100 днів нового уряду в особливостях і без
Стоднівка уряду — це традиційне якщо не збирання каміння, то принаймні камінців на полі кабмінівської діяльності. Отже, новий уряд прожив 100 днів без власної програми, а головним його здобутком виявилася відсутність чітко окреслених криз та потрясінь. Та і яскравих подій узагалі.
«Здобутки» внутрішні й зовнішні
Після історичного круглого столу з підписанням універсалу, який фактично відчинив Віктору Януковичу двері до кабінету на вул. Михайла Грушевського, він розпочав процес подолання «тих протиріч, які накопичились у суспільстві за останні півтора року, що минули з часу президентських виборів...»
Загалом ця стоднівка характеризувалася різноманітними політичними та економічними процесами. Йдеться і про проект бюджету з урізаними соціальними гарантіями, і про підвищення житлово-комунальних тарифів за фактично цілковитої відсутності стратегії реформування цієї сфери, і про «регіональні» особливості повернення ПДВ.
Варто не забувати і про заборону на вивезення зерна, про здешевлення бензину та визначення ціни на газ на 2007 рік у розмірі $130 за 1000 м3 (щоправда, така ціна могла би бути й за будь-якого іншого уряду), «тупцювання» навколо законів, які мають забезпечити вступ України до СОТ. Це основні віхи урядової діяльності щодо політики внутрішньої, яка неминуче отримує відображення в зовнішньополітичних кроках.
Одним зі «здобутків» уряду у внутрішньополітичній сфері, а власне у взаєминах між гілками влади та провідними політичними акторами, можна також назвати й постійне з’ясовування стосунків між кабмінівським і президентським секретаріатами. Завдяки цьому країна дізналася про новий юридичний термін «контрасигнація», тобто процедура узгодження указів Президента з Кабінетом Міністрів.
Не можна не згадати про народження нового варіанта законопроекту про Кабмін, що його було продуковано урядом, визначення того, хто ж є найголовнішим у цій країні — Прем’єр чи Президент.
Варто згадати й провал переговорів з «НУ» чи то про створення нової коаліції, чи то про приєднання до старої. А згодом — фактичне вичавлювання з уряду «нашоукраїнських» представників. Хоча не можна заперечувати, що й «НУ» доклала до цього значних зусиль.
У промові «Кілька думок з приводу 15-річного ювілею Української держави» «регіональні» спіч-райтери вустами В.Януковича урочисто проголошували: «…Ми спромоглися здолати внутрішнього ворога, який є набагато сильнішим і підступнішим за ворога зовнішнього». Кого саме мали вони на увазі, говорячи про ворога зовнішнього, сказати складно, про внутрішнього — можна хіба що здогадуватись. «Ми створили передумови для широкого порозуміння в ситуації, коли в межах однієї держави існували, по суті, дві України», говорив В.Янукович.
Проте 100 днів урядової діяльності не демонструють підтвердження цієї тези. Адже тактичне порозуміння еліт не вилилося навіть в імітацію порозуміння міжрегіонального. Україна й досі не має жодних стратегій єднання.
Симптоматичною здається й відсутність урядової програми. Це свідчить зовсім не про нездатність уряду написати такий документ, наприклад, за ніч. Скоріше це демонструє цілковиту впевненість у тому, що уряду не загрожує відставка і що ситуація всередині антикризової коаліції контрольована. Адже навіть за видозміненої Конституції програма діяльності уряду залишається своєрідним страховим полісом для Кабміну.
Водночас одним із головних урядових здобутків називають процес налагодження й пожвавлення стосунків із російським політичним керівництвом. Своєю чергою поки що складно сказати, наскільки це відповідає дійсності, оскільки поки що очевидних преференцій, крім визначення ціни на газ, у цьому напрямку не вимальовується, та й тут усе надто неоднозначно.
Щоправда, дипломатичні контакти справді пожвавилися, як і «безкраваткові» зустрічі, кількість яких зросла.
«Багатовекторність» і «політика прагматизму»
В.Янукович намагається позиціонувати себе як один із провідників зовнішньополітичного курсу держави — і це попри те, що ст.85 Конституції обумовлюється, що визначення засад внутрішньої та зовнішньої політики належить до повноважень ВР, а контроль за цим напрямом політики державної залишається за Президентом.
Водночас уряд фактично вживає реанімаційних заходів для відродження «багатовекторності» в зовнішній політиці. За технологічними складовими своєї реалізації такі політичні кроки не зазнали суттєвих змін порівняно з часами Л.Кучми. І консультують В.Януковича ті ж самі особи, які відповідали за цей напрям за часів роботи Адміністрації колишнього Президента.
Українська «багатовекторність» у попередній період зазвичай зводилася до того, що на Сході українські політики говорили те, що від них хотіли почути, натомість на Заході проголошували євроінтеграційну спрямованість. В.Янукович використовує майже тотожні підходи. Щоправда, поверхових косметичних змін зазнали деякі визначення.
Приміром, глава уряду сьогоднішню зовнішню політику характеризує як «збалансовану». Принаймні так він назвав свої дії у відповідній царині в черговій програмній промові на честь стоднівки, виголошеній на зборах уряду та антикризової коаліції.
Інтерпретація зовнішньополітичного курсу в європейському напрямі звучить красиво: «Формула зрозуміла: європрагматизм замість євроромантизму». І це, на думку Прем’єра, розуміють європейські партнери — менше головного болю для європейської бюрократії... Проте МЗС на чолі з Борисом Тарасюком увесь цей час намагалося проводити політику «євроромантизму» в інтерпретації В.Януковича.
Прем’єр доклав зусиль до виникнення суттєвих непорозумінь у відносинах України з Північноатлантичним альянсом. Він переконаний, що Україна повинна «зосередитись на поглибленні партнерства з НАТО на основі інтенсифікованого діалогу щодо членства та щорічних цільових планів дій».
Таким чином, про перспективи членства в його викладі взагалі не йшлось, оскільки це питання має вирішуватися на всенародному референдумі, результати якого, з огляду на нагнітання в країні антинатівської істерії, сьогодні нескладно передбачити. Тупцювання України на місці замість просування в напрямі євроатлантичної інтеграції — в інтересах РФ.
Проте самі «антикризовики» заспокоюють стурбовану громадськість. У парламенті вустами спікера також зазначається, що уряд підходить до цієї теми «на прагматичній основі, а не за рахунок гасел, не за рахунок високих і різноманітних заяв».
Вектор нинішнього «прагматизму» очевидний. У виступі В.Януковича з приводу 15-ї річниці незалежності України взагалі не пролунало таких звичних словосполучень, як «європейська та євроатлантична інтеграція», їх не було сказано хоча б заради традиції.
Натомість було зазначено, що «імплементація антикризової програми уряду, в основі якої лежить стимулювання залучення в українську економіку інвестицій, приборкання зростання цін на основні споживчі товари, нормалізація відносин з Російською Федерацією в нафтогазовій сфері та інші першочергові заходи, повинна принести очікуваний результат уже в короткостроковій перспективі».
Нормалізація відносин з РФ уже принесла значне підвищення ціни на газ (до $130 за 1000 м3) за недоторканності ставки за його транзит, що в 1,4 раза більше за попередню ціну, встановлену за часів діяльності уряду Ю.Єханурова.
Залишається незрозумілим, які домовленості та обіцянки є істинними підвалинами для визначення ціни на газ у стратегічному вимірі, на який час встановлено таку ціну? Що станеться з українською ГТС, яку Прем’єр ніби не збирається приватизувати, і в які технологічні кроки це виллється?
В.Янукович розцінює пожвавлення спілкування з представниками РФ як значне досягнення свого уряду, якому «після тривалого періоду «прохолоди», своєрідної паузи в розвитку відносин… вдалося знову сісти за стіл переговорів», і стверджує, що подальший розвиток відносин уже невдовзі принесе українцям ще вагоміші плоди.
«Сьогодні ми ведемо інтенсивні консультації про спрощення доступу українських товарів на російський ринок. Нам уже вдалося домовитися про скасування з боку Росії обмежень на постачання продовольчих товарів. Досягнуто домовленостей про відновлення експорту української електроенергії до Російської Федерації, що дасть змогу завантажити додаткові потужності наших енергогенерувальних підприємств.
Нині український та російський уряди ведуть переговори про поглиблення промислової кооперації, зокрема в літакобудуванні та інших галузях», — сказав Прем’єр. Щоправда, подібні заяви робили й попередні уряди, а якихось видимих кроків до завершення «промислових воєн» з російського боку й досі не помітно.
Своєю чергою в РФ не розглядають уряд В.Януковича як завідомо проросійський. Натомість росіяни логічно зазначають, що РФ не надаватиме жодних традиційних преференцій українській стороні, доки не побачить реальних доказів проросійськості нового уряду, виражених у його політичних діях та рішеннях.
Російський вектор
Почалася поступова реанімація україно-російської комісії Ющенко — Путін, яка протягом 1,5 року перебувала в коматозному стані.
8 листопада в МЗС України відбулося перше засідання підкомітету щодо міжнародного співробітництва україно-російської міждержавної комісії Ющенко — Путін під керівництвом Бориса Тарасюка і його російського колеги Сергія Лаврова.
Глава МЗС України повідомив, що на засідання підкомітету підготовлено понад 10 питань. Серед них, зокрема, делімітація морських кордонів, демаркація кордону по суходолу, умови розміщення Чорноморського флоту РФ в Україні, підготовка і створення умов для проведення інвентаризації майна ЧФ.
Судячи з висловлювань С.Лаврова, для росіян ці проблеми мають дещо інший зміст. На його переконання, вони стосуються переважно гуманітарних складових, на яких поки що не надто зосереджується увага голови ПР, який сповідує політику зовнішньополітичного прагматизму.
Так, за словами глави російського зовнішньополітичного відомства, в україно-російських відносинах насправді існує лише дві гострі теми — Голодомор і мовне питання. Отже, в контексті пожвавлення «стратегії прагматизму» у двосторонніх відносинах Україні слід очікувати як мінімум чергового витка в обговоренні питання про статус російської мови в Україні.
І Партія регіонів уже готується до висування мовних ініціатив. А «просунута» кримська ВР, яку контролює ПР, виступила зі зверненням до Президента з приводу проведення всеукраїнського референдуму про статус російської мови.
Не все однозначно і з питаннями розміщення ЧФ на території України в Севастополі після 2017 року. Сьогодні В.Янукович безапеляційно натякає, що з цього питання буде прийняте позитивне рішення. Він заявив, що допускає можливість подовження термінів перебування ЧФ на українській землі.
Президент у відповідь мусив робити заяву про неможливість такого сценарію. А це важливі геополітичні сюжети, які багато в чому визначатимуть не так зовнішньополітичне, як внутрішньополітичне українське життя.
* * *
100 днів уряду В.Януковича стали доволі показовою ілюстрацією, засвідчили не тільки відновлення політики «багатовекторності» під назвою «прагматизм», а й фактичне повернення до схем та традицій Кабінету Міністрів 2003—2004 років.
У цих традиціях — інтенсивне використання адміністративних важелів упливу на економіку, фактична відсутність стратегії диверсифікації джерел постачання в енергетичній сфері, пошуки внутрішніх ворогів (тоді це була ВР) та ескалації внутрішнього напруження.
Своєю чергою недосконала політична реформа та відсутність чітких збалансованих механізмів функціонування урядово-парламентсько-президентської вертикалі перетворює главу держави на гаранта без інструментів упливу на ситуацію (зовнішньополітична сфера доволі непогано увиразнює цю реальність) і може потенційно сприяти відновленню в Україні традицій авторитарного правління, на цей раз у виконанні уряду.
Що можна цьому протиставити — питання не риторичне.
Юлія КИСЕЛЬОВА, аналітик Українського незалежного центру політичних досліджень
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!