Дзержинський наказав переслідувати і знищувати контрабандистів з такою самою жорстокістю, як і ідейних ворогів радянської влади
50 років тому, в 1959 році, КДБ констатував факти безпрецедентного збільшення обсягу контрабанди, що підривало державну монополію зовнішньої торгівлі та ідейні засади радянського суспільства. Оглядач «Власти» Євген ЖИРНОВ знайшов у архівах свідчення того, що чекісти проводили операцію проти контрабандистів, — масштабну, проте безрезультатну.
50 років тому, в 1959 році, КДБ констатував факти безпрецедентного збільшення обсягу контрабанди, що підривало державну монополію зовнішньої торгівлі та ідейні засади радянського суспільства. Оглядач «Власти» Євген ЖИРНОВ знайшов у архівах свідчення того, що чекісти проводили операцію проти контрабандистів, — масштабну, проте безрезультатну.
Західне завезення
Протягом багатьох десятиріч мільйони радянських громадян вірили великому комбінатору, котрий твердив, що в СРСР за часів непу всю контрабанду робили «в Одесі, на Малій Арнаутській вулиці». І вважали, що таємне провезення товарів з-за кордону припинилося після того, як Фелікс Дзержинський прирівняв контрабандистів до контрреволюціонерів, наказавши переслідувати і знищувати їх з такою самою жорстокістю, як і ідейних ворогів радвлади.
Насправді після закінчення громадянської війни заможні люди в Москві без особливих проблем діставали для своїх обраниць парфуми, модний одяг і взуття з Парижа та Лондона. Адже радянська влада потребувала іноземних торгових партнерів, і тих, хто погоджувався приїхати в столицю червоної Росії, зазвичай не обтяжували дотриманням формальностей при проходженні митниці. А відтоді, як у Москву стали їздити іноземні місії та диппредставництва, головними постачальниками контрабандних товарів у приватні магазини стали дипломати.
У СРСР цим займалися не лише рядові співробітники посольств, а й посли деяких держав. Наприклад, глава диппредставництва Латвії в Москві Карліс Озолс під виглядом посольського вантажу, який не підлягає огляду, ввозив у Радянський Союз у великих кількостях найдефіцитніший товар — якісні продукти харчування. Ними, як зізнавався у своїх мемуарах К.Озолс, підгодовувалися інформатори посольства. Проте чимала частина товару продавалася і обмінювалася на цінності, які так само контрабандою вивозилися із СРСР.
Повноважного міністра Латвії в Москві (цю посаду К.Озолс посів наприкінці 1920-х років) підвело те, що на батьківщині він уважався таким же громадянином, як і всі. І коли у 1929-му він здав пост у Москві та повертався в Ригу, його багаж при перетині латвійського кордону піддали огляду. Переважно через значний розмір — як стверджувала преса, це був мало не багажний вагон. У валізах посла митники знайшли безліч ювелірних виробів, а також оздоблених коштовним камінням хрестів і оправ ікон. Як писали газети, К.Озолс, пояснюючи походження цінностей, заявив, що купував їх за власні гроші та використовував для прикрашання посольства. Латвійські журналісти, а за ними й кореспонденти інших країн змагалися в дотепності, описуючи, наскільки кумедно виглядало б диппредставництво, стіни якого обвішані золотими православними хрестами і порожніми окладами без ікон.
Дипломати залишалися головними контрабандистами і після того, як було згорнуто неп і ліквідовано приватну торгівлю. Правда, протягом кількох років конкуренцію їм становили радянські внутрішньоторговці й інженери, котрі вирушали за кордон. Проте перші здебільшого обслуговували інтереси радянської партійної верхівки, а другим видавали настільки мізерні добові, що їх ледве вистачало на життя і скромні подарунки рідним.
Моряки торгового флоту і дрібні контрабандисти, які діяли на західних і південних кордонах країни, на погоду на чорному ринку не впливали, оскільки перебували під пильним наглядом чекістів, при цьому доставляти товари дозволялося в невеликих кількостях як оплату за допомогу і сприяння спецслужбам. Контролювати цих контрабандистів не становило великих труднощів — з 1934 року за зраду батьківщини, включаючи незаконний перехід кордону, передбачалося суворе покарання, аж до найвищої міри. А в закордонплавання вирушало небагато перевірених моряків.
Саме обмежена кількість радянських людей, котрі бували за кордоном, та іноземців, які приїжджали в СРСР, дозволяла НКВС більш-менш тримати ситуацію під контролем. Але все змінилося після закінчення війни, коли мільйони демобілізованих повезли в Союз свої особисті трофеї — від радіоприймачів і акордеонів до розкішних автомобілів і повної обстановки маєтків. Упоратися з таким потоком ні митники, ні прикордонники не були в змозі. Тим більше що в СРСР поверталися корпуси й армії в повному складі. Тому партія та уряд вирішили пропускати військовослужбовців через кордон без митного огляду.
Правда, кількість речей, які везли із собою з Європи бійці та командири, намагалися обмежити. Спочатку в тих, хто вирушав до Союзу, стали вимагати документи на підтвердження законності придбання ввізного майна. Потім було обмежено кількість дозволених для вивезення предметів. Улітку 1949 року Лаврентій Берія запропонував відновити митний огляд для військових, котрі повертаються, в повному обсязі. В результаті надходження закордонних товарів в обхід офіційних каналів знову звелося нанівець.
«Чорний ринок у нашій країні склався»
Відносне затишшя тривало до ІІ половини 1950-х років, коли в радянських людей з’явилася можливість їздити за кордон у турпоїздки, а також до родичів у соціалістичні країни. А в СРСР почали приїжджати різні іноземні делегації, туристи і бажаючі отримати освіту в радянських вузах з країн, котрі розвиваються. Після чого в доповідях МВС і КДБ радянському керівництву стали дедалі частіше з’являтися повідомлення про контрабанду. В записці МВС у ЦК у 1958 році йшлося: «Органами милиции в городе Ленинграде 7 июня с.г. при попытке сбыть нелегально завезенные часы были задержаны финские туристы Лехтинен Рейно Антеро, у которого обнаружены 30 тыс. руб. советскими денежными знаками, и Хельминен Мортте Олава, имевший при себе 73 швейцарских дамских наручных часов из желтого металла. Опрошенный Лехтинен рассказал, что он нелегально привез при себе в город Ленинград 120 наручных часов, из которых 40 штук продал неизвестному мужчине за 30 тыс. руб. Остальные часы Лехтинен и Хельминен тоже намеревались продать. Изъятые милицией у указанных финских туристов часы и деньги в сумме 30 тыс. руб. переданы в ленинградскую таможню и конфискованы» (Тут і далі лексичні, стилістичні, а також особливості синтаксису і граматики цитованих джерел збережені. — Прим. ред.).
Незважаючи на вживані заходи, кількість таких випадків щомісяця зростала. Отже, в травні 1960 року Президія ЦК КПРС прийняла постанову про посилення боротьби з іноземцями, які намагаються провезти контрабанду. КДБ і міліції доручено було припинити ввезення товарів, котрі підривають ідейні засади радянського суспільства. А 3 роки опісля, у квітні 1963 року, КДБ підводив підсумки: «Органами КГБ за истекший период пресечена контрабандная деятельность нескольких сот иностранцев, из них 16 привлечены к уголовной ответственности (граждан Сирийской Арабской Республики — 7, Финляндии — 3, Ирака — 1, Ирана — 1, США — 1, ПНР — 2, Чехословакии — 1), 75 скомпрометированы и выдворены из Советского Союза; вскрыты, а впоследствии ликвидированы или взяты под контроль органов госбезопасности ряд контрабандных каналов на Советский Союз; в Москве, Ленинграде, на Украине, в Белоруссии, в некоторых среднеазиатских, закавказских и прибалтийских республиках ликвидированы действовавшие на черном рынке крупные группы дельцов-валютчиков; у преступников изъято золота, валюты и контрабандных товаров на сумму свыше 6,5 млн руб. Анализ материалов, полученных в результате этой работы, показывает, что черный рынок в нашей стране сложился в послевоенный период и достиг наибольших размеров к 1959—1960 годам. Это объясняется прежде всего тем, что к этому времени значительно возрос приток иностранцев в нашу страну, определенная часть которых использовала свои поездки в СССР как средство личного обогащения, провозила через границу контрабанду и осуществляла незаконные валютные сделки. Наиболее активно проявили себя военнослужащие, студенты и туристы из стран Ближнего и Среднего Востока; туристы из Финляндии, Италии, Франции, Западной Германии; австрийские, греческие, итальянские, западногерманские моряки; сотрудники посольств ОАР, Сирии, Ирана, Афганистана, Аргентины, Ливана, Ирака, Италии, Израиля; граждане Польской Народной Республики; прибывавшие в СССР в качестве туристов, транспортных служащих и по частным делам. Из общей суммы контрабанды (1756 тыс. руб. в новых ценах), изъятой за 1960—1962 гг. у лиц, следовавших через границу, 73,5% принадлежит иностранцам».
Траплялися й кумедні випадки. Офіцера з арабської країни, котрий навчався в СРСР, затримали на місці злочину в 1960 році. Як доповідало МВС у ЦК, він заперечував очевидні факти: «При личном обыске у него в карманах обнаружено 38 английских фунтов стерлингов в золотых монетах, 2446 руб. денег советскими знаками, один чек американского банка на 300 долларов, выписанный на другое имя, и, кроме того, в хозяйственной сумке, которая находилась при нем, 248 наручных мужских часов иностранного производства, 30000 руб. денег советскими знаками... При задержании он категорически отрицал принадлежность ему сумки и находившихся там часов и денег. Он также отрицал принадлежность ему и английских фунтов стерлингов, несмотря на то что последние находились в кармане его брюк».
А коли заперечувати очевидне стало вже неможливо, затриманий почав просити, щоб про його комерційну діяльність не повідомляли в посольство і командування. Після чого справу передали в КДБ. Мабуть, для встановлення подальших теплих і взаємовигідних відносин. Ось тільки, коли іноземні спецслужби чинили так з радянськими громадянами, це викликало неабиякий гнів і обурення з боку КДБ. У доповіді 1963 року йшлося: «Усиление контрабандной и спекулятивной деятельности иностранцев в Советском Союзе, помимо нанесения известного экономического ущерба, является одной из форм идеологической диверсии противника. Наводнение черного рынка потоком золотых монет, часов иностранных марок, различных медикаментов, ковровых, трикотажных, нейлоновых и других изделий способствовало разжиганию у некоторой части советских граждан частнособственнических тенденций. В сферу контрабандной деятельности было втянуто большое число граждан в Москве, Ленинграде, Одессе, Львове, Бресте, Вильнюсе, Ереване, Баку, Тбилиси, Риге, Минске, Харькове, Кишиневе, Ташкенте, которые искали контактов с посещающими Советский Союз иностранцами с целью скупки ввозимой контрабанды и сбыта, в свою очередь, иностранцам антикварных изделий, художественных ценностей, валюты и т.п. Особую активность при этом проявляла определенная часть морально неустойчивой молодежи, подпавшая под влияние крупных дельцов-валютчиков и прельстившаяся легким заработком.
За контрабандную деятельность и нарушение правил о валютных операциях органами КГБ привлечен к уголовной ответственности 651 советский гражданин. Эти лица, как правило, не занимались общественно полезным трудом, в прошлом судимы за хищения, частнопредпринимательскую или валютную деятельность и накопили нечестным путем значительные суммы денег, работники торговли и предприятий местной и легкой промышленности, зубные врачи и техники, часовщики, ювелиры, занимавшиеся частной практикой. Среди них много морально разложившихся элементов, разного рода шулеров, маклеров, картежников.
Практика показала, что отдельные советские граждане, увязшие в преступных связях с иностранцами на контрабандной и спекулятивной основе, оказались добычей империалистических разведок. Подтверждением этому является разоблачение органами госбезопасности шпионов — братьев Ижболдиных и Фомичева. Дмитрий Ижболдин, его брат Владислав, бывший студент филологического факультета Ленинградского университета, и их приятель Фомичев, окончивший в 1958 году этот же университет, неоднократно встречались с иностранцами, занимались приобретением заграничных вещей, репродукций картин абстракционистов и пластинок джазовой музыки. Вступая в контакты с иностранцами на этой основе, Ижболдины и Фомичев подвергались буржуазной идеологической обработке, а впоследствии были завербованы американской разведкой.
Аналогичным путем проводилась идеологическая обработка и сотрудника Московского химико-технологического института Кокиева, 1935 года рождения, бывшего члена ВЛКСМ. Кокиев, будучи втянутым иностранцами в контрабандные и спекулятивные сделки, в дальнейшем использовался ими для выполнения поручений преступного характера, за что регулярно получал от иностранцев вознаграждения, а также охотно брал у них антисоветскую литературу».
«Деякі категорії громадян продовжують займатися контрабандою»
Найнебезпечнішою тенденцією КДБ уважав те, що в контрабанду втягується дедалі більше радянських громадян, зокрема чиновники і дипломати, котрі виїжджають за кордон.
«Нередки случаи, когда советские граждане, выезжая за границу, устанавливают там преступные контакты с иностранцами. Так, бывший начальник отдела управления выставок Всесоюзной торговой палаты Министерства внешней торговли СССР Я.Вайсман, находясь в заграничной командировке, совершил ряд преступных сделок с представителями иностранных фирм, а на вырученные средства приобрел ценности, которые пытался контрабандным путем провезти в Советский Союз. Бывший консул МИД СССР в г.Кульдже (КНР) Шалунов длительное время занимался преступной деятельностью, окружил себя дельцами и контрабандистами. За счет средств, выделяемых советским гражданам, проживавшим в Китае, скупал золото, жемчуг, бриллианты и, пользуясь правом бесконтрольного проезда, скрытно провозил их через границу».
Таких епізодів, незважаючи на розгорнуту КДБ і міліцією боротьбу, ставало дедалі більше. В тому ж 1963 році в ЦК доповіли ще про один випадок дипломатичної контрабанди: «Комитетом госбезопасности при Совете министров СССР в апреле сего года было возбуждено уголовное дело в отношении сотрудников МИД СССР Блокина Геннадия Прохоровича, 1922 года рождения, и Колотвинова Юрия Васильевича, 1928 года рождения, по признакам преступлений, предусмотренных стст.15 и 25 закона «Об уголовной ответственности за государственные преступления». В ходе предварительного следствия было установлено, что Блокин и Колотвинов, находясь в заграничной командировке по линии Министерства иностранных дел в г.Кульдже (КНР), злоупотребляя своим служебным положением, контрабандным путем перевозили через государственную границу СССР жемчуг, а затем перепродавали его по спекулятивным ценам. 19 августа сего года судебная коллегия по уголовным делам Московского городского суда в судебном заседании определила виновность подсудимых в предъявленном им обвинении и приговорила Блокина к 3 годам лишения свободы с отбытием наказания в исправительно-трудовой колонии усиленного режима, а Колотвинова — к 3 годам лишения свободы условно».
А ось питання щодо участі в провезенні контрабанди високопоставленими релігійними діячами довелося вирішувати ЦК КПРС. Як з’ясував КДБ, одним з основних пунктів отримання і розповсюдження контрабанди в СРСР був Ечміадзин — центр Вірменської апостольської церкви. Туди спрямовувалися посилки і вантажі з пожертвуваннями від вірмен зі всього світу, серед яких значну частину становили модні тоді в СРСР газові хустки та інші вироби із синтетики, яких у Союзі не було. Невдовзі всі ці товари опинялися в комісійних магазинах Єревана, де їх продавали за великі гроші. В результаті обговорення цієї проблеми на засіданні секретаріату ЦК КПРС в 1962 році було вирішено звернутися до католикоса всіх вірмен з проханням обмежити контрабандну і спекулятивну діяльність його наближених. І судячи з документів, цей захід виявився ефективнішим, ніж каральна і профілактична діяльність міліції та КДБ. В доповіді 1963 року чекісти констатували: «В работе по пресечению контрабандной и спекулятивной деятельности советских граждан Комитетом госбезопасности большое значение придавалось проведению профилактических мероприятий через печать, радио, телевидение, собрания трудящихся, с тем чтобы вывести неустойчивую часть молодежи из-под влияния преступного элемента, развенчать легенду о легком заработке, связанном со скупкой ценностей у иностранцев, привлечь общественность к борьбе против недостойного, аморального поведения некоторых советских людей, ищущих контактов с иностранцами в целях наживы. Принятые меры обеспечили значительное сокращение деятельности черного рынка в стране. Однако по-прежнему некоторые категории иностранцев и советских граждан продолжают заниматься контрабандой. В настоящее время широкое распространение имеет спекуляция товарами иностранного производства. Целый ряд советских граждан покупают за границей в целях спекуляции за иностранную валюту, а в некоторых случаях и на вывезенные нелегально советские рубли дефицитные товары, которые реализуют затем через комиссионные магазины. Например, Ю.Седов, сотрудник Московского центрального научно-исследовательского института физкультуры, в 1962 году сдал на комиссию 142 платка стоимостью 2995 руб.; Л.Соловьева, муж которой работает экспертом во Всесоюзном объединении «Технопромэкспорт» ГКЭС, в 1960 и 1962 годах реализовала через комиссионные магазины товаров иностранного производства на сумму 5632 руб.; Г.Гельман, секретарь генерального консула в Александрии, сдал на комиссию в прошлом году 11 покрывал и
Насправді ж для кожного радянського туриста, спортсмена та відрядженого за кордон таємно вивезти горілку, фотоапарат або ікру, продати їх там і купити за виручені гроші дефіцит ставало мало не сенсом поїздки. В схему додалися хабарі, які давалися членам комісії з питань виїзду за кордон ЦК, про які повідомляли керівництво КПРС пильні громадяни. Але навіть з урахуванням цих витрат поїздки були вигідними. І чим більше людей їздило за кордон, тим більше ввозилося і вивозилося контрабанди. В процесі брали участь практично всі більш-менш заможні представники радянського суспільства. Офіцери КДБ, співробітники Мінвнутрішторгу і МЗС, вирушаючи за кордон, одержували списки того, що потрібно привезти начальству, і гарантії уникнення проблем при огляді на митниці. А привозячи щось босам, не забували й про себе.
Згодом система партійно-державної контрабанди вдосконалилася, навіть стала автоматизованою. Ходили чутки, що в паркані, котрим була оточена територія Шереметьєво-2, зробили непомітну хвіртку із цифровим замком. Через неї можна було вийти прямо на льотне поле. І ті, хто знав код, заходили і, минаючи огляд, виносили передані їм з-за кордону тюки, дипломати й коробки. А зневажливе ставлення, яке сформувалося ще тоді у вітчизняної еліти до мита і митних зборів, збереглося й дотепер.
Євген ЖИРНОВ,
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!