«Будь-які спроби дискредитувати та нівелювати запровадження автоматизованої системи документообігу є кроком назад»
Господарський суд м.Києва — не тільки один з найбільших у господарській системі, а й найзавантаженіший, а також один з найбільш складних з погляду ¬управління. Саме в столиці зосереджені офіси найбільших вітчизняних компаній, тут найдорожча земля. Все це прирікає місто на розгляд заплутаних справ і підвищену увагу громадськості. Артур ЄМЕЛЬЯНОВ очолив Господарський суд м.Києва на початку цього року, переїхавши в столицю з Донецька. Природно, «ЗіБ» не міг не поцікавитися, з якими проблемами доводиться стикатися ке¬рівникові на новому місці та як оцінюються зміни в судовій системі країни з погляду суду місцевого.
«Потрібні глобальні зміни в системі фінансування судів, їх кадрового забезпечення, виконання судових рішень»
— З початку судової реформи минув рік, і вже можна бачити її результати. Які проблеми виявились і як нововведення вплинули на роботу першої інстанції?
— Безумовно, ухвалення Верховною Радою закону «Про судоустрій і статус суддів» стало значним кроком у розвитку судової системи України і формуванні свідомості суддів як носіїв третьої гілки влади в країні, що розвивається, демократичній країні. Мені доводилося чути різні, деколи діаметрально протилежні, оцінки судової реформи, проте, напевно, ніхто не заперечуватиме, що судова система стала працювати оперативніше, строки розгляду справ істотно зменшилися, що, у свою чергу, позитивно позначилося на ефективності захисту своїх прав і законних інтересів юридичними і фізичними особами, які звертаються до суду. Крім того, система стала прозоріша і менш схильна до впливів іззовні.
Змінилися принципи і підходи до управління судовою системою, що зробило її відкритішою та демократичнішою. Думається, така сукупність позитивних моментів, закладених у реформі, а найголовніше, реалізованих в її рамках, здатна наповнити діяльність судової влади реальним змістом, повернути їй авторитет у суспільстві, підняти престиж професії судді та, як наслідок, зробити суд дієвим механізмом захисту порушених прав громадян і юридичних осіб.
Водночас судова реформа не повинна зводитися тільки до змін у системі судів і здійсненні правосуддя. Це вкрай спрощений підхід. На мій погляд, необхідні глобальні зміни в системі фінансування судів, їх кадрового забезпечення, виконання судових рішень. Усе це складові частини реформи, якщо розглядати її в комплексі. Не можна сказати, що в цьому напрямі нічого не робиться. Зокрема, на початку березня набули чинності зміни до закону «Про виконавче провадження», які мають значно підвищити ефективність виконання судових рішень, а відповідні механізми та інструменти в цьому акті є. І ми теж повинні про це говорити, оскільки судове рішення цінне виконанням, тобто реальним захистом порушених прав та інтересів. Саме це є результатом роботи органів влади, саме це формує авторитет влади, а отже, і довіру людей, без чого неможливе проведення ефективних реформ.
Тепер про недоліки. На жаль, їх досить багато. Минуло більш ніж півроку після набрання законом чинності, вже можна підбити підсумки, проаналізувати їх і намітити шляхи усунення. У рамках нашої бесіди дозволю собі лише позначити проблемні моменти, які вимагають оперативного вирішення. Перш за все це система підбору кадрів; недосконалість автоматизованої системи розподілу справ, яка не забезпечує головного принципу — рівномірності; недостатнє фінансування роботи судів; повноваження керівництва судів і органів суддівського самоврядування; збільшене навантаження на суддів унаслідок скорочення строків розгляду справ. Кожне із цих питань — предмет окремої розмови.
— У грудні минулого року ви стали головою Господарського суду Донецької області, а вже в січні цього очолили Господарський суд м.Києва. Із чим пов’язане таке швидке переміщення з однієї адміністративної посади на іншу?
— Думаю, що швидке переміщення по адміністративних посадах, як ви говорите, — це вираз образний. Насправді я працюю в системі господарських судів з 2000 року. У 2005-му був призначений за¬ступником голови господарського суду найбільшої області України — Донецької. До речі кажучи, Господарський суд Донецької області є одним з найбільших судів України за кількістю суддів, на його базі багато років діє модельний суд. Цю посаду я займав до грудня 2010 року і набув чималого досвіду роботи, не з чуток знайомий з проблемами господарських судів, а найголовніше — бачу шляхи їх ви¬рішення. Напевно, це і стало причиною мого призначення в грудні 2010 року на посаду голови Господарського суду Донецької області.
А коли надійшли пропозиція і рекомендація голови Київ¬ського апеляційного господарського суду Сергія Бондаря призначити мене на посаду голови Господарського суду м.Києва, я, зваживши всі «за» і «проти», прийняв цю пропозицію. Вважаю, що досвід, набутий мною на попередніх адміністративних посадах, дозволяє розраховувати на те, що я зможу реалізувати ті позитивні ідеї та почини, які заклали в новий закон «Про судоустрій і статус суддів» його розробники, а також докласти зусиль для реалізації судової реформи в Україні в цілому.
«Складно вимагати високої якості рішень, коли кількість справ, що перебувають у провадженні, перевищує межі розумного»
— Господарський суд м.Києва — не тільки один з найбільших у системі, а й найзавантаженіший. Чи справляються судді з таким великим навантаженням і яким чином можна полегшити їх роботу?
— Поза сумнівом, Господарський суд м.Києва найбільш завантажений справами, що й було відмічено на останньому засіданні пленуму ВГС. Усі негативні явища, які стали предметом обговорення, зокрема в пресі, впали на всіх суддів цієї установи. Принципову оцінку вже дано, правильні висновки судді, сподіваюся, зробили. При цьому відзначу професійний рівень суддів Господарського суду м.Києва, які розуміють усю глибину відповідальності за результати своєї роботи, а також те, що вони є прикладом для інших судів першої інстанції в Україні.
Крім того, хочу акцентувати увагу на тому, що робота органів правосуддя — це не тільки робота суддів, а й апарату суду, що забезпечує його діяльність, і помічників, і секретарів, які безпосередньо реалізують принципи організації та забезпечення судового процесу. Саме формування команди Господарського суду м.Києва, що складається як із суддів, так і з працівників апарату суду, ефективну організацію її роботи я вважаю своїм завданням. Поза сумнівом, те, що, будучи процесуально самостійними при винесенні рішень, судді дуже залежні від якості організації процесу їх роботи, від тих щоденних проб¬лем, які й повинні вирішувати їхні колеги, котрі займають адміністративні посади, та працівники апарату суду.
Вважаю за необхідне акцентувати увагу на неналежному матеріальному забезпеченні судової системи в цілому і судів першої інстанції зокрема. Роздуми про нормативи навантаження на суддів будуть позбавлені всякого змісту, оскільки через відсутність необхідної кількості приміщень ще не сформований повністю штат суддів Господарського суду м.Києва.
На мій погляд, складно вимагати від суддів високої якості рішень, коли кількість справ, що перебувають у провадженні, перевищує межі розумного. І переважно це справи складні, проблемні, резонансні, що теж накладає свій відбиток на строки і якість розгляду. Втім, це і є специфіка роботи господарського суду столиці. Тому я бачу такий алгоритм дій: судді якісно, по-державному виконують завдання, які перед ними ставлять закон і суспільство, а керівництво суду забезпечує належні умови для роботи, кладе край спробам незаконного втручання в процес правосуддя.
— Не так давно була запущена автоматизована система документообігу. Чи допомагає вона вдосконалити роботу суду? Які додаткові труднощі з’явилися після її запровадження?
— Уведення автоматизованої системи документообігу — однозначно великий крок у розвитку інституту незалежності як судової системи в цілому, так і кожного судді окремо.
Застосування незалежного, об’єктивного механізму розподілу справ, усунення будь-яких заходів впливу на ці процеси, безперечно, наближають судову систему країни до найбільш справедливих та правозахищених судових механізмів Європи та світу. Адже незалежний суддя, неупереджений суд, прозора судова система є запорукою побудови справжньої демократичної держави.
У переважній більшості судів господарської системи розподіл справ керівником суду ніколи не був чинником для висновків щодо можливості тиску або непроцесуального впливу на суддів.
У системі господарського судочинства, зважаючи на його специфіку, розподіл справ до набрання чинності законом «Про судоустрій і статус суддів» здійснювався ке¬рівництвом суду виключно у зв’язку з необхідністю дотримання вимог спеціалізації, рівномірного навантаження, категорійності спорів. Але нинішня АСД дає можливість до¬тримуватися цих принципів. Водночас позитивний результат запровадження автоматизованої системи проявляється щонайменше і в тому, що такий розподіл справ у судах виключає будь-яке втручання керівника суду в цей процес. І тільки за це вже необхідно подякувати її розробникам.
Тому заклики щодо необхід¬ності повернення до системи розподілу справ, яка існувала до набрання чинності законом, є не тільки кроком назад, а й свідченням нерозуміння окремими керівниками судів нової моделі реформування системи правосуддя. Якість роботи керівника суду базується не на обсязі його повноважень, а на його авторитеті професіонала-юриста та особистих здібностях в організації працездатності суду.
Разом з тим уся система вимагає доопрацювання і вдосконалення. Поки до кінця не вирішено питання рівномір¬ного розподілу справ. Є проб¬леми з технічними питаннями користування АСД. Наведу простий приклад: час розподі¬лу однієї справи становить 2—5 хв. Господарський суд м.Києва щодня отримує понад 200 позовних заяв. Працюючи без перерв, ці справи протягом дня неможливо розподілити фізично. Але це технічні питання, їх у процесі користування системою розробники відпрацьовують і програму в цьому напрямку вдосконалюють.
Важливим кроком в адаптації системи до реальних обставин її застосування стало внесення змін Радою суддів України до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, де окремі пов¬новаження були надані зборам суддів як органу суддівського самоврядування.
Наразі хочу ще раз підкреслити, що автоматичний розподіл справ — це ефективний спосіб зменшення тиску на суддів, що робить систему судочинства прозорішою та працездатною. Будь-які спроби дискредитувати та нівелювати запровадження цієї системи є кроком назад.
«Те, що роз’яснень необхідно дотримуватись, — аксіома. Інша річ, що керуватись ними повинен і сам ВГС»
— У ВГС активно обговорюється питання забезпечення єдиної практики. Що, на ваш погляд, необхідно зробити для того, аби в госпсудах чітко розуміли позиції касаційного органу?
— Повинен відзначити: тема формування судової практики настільки актуальна, що тією чи іншою мірою є предметом обговорення чи не кожного засідання пленуму ВГС. Проблема стоїть досить гостро, оскільки з багатьох питань правозастосування суди, зокрема ВГС і Верховний Суд, не мають єдиної точки зору.
Як яскраві приклади можна навести: припинення поруки; визнання недійсними кредитних договорів, укладених в іноземній валюті; можливості проведення заліків зустрічних однорідних вимог, що виникли з договору, з вимогами, під¬твердженими судовим рішенням. І цей список можна продовжувати. Тому завдання №1 — спробувати сформувати єдину практику в більшості з наявних проблемних питань. Потім, використовуючи свої аналітичні, методичні та право- роз’яснювальні повноваження, передбачені ст.32 закону «Про судоустрій і статус суддів», ВГС повинен довести вже сформовану практику до місцевих і апеляційних господарських судів. Для цього в законі передбачені різні форми, серед яких інформаційні листи, проведення семінарів, відповіді на запити нижчих судів і, звичайно ж, роз’яснення.
Переконаний, що проведення ВГС такої роботи з формування судової практики і максимально чіткого інформування про неї суддів місцевих і апеляційних судів підвищить якість їхніх рішень, по¬ліпшить статистику, що врешті-решт позитивно позначиться на підвищенні рівня й ефективності захисту порушених прав.
— Але ж те, що пленум дає роз’яснення, ще не означає, що ним керуватимуться...
— Те, що роз’яснень необхідно дотримуватись, є аксіомою. Інша річ, що ними повинен керуватись і сам Вищий господарський суд — аби уникнути формування різної правозастосовної практики на рівні різних колегій ВГС.
Тому вважаю за доцільне ширше використовувати можливості пленуму Вищого господарського суду, які дозволяють охопити і відрегулювати на рівні роз’яснень максимальну кількість проблем правозастосування. Важливо постійно тримати руку на пульсі швидкозмінних економічних відносин, які потім стають основою правовідносин сторін і згодом нерідко перетворюються на предмет розгляду в судах. При цьому абсолютно зрозуміло, що законність судових рішень безпосередньо залежить від ступеня підготовленості суддів до здійснення правосуддя в нововиниклих сферах практики. Істиною є і те, що роз’яснення ВГС надали б не¬оціненну допомогу суддям місцевих і апеляційних судів при ухваленні рішень у таких категоріях справ.
Проте проблема в тому, що пленум ВГС не завжди може своєчасно реагувати на зміни. Трапляються чинні постанови пленуму ВГС (і навіть Вищого арбітражного суду), які безнадійно застаріли і не були приведені у відповідність із сучасною практикою. Їх застосування часто призводить до того, що місцеві суди ухвалюють рішення, які потім скасовує Вищий господарський суд. Переконаний, що дотримання місцевими й апеляційними судами роз’яснень ВГС безпосередньо пов’язане з їх якістю, своєчасністю появи, а також ступенем їх дотримання самим Вищим господарським судом при перегляді справ у касаційному порядку.
Звертаю увагу, що голова ВГС порушив гострі питання, які стосуються цього напрямку, а на засіданні пленуму ВГС, котре відбулося 25.02.2011, були чітко сформульовані завдання щодо усунення подвійної практики.
«Кандидат може мати навіть учений ступінь, але при цьому за морально-етичними якостями не може бути рекомендований на посаду судді»
— Одне з найважливіших питань третьої гілки влади — поповнення судів новими кадрами. Чи ефективно працює цей механізм і що варто було б удосконалити?
— Думаю, що процес кадрового забезпечення, який урегульований законом «Про судоустрій і статус суддів», у цілому правильно вирішує питання добору і підготовки суддів, покладаючи головну роль в ухваленні рішень із цих питань на Вищу кваліфікаційну комісію суддів.
У той же час я вважаю, що необхідно обов’язково залучати до підбору кадрів конкретного суду орган самоврядування — збори суддів відпо¬відного суду. Цю позицію підказало життя, оскільки відповід¬но до закону суди фактично усунені від участі в процесі добору і підготовки суддів, а також формування суддівського корпусу конкретного суду. Питання добору кандидатів на посаду судді врегульоване гл.2 закону «Про судоустрій і статус суддів», але процедурні нюанси не визначені.
Вважаю, що при формуванні кадрового резерву, а саме — при визначенні кандидатів на посаду судді, обов’язково мають ураховуватися належна професійна підготовка, відповідний високий рівень особистих якостей, уміння працювати в колективі й інші характеристики. А такі питання неможливо розглядати без участі суддів конкретного суду, формування кадрів якого здійснюється.
Кандидат може мати чималий досвід роботи, публікуватися в юридичних виданнях, навіть мати вчений ступінь, але при цьому за своїми морально-етичними якостями не може бути рекомендований на посаду судді. Тому думка колективу, виражена, наприклад, у рішенні зборів суддів, точно стала б одним з вагомих чинників при розгляді цього питання.
— Часто доводиться чути думку, що для кращого регулювання господарських відносин слід прийняти новий Господарський процесуальний кодекс. Як ви ставитеся до таких ініціатив?
— Чинний ГПК був прийнятий ще на зорі української незалежності й відтоді зазнав чимало змін, зокрема глобальних (21.06.2001 і 7.07.2010). Ідеологи й розробники змін до ГПК у зв’язку з ухваленням закону «Про судоустрій і статус суддів» спробували максимально врахувати ті недоліки, з якими зіткнулися суди й учасники судового процесу за останні роки. В основному це вдалося. Введена і реально за¬працювала автоматизована система розподілу справ, господарський процес спробували уніфікувати з цивільним і адміністративним процесами, вжито ефективних заходів боротьби зі зловживаннями сторонами своїми процесуальними правами.
Проте сьогоднішня практика роботи господарських судів показує, що деякі питання залишилися неврегульованими, а внесені зміни не в усьому пішли на користь. Один з таких прикладів: чинний ГПК не дає чіткої відповіді на питання, чи потрібно починати розглядати справу спочатку в разі заміни одного із суддів або всього складу колегії суддів. Нині це врегульовано лише на рівні роз’яснення ВАС від 10.12.1996 №02-5/422 «Про судове рішення» (п.10). Звичайно ж, таке регулювання не є достатнім і прийнятним, у зв’язку з чим необхідні відповідні зміни ГПК. І це лише один з аспектів, над якими варто замислитися при підготовці змін. Сюди я б додав чіткіше визначення моменту початку розгляду справи по суті, що впливає на реалізацію права сторін на подання зустрічного позову, зміну предмета або підстав позову. Важливо нормативно визначити, які саме документи судді господарських судів приймають у нарадчій кімнаті, оскільки в цій частині спроба уніфікації процесів була проведена, м’яко кажучи, невдало. Так, чинний ГПК, на відміну від цивільного (ст.209 ЦПК) і адмі¬ністративного (ст.160 КАС) кодексів, не містить обов’язкової вимоги виносити ухвали в нарадчій кімнаті.
«Судді повинні нести відповідальність за відповідність витрат доходам»
— Чи підтримуєте ви норми законодавства, згідно з якими судді мають звітувати про своє матеріальне становище. Як ви вважаєте, чи повинна ця інформація бути загальнодоступною?
— Відповідно до ч.7 ст.54 закону «Про судоустрій і статус суддів» усі судді зобов’язані щорічно подавати до Державної судової адміністрації декларацію про свій майновий стан. Безумовно, вказана вимога безпосередньо пов’язана з програмою боротьби з корупцією в країні та є необхід¬ною частиною цього складного процесу. Судді повинні нес¬ти відповідальність за від¬повідність витрат доходам — це є одним з принципів формування незалежності судової системи.
Однак це питання має і другий бік. Я не вважаю, що інформація про майновий стан конкретного судді повинна бути відкритою і публікуватися в засобах масової інформації. Це частина особистого життя людини, статус якої передбачає державний захист, і будь-яка дія стосовно цієї особи повинна проходити перевірку на можливість виключення впливу. Тому я підтримую недавно прийняті новації, які обмежать доступ до інформації про особисте життя судді.
У процесі розбудови демо¬кратичного суспільства в нашій країні випадки погроз, прямої протидії людям, які працюють у владних структурах, поодинокі, але не є винятками. Не вважаю за необхідне провокувати, створювати умови для людей, які звикли вирішувати свої проблеми методами, що не мають жодного стосунку до законних, цивілізованих, реалізовувати їх за допомогою механізмів насилля та тиску на суддів шляхом використання інформації про їхні доходи та статки, місце проживання їхніх сімей.
На жаль, сьогодні ми вже маємо трагічні приклади.
— Останнім часом у госп¬судах активно порушують питання про самостійне фінансове забезпечення. Чи підтримуєте ви такі ініціативи і як у Господарському суді м.Києва йдуть справи з матеріальним забезпеченням?
— Безумовно, це питання вимагає особливого вивчення й ухвалення відповідних рішень, які б пішли на користь судовій системі та вдосконалили її роботу.
У 2011 році фінансування Господарського суду м.Києва затверджено на рівні 43,5% від розрахункової потреби. Це мінімально необхідний «прожитковий мінімум», без якого суд просто припинив би працювати. Це найнижча планка. Саме даний чинник має прямий вплив і на листування судів, відправлення кореспонденції, повідомлення учасників процесу, строки розгляду справи і т.д.
У свою чергу ВГС повною мірою обізнаний про потреби з фінансуванням та іншими проблемами судів, що випливають із цього. Дане питання ще вимагає всебічного і повного осмислення для того, аби не допустити погіршень у важкій ситуації з фінансовим забезпеченням судів.
— Які завдання щодо вдосконалення роботи стоять перед колективом Господарського суду м.Києва?
— До таких завдань належать питання ефективної організації роботи суду, формування команди, завданням якої є найбільш високий рівень забезпечення правосуддя, законності при винесенні рішень, створення умов, при яких висока відповідальність суддів за ухвалені рішення дозволить підвищити кваліфікацію суддів, їх професіоналізм. Колектив Господарського суду м.Києва налаштований на те, що необхідно позбуватися випадкових людей, які прийшли в судову систему з цілями, які несумісні з державними, а також на те, що для громадян і представників організацій та підприємств України має бути створена можливість отримати судовий захист конститу¬ційних і передбачених законодавством прав на високому, демократичному рівні.
Коментарі
Артур Станиславович, мы Вами гордимся!!!