Антикорупційна ментальність.

Чому в Німеччині держслужбовці практично не беруть мзди

З приходом до влади в Україні нової політичної команди боротьба з корупцією набула во¬істину «жахливих» масштабів. Не так давно Генпрокурор Віктор Пшонка заявив, що за останній час ГПУ порушила 26 кримінальних справ проти високопоставлених чиновників. Під каральний «маховик» потрапили Юлія Тимошенко та Юрій Луценко, Євген Корнійчук і Валерій Іващенко. Чи буде ця боротьба ефективною? На конференції в Києві, організованій Інститутом законодавства ВР і Мюнхенським інститутом східноєвропейського права, розглядали правові аспекти боротьби з корупцією, переймали досвід ФРН і намагалися відповісти на запитання: «Чому в Німеччині чиновники не беруть хабарів?»

Між адміністративною і дисциплінарною

Боротьба з корупцією — це, безумовно, не тільки посилення каральної функції держави, а й зміна законодавства. Перший крок до створення правової бази у сфері запобігання і протидії цьому явищу було зроблено в 1995 році, коли прийняли закон «Про боротьбу з корупцією». У жовтні 2006-го Україна приєдналася до Конвенції ООН проти корупції та Кримінальної конвенції, взявши на себе зобов’язання вдосконалити відповідне законодавство. Три роки по тому, 11 червня 2009-го, Верховна Рада «пакетом» прийняла три акти: «Про засади запобігання та протидії корупції», «Про внесення змін до де¬яких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення» і «Про відповідальність юридичних осіб за здійснення корупційних правопорушень». 
«Ці закони посилили адміністративну відповідальність за корупційні правопорушення, — розповів суддя Верховного Суду, член ВККС Микола Пінчук. — Проте вони були далеко не досконалими і піддалися критиці з боку фахівців. Запропоновані заходи вирізнялися безсистемністю, заплутаністю і неефективністю, суперечили деяким нормам Конституції. Крім того, звучали критичні зауваження і з боку громадськості. Говорили про неможливість їх за¬стосовувати, оскільки вони порушували права громадян». Одне слово, ці акти виявилися мертвонаро¬дженими. 
7 квітня 2011 року Верховна Рада прийняла закон «Про принципи запобігання і протидії корупції», проте акт знову розкритикували в пух і прах. Щоправда, через 3 дні після закінчення конференції Президент усе-таки підписав антикорупційний закон. 
Крім поки що не працюючого адміністративного законодавства в цій сфері, є ще й акти, котрі регулюють притягнення чиновників до дисциплінарної відповідальності, зокрема і за корупційні дії. Напри¬клад, закон «Про державну службу» зразка 1993 року, який, природно, теж за¬старілий. «Закон України «Про держслужбу» чітко не визначає поняття дисциплінарної провини і не приводить склад таких правопорушень. У документі виписані тільки формальні підстави для притягнення до дисциплінарної відповідальності. Крім того, все законодавство в цій сфері дуже розпорошене», — вважає заввідділу моніторингу ефективності законодавства ВР професор Ніна Ніжник.
У цьому році Верховна Рада прийняла оновлену версію закону, який Президент поки не підписав. Акт теж піддався нещадній критиці за невід¬повідність нормам європейського права. Щоправда, Н.Ніжник назвала новий закон прогресивним, але відповісти на запитання кореспондентки «ЗіБ», у чому його перевага перед колишнім, відмовилася.

Однією ногою в тюрмі

Одне слово, ситуацію з антикорупційним законодавством в Україні можна охарактеризувати як пов¬ний хаос. Можливо, нам допоміг би досвід Німеччини, в якій корупція — поняття майже умоглядне. Ска¬жімо, гучні скандали, пов’язані зі зловживаннями чиновників, трапляються там раз у кілька років. Про це, зокрема, розповів завідувач кафедри публічного права, німецького і європейського адміністративного права Університету Регенсбурга Герріт Манссен. 
Згідно з німецьким законодавством держслужбовці отримують особливі права, які належним чином гарантовані: вони не можуть бути звільнені з роботи, одержують високу заробітну плату, їм оплачують лікарняні. При цьому з них багато і вимагають. Вони зобов’язані особливо трепетно ставитися до законів, причому це прописано в конституції. Наприклад, якщо начальник вимагає в чиновника зробити щось протизаконне, то той не повинен погоджуватися, має висловити свої сумніви, а потім звернутись із цього приводу до вищого начальника. Чиновник не має права ви¬словлювати свої політичні симпатії, оскільки повинен бути «слугою всього народу». До речі, держслужбовцями в Німеччині є викладачі університетів і вищих шкіл, працівники пошти і в’язниць. У законодавстві регламентований навіть одяг чиновників: так, поліцейські-чоловіки не мають права носити довге волосся чи сережки, робити собі тату. Держслужбовцям заборонено приймати нагороди, подарунки, отримувати будь-які переваги або вигоди для себе чи третіх осіб. Інакше, за словами п.Манссена, будуть тяжкі дисциплінарно-правові наслідки. Ще один із заходів попередження корупції — постійна ротація кадрів: чиновник не може довго працювати на одному місці. 
«У положеннях німецького законодавства все дуже суворо і чітко регламентовано, тому держслужбовці прагнуть уникати навіть натяку на хабарництво, — підкреслив Г.Манссен. — Виходить, образно кажучи, ми однією ногою весь час у тюрмі. Часто, наприклад, наші студенти після важкої експертної оцінки їхніх робіт можуть спробувати подарувати пляшку вина на знак подяки. Ми не маємо права її прийняти. Найбільше, що може чиновник отримати в подарунок, — це дешеву кулькову ручку. Що стосується «серйозного» хабарництва — покарання буде дуже серйозним».

Наглядача покарали пенсією

Як стверджує професор, виконавчий директор Мюнхенського інституту східноєвропейського права Герберт Кюппер, це дотримується не тільки на папері, а й у реальності: «Достатньо тільки подивитися на рішення судів. Коли чиновник бере хабар — його відразу ж звільняють зі служби». 
Не так давно Вищий апеляційний суд Баварії розглядав справу, в якій фігурував наглядач в’язниці. Останній протягом тривалих років приймав  грошові підношення від арештантів (їх загальна сума становила i6000). На той час, коли почався розгляд, він уже вийшов на пенсію, але все одно був покараний: його пенсію скоротили на 25%. 
Недавно ще один випадок став предметом бурхливого обговорення в Німеччині. Професор Університету Ганновера ставив високі оцінки і рекомендував роботи своїх аспірантів до захисту в обмін на подарунки і сексуальні послуги. У результаті його звільнили зі служби і засудили до тюремного ув’язнення за кримінальний злочин.
Причому у ФРН паралельно з кримінальним переслідуванням відкривається і дисциплінарне прова¬дження. На думку п.Манссена, для держслужбовця дисциплінарне розслідування небезпечніше від адміністративної процедури: «У кримінальному процесі суддя може взяти до уваги багато особистих обставин, і покарання буде досить м’яким. Дисциплінарне провадження обов’язково призведе до скорочення зар¬плати або звільнення. І це страшніше, ніж штраф або умовне покарання, призначене судом». 
Після закінчення конференції в розмові з кореспонденткою «ЗіБ» Г.Манссен відзначив, що останні гучні корупційні скандали були в Німеччині наприкінці 1980-х — на початку 1990-х: «Це трапляється дуже рідко. Я пам’¬ятаю, колись наш канц¬лер Гельмут Коль сказав щось не зовсім коректне, і навіть його притягли до відповідальності…»
У чому ж таємниця німецької чесності? Адже в Україні теж є закони, хай і не зовсім досконалі, передбачено серйозне кримінальне покарання за те саме хабарництво. На думку німецького професора, найголовніше — ментальність. «Було б добре, якби можна було дати якісь поради, і вони допомогли Україні. Проте вони просто не будуть ефективними, а закони не працюватимуть, тому що народ інший. Звичайні люди мають уважати, що корупція — це погано. Поки не зміниться суспільство, корупція процвітатиме».