Революція відкрила шлях до милозвучних імен. Але не надовго
У 1918 році народи Росії на додаток до свободи совісті, слова, мітингів і зборів уперше за багато століть отримали свободу вибору прізвища. Втім, як з’ясував оглядач «Власти» Євген ЖИРНОВ, навіть робітничо-селянський уряд пішов назустріч сподіванням «поганоіменованих» громадян лише після довгих вагань.
У 1918 році народи Росії на додаток до свободи совісті, слова, мітингів і зборів уперше за багато століть отримали свободу вибору прізвища. Втім, як з’ясував оглядач «Власти» Євген ЖИРНОВ, навіть робітничо-селянський уряд пішов назустріч сподіванням «поганоіменованих» громадян лише після довгих вагань.
Пентюхови, Дуракови, Дурнєви
Протягом сторіч у Росії прізвища були більше ніж прізвищами. За фамільними іменами, як їх називали в офіційних документах, знавці могли встановити не тільки соціальний статус підданого Російської імперії, а й часто і рід занять його предків, а також частину країни, де з’явився та зміцнів їхній рід.
Саме тому російські селяни до відміни кріпацтва прізвищ не мали зовсім, а поява фамільного імені означала перехід на наступний щабель соціальної драбини — як мінімум від’їзд на відхожий промисел і обзаведення у зв’язку із цим найважливішим з паперів — паспортом.
При цьому як прізвище в документ, не мудруючи лукаво, вписували по батькові, і тому в Росії було не порахувати Іванових, Петрових і Сидорових. Окремим, високо цінованим, працівникам давали прізвища за їхніми професіями, що призвело до появи Кузнецових, Сапожникових, Плотникових та інших. А ось тим, кому не пощастило, вписували як прізвище вуличні прізвиська, дані злоязикими односельцями або власниками селянських душ. І тому серед підданих Російської імперії вдосталь водилося Пентюхових, Дуракових, Дурнових, Дурнєвих і навіть Дебілових.
Треба визнати, що поміщики, наділяючи землеробів прізвищами, не обмежувалися лише оцінкою їхніх інтелектуальних можливостей — і разом з Дураковими з’являлися Косоротови, Косорукови, Кособрюхови, Косолапови, Толстобрюхови і Толстоп’ятови. А вже Сукіних, Кобелєвих, Мартишкіних та інших Скотиніних у російських містах і весях було хоч греблю гати. Проте і це не було межею. Особливо цинічні представники цвіту російського суспільства давали своїм селянам прізвища, серед яких Задов і Сіськін належали до найблагозвучніших.
Не краще із цим ішли справи й у самих дворян. На відміну від Європи, де дворянські прізвища походили від назв маєтків, що передавалися з покоління в покоління, в Московії лише в рідкісних випадках, як правило в князів, прізвища були похідними від назв їхніх уділів і вотчин. У більшості ж дворянства й аристократії вотчин зроду не було. А називатися за іменем маєтку, отриманого за службу і на час служби, нікому в голову не приходило. Отже, дворянські фамільні імена деколи не тільки не відрізнялися благородністю, а й видавали походження, яке їхні носії всіма силами намагалися приховати.
Наприклад, представники знаменитого роду Татищевих скрізь і всюди доводили, що їхнє прізвище походить не від слова «тать» (злодій, розбійник), а від двох слів — «тать» та «ищи» (шукай) і їхні предки не розбишакували, а ловили грабіжників. Іншим шляхом пішли дворяни Наришкіни. Є версія, що спочатку вони іменувалися Яришкіними та їхні предки, судячи з прізвища, служили за старих часів дрібними поліцейськими чинами — яригами. Але, потрапивши в милість до царя, вони нібито випросили право змінити прізвище і стали іменуватися Наришкіними.
З часом зміна прізвища виключно з царської милості стала для російського дворянства головним, а потім і єдиним способом поліпшення й облагороджування фамільного імені. Проте поміняти абсолютно всі не цілком милозвучні та простакуваті прізвища дворян і при цьому не заплутати весь державний облік не видавалося можливим.
Спробу навести елементарний порядок і відділити служивих дворян Іванових від міщан Іванових зробила Катерина II. За її указом було введено різне написання по батькові для чиновників і офіцерів різних класів. Той, кого тепер називали б, наприклад, Петром Івановичем Кузнецовим, маючи в катерининські часи невисоке звання, до капітана включно, в офіційних паперах записувався без по батькові — Петро Кузнецов. Отримавши наступні чини, але не ставши генералом, він іменувався вже Петром Івановим Кузнецовим. І лише здобувши генеральський чин, ставав Петром Івановичем Кузнецовим.
Проте хитрування німецького розуму імператриці не допомогли впорядкуванню російського життя. Кожний дворянин у душі уявляв себе високим чином і тому в неофіційному листуванні іменував власну персону по-генеральськи. А слідом за дворянами ту ж форму написання по батькові стали використовувати купці та міські обивателі, тож запроваджений Катериною II спосіб написання повного імені зберігався лише в державних документах.
Магдалинські та Транквілітатіни
Зі всіх російських станів лише один — духівництво — отримало право практично вільної зміни прізвищ. Певна логіка в такому рішенні була. Священики мали в більшості випадків селянське коріння, і внаслідок цього хто-небудь з них цілком міг іменуватися «отець Ієремія Сукін», що навряд чи підвищило б його авторитет. І тому в духовних училищах, семінаріях і академіях широко практикувалася зміна прізвищ на нові, придумані викладачами і церковним начальством.
Нерідко фамільні імена лише небагатьом відрізнялися від простонародних. Але майбутніх духовних осіб називали не Івановими, а Іоанновими, не Ларіоновими, а Ілларіоновими. Проте куди частіше семінаристам давали прізвища на честь біблійних героїв, святих або церковних свят. Так у Росії з’явилися Воскресенські, Благовіщенські, Преображенські, Петропавловські, Первозванські і навіть Магдалинські. У багатьох семінаристів прізвища походили від назв тварин, рослин і мінералів, а також мали дивне для російського вуха латинське або грецьке коріння. Тому, зустрівши людину з прізвищем Брилліантов або Транквілітатін, можна було не сумніватися, що маєш справу з колишнім семінаристом чи нащадком духовної особи.
Прізвища семінаристам давали ще й залежно від успіхів у навчанні, і кращі учні одержували прізвища Любомудров чи Добромислов. Тих же, чиї успіхи залишали бажати кращого, могли називати надалі Ветринськими. Причому за час навчання прізвище могли змінити не один раз, і був описаний випадок, коли розледащілому семінаристу для науки змінили прізвище на Крапивін — на честь рослини, якою його намагалися наставити на путь істини.
Легкість, із якою майбутнім духовним особам змінювали прізвища, пояснювалася дуже просто. У Російській імперії обліком актів цивільного стану — народжень, хрещень, весіллів і смертей — займалася церква. А своя рука, як відомо, владика. Із цієї ж причини до середини XIX ст. існувала ще одна категорія населення, якій на прохання церкви дозволялося з легкістю одержувати нове прізвище, але лише один раз, — євреї, котрі прийняли православ’я. Проте в 1850 році уряд вирішив, що одержуване після хрещення право жити поза смугою осілості — цілком достатній стимул для відмови від юдаїзму, а поєднання християнського імені та по батькові з єврейським прізвищем дозволяє точно визначати станову належність їх носія. Отже, так званим вихрестам міняти прізвища заборонили.
У ті ж роки в більш-менш закінченому вигляді склалася вся система зміни фамільного імені. Права на прізвище, як і на титул чоловіка, набувала після весілля його дружина. Але ні про яке право залишити в шлюбі дівоче прізвище в законодавстві не йшлося. Винятки не допускалися, а подвійне прізвище подружжя могло отримати лише з найвищого зволення і при особливих на те причинах. Наприклад, прізвище роду, що згасає, де не було спадкоємців-чоловіків, дозволялося передавати чоловіку носійки знатного прізвища. І графу Сумарокову-Ельстону при одруженні на спадкоємиці роду князів Юсупових було дозволено іменуватися обома титулами і трьома прізвищами.
Існував особливий порядок надання прізвищ незаконнонародженим дітям. При їх хрещенні ім’я давалося за святцями, по батькові — від імені хрещеного батька, і від нього ж утворювалося прізвище. Отже, і в цьому випадку за збігом по батькові та прізвища можна було припустити, що їх носій — байстрюк. Лише у випадку, якщо батько зганьбленої дівчини погоджувався дати внуку чи внучці своє прізвище, для новонародженого робився виняток із загального правила. Щоправда, ця категорія підданих імперії могла змінити прізвище без особливих клопотів. Але лише в одному випадку — якщо дитину визнавав її батько.
Прізвище могли змінити й у разі усиновлення. Проте в цьому разі існувало безліч правил і застережень, що робили це справою якщо не неможливою, то вкрай складною. Ну а для всіх носіїв немилозвучних прізвищ існував лише один шлях — писати прохання на найвище ім’я і чекати відповіді, котра, як правило, була негативною. І прізвище, що отруювало життя її носіям, продовжувало передаватися від батька до сина протягом десятиріч.
Траплялися, правда, винятки із загального правила, що відбувалися за ініціативою військового начальства. Відомий кораблебудівник академік Олексій Крилов згадував: «Председателем правления путиловского завода был назначен Н.Дроздов, а на его место, начальником завода, — ведущий свой род от крестоносцев артиллерии генерал-майор с громкой фамилией, по-русски странно звучащей: Бордель фон Борделиус. Впрочем, в Кронштадте долгое время заведовал комиссариатской частью всеми уважаемый тайный советник Бардаков. Его сын поступил в морской корпус. Как-то, обходя стоявшую во фронте роту, Арсеньев (начальник корпусу Дмитро Арсеньєв. — Прим. ред.) спрашивает:
— Ваша фамилия?
— Бардаков, ваше превосходительство.
— Какая гнусная фамилия! Внести его в списки под фамилией Бурдюков.
Перемена фамилии по закону производилась не иначе как указом Сената по департаменту герольдии «с высочайшего соизволения, испрашиваемого через комиссию прошений». Арсеньев, присвоив себе царские права, эту процедуру упростил» (Тут і далі лексичні, стилістичні та особливості синтаксису цитованих джерел збережені. — Прим. ред.).
Масова зміна прізвищ відбулася на початку Першої світової, коли русифікували фамільні імена російських підданих німецького походження. Але цей виняток лише підтверджував загальне правило.
Бздикіни-Ленські
Після Лютневої революції практично нічого не змінилося. Прохачі так само подавали документи в канцелярію прохань, але спочатку доля самої канцелярії при новій владі висіла на волоску, а потім Тимчасовий уряд більше думав про власне виживання, ніж про прізвища громадян Росії. І тоді громадяни вирішили взяти питання про фамільне ім’я у власні руки. До регіональних урядів, що створювалися в різних кінцях колишньої імперії, пішов потік звернень з проханнями про зміну прізвищ. Наприклад, знаменитий згодом білий генерал Шкуро до революції носив прізвище Шкура і пристрасно хотів його позбутися. У листопаді 1917 року він звернувся в Кубанський уряд з проханням змінити прізвище на Шкуринський. Проте потім уже самостійно скоротив отримане прізвище до Шкуро.
Змінити прізвища вимагали не тільки противники радянської влади, а і її прихильники. У січні 1918 року клопотання про зміну прізвищ групи моряків Чорноморського флоту отримав недавно створений Наркомат внутрішніх справ. Частина прохачів хотіла змінити немилозвучні прізвища. Наприклад, Антон Петров Кобелєв хотів надалі іменуватися Скобелєвим, як знаменитий генерал. Матрос Іван Дураков бажав стати Виноградовим, Охрім Гнилоквас — Степановим, Семен Паук — Павловським, а Кіндрат Щека — Щегловським. І лише Валентин Севрук з есмінця «Генерал Кондратенко» мріяв отримати революційне прізвище — Гарібальді.
Вимог такого роду ставало дедалі більше, й ігнорувати їх було все важче. Виходило, що народна влада не бажає прислухатися до сподівань народу. У результаті після кількох випадків, коли обговорення цього питання на Раднаркомі відкладали, ним зайнявся Малий Раднарком, де розгорілися неабиякі пристрасті. Вільна зміна прізвища, по суті, знищувала хай і не блискучий облік населення, що існував при колишній владі. Проте давати громадянам неповну свободу було не гідним справжніх революціонерів. Тож 4 березня 1918 року текст декрету «Про право громадян змінювати свої прізвища і прізвиська», підготовлений комісією Раднаркому, був затверджений урядом і підписаний Володимиром Леніним. У ньому мовилося:
«1. Каждому гражданину Российской Советской Федеративной Республики по достижении им восемнадцатилетнего возраста предоставляется право изменить фамильное или родовое прозвище свободно, по его желанию, поскольку этим не затрагиваются права третьих лиц, обеспеченные специальными узаконениями.
2. Лица, желающие изменить свое фамильное или родовое прозвище, обращаются по месту своего жительства к заведующему отделом записи браков и рождений и лично представляют ему о том письменное заявление с приложением документов, удостоверяющих их личность, или копий этих документов, засвидетельствованных установленным порядком.
3. О сделанном заявлении заведующий отделом составляет протокол, опубликовывает его за счет просителя в местной правительственной газете в двухнедельный срок и одновременно пересылает для опубликования в правительственную газету центральной власти, а также извещает учреждение, ведущее списки об уголовной судимости.
Примечание. На учреждение, ведущее списки о судимости, возлагается также ведение списков изменяемых фамилий и периодическое их опубликование.
4. По прошествии двухмесячного срока со времени опубликования в правительственной газете центральной власти лицо, изменившее свою фамилию или прозвище, имеет право требовать внесения этого имени во все акты гражданского состояния.
5. При перемене фамилии или прозвища со стороны лиц, состоящих в семейном союзе, этой перемене следуют их дети до восемнадцатилетнего возраста.
6. Супруги лиц, изменяющих свои фамилии или прозвища, и дети их, старше восемнадцатилетнего возраста, принимают новые имена своих: первые — супругов, вторые — родителей в случае своего на то согласия. О своем согласии или несогласии эти лица делают письменное заявление или совместно с супругами, или родителями, или независимо от них в указанном выше порядке».
Встановлений тоді порядок зберігався досить довго. У вірші тих часів говорилося:
Пойду я в контору «Известий»,
Внесу восемнадцать рублей
И там навсегда распрощаюсь
С фамилией прежней моей.
Козловым я был Александром,
А больше им быть не хочу!
Зовите Орловым Никандром,
За это я деньги плачу.
Быть может, с фамилией новой
Судьба моя станет иной
И жизнь потечет по-иному,
Когда я вернуся домой...
Дурнєви ставали Руднєвими, Вшивкіни — Вольськими, Яїчкіни — Костромськими, Зануди — Донцовими, а Бздикіни — Ленськими. Проте, тільки-но процес сталінського державного будівництва перейшов у стадію закручування гайок, свобода зміни прізвищ пішла в революційне минуле. І знову, як у царські часи, для отримання дозволу були необхідні вагомі причини. Категорично заборонялася зміна прізвища, «якщо заявник перебуває під слідством, судом або в нього є судимість» чи «якщо проти зміни прізвища, імені, по батькові є заперечення з боку зацікавлених державних органів». А в анкетах з’явилася графа, де потрібно було вказати всі зміни прізвищ і їх причини. Знову, як і до революції, верховний володар своєю волею міг змінити прізвище підданого і нерідко робив це.
Після розпаду СРСР знову з’явилася свобода зміни прізвищ. Питання лише в тому, чи надовго.
Євген ЖИРНОВ,
«Коммерсант-Власть»
***
У тему
Кому охота бути Козлом?
За інформацією Мін’юсту, протягом 2002 року в Україні змінили ім’я або прізвище 30 тис. громадян, у 2003-му — понад 24 тис., у 2004 та 2005 роках — понад 22 тис., у 2006-му — понад 21 тис., у 2007-му — близько 20 тис., торік згідно з оперативними даними — лише 17,5 тис. наших співвітчизників.
Однією з найпоширеніших підстав для цього, як свідчить статистика, стає неблагозвучність імені чи прізвища. Наприклад, протягом 2008 року зареєстровано зміну імені Іюуя на Дарія, з Вачаган — на Вадим. Також зареєстровано зміну прізвищ із Коткудак на Чубай, з Козел — на Драганчук, з Козел — на Пилипок, з Кот — на Москалюк, з Бугай — на Бондар, із Заєць — на Петронюк, з Окунь — на Енгель, з Свинар — на Кравченко, з Аль-Калея — на Кулая, з Урода — на Романовська.
Ще одна категорія осіб — це ті, хто змінює цілком традиційні та благозвучні імена на складні, екзотичні чи іноземні. Наприклад, протягом року, що минув, зареєстровано зміну прізвища Марченко на Паррі, з Вінцерська — на Фенікс. Зареєстровано зміни імен: з Тамара — на Тамара-Аврора, Тетяна — на Тетяна-Дарина, Оксана — на Ксенія-Карина, Степанида — на Стефанія-Даніелла, Олена — на Йола та Валентина — на Леоніла.
Крім того, у 2008 році було зареєстровано одночасну зміну прізвища та імені: з Кравчук Олександр — на Клоун Сміхось.
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!