Ольга Єгорова: «У нас корупції немає, є просто судові помилки»

Голова Московського міського суду Ольга Єгорова відома в професійному середовищі як одна з ідеологів російської судової реформи. Саме в Москві з’явився один з перших судів присяжних, почали працювати мирові суди, стала оформлятися ювенальна юстиція. Що ще потрібно зробити, аби російський суд став нарешті, як казали в давнину, «швидким, правим і милосердним»? Своїми думками О.Єгорова поділилася в інтерв’ю.

Голова Московського міського суду Ольга Єгорова відома в професійному середовищі як одна з ідеологів російської судової реформи. Саме в Москві з’явився один з перших судів присяжних, почали працювати мирові суди, стала оформлятися ювенальна юстиція. Що ще потрібно зробити, аби російський суд став нарешті, як казали в давнину, «швидким, правим і милосердним»? Своїми думками О.Єгорова поділилася в інтерв’ю.

«Вердикт присяжних не може повністю задовольнити обидві сторони»

— Ольго Олександрівно, в Росії поступово формується громадянське суспільство. Об’єднуються ошукані пайовики, автолюбителі. Як ви вважаєте, це спонтанний сплеск активності чи довгострокова тенденція?
— Поза сумнівом, рівень правової свідомості в суспільстві зростає. Люди знають, куди звертатися, читають правову літературу. Безумовно, юридична грамотність зросла, але якщо людина вклала всі свої заощадження в купівлю квартири, а її обдурили, вона піде себе захищати, навіть не маючи юридичної освіти.
Сьогодні цивільних справ у судах стало помітно більше. Коли ми захищаємо ошуканих вкладників, майже 100% позовів задовольняється, але проблема в тому, що судові рішення не завжди виконуються. Службу судових приставів віднесли до Міністерства юстиції РФ, і оскільки вона нам не підпорядковується, то ми з приставами можемо тільки проводити консультаційні наради, не більше. Якщо необхідно оскаржити їхні дії в суді, ми перевіряємо роботу приставів у межах цивільної справи. Але багато людей вважає, що суд повинен контролювати виконання власних рішень.
— Часто у вашій практиці доводиться мати справу з недосконалістю закону?
— Бувають такі випадки. Закони змінюються, одні нормативні акти суперечать іншим.
— У професійному середовищі ви відомі як одна з активних прибічниць судової реформи. Розкажіть, як вона здійснюється, на прикладі Москви.
— Ми ввели в Москві інститут мирових суддів, який уже досить продуктивно працює. У його штаті — 384 людини, і на сьогодні є всього 7 вакансій, які поки що не відкриті, але, я впевнена, будуть відразу заповнені. Треба відзначити, що інститут мирових суддів — це кузня кадрів для федерального корпусу. Ці судді показують себе тільки з гарного боку, розглядають справи у встановлені законом терміни. На їхню роботу практично ніхто не скаржиться, я маю на увазі скарги на грубість чи тяганину. Все вирішується швидко і якісно.
Крім того, в Москві почав працювати суд присяжних. Незважаючи на те, що це, на мій погляд, позитивне нововведення, тут справи йдуть складніше. Не тому, що ми не справляємося, а тому, що сам цей інститут — явище незвичайне для нашої системи правосуддя. Проте суд присяжних працює, справи розглядаються. Комусь подобається, як він працює, комусь — ні. Ми так міркувати не можемо: ця форма судочинства гарантована громадянам згідно з конституцією. І ми з нею працюємо.
— Дійсно, до інституту присяжних засідателів ставлення, м’яко кажучи, неоднозначне. Що, на ваш погляд, необхідно зробити, щоб йому почали довіряти в суспільстві?
— Якраз у нас ставлення до цієї форми судочинства однозначне. Ми були готові до резонансу. Звичайно, в будь-якому спорі одна сторона залишається незадоволеною, так само і з судом. Вердикт присяжних не може повністю задовольнити обидві сторони. Якщо винесено обвинувальний вердикт, адвокати кажуть: «Суд присяжних — це погано!» А якщо виправдувальний, нарікає прокуратура. Ми не повинні догоджати тій чи іншій стороні. Головне — ухвалити законний вирок.
— Чи відомі вам випадки чинення тиску на присяжних?
— До мене надходили скарги про те, що до присяжних на вулиці підходили й погрожували. Це, звичайно, може вплинути на процес. Буває так, що люди бояться і не приходять на суд.

«Говорили, що я розігнала з Мосміськсуду мало не цвіт нації»

— А як справи з безпекою суддів?
— У Москві 1300 суддів. І на їй я пам’ятаю лише чотири випадки, коли суддям доводилося виділяти охорону. Якщо надходить скарга від судді, я доводжу до відома керівництво московського управління ФСБ та ГУВС, і, як правило, протягом двох годин суддю забезпечують охороною, аж до виділення охоронців і машини супроводу.
— А хабарі суддям пропонують?
— Я не пам’ятаю таких випадків.
— Процитую Володимира Путіна: «Якщо частина російського суспільства як і раніше сприйматиме судову систему як корумповану, говорити про ефективність правосуддя буде просто неможливо». Наскільки актуальна для московських судів ця проблема?
— Коли мене призначили головою, дуже багато хто був проти моєї кандидатури. Говорили, що я розігнала з Мосміськсуду мало не цвіт нації. Але я вважала, що ці люди не можуть бути суддями, оскільки виникало дуже багато питань стосовно якості їхньої роботи.
Я не можу сказати, що московська система правосуддя корумпована. Бувають інші факти: пам’ятаю лише одну справу, коли службовці Бутирського райсуду Івченко і Савелюк та Бабушкінського райсуду Мішина разом зі співробітниками МВС, житлових органів і нотаріусом чинили шахрайські дії шляхом привласнення муніципальних квартир. Було це в 1997 році. У 1998-му їхні повноваження було припинено, а у 2005 році цих людей засудили.
Якщо суддя припускається помилок — це не корупція. Це винесення незаконних рішень. У Москві не було зафіксовано жодного випадку, коли б суддю викрили в хабарництві. Ми самі очищаємо свою структуру від брудних суддів. Немає жодного факту, про який би ми знали, але не відреагували або замовчали його.
— Що ви маєте на увазі, коли говорите про очищення лав?
— Я звертаюся в кваліфікаційну колегію з поданням про припинення повноважень судді. Втім, колегія може й не погодитися з моїм рішенням. До її складу входять у рівній кількості судді з арбітражного, районних і військових судів, а також представники громадськості. І говорити про те, що О.Єгорова може вплинути на всіх цих людей, — неправильно.
— Чи не вийде так, що кваліфікаційну колегію суддівський корпус сприйматиме як орган інквізиції?
— До неї ставляться з повагою. Було багато випадків, коли кваліфікаційна колегія притягувала суддів до дисциплінарної відповідальності за те, що ті не здають вчасно справи, допускають тяганину й порушення. За час мого перебування на посаді голови Мосміськсуду до відповідальності притягнули близько 10 чоловік. Ці рішення не оскаржуються. Люди чудово розуміють, що покарані за діло.
Наприклад, був час, коли в Мосміськсуді накопичилося багато нерозглянутих кримінальних справ. Я звільнила частину суддів, і багато хто вважав, що вся робота зупиниться. Тоді я звернулася до голів судів інших суб’єктів федерації. З регіонів до нас приїхали шість чоловік і розглянули практично всі справи, з якими не могли впоратися сорок. Скрізь є такі люди, своєрідні зірочки, які звикли працювати ефективно.
— У районних судах Москви є свої відмінники і двієчники?
— Зеленоградський райсуд уже чотири роки ходить у відмінниках. Там справи розглядаються буквально з коліс і не затягуються. І є зворотні приклади: Бабушкінський, Солнцевський, Зюзінський райсуди закінчують рік із поганими показниками.
— Але повернімося до корупції. Це зло, на жаль, повсюдне. Про що говорять і останні знакові справи — «Три кити», ФОМС... Чи готова судова система протистояти цим викликам?
— Я б не стала називати ці справи знаковими. Звичайні справи. Одна справа, щодо «Трьох китів», закінчилася виправдувальним вироком. Інші зараз розслідують. Коли направлять у суд — будемо їх слухати. Що стосується ФОМС, то подія тільки що відбулася. Поки триватиме слідство, пройде років зо два. Отже, про це говорити рано. Наша судова система готова протистояти й не таким викликам.
— Але дуже часто судовому корпусу ставлять за вину наявність «телефонного права».
— От у мене стоять телефони. Якщо людина набирає мій номер і починає говорити про яку-небудь конкретну справу, то максимум що я зроблю, — тактовно її вислухаю. А потім зазвичай кажу: «Ви дзвоните по телефону, який поставлений для вирішення інших завдань, а не ваших особистих». Або прошу залишити номер телефону, щоб передзвонити його керівництву. На цьому питання, як правило, вичерпується.

«Помилкою було не пустити пресу на процес у «справі Ходорковського»

— Мосміськсуд під вашим керівництвом пройшов найскладніший період у становленні судової системи, мимоволі опинившись в епіцентрі політичних баталій. Узяти хоча б «справу Ходорковського» чи скарги партії «Родіна». Як ви ставитесь до політичних процесів і чи зробили для себе які-небудь висновки?
— Дійсно, справи були дуже гучними, і ми раді, що Верховний суд РФ не скасував жодного рішення в них. Значить, Мосміськсуд і районні суди не припустилися помилки. Це свідчить про високий професіоналізм. Наприклад, у «справі Ходорковського» надходило безліч скарг, але, попри все, жодного рішення не було скасовано.
Що стосується Дмитра Рогозіна, можу сказати таке. Треба з повагою ставитися до суду. Представник партії не повинен приходити в суд у нетверезому стані, а потім давати коментарі, що всі тут налаштовані проти нього. Налаштовані не проти політичної діяльності, а відповідно до закону. Я вважаю, що суд виніс правильне рішення, яке також не було скасоване вищою інстанцією.
Найважче в таких ситуаціях доводиться суддям. Якщо та чи інша сторона не задоволена, відразу здіймається шум про нашу некомпетентність, залежність, продажність. Але, повторюю, треба поважати рішення суду.
— Та все ж як ви оцінюєте перебіг судового процесу над Михайлом Ходорковським?
— Я не брала участі в процесі. Але про те, що відбувалося, знаю за матеріалами, які вивчала в порядку нагляду. Звичайно ж, були помилки з боку як однією, так і іншої сторони. Прокуратура недозволенно довго тягла з наданням доказів по справі. Адвокатура відверто займалася тяганиною. З нашого боку теж були помилки, які ми виправили в касаційній інстанції, в результаті змінили вирок. Справа була гучною і...
— Неприємною?
— Не те що неприємною. Треба було з самого початку процесу в «справі Ходорковського» відкрити всі двері і допустити до слухань засоби масової інформації. Питань було б менше. Коли журналіст або правозахисник не знає, що відбувається за дверима залу засідань, народжуються домисли. У цьому плані ситуація склалася не на користь суду.
У касаційній інстанції пресі було виділено найкращі місця, і в результаті не було ніяких образливих публікацій, тому що всі швидко втратили інтерес. Крім суддів: вони слухали справу й винесли законне рішення.

«Нам не довіряють, мабуть, ті, кому відмовили в позові»

— Ви самі берете участь у судових процесах?
— Щочетверга розглядаю справи на засіданні президії.
— Які помилки найчастіше трапляються при наглядовому провадженні?
— Найпоширеніша — це неповідомлення сторін у цивільних справах. Рідше в цій галузі трапляється неправильне застосування закону. У кримінальних справах головна помилка — це неправильна оцінка всіх фактичних обставин справи, що, відповідно, призводить до неправильного застосування кваліфікації. Наприклад, суд не допитав усіх учасників процесу.
Останнім часом часто забувають надати звинувачуваному останнє слово. Це порушує право людини на захист. Судді кажуть, що секретар суду не записав останнє слово, а в результаті за рік пройшло п’ять таких справ. Це грубе порушення, яке призводить до скасування вироку. Отримавши в наглядовий розгляд матеріали справи, ми бачимо всі ці пропуски. Часто втручаємось у вирок та іноді пом’якшуємо покарання.
— Яка статистика висновків, що робляться судом: яких вироків більше — виправдувальних чи обвинувальних?
— У районних судах більше обвинувальних вироків, а в Мосміськсуді — 30% виправдувальних.
— Невже Мосміськсуд — найгуманніший?
— Припустімо, ми розглянули 40 справ у першій інстанції, з них 8 — виправдувальних. Кількість начебто невелика, а відсоток виходить великий.
— У той же час багато росіян дедалі частіше звертається до іноземних судів. Наприклад, Європейський суд з прав людини переобтяжений позовами, поданими нашими співвітчизниками. Чи не значить це, що до російського правосуддя немає особливої довіри?
— Я б не сказала, що російські громадяни не довіряють нашому правосуддю. Не довіряють, напевно, ті, кому відмовили в позові. Знову ж таки, спрацьовує правило двох сторін: одна виграла процес, значить, довіряє суду, а та, що програла, відповідно, йому не довіряє.
Так, багато громадян звертається до судів інших держав. Часто це зумовлено виїздом наших співвітчизників на постійне місце проживання за кордон і захистом своїх інтересів за територіальною ознакою. Проте мені відома безліч протилежних прикладів, коли люди, не задоволені правосуддям в інших країнах, приїжджають у Росію і просять переглянути їхню справу. Переважно це стосується спірних питань щодо дітей. Люди розривають шлюби, повертаються до Росії та просять, щоб їх захистили на батьківщині. Ми відмовляємо. Якщо вже ви вирішили свій спір за кордоном, навіщо звертатися до нас у цій же справі?
— Чого, на ваш погляд, не вистачає нашій судовій системі? І чим уже сьогодні можна пишатися?
— Пишатися ми можемо нашими людьми, які день і ніч працюють, вершать правосуддя. Нам, мабуть, усього вистачає. Громадянам треба входити в становище суддів і розуміти, що вирішувати спори між двома сторонами — завдання не з легких.

«Я приймаю подарунки тільки від близьких людей»

— Ваша професія пов’язана з високим психологічним навантаженням. Як особисто ви, якщо не секрет, знімаєте напруження?
— Обожнюю музику, читаю книги. Якщо вже зовсім допікають, просто відсипаюся. Але де я дійсно відволікаюся від роботи, так це за кермом. Після робочого дня в голові постійно прокручуються якісь справи, зустрічі, плани. Сідаю в машину і забуваю на якийсь час про все.
— Полюбляєте швидку їзду?
— Так, люблю, але намагаюсь не порушувати правил дорожнього руху: це ж пов’язано з безпекою людей, і моєю особистою зокрема.
— Машину вам часом не подарували? Я чому питаю: недавно Вищий арбітражний суд РФ виступив з ініціативою узаконити процес вручення подарунків суддям — які подарунки обов’язкові для декларування, а які звільняються від податкових платежів. Що ви думаєте з цього приводу?
— Даю вам чесне слово: я приймаю подарунки тільки від близьких людей. Під Новий рік до мене в приймальню несуть коробки, і мій помічник розкриває їх. Якщо там скромний сувенір, то із задоволенням прийму, а якщо щось дороге, то випроводжу в три секунди.
От, наприклад, Юрій Лужков дарує мені сервізи з символікою Москви, залишаю їх у музеї Мосміськсуду. Самі бачили — в приймальні стоять два стелажі. Не піду ж я чашки з тарілками декларувати в податкову. Вірте чи не вірте, але машини, ключів від квартир і будинків, шуб і діамантів мені не дарували.
— Щодо подарунків. Стало своєрідним сюрпризом рішення уряду Росії нагородити вас премією в галузі науки й техніки?
— Так, це правда. Ми були приємно здивовані. Ця премія 2006 року називається «Розробка і впровадження нових технологій і проектно-технічних рішень при будівництві та реконструкції комплексу будівель Московського міського суду». Разом з авторським колективом цього проекту вперше нагороджені представники судової влади: генеральний директор судового департаменту при Верховному суді РФ Олександр Гусєв і ваша покірна слуга.
— Як ви ставитесь до ініціатив, пов’язаних із підвищенням прозорості суддівського корпусу?
— Тільки позитивно. Я взагалі шкодую, що раніше не спілкувалася з представниками ЗМІ. Тепер розумію, що журналістам потрібно забезпечити умови, зокрема для роботи в суді, щоб вони могли своїми очима бачити і своїми вухами чути, як здійснюється судочинство. Тоді чуток, які народжуються за зачиненими дверима зали, не буде.
— А що стосується прозорості доходів суддів?
— Судді зараз можуть дозволити собі жити в нормальних умовах. Раніше мене питали: «У вас є норкова шуба?» Тепер можу відповісти: «Недавно купила». Кожний суддя може дозволити собі придбати недорогу іномарку в межах $20 тис. Уряд створив нам людські умови для роботи, підняв заробітну плату. Поки в мене немає онуків, витрачатиму гроші на себе.
— Як, якщо не секрет?
— Куплю ще одну шубу, хоча зими справжньої й немає.

Дмитро СЄРКОВ, «Итоги»