У молодої держави, як і в дитини, кожен крок у житті — вперше. 15 років тому Україна вперше стала на ноги, прийнявши Основний Закон й остаточно закріпивши свій суверенітет.
Конституція народжувалася важко, майже добу — «в демократичних муках думки і слова», як сказав тодішній Голова Верховної Ради Олександр Мороз. О 9.18, після того, як проект документа поставили на голосування в третьому читанні і на табло висвітилося: «за — 315», він з полегшенням сказав: «Тепер можна встати. Є Конституція!» І держава встала, аби рушити вперед, наповнюючи закарбовані в Основному Законі гарантії практичними справами.
Можна довго сперечатися, наскільки вдало це виходить. Можна дорікати, що фоліант, який лежить у сесійній залі, нардепи відкривають, як правило, для того, аби зробити світлину на пам’ять. Можна шукати причини, чому можновладці намагаються читати Конституцію між рядками, аби виправдати власні дії чи рішення. І чому знаходять у ній тільки свої права, забуваючи про обов’язки.
Але вона є! І міжнародна спільнота свого часу визнала її однією з найдемократичніших та найпрогресивніших. Без неї Україна ризикувала скотитися в сутінки тоталітаризму або бути розшматованою політичними протистояннями. Навіть з бурхливих подій осені 2004-го був знайдений мирний вихід, хоча на революційний жертовник поклали саме її, Конституцію, точніше — її недоторканність.
Вона втрималася, вистояла і повернулася, довівши скептикам свою життєздатність. Тепер і ми маємо довести, що навчилися берегти, шанувати і дотримуватися її.
З Днем Конституції! Хай нам щастить жити поруч з нею!
Весь номер в форматі PDF
(pdf, 8.48 МБ)
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!