Резолюція одна для всіх

Прийнявши компромісний документ, Європа показала, що втомилася захищати українську опозицію

Червнева сесія Парламентської асамблеї Ради Європи могла стати для української опозиції тріумфом. У порядку денному на 28 червня стояла резолюція про розділення політичної та кримінальної відповідальності. І доповідь, підготовлена нідерландським депутатом Пітером Омтцигтом, фактично базувалася на кримінальних справах стосовно Юлії Тимошенко та Юрія Луценка як показових з погляду порушення принципів відділення політики від права. Українська опозиція нарахувала майже 4 десятки таких згадок. Але в резолюції ПАРЄ, прийнятій, до речі, одноголосно, наша країна не згадується зовсім.

Проте відразу після ухвалення документа заступник голови української делегації Сергій Соболєв заявив УНІАН, що «це найбільша перемога демократії за всі останні роки». Та й після повернення в Київ опозиційна частина делегації ще якийсь час намагалася знайти позитивні результати свого візиту до Страсбурга. Але факт залишався фактом: європейські колеги, по суті, відмовилися підтримувати тезу про «політичні переслідування» в Україні. «Показова прочуханка», на яку розраховували в опозиції, не відбулася. Чому? Що ж змінилося за останній час?

Перш за все пригадаємо, що саме П.Омтцигт від самого початку виступав у ролі «продюсера» негативного ставлення до України в ЄС і ПАРЄ. Ще у 2011 році, тобто до рішення Європейського суду з прав людини у справах Ю.Луценка та Ю.Тимошенко, він закликав ЄС запровадити санкції проти офіційного Києва за «вибіркове правосуддя». На думку політологів, до цього його зобов’язували як партнерські відносини ВО «Батьківщина» з фракцією Європейської народної партії в ПАРЄ, членом якої є П.Омтцигт, так і особисті неприємні спогади про візити до України.

Крім того, у 2011 році офіційний Київ явно поступався в інформаційному протистоянні й дозволив опозиції сформувати в європейських політиків потрібну думку про судові процеси проти Ю.Тимошенко та Ю.Луценка. Але, як відзначають експерти, останнім часом ситуація почала змінюватися на користь влади. Досить пригадати червневий центральноєвропейський саміт, у ході якого Київ отримав підтримку своїх євроінтеграційних прагнень.

І до червневої сесії ПАРЄ європейські політики вже задумалися над тим, що, можливо, Україна не настільки й страшна, як її малює в доповіді П.Омтцигт. Коли на початку сесійного тижня проект резолюції розглядали на засіданні комітету з політичних питань і демократії, представник Грузії відзначив, що в них ситуація з розмежуванням відповідальності набагато гірша, ніж в Україні. Проте окремо Грузію в цьому контексті не розглядають, що може свідчити про політичну підоснову питання.

Та й кримінальні процеси проти колишніх високопоставлених чиновників в інших європейських країнах також зобов’язували членів ПАРЄ бути обережнішими з визначеннями. Як відзначив член комітету бельгієць Дірк ван дер Мелен, «проблема розмежування законної кримінальної відповідальності й неприйнятної криміналізації політичних рішень стосується не тільки України чи Ісландії, вона існує або може існувати де завгодно в Європі».

У результаті його думка й виявилася вагомішою для європолітиків, а запропоновані ним поправки практично звели нанівець бажання П.Омтцигта й опозиційної частини нашої делегації створити Україні образ свого роду європейського страховища. Зокрема, з проекту резолюції ПАРЄ вилучили абзац, в якому стверджувалося, що «асамблея глибоко стурбована зловживанням системою кримінального правосуддя країни для переслідування політичних опонентів. Асамблея вважає, що в обох випадках були порушені принципи розділення політичної та кримінальної відповідальності».

Не витримав критики й пункт проекту, який міг тлумачитися як такий, що зобов’язує європейські держави фактично відмовитися від кримінального переслідування політиків за зловживання службовим становищем, обмеживши його тільки наявністю «особистої вигоди». Таке формулювання було б гарним аргументом для захисту екс-прем’єра при розгляді її скарги в ЄСПЛ на вирок у «газовій справі». Проте, як відзначили в політичному комітеті ПАРЄ, такий обмежений підхід суперечить виснов­ку Венеціанської комісії. «Чи діятиме критерій «особистої вигоди», якщо політики почнуть надавати підтримку політичній партії, друзям, котрі займаються бізнесом, або неурядовій організації, при цьому не отримуючи вигоди для себе?» — поставив під сумнів запропоноване доповідачем формулювання Д.ван дер Мелен.

Зрештою цей пункт резолюції був прийнятий у редакції, запропонованій комітетом ПАРЄ. У цьому міститься заклик до законодавчих органів усіх країн-учасниць переглянути положення про кримінальне переслідування за зловживання службовим становищем так, щоб вони «застосовувалися з високим порогом, з використанням додаткових критеріїв». Якщо мова йде про економічні інтереси, «особиста вигода» може бути одним з таких критеріїв, але не єдиним.

Пояснюючи свою позицію, Д.ван дер Мелен відзначив: ПАРЄ повинна показати, що вона «настільки не бажає бачити, як політики стають жертвами зловживань законом, наскільки не бажає, щоб політики були над законом». ПАРЄ вирішила, що, якщо перефразувати відоме гасло «помаранчевої революції», «резолюція одна для всіх», а не тільки для України.

У представників ВО «Батьківщина» не знайшлося контраргументів, які переконали б європейських колег у необхідності проголосувати первинний проект. Більш того, опозиційна частина делегації, як відзначили спостерігачі, поводилася на подив пасивно, не запропонувавши від свого імені жодної поправки до тексту резолюції. Чи то понадіявшись на здібності П.Омтцигта, чи то просто пустивши справу на самоплив. Подальші ж спроби якось згладити поразку в Страсбурзі, на думку експертів, швидше були викликані необхідністю переконати товаришів фракції, що отриманий результат не відрізняється від того, на який вони розраховували.

Що стосується причин, які змінили ставлення ПАРЄ до Києва, то, крім юридичної недоцільності підганяти законодавство всіх європейських країн під потреби окремих політиків, свою роль, як відзначають політологи, відіграло й небажання Європи «провокувати конфлікти з Україною та Грузією, які є одними з ключових країн у політиці східного партнерства ЄС» перед листопадовим самітом. Ще одну причину озвучив голова української делегації Іван Попеску: «Європа просто втомилася від того, що українська опозиція постійно намагається говорити про одне й те саме». Судячи із соцопитувань, останнім часом таку ж утому відчувають і українці…