Вбивства світових лідерів:
1984 - 1994 рр. —
десятиріччя «чорного» террору
З 1984 до 1994 року у світі було вчинено 13 убивств із 60, про які згадується в довіднику (початок див. у №№21—23). Судячи з того, що більше половини з них відбулося в країнах африканського континенту (всього в довіднику згадується 11 убивств лідерів цих країн), де неспокійно і до сьогодні, ці роки можна назвати десятиріччям «чорного» терору.
До речі, в 7 випадках глави держав загинули під час революцій і воєн. Ще 10 лідерів були вбиті в результаті змови у владі, троє загинули від рук іноземних спецслужб, четверо — через фатальний збіг обставин. Але якщо в Європі вбивці, як правило, все ж таки використовували нарізну зброю, то в Африці й Азії в цей період у хід пішли вибухівка і навіть «стингери».
Вбивства світових лідерів:
1984 - 1994 рр. —
десятиріччя «чорного» террору
З 1984 до 1994 року у світі було вчинено 13 убивств із 60, про які згадується в довіднику (початок див. у №№21—23). Судячи з того, що більше половини з них відбулося в країнах африканського континенту (всього в довіднику згадується 11 убивств лідерів цих країн), де неспокійно і до сьогодні, ці роки можна назвати десятиріччям «чорного» терору.
До речі, в 7 випадках глави держав загинули під час революцій і воєн. Ще 10 лідерів були вбиті в результаті змови у владі, троє загинули від рук іноземних спецслужб, четверо — через фатальний збіг обставин. Але якщо в Європі вбивці, як правило, все ж таки використовували нарізну зброю, то в Африці й Азії в цей період у хід пішли вибухівка і навіть «стингери».
Ліквідація потрійного агента
18 грудня 1981 року офіційне агентство новин ATA повідомило про раптове самогубство глави албанського уряду Мехмета Шеху.
Прем’єр вважався найближчим соратником першого секретаря ЦК Албанської партії праці (АПТ) Енвера Ходжі, під керівництвом якого працював близько 25 років.
Зокрема, Микита Хрущов у мемуарах стверджував, що за розпорядженням Е.Ходжі в 1948 році М.Шеху «особисто задушив» головного суперника свого покровителя в боротьбі за партійну владу — Кочі Дзодзе.
Західні ЗМІ повідомляли, що «самогубство» М.Шеху стало наслідком конфлікту в керівництві АПТ, а з чуток, які курсували на початку 1980-х років у Москві, Е.Ходжа особисто застрелив прем’єра на засіданні уряду.
Менш ніж через рік після «самогубства» М.Шеху, в листопаді 1982 року, Е.Ходжа заявив, що колишній прем’єр і «пов’язана з ним група змовників намагалися знищити партію і народну владу». Після цього в Албанії відбулася чистка партійного й держапарату: багато осіб, пов’язаних із М.Шеху, було страчено.
В опублікованих в Албанії в 1983 році історичних записках «Тітовці» Е.Ходжа уточнював: «Мехмет Шеху був спочатку завербований як агент американської розвідки директором американської технічної школи в Албанії Гарі Фульцем і за його завданням поїхав до Іспанії. Після цього, пробувши три роки у французьких таборах для біженців у Сюїрієне, Гюрсе і Вербі, де він був також завербований британською Intelligence Service, повернувся до Албанії. Під час національно-визвольної боротьби він став агентом югославських троцькістів».
У березні 1985 року з’явилася нова офіційна заява Е.Ходжі про те, що М.Шеху був «югославським, американським і радянським агентом», а тому був ліквідований.
Помста сикхів
31 жовтня 1984 року було вбито прем’єр-міністра Індії Індіру Ганді.
Причиною загибелі стала помста сикхів за ліквідацію сепаратистської бази в штаті Пенджаб. З початку 1984 року екстремісти під керівництвом релігійного лідера Бхіндранвале, котрі вимагали відокремлення Пенджабу від Індії, звозили зброю і боєприпаси в будівлю головної святині сикхів — Золотий храм у місті Амрітсарі.
В особливо шанований релігійними сикхами день 5 червня 1984 року І.Ганді санкціонувала штурм Золотого храму, який був зруйнований вогнем танкових гармат. Загинули всі лідери угруповання, включаючи Бхіндранвале, і кілька сотень мирних сикхів-пілігримів. Це викликало обурення 18 мільйонів сикхів Індії, але прем’єр, усупереч застереженням, не стала звільняти членів цієї релігійно-етнічної групи зі своєї охорони.
Вранці 31 жовтня І.Ганді, збираючись на телеінтерв’ю, відмовилася надіти під плаття бронежилет, вирішивши, що він робить її надто повною. Охоронці-сикхи Беант Сингх і Сатвант Сінгх стояли на одному з постів уздовж доріжки, що йде з резиденції прем’єра до офісу. Коли Індіра Ганді проходила мимо, Беант вистрілив у неї з пістолета, а Сатвант дав автоматну чергу. Інші охоронці відкрили вогонь по вбивцях: Беант Сінгх був застрелений на місці, Сатвант Сінгх — важко поранений.
У Всеіндійському інституті медичних наук І.Ганді оперували протягом чотирьох годин, але вона померла не опритомнівши о 14.30. З її тіла витягли 20 куль. Слідство з’ясувало, що Беант Сінгх, який служив у охороні прем’єра близько 10 років, був пов’язаний з групою релігійних фанатиків і залучив до змови свого однофамільця Сатванта. Але дізнатися, від кого виходив наказ про вбивство, індійським властям не вдалося.
Після смерті І.Ганді в Індії почалося масове знищення сикхів. За декілька днів загинуло більше ніж 3 тис. чоловік, були спалені десятки сикхских храмів. Громадянську війну вдалося зупинити, лише коли син І.Ганді Раджив по радіо закликав населення відмовитися від помсти.
Помилка вбивці?
1 березня 1986 року від смертельного поранення помер прем’єр-міністр Швеції, лідер Соціал-демократичної партії Улоф Пальме, один з найпопулярніших політиків Скандинавії.
28 лютого 1986 року У.Пальме був розстріляний у центрі Стокгольма, коли пішки, без охорони, повертався з дружиною з кінотеатру. Вбивця вистрелив у спину У.Пальме з пістолета. Куля пробила хребет, трахею і стравохід. Другим пострілом він поранив дружину прем’єра.
Преса й політичні кола висували різні версії: від змови шведських правих екстремістів до операцій ЦРУ і спецслужб ПАР. З початку 2006 року шведські ЗМІ розглядають версію про те, що вбивця помилково застрелив У.Пальме, переплутавши його з великим наркоторговцем Сігге Седергреном.
Головний підозрюваний у справі — Крістер Петерссон. Він помер у 2004 році у віці 57 років. Дружина прем’єра Лісбет впізнала його, і суд ухвалив обвинувальний вирок. Але К.Петерссон оскаржив це рішення, і шведська Феміда схилилася на його бік, вирішивши, що Л.Пальме не була об’єктивна в момент упізнання, оскільки газети встигли описати основні прикмети вбивці. Після того К.Петерссон заробляв на газетних інтерв’ю, періодично зізнаючись, що прем’єра вбив саме він.
За шведськими законами, в розпорядженні слідчих, які дотепер працюють над розкриттям злочину, залишилося п’ять років, після яких справу буде списано в архів. Поки вбивство офіційно вважається нерозкритим.
Диверсія проти «великого друга СРСР»
19 жовтня 1986 року в результаті авіакатастрофи загинув президент Народної Республіки Мозамбік (НРМ) Самора-Мойзес Машел.
Літак Ту-134, в якому С.Машел повертався із Замбії, впав на території ПАР. Літак і екіпаж були законтрактовані урядом НРМ у СРСР. Підлітаючи до столиці НРМ Мапуту, лайнер несподівано збився з курсу, залетів у повітряний простір ПАР і врізався в гору в районі Мбузіні, поблизу містечка Коматіпоорт. Разом із С.Машелом загинули 34 людини з його оточення і п’ять членів екіпажу.
Для розслідування була сформована тристороння комісія з авіафахівців НРМ, СРСР і ПАР, проте власті ПАР не допустили на місце катастрофи не тільки експертів, а навіть своїх журналістів. Комісія дійшла висновку, що літак був справний, але екіпаж літав із застарілими навігаційними картами. Інша комісія, створена в ПАР, зробила висновок, що катастрофа відбулася з вини пілотів, але в СРСР і НРМ не погодилися з цим висновком.
Розшифровка бортових самописців, проведена в незалежному експертному центрі в Цюріху, показала, що екіпаж Ту-134 прийняв сигнал помилкового радіомаяка системи VOR, але не зумів правильно на нього відреагувати. Пізніше в мемуарах член тристоронньої комісії від СРСР, головний конструктор Мінавіапрому Леонід Селяков відзначав, що «диверсія, звичайно, була», але й екіпаж проявив «наплювальницьке ставлення до виконання своїх службових обов’язків», проігнорувавши можливість диверсії.
У серпні 2003 року колишній агент військової розвідки ПАР Ганс Лоув, який відбуває 28-річний термін після падіння режиму апартеїду, заявив, що був учасником операції спецслужб ПАР з ліквідації С.Машела. За словами Х.Лоува, помилковий радіомаяк VOR був установлений спецслужбами ПАР, аби підмінити позивні радіомаяка центру стеження за польотами в Мапуту, що і призвело до зіткнення літака із землею. Колишній спецагент заявив, що операцією займався глава МЗС ПАР Рулоф Бота, котрий прибув у Мбузіні через 30 хв. після катастрофи. За наказом Р.Боти військовий лікар зробив смертельну ін’єкцію ще живому С.Машелу.
«Круте піке» диктатора
17 серпня 1988 року в авіакатастрофі загинув головком армії Пакистану, фактичний глава країни Зія уль Хак.
На військовому літаку C-130 Hercules він повертався до Ісламабада з військової бази в Бахавалпурі, розташованій за 400 км від столиці. Разом з ним було 36 пасажирів, з-поміж них посол і два генерали США. Слідом за літаком уль Хака летів лайнер пакистанського генерала Аслама Бега.
На підльоті до Ісламабада Hercules раптово дав крен й увійшов у круте піке. Втрачаючи висоту, літак, за словами очевидців, почав пірнати, потім звалився на землю. А.Бег облетів місце катастрофи і радирував у Ісламабад про загибель 54-річного лідера країни.
Версії експертів розійшлися: пакистанці припустили, що на борту міг бути контейнер з отруйним газом. Коли спрацював детонатор, контейнер відкрився, газ уразив пілотів, і літак втратив управління. Фахівці США знайшли на уламках сліди пентаритритолу тетранітрату — вибухової речовини, що часто використовується для диверсій. Організатори й замовники теракту не знайдені.
Бомба для президента
22 листопада 1989 року під час вибуху загинув президент Лівану Рене-Ані Муавад.
Він був активним прихильником припинення триваючої з 1975 року громадянської війни між ліванськими християнами і мусульманами, що відбувалася в умовах періодичного втручання в конфлікт військ Ізраїлю, Сирії та палестинських бойовиків.
Муаваду належать слова, що стали формулою громадянського миру: «Не може бути ніякої країни та її достоїнства без єдності людей, не може бути ніякої єдності без згоди, не може бути жодної згоди без примирення і не може бути ніякого примирення без прощення і компромісу».
Через 17 днів після обрання на посаду глави держави, коли кортеж Муавада повертався до Західного Бейрута після святкування Дня незалежності Лівану, на маршруті його проходження вибухнув замінований автомобіль. Крім 64-річного президента, загинули ще 23 особи.
Експерти встановили, що бомба містила 250 кг у тротиловому еквіваленті. Вбивці не знайдені, оскільки в умовах збройного конфлікту в країні слідство не могло бути проведено. Але аналітики й родичі Муавада вважали, що усунення президента було акцією сирійських спецслужб.
«Антихрист убитий на Різдво»
25 грудня 1989 року під час революційного повстання був розстріляний президент, генсек компартії Соціалістичної Республіки Румунія Ніколае Чаушеску.
Революції передували виниклі в листопаді 1989 року релігійні й етнічні заворушення в трансильванському місті Тімішоарі. 21 грудня Н.Чаушеску спробував виступити з балкона будівлі ЦК партії в Бухаресті, оголосивши події в Тімішоарі діями «шпигунських служб зарубіжних держав». Але зібрана на підтримку властей маніфестація перетворилася на стихійний виступ натовпу, який став скандувати «Геть тирана!», «Геть комунізм!», рвати транспаранти, топтати портрети Н.Чаушеску і його дружини Олени.
Відновити спокій у Бухаресті не вдалося, незважаючи на втручання військ. Удень 22 грудня подружжя Чаушеску з двома охоронцями втекло на особистому вертольоті президента, що сів на дах будівлі ЦК. Незабаром після цього бунтівний натовп увірвався в будівлю.
Чаушеску зробили першу зупинку в Снагові, поблизу своєї літньої резиденції, за 40 км від Бухареста, звідки президент СРР по телефону безуспішно намагався знайти силовиків, які зберегли йому вірність. Потім подружжя Чаушеску на вертольоті відправилося до міста Тирговіште, де президент СРР сподівався знайти підтримку робітників. Але вертоліт не дотяг до міста, його довелося кинути в полі. На сільській дорозі подружжя Чаушеску та охоронці захопили приватну машину і, погрожуючи зброєю, наказали їхати в Тирговіште. Там увечері 22 грудня обоє Чаушеску були затримані, доставлені у відділення поліції, а потім перевезені в казарми місцевого гарнізону, де перебували протягом трьох діб.
Засідання трибуналу відбулося 25 грудня 1989 року на військовій базі Тяговісте. Чаушеску були засуджені до смертної кари за «геноцид, що призвів до 60 тис. людських жертв; підрив держвлади шляхом організації збройних акцій проти народу; підрив національної економіки; спробу втечі з країни з використанням коштів на загальну суму понад $1 млрд, що зберігаються в іноземних банках». Обоє Чаушеску оголосили суд незаконним і винними себе не визнали.
Того ж дня, о 14.50, вони були розстріляні. Перед смертю 72-річний Н.Чаушеску заспівав «Інтернаціонал». Коли запис розстрілу показували по румунському телебаченню, диктор промовив: «Антихрист був убитий на Різдво!»
Щит від африканського комунізму
9 вересня 1990 року був убитий президент Ліберії Семюел Кеньйон Доу.
Він прийшов до влади в результаті путчу, встановив партнерство зі США й розірвав ди-пломатичні відносини з СРСР. Виправивши документи і додавши собі рік, щоб відповідати 35-річ-ному віковому цензу, в жовтні 1985 року Доу з безліччю порушень провів вибори, після яких став «обраним президентом».
У грудні 1989 року проти Доу, котрий встановив жорстку диктатуру, почалося повстання Національного патріотичного фронту Ліберії (НПФЛ). Його очолив екс-дипломат Чарльз Тейлор, звинувачений Доу в розкраданні $1 млн. До кінця 1990 року НПФЛ виріс до десятків тисяч бійців і контролював більше ніж 90% території країни. Група, що відкололася від нього, на чолі з Йєду Джонсоном, котрий називав себе «принцом Йормі», воювала і проти НПФЛ, і проти військ Доу.
У вересні 1990 року до Монровії підійшли загони Джонсона, який під виглядом переговорів запропонував Доу зустріч у місії ООН. На ній Доу був захоплений і після жорстоких тортур — його кастрували і примусили з’їсти своє відрізане вухо — убитий.
Смерть президента зафіксована на відеоплівці, показаній багатьма телеканалами. У кадрі «принц Йормі» сьорбає пиво, тримаючи друге відрізане вухо Доу.
Патріарх соціалістичної революції
29 червня 1992 року був застрелений голова Вищої держради, глава Революційної соціалістичної партії Алжиру Мохаммед Будіаф.
Його правління тривало близько півроку. В цей період загострилася збройна боротьба ісламських радикалів з армією та силами безпеки. У березні 1992 року уряд М.Будіафа заборонив Ісламський фронт порятунку Алжиру (ІФС), його лідери були засуджені на тривалі строки, близько 7 тис. ісламістів було арештовано.
Вранці 29 червня, коли глава Вищої держради виступав у актовому залі будинку культури міста Аннаба, через куліси на
сцену з автоматом у руках вийшов співробітник його особистої охорони, 26-річний лейтенант Лембарек Бумарафі. Він вистрілив у потилицю 73-річному М.Будіафу, котрий перебував за метр від нього. У перестрілці, що зав’язалася, поранення отримали 27 чоловік.
При арешті поранений терорист заявив: «Будіаф заслужив смерть, тому що був комуністом і ворогом ісламу». Слідство і процес над М.Бумарафі тривали понад три роки. З’ясувалося, що він був причетний до Ісламської армії порятунку, бойового крила ІФС.
У листопаді 1995 року М.Бумарафі розстріляли в тюрмі Шеркаду.
«Тигри» проти «левів»
1 травня 1993 року під час вибуху загинув президент Шрі-Ланки Ранасінгхе Премадаса.
За час його чотирилітнього правління в країні загострився етнічний збройний конфлікт між сингальцями й тамілами. На півночі діяли бойовики радикального сингальського націоналіста, марксиста Джанатхі Вімакті Перамани, яких президенту вдалося подавити. У джунглях на півдні закріпилися тамільські партизани із загонів сепаратистського руху «Тигри визволення Таміл Ілама» (ТОТІ), які здійснювали регулярні диверсії та теракти.
Сингалець Р.Премадаса, котрий не бажав вести ніяких переговорів з ТОТІ, пообіцяв нації викоренити тероризм, але для боротьби з тамільськими бойовиками у власної армії сил не вистачило, і Р.Премадаса попросив військової допомоги в Індії. Оскільки індійці теж не справилися з ТОТІ, а присутність чужих військ у країні викликала втрату популярності Р.Премадаси, президент відкликав прохання про допомогу. Індійці покинули Шрі-Ланку, але її лідер так і не зумів дотриматися обіцянки очистити від «тигрів» джунглі півострова Джафна.
Під час першотравневої демонстрації в Коломбо, коли Р.Премадаса крокував у колоні своїх прихильників, у неї раптово врізався терорист-самовбивця на велосипеді. Він пустив у хід вибуховий пристрій, від якого, крім 68-річного президента, загинули й отримали поранення близько 30 чоловік. Власті звинуватили в теракті бойовиків ТОТІ, проте ніхто не взяв на себе відповідальності за вибух.
Після загибелі Р.Премадаси збройне протистояння в країні тривало, його жертвами в подальші 5 років стало більше ніж 55 тис. людей з обох боків.
Перший, але не останній
21 жовтня 1993 року був убитий президент Бурунді Мельхіор Нгезі Ндадайє.
Перший лідер країни, обраний демократичним шляхом, кандидат від Фронту за демократію в Бурунді, належав до народності хуту. Восени того ж року члени офіцерського корпусу, що складався з представників народності тутсі, близькі до Партії єдності та національного прогресу, підняли заколот, викрали, а потім убили президента і ще шістьох міністрів.
Це спровокувало в країні етнічний конфлікт, що перейшов у громадянську війну, яка тривала до серпня 2005 року. За попередніми оцінками ООН, жертвами цієї війни стало від 250 тис. до 300 тис. чоловік.
Одним пострілом — двох хуту
6 квітня 1994 року поблизу аеропорту Кігалі в Руанді ракетою «земля — повітря» був збитий літак, в якому були президенти сусідніх країн Бурунді та Руанди Сіпріен Нтар’яміра і Жувеналь Хабіярімана.
Уламки впали на територію, контрольовану повстанцями — тутсі. У Руанді загибель президента, який належав до народності хуту, викликала ланцюгову реакцію помсти в загальнонаціональному масштабі. Армія Руанди, що складалася з хуту, розпочала проти тутсі масові репресії.
Але тутсі, мобілізовані із сусідніх країн, 4 липня 1994 року взяли Кігалі і встановили свою владу. В’язниці наповнилися представниками хуту. Проте головним винуватцям вдалося сховатися в Кенії та Заїрі. Серед них і головний організатор геноциду — колишній головнокомандувач руандійської армії Огюстен Бізімунгу.
Геноцид почався зі «зрадників»
7 квітня 1994 року солдати-хуту вбили свого одноплемінника — прем’єр-міністра країни Агату Увілінгіямане (що означає, «Та, яка покладається на Господа». — Прим. «ЗіБ»)— через її «поміркованість».
Вагітній главі уряду розпороли живіт. Прем’єром став один з ініціаторів геноциду Жан Камбанда. За лічені дні були вирізані всі помірковані политіки-хуту, серед них і п’ять міністрів та голова Конституційного суду.
Покінчивши зі «зрадниками» з-поміж одноплемінників, екстремісти взялися до «остаточного вирішення» національного питання. По державному радіо оголошували збори загонів бойовиків. Мери видавали їм наперед підготовлені списки, і тутсі планомірно вирізувалися.
Через місяць після початку різанини ООН створила Міжнародний трибунал з військових злочинів у Руанді. За оцінками експертів, тільки за перший місяць жертвами геноциду, включаючи померлих від голоду і хвороб, стало не менше ніж 800 тис. людей. Майже мільйон руандійців утекли в сусідні країни.
Укладач довідника
Дмитро ПОЛОНСЬКИЙ, «Коммерсант-Власть»
(Далі буде)
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!