Принаймні як спосіб захисту честі, гідності та ділової репутації
27 лютого відбулося чергове засідання Пленуму Верховного Суду, на якому розглянули в першому читанні проекти постанов про застосування норм ЦПК при розгляді справ у суді першої інстанції, а також про застосування норм цього кодексу, що регулюють провадження у справі до судового розгляду та проведення попереднього судового засідання. Втім, найбільш дискусійним виявилося питання щодо судової практики у справах про захист гідності, честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи.
27 лютого відбулося чергове засідання Пленуму Верховного Суду, на якому розглянули в першому читанні проекти постанов про застосування норм ЦПК при розгляді справ у суді першої інстанції, а також про застосування норм цього кодексу, що регулюють провадження у справі до судового розгляду та проведення попереднього судового засідання. Втім, найбільш дискусійним виявилося питання щодо судової практики у справах про захист гідності, честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи.
«Нагальний обов’язок»
Спершу представник Судової палати в цивільних справах ВС Дмитро Луспеник уніс на розсуд колег проекти постанов, підготовлені до першого читання. За його словами, їх прийняття — «нагальний і невідкладний обов’язок перед судами першої та апеляційної інстанцій». Він нагадав, що з 1 вересня 2005 р. діє новий Цивільний процесуальний кодекс, який значно спростив деякі процедури. Однак, за словами доповідача, будь-яке нове потребує детального законодавчого регулювання. «Новий кодекс містить дуже багато правових норм, які є не зовсім зрозумілими. Деякі з них — із двояким тлумаченням, а окремі норми, що регулюють одне і те ж питання, суперечать одна одній», — зауважив доповідач. Відтак, на переконання Д.Луспеника, в судовій практиці виникає безліч питань щодо застосування цих норм.
Як зазначалось, під час підготовки цивільною палатою найвищої судової інстанції країни відповідних проектів постанов бралися до уваги узагальнення та аналіз судової практики, здійснені апеляційними установами. Доповідач наголосив, що «стадія судового розгляду є основним етапом судового процесу, тому що саме на ній реалізуються всі демократичні принципи правосуддя, з’ясовуються права та юридичні обов’язки учасників процесу в рамках конкретного правовідношення». Водночас Д.Луспеник зупинився на основних питаннях, роз’яснених у постанові Пленуму щодо застосування норм ЦПК при розгляді справ у суді першої інстанції. Зокрема, на питанні юридичної заінтересованості як передумові права на подання позову й умові реалізації цього права. Також суддя поінформував, що у відповідних документах дається роз’яснення стосовно самого судового розгляду справ, зокрема й заочного.
Заразом Д.Луспеник розповів, що в іншій постанові дається роз’яснення стосовно розкриття доказів, строків проведення попереднього судового засідання, стосовно того, в яких справах попереднє судове засідання є обов’язковим, а в яких ні тощо.
У підсумку судді проголосували за взяття зазначених документів за основу, ще раз наголосивши на їх актуальності, оскільки поки що ці питання регулювалися постановами 1970 та 1976 років. А для підготовки постанов до другого читання було створено робочу групу, до складу якої ввійшли представники Верховного Суду, Генеральної прокуратури та Міністерства юстиції.
Переконання — не для виконання
Наостанок учасники засідання проаналізували питання, які стосувалися судової практики у справах про захист гідності, честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи. Як відзначалося, необхідність прийняття такої постанови викликана тим, що останні зміни до ухваленої ще 28.09.90 її попередниці були внесені 1997 р., відколи орієнтири судової практики в цьому питанні залишалися незмінними. За цей час, за словами Д.Луспеника, наша держава ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, Європейський суд з прав людини ухвалив кілька визначальних рішень проти України щодо застосування ст.10 конвенції, яка гарантує право на свободу вираження поглядів. Також був прийнятий закон «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», який запровадив у вітчизняну правову систему прецедентне право.
У новому документі звернуто увагу судів на необхідність:
- забезпечити баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу — з другого, враховуючи прецеденти Європейського суду;
- розрізняти оціночні судження від тверджень про факти;
- розмежовувати справи щодо захисту честі й гідності, ділової репутації від інших справ, у яких ідеться про поширення інформації, що є достовірною і не потребує спростування.
Чинним законодавством і Конституцією така інформація захищена і без згоди особи поширеною бути не може.
Окремо також дано роз’яснення щодо розгляду справ про право на приватне та сімейне життя публічних осіб. При цьому зроблено посилання на міжнародні стандарти та документи в цій сфері.
Як зазначив доповідач, у постанові уточнено способи спростування недостовірної інформації, які залежать від способів її поширення, а також дано роз’яснення щодо розумності, добросовісності, справедливості при визначенні розміру моральної шкоди під час розгляду справ цієї категорії. Він підкреслив, що кінцевий розмір моральної шкоди, який визначається судом, не повинен призводити до «утисків засобів масової інформації та до припинення їх діяльності».
Д.Луспеник зосередив увагу своїх колег на відмінності нинішнього проекту документа від чинних постанов. За його словами, всі представники Судової палати в цивільних справах ВС були одностайні в питанні, що вибачення як спосіб захисту в справах цієї категорії не може бути застосоване. «Відносно цієї правової позиції не надійшло ні одного зауваження від органів і осіб, яким направлявся цей проект постанови», — констатував він. На переконання доповідача, особа зобов’язана виконати рішення суду, але останній не може зобов’язати її змінити внутрішні переконання. Як зазначалося, людина має право думати по-іншому і по-своєму тлумачити поширену інформацію. Тому, хоча судовий вердикт вона мусить виконати, вибачатися перед іншою особою не повинна, оскільки це «буде втручанням у її внутрішній світогляд». Разом з тим наголошувалося: якщо сторони у справі укладають мирову угоду, згідно з якою одна з них вибачається, а інша — приймає таке вибачення, то перешкод такому вирішенню питання в суду не повинно бути.
Крім того, Д.Луспеник констатував, що вибачення не входить до визначених у законі способів захисту (ні до загальних, ні до спеціальних), тому застосоване бути не може.
Слід зауважити, що не всі були згодні з такою правовою позицією. Так, заступник Голови ВС Анатолій Ярема зазначив, що право на захист особа реалізує на свій розсуд. Він припустив, що позивачу, якого принизили, достатньо буде того, аби особа, яка поширила відповідну інформацію, просто вибачилася. За його словами, перелік способів захисту, який міститься в законі, не є вичерпним. На його переконання, не потрібно бути настільки категоричними в прийняття відповідних змін.
Також у постанові звернено увагу мантієносців на те, що органи державної влади і місцевого самоврядування як позивачі у справах про захист честі, гідності та ділової репутації, вправі вимагати в суді лише спростування недостовірної інформації, але не компенсації моральної шкоди. Водночас указується, що це не позбавляє посадову особу органу державної влади чи місцевого самоврядування права на захист у суді честі, гідності та ділової репутації.
Водночас у документі йде мова про те, що справи зазначеної категорії не можуть розглядатися за правилами Кодексу адміністративного судочинства, навіть якщо стороною в ньому є суб’єкт владних повноважень, оскільки такі справи не мають публічно-правового характеру.
Урешті-решт, після тривалого обговорення кожного пункту цієї постанови, учасники засідання схвалили її в другому читанні.
Коментарі
мой бывший супруг систематически употребляет в мой адрес нецензурные выражения в присутствии малолетнего сына. деньгами это не возместишь. какое возмещение возможно в этом случае?