Ювілей Декларації про державний суверенітет нагадав, що для консолідації політикам потрібно шукати спільні дороговкази
Ювілей — гарний привід зібрати друзів, посидіти, пригадати молодість… 20-річчя Декларації про державний суверенітет України, яке народні депутати відзначили урочистим засіданням, не нагадувало дружніх посиденьок: зовсім різними були бачення минулого і майбутнього тими, хто в таку спеку прийшов до прохолодної сесійної зали.
Не справдилися сподівання побачити під одним дахом усіх чотирьох президентів незалежної України: прийшов лише перший з них — Леонід Кравчук. Нинішній глава держави Віктор Янукович не став переривати відпустку, обмежившись привітанням з парламентського монітору. Що¬правда, всі інші перші посадовці знайшли час, аби своєю присутністю вшанувати значущість події двадцятирічної давнини.
«Велике бачиться на відстані»
Чи то через кризу, чи то з огляду на втому від непростого політичного півріччя, але до організації урочистого засідання поставилися без ентузіазму. Ні ознак шоу, ні елементів пафосу сценарій не передбачав. Привітавши оплесками тих, чиї прізвища називав спікер, народні депутати та гості переважно продовжували спілкуватись із сусідами, не особливо замислюючись над тезами виступів.
Чинного Президента в сесійній залі також побачили — на екрані. Його відеозвернення адресувалося не стільки учасникам зібрання, скільки всьому Українському народу. Тому було не тривалим, але сповненим оптимізму.
Принагідно нагадавши, що «багато помилок було допущено, чимало зусиль витрачено на безплідне протистояння між окремими політичними таборами», Віктор Янукович так охарактеризував нинішній етап державного розвитку: «Ми рухаємося вперед!» Напрямки руху залишилися незмінними: «європейська перспектива, розвиток стратегічних відносин з центрами світової політики, в тому числі й з Російською Федерацією». Саме там, у кінці шляху, нас чекають «економічне процвітання і соціальний прогрес».
Потім на правах господаря законотворчого дому взяв слово Володимир Литвин. Як і належить Голові ВР та дипломованому історику, говорив він довго, нагадавши про перед¬умови появи цього визначального документа. Від¬значив, зокрема, й провідну роль Комуністичної партії України, в апараті якої, за його словами, ще 5 квітня 1990 року виникла ідея прийняття акта, спрямованого на автономію та державний суверенітет республіки. Які вітри віяли в кабінетах КПУ, В.Литвин знає не з чужих слів, оскільки на той час працював у апараті ЦК.
Автор наукових праць і книг про національний досвід та проблеми державотворення наголосив: у історії держави «не так уже й багато подій, що позначені особливою високоповністю історичного відлуння та вкарбованістю в хронологію народної пам’яті, що знаменують етапи розбудови державності та суспільного поступу». І з огляду на 20-річний шлях слід погодитися з В.Литвином, що прийняття декларації, яка відображала волевиявлення всього народу, стало подією виняткового значення, яка «за¬клала підвалини нового курсу». Адже на її основі приймалися всі наступні акти та закони, спрямовані на утвердження державного суверенітету.
Дійшовши в історичному екскурсі до ухвалення нової Конституції, Голова ВР відзначив найбільший внесок парламенту в розвиток прав і свобод людини. Водночас зауважив: «Існуючі механізми захисту цих прав часто не працюють, а це вказує на те, що нам належить наздоганяти, наголошую: наздоганяти демократичний світ». Тим більше що «за українських умов навіть спеціальна правова захищеність Конституції не гарантує неможливості спроб порушення її приписів». І також закликав рухатися вперед — до правової держави, принагідно назвавши численні перепони, які підстерігають на цьому шляху.
В оплески, які навіть приглушили останні слова цієї півгодинної промови, кожен вкладав свій зміст: опозиція, напевне, подякувала за заклик покінчити з «ганебною практикою читати Основний Закон по-своєму», інші — за заклик до консолідації зусиль, а дехто в такий спосіб просто відзначив цікаву лекцію, що добігла кінця.
«Гілки більше «надулися», ніж поділилися»
Інші трибуни були набагато лаконічнішими. Прем’єр Микола Азаров акцентував увагу на тому, що «текст декларації 20 років тому був викарбуваний твердою рукою з певністю власної сили». Та на цьому історичному шляху було зроблено чимало кроків «уліво-вправо», а не вперед. А коли «здоровий глузд народу, вкладений, зокрема, в Декларацію про державний суверенітет, переміг», на його думку, українці зробили нинішній вибір — «на користь єдиної сильної влади».
До сесійної зали мала нагоду потрапити й екс-прем’єр Юлія Тимошенко. Скористатися інформа¬ційним приводом для ви¬кривальних звинувачень чинної влади їй не вдалося, хоча вона, напевне, підтримала б свого колегу щодо народної тяги до єдиної, сильної влади, але — з іншим обличчям на чолі.
Проте без своєї порції критики влада не залишилася: історичні паралелі надихнули першого Президента Л.Кравчука на сатиричні оцінки нинішніх реалій, які зірвали най¬більшу кількість оплесків. Зокрема, опозиціонерам сподобалася метафора про поділ державної влади, за якого «гілки більше «надулися», ніж поділилися». Він також закликав Верховну Раду відродити свій авторитет, а не «брати участі в розгортанні політичної колотнечі навколо повноважень». Особливо — коли йдеться про бажання повернути главі держави владу, яку Президент мав за Основним Законом 1996 року.
«Запросіть Президента Л.Кучму сюди і спитайте, чого він у 2004 році, маючи таку блискучу Конституцію, з власної ініціативи подав до Верховної Ради нову Конституцію — не президентсько-парламентську, а парламентсько-президентську?» — порадив Леонід Макарович. І переказав відповідь, яку почув свого часу від тезки і колеги: «То буде краща Конституція, вона більш демократична, і ми робитимемо менше помилок».
Певною мірою його підтримав і Голова ВР двох її скликань Олександр Мороз, закликавши «берегти Конституцію від будь-яких зазіхань». А якщо і рухатися в напрямі її вдосконалення, то до європейської моделі управління та сильного самоврядування.
«З вікової неволі назад додому, в Європу»
Один з патріархів законодавчого органу, народний депутат від «НУНС» Іван Заєць, який 20 років тому також віддав свій голос за схвалення декларації, відзначив, що цей документ став «плодом нечуваного для сьогоднішніх часів широкого консенсусу тодішніх політичних сил у Верховній Раді». «Декларація зафіксувала прагнення українців повернутися з вікової неволі назад додому, в Європу», — ви¬значив своє бачення орі¬єнтирів державотворення нардеп, висловивши стурбованість «намаганнями перетворити Україну в так звану позаблокову державу». А це, на його думку, «шлях до самоізоляції та суттєве послаблення безпеки України».
Ще один учасник тих подій — президент Асоціації народних депутатів України Олександр Барабаш — відзначив, що «декларація, по суті, стала розгорнутою програмою розбудови України, її шляху до незалежності». Проте сьогоднішня політична система країни не може не турбувати «батьків-засновників», як назвав своїх колег по ВР I скликання О.Барабаш. Адже вона, за його оцінкою, «більше стає схожою на систему радянського народовладдя СРСР з домінуванням КПРС» — також удався до історичних паралелей екс-нардеп. «У довгостроковій перспективі для суспільства в цілому, для держави це цивілізаційний застій», — спрогнозував він.
О.Барабаш закликав не ділити і не вираховувати заслуги окремих нардепів чи партій у прийнятті декларації. «Волею долі ми опинилися в той час і в тому місці, але з викликом історії впоралися гідно», — зауважив він.
Підхопивши таку високу оцінку роботи законодавчого органу в інтересах українського народу, В.Литвин ще раз закликав до консолідації та, подякувавши всім, закрив ¬урочисте засідання. До наступного ювілею — 20-річчя Акта проголошення незалежності України.
Лев СЕМИШОЦЬКИЙ
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!