розглядатися як цивільне — залежить від того, настільки результати і наслідки спору є ви¬значальними для цивільних прав та обов’язків заявника.
Вперше це питання постало перед Європейським судом з прав людини щодо розгляду справи проти Нідерландів, яка стосувалася видачі та відкликання ліцензії на придбання станції техобслуговування автомобілів. Заявник, який звернувся до адмінсуду, заявив, що розгляд питання відкликання його ліцензії був несправедливим. Тому він поскаржився на порушення ст.6 конвенції. Перед судом постало питання: чи є це цивільним правом? І він визначив: оскіль¬ки результатом розгляду цієї справи стало відкликання ліцензії, тобто неможливість для заявника керувати СТО, отримувати прибуток, вести свою діяльність, то це підпало під категорію цивільного права.
Сьогодні ми направили урядові Болгарії справу, яка стосувалася «просування» судді першої інстанції до другої. На перший погляд, це не цивільна справа, а внутрішні питання: як національне законодавство, судова практика розглядають можливість судді потрапити до апеляційного чи верховного суду. Аби стати суддею апеляційної інстанції, заявниця про¬йшла 4 «перевірочні» етапи, які були цілком прозорими. Останній етап був закритим, і орган, що приймав рішення, діяв виключно на власний розсуд. Не було зрозуміло, яким чином він обирав тих чи інших суддів. Ми поставили два питання: чи застосовується ст.6 конвенції до цих процедур і чи були вони справедливими.
Наведу як приклад ще одну справу — «Кудєшкіна проти Росії». Суддю Ольгу Кудєшкіну було звільнено за те, що під час своєї передвиборчої кампанії до Держдуми РФ вона давала інтерв’ю, які, на думку ро¬сійських представників Феміди, підривали репутацію правосуддя. О.Кудєшкіна розповідала, що справедливого суду в Росії немає, зупинялася на справах, які були в її провадженні й при вирішенні яких, на її думку, на неї здійснювався тиск з боку голови суду. У справі, що надійшла до Євросуду, ми знайшли порушення ст.10 «Свобода вираження поглядів» конвенції.
Наголошу, що питання, які стосуються представників Феміди, є пріоритетними для Євросуду. А моя позиція полягає в тому, що сьогодні ми повинні захистити суддів від утручання в їхню діяльність і від несправедливих звільнень. Адже на кону — авторитет правосуддя.
«Євросуд вирішить, чи є підстави вводити «корупційне» адмінстягнення до сфери кримінального права»
— Крім автономного поняття «цивільне право», ви назвали ще й «кримінальне обвинувачення».
— Аби визначити, є те чи інше обвинувачення кримінальним, Євросуд застосовує три критерії: класифікація в національному праві, характер правопорушення і суворість покарання. Європейський суд розглядає характер правопорушення; вирішує, правова норма є мірою профілактики чи мірою покарання; визначає залежність застосування покарання від установлення факту вини, застосовується покарання для певної групи осіб чи це загальноправова норма. Адже якщо воно застосовується до обмеженої групи осіб, то в такому випадку це буде дисциплінарне, а не кримінальне прова¬дження.
Застосовуючи перелічені принципи, Євросуд визнав, що ст.6 в її кримінальному аспекті може застосовуватися до податкової пені. Відбувається це з таких підстав: якщо закон про пеню стосується всіх платників податків і якщо пеня застосовується не як грошова компенсація за збитки, а як міра покарання або міра профілактики для запобігання рецидиву. Тобто податкові спори, які розглядають в адмінсуді, є кримінальними з точки зору конвенції. Особі, що оскаржує податкову пеню, має бути надано право на захист, допит свідків та інші права, гарантовані конвенцією для тих, кого обвинувачують у кримінальному злочині.
У кримінальному аспекті ст.6 застосовується до питань митного, конкурентного права, якщо наслідком є серйозне покарання, великий штраф. А що таке великий штраф? Наприклад, в одній з фінляндських справ, яка стосувалася податкової пені, нарахований штраф становив 10% від переглянутих податкових зобов’язань і становив i300. Не можу сказати, що для Фінляндії це значна сума, але, оскільки це була міра покарання та профілактики, суд визнав, що в наявності — кримінальна справа.
В окремих випадках дія ст.6 може поширюватися на процедуру люстрації, тому що на карту поставлено питання можливості доступу до тієї чи іншої професії.
Нині ми розглядаємо справу проти України. Суть її — в такому: працівника митниці було притягнено до адмінвідповідальності згідно із законом про боротьбу з корупцією. Його визнали винним у коруп¬ційних діяннях і звільнили за порушення присяги держслужбовця. Перед нами постало цікаве питання: закон про боротьбу з корупцією не є загальноправовою нормою, застосовується виключно до держслужбовців. Це досить широке коло осіб. Тому Євросуд вирішуватиме, чи достатньо це для того, аби ввести адмінстягнення за законом про боротьбу із корупцією до сфери кримінального права. Враховуватимуться й наслідки: звільнення відбулося не за антикорупційним законом, а через порушення присяги.
Тобто багато справ, які розглядають адмінсуди, є цивільними або кримінальними з точки зору конвенції.
— А чи застосовується ст.6 в її кримінальному аспекті до питань екс¬традиції, біженства, громадянства, військового обов’язку?
— Ні, не застосовується. Такі справи є публічними. Ми розглядаємо їх у рамках стст.3 та 5, а не 6. Оскільки практика Євросуду розвивається, не виключаю, що колись ми поширимо дію ст.6 й на ці спори.
«Ми не можемо використовувати ті самі підходи, що й чверть століття тому»
— Чим мотивує Євросуд зміну своєї практики? Просто змінює чи наводить у своїх рішеннях певні підстави для цього?
— Звичайно, він наводить підстави, відштовхуючись від того, що конвен¬ція — живий організм, який може змінюватися. Адже життя рухається, не стоїть на місці. Скажімо, 30 років тому світ був іншим, ми розглядали ті чи інші питання з абсолютно протилежної сьогоденню точки зору. Нині ми не можемо використовувати ті самі підходи, давати ті ж оцінки, що й чверть століття тому.
З багатьох питань змінюється європейський консенсус між державами — учасницями конвенції. Наприклад, 30 років тому Євросуд не визнавав за транссексуалами права на зміну їхніх документів після зміни статі, тому що така практика не була поширена, не існувало консенсусу між державами-учасницями. Сьогодні транссексуали мають право змінювати документи.
Коли Євросуд відходить від прецеденту, то в кожному рішенні пояснює, чому зробив саме так: сьогодні інші обставини, держави по-іншому ставляться до цих питань, у законодавстві країн, які ратифікували конвенцію, по-новому виписані ті чи інші права. Це й дає змогу відійти від прецеденту.
Дуже добре, коли судді у своїх рішеннях посилаються на рішення Євросуду, але інколи вони звертаються до справ, наприклад, 1962 року. У контексті ст.10 «Свобода вираження поглядів» часто посилаються на прецедент 24-річної давнини (справа «Лінгенс проти Австрії» 1986 року), але ми його вже неодноразово переглядали.
На мою думку, причина виникнення такої проблеми криється в такому: представники Феміди мають більше старих, аніж нових рішень, перекладених українською чи російською мовами. Але ж практика Євросуду змінюється. Сам Євросуд, коли посилається на прецеденти, прагне посилатися на нові.
Нещодавно на розгляд Великої палати Євросуду була передана справа, яка стосується відмови від несення військової служби через релігійні переконання. 30 років тому Євросуд ви¬знав, що конвенція не гарантує права на альтернативну службу, якщо це не передбачено національним законодавством. Нещодавно одна з палат Європейського суду прийняла таке ж рішення з посиланням на справу 30-річної давнини, передала на розгляд Великої палати, щоб вона сказала, чи настав час відійти від того прецеденту, адже сьогодні національне законодавство більшості країн передбачає альтернативну службу.
«Єдине слово нашою мовою, яке знають у Страсбурзі, — «СІЗО»
— Ви протягом 5 років працювали юристом в апараті Європейського суду з прав людини. Як, на вашу думку, виглядає Україна з точки зору динаміки збільшення звернень наших громадян до нього і як часто Євросуд визнає такі звернення прийнятними для розгляду?
— Знаєте, коли мене тільки-но було обрано суддею, відбулася зустріч з колегами. І перше, що вони попросили, — розповісти про Україну, бо єдине слово нашою мовою, яке вони знають, — «СІЗО».
У цьому році ми розглядаємо справи, що надійшли у 2003—2005 роках. Більшість справ, які є прийнятними з точки зору конвенції, стосуються двох питань: невиконання судових рішень та тривалість судового провадження. Проте це не є найголовнішими проблемами в українському правовому полі. Тоді чому цих справ найбільше? Тому що такі заяви подати до Євросуду найлегше.
Приміром, скарга на невиконання судових рішень складається з такого пакета документів: рішення, прийняте на користь скарж¬ника; виконавчий лист; документ від державної виконавчої служби про те, що рішення не може бути виконане через відсутність коштів у держави. Цього вистачає для обгрунтування скарги. Підтвердження більш складних заяв, напри¬клад стосовно порушення ст.6 конвенції, вимагає більш детального обгрунтування і знань адвокатів. Спеціалістів, які можуть грамотно скласти скаргу до Євросуду, небагато. Сьогодні їх кількість зростає, надходять більш кваліфіковано складені скарги, заявники та їхні представники вже більш обізнані з конвенцією. Але ж сьогодні ми розглядаємо справи, що надійшли до нас 5—7 років тому, а в ті часи таких спеціалістів було мало.
«Заявники плутають справедливість процесу зі справедливістю результату»
— Чому багато скарг, які стосуються ст.6 конвенції, є неприйнятними?
— Річ у тім, що заявники плутають справедливість судового процесу зі справедливістю результату. Вони вважають: якщо рішення їх не влаштовує, то це є порушенням ст.6. А ця стаття є процедурною, стосується дотримання прав та обов’язків особи під час розгляду справи. Згідно з «доктриною четвертої інстанції» Євросуд не є апеляційним відносно національних судів, тобто не розглядає, чи відповідають рішення матеріальним, процесуальним нормам національного права. При цьому важливим є обов’язок суду обгрунтувати рішення. Є тонка грань між вимогою обгрунтованості рішень і «доктриною четвертої інстанції», яку не завжди бачать адвокати, заявники. Стаття 6 вимагає від суду обгрунтувати рішення. Це не означає, що на кожен аргумент потрібно дати відповідь, але на ключові питання — обов’язково.
В одній зі справ проти Росії заявниця вимагала зареєструвати її за місцем проживання. Суд їй відмовив з тих підстав, що в неї не було візи. Ключовим аргументом позивачки було те, що вона не є громадянкою Грузії та що віза їй не потрібна. Суд ухилився від відповіді на цей аргумент. Це дало підставу Євросуду знайти порушення ст.6 конвенції, адже рішення не було обгрунтованим.
Рівність сторін — ще один ключовий принцип цієї статті. Суд вимагає, щоб кожна сторона під час розгляду справи мала такі ж права, як й інша. Кожна сторона має бути поінформована про наявність усіх аргументів, які надає протилежна сторона, в неї повинен бути доступ до всіх матеріалів, не може бути поставлена своїм візаві у невигідне становище.
Рівність сторін передбачає, що суд повинен ставитися до свідків і відповідача, і позивача однаково. У нас була справа, яка стосувалась участі прокуратури в цивільному процесі. Проти України в нас таких справ не було, але ми на них очікуємо. Коли в ци¬вільному або адміністративному процесі стороною є державний орган, прокуратура долучається до процесу на боці держоргану для захисту інтересів держави. Виникає така ситуація: орган — сторона в справі, представлена своїми юрис¬тами. А чиї інтереси вони захищають? У нас виходить так: з одногу боку, є держорган, представлений своїми юристами, які отримують зарплату від держави, є прокуратура зі своїми юристами, які в сукупності складають «державну машину», а з другого — приватна особа. Про яку рівність сторін тут можна говорити?
«В ухвалі просили записати, що Євросуд не може вказувати ВС»
— Повернемося до скарг представників Феміди. Чи керуєтеся ви певними критеріями при визначенні поняття «порушення присяги судді»?
— Згідно з протоколом №14 до конвенції скарги, які є заздалегідь неприйнятними (недостатньо обгрунтовані або недотримані формальні вимоги), надходять на розгляд одного ненаціонального судді. Сьогодні таких скарг переважна більшість. Я отримую всі проекти рішень, які стосуються України, для ознайом¬лення. І, коли бачу скаргу судді щодо звільнення, витребовую справу, переглядаю її. Це моя позиція, адже, наголошую ще раз, потрібно захищати суддів. Не завжди це вдається зробити через відсутність кваліфікованих та обгрунтованих скарг. Євросуд працює в рамках тих аргументів, які зазначив скаржник. Ми не можемо вийти за межі за¬значеного в заяві.
Тому пропоную суддям вивчати конвенцію, практику Євросуду, щоб надалі застосовувати її у своїх рішеннях. Це є засобом захисту суддів. Поясню: коли у Верховному Суді України роз¬глядалося питання перегляду кримінальної справи, в якій Євросуд знайшов порушення ст.6 (заявника було засуджено внаслідок несправедливого судового розгляду), то ВС відмовився її переглядати. Один із суддів ВС тоді сказав: запишіть в ухвалі, що Європейський суд не може нам указувати, як саме розглядати кримінальні справи. Згодом цього суддю звільнили, і перше, куди він звернувся, — до Євросуду.
Позиція ВС призвела до того, що сьогодні в нас є повторні скарги від тих самих осіб, чиї справи ВС відмовився переглядати, коли Євросуд знайшов порушення. Це призвело до виникнення проблеми, яку Україна має в Комітеті міністрів Ради Європи, — невиконання рішень Євросуду. На сайті Парламент¬ської асамблеї РЄ є інформація про те, що це неприпустима ситуація. Коли Україна прагне зняти моні¬торинг РЄ, то така «поведінка» ВС є абсолютно неприйнятною. Нині ВС вирішив відійти від такої практики, в більшості випадків він відкриває провадження, скасовує вирок, направляє справу на новий розгляд.
— Як Європейський суд тлумачить положення ст.6 конвенції про те, що суд має бути незалежним і безстороннім?
— Він оцінює безсторонність з погляду зов¬нішніх ознак. З точки зору заявника, в ситуації, коли прокуратура була на боці держоргану (навіть якщо вона не впливала на суд, прокурор не заходив до кабінету судді), єдиною підставою участі прокуратури в процесі є вплив на Феміду. З погляду зовнішніх ознак безсторонність у цій справі втратилась.
У нас є кілька справ проти України, які стосуються безсторонності. В одній з них заявниця звернулася з питанням про поновлення на роботі. Під час розгляду справи відповідач здійснював ремонтні роботи в кабінеті судді. Уряд стверджував, що це була благодійна допомога, яка жодним чином не впливала на результати розгляду справи. Євросуд піддав це сумніву.
В іншій справі Суд знайшов порушення безсторонності через зміну терито¬ріальної підсудності. Сама по собі така зміна, з точки зору конвенції, не зумовлює жодних проблем. Міський та апеляційний суди однієї з українських областей розглядали справу заявниці, потім вона надходила до ВС, який скасовував рішення, вказував, як саме потрібно розглядати цю справу, надсилав до місцевого суду. Той роз¬глядав справу не так, як указав ВС. На певному етапі ВС передав справу в суд іншого регіону України, який дослухався до думки ВС.
Євросуд зазначив: оскільки не було жодного процесуального рішення щодо зміни територіальної підсудності, з викладеними мотивами, які б заявниця могла оскаржити, був порушений принцип безсторонності через тиск ВС. Коли ми знайшли порушення в цій справі, Комітет міністрів РЄ наполягав, аби ВС переглянув її. ВС відмовився й зазначив, нібито Євросуд сказав, що рішення у справі були законними та обгрунтованими, а i2 тис. компенсації присуджено заявниці виключно через тривалість судового провадження. Але ж її скарга на тривалість була визнана неприйнятною.
Дякую вам за бесіду. Думаю, що при майбутніх зустрічах обговоримо й інші питання, які вас цікавитимуть.
Записала Марина ЗАКАБЛУК
Довідка «З&Б»
Ганна Юріївна ЮДКІВСЬКА народилася 5 липня 1973 р. у Києві.
У 1995 р. закінчила Київський національний технічний університет будівництва і архітектури, у 2003-му — з відзнакою юридичний факультет Київського національного університету ім. Т.Шевченка. З 1995 р. займається правозахисною діяльністю, а з 2003-го — адвокатською практикою.
У 2007 р. стала магістром права і європейських наук (Страсбурзький університет). У 2005—2009 рр. працювала юристом секретаріату Європейського суду з прав людини. З 2009 р. — докторант Страсбурзького університету, кандидат юридичних наук (тема дисертації «Презумпція невинуватості в кримінальному процесі України та практиці Європейського суду з прав людини»).
У жовтні 2007 р. за результатами конкурсу, що проходив у Мін’юсті України, була обрана кандидатом на посаду члена Європейського суду. У квітні цього року Г.Юдківську обрали на цю посаду. За неї проголосувало 117 із 210 депутатів Парламентської асамблеї Ради Європи.
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!