Правда і брехня про «справу Гонгадзе»

Останнім часом з’явилося кілька версій розкриття «справи Гонгадзе». На думку деяких спостерігачів, основне завдання цих статей полягає в тому, щоб переконати читача, що «справу Гонгадзе» було розкрито не при новій владі, а ще при Кучмі.

Останнім часом з’явилося кілька версій розкриття «справи Гонгадзе». На думку деяких спостерігачів, основне завдання цих статей полягає в тому, щоб переконати читача, що «справу Гонгадзе» було розкрито не при новій владі, а ще при Кучмі.

Ці статті не дають відповіді на головне питання у «справі Гонгадзе». Адже найважливіше у всій цій історії — не те, хто знайшов убивць, а те, хто організував і виконав це вбивство.

Проте, повертаючись до самого розслідування, вважаємо важливим розповісти про тих оперативників і слідчих, які при будь-якому режимі виконували свою роботу.

Ми попросили розповісти про розслідування цієї справи безпосереднього учасника, на той момент заступника начальника головного управління «К» СБУ, зараз начальника УСБУ в Закарпатській області, генерал-майора Володимира РОКИТСЬКОГО.

Останнім часом у пресі з’явилося багато спекуляцій щодо розкриття «справи Гонгадзе». Дехто намагається навіяти суспільству, що цю справу було розкрито ще під час правління колишнього Президента, що це була ініціатива колишнього керівництва СБУ. Що нібито нове керівництво Служби розформувало оперативно-слідчу групу, яка розслідувала цей злочин.

Це брехня, брудні ігри. Я хотів би розповісти про те, як усе це відбувалося насправді.

Відразу після скоєння цього злочину в СБУ була створена оперативно-слідча група і ми взялися до розшукових заходів. Слід сказати, що таких груп було кілька, і вони не були оформлені.

Одна група займалася «міліційною» лінією, інша — «бандитською», третя — «політичною». Дуже скоро ми чітко зрозуміли, що до цього злочину причетні працівники міліції. І не просто працівники, а якась невелика й законспірована група осіб.

До 2001 року ми утвердилися в цій версії.

Варто зауважити, що працювати було дуже складно. Перш за все через небажання керівництва країни і посадовців МВС сприяти об’єктивному розслідуванню справи.

Заважало те, що розшукові результати після доповідей дуже швидко ставали відомі широкому колу осіб. Заважала безліч версій, які тоді запускалися в пресі.

Наприклад версії, про причетність кримінальних елементів або банди Гончарова до вбивства Гонгадзе тільки відволікали слідство, спрямовували увагу на «непридатний об’єкт». Під час подальшої роботи ми дійшли висновку, що цей злочин скоєно, найпевніше, співробітниками кримінальної розвідки МВС, які, за наявною в нас інформацією, вели зовнішнє спостереження за Гонгадзе. Це стало першою відправною точкою слідства.

Ми розуміли, що перш за все слід шукати матеріальні докази злочину. Ми знали, що, хоч як знищуй службові документи, сліди все одно залишаються. Якщо знищується документ, то складається акт про його знищення, якщо знищити й акт, то залишиться запис в іншому документі.

І незабаром ми вийшли на співробітницю УКП, яка дала свідчення про те, що Пукач наказував знищувати документи про стеження за Гонгадзе. Ця жінка дуже важко йшла на контакт, але, врешті-решт, погодилася свідчити.

Робота велася, результати доповідалися постійно, все йшло своїм звичаєм.

Тут слід зазначити важливу деталь. Якщо порушено кримінальну справу, то робота вестиметься оперативниками і слідчими в будь-якому випадку. І ми працювали, розуміючи, що результати нашої роботи можуть бути, скажімо так, не затребувані. Важливим етапом цієї роботи стала спроба встановлення всіх осіб, які були причетні до візуального спостереження за Георгієм Гонгадзе. Стеження велося тривалий час і різними людьми.

Ми встановили все коло цих осіб, незважаючи на те, що більшість учасників стеження вже перевелися з УКП на інше місце роботи або звільнилися. Ніхто з них говорити не хотів. Народ був досить заляканий — люди розуміли, що при тому режимі керівництво МВС мало дуже «довгі руки». Це серйозно ускладнювало ситуацію.

Часто бувало так, що в бесіді з нами ці люди все розповідали, але коли ми приводили їх у прокуратуру, вони розказували абсолютно інше. Відомо, наприклад, що деяких із цих співробітників Пукач особисто інструктував перед допитами в прокуратурі. Тому ми проводили подальшу роботу з ними: говорили, що цей злочин — тінь на репутації держави, про нездатність правоохоронних органів щось зробити без їх допомоги, зверталися до патріотичного й морального обов’язку, і таким чином люди знову погоджувалися працювати зі слідством.

Серед цих осіб був один громадянин, у якого батько — генерал міліції та який, імовірно, брав участь у стеженні за журналістом. Саме він став одним із перших, хто дав інформацію про реальну картину організації зовнішнього спостереження за Г.Гонгадзе. Він довго не хотів нічого говорити для протоколу, але врешті-решт дав свідчення, які стали важливою відправною точкою в цій справі. Тоді на його адресу в пресі було вилито багато бруду, якого не заслуговував ні він, ні його батько.

Коли прийняли рішення про затримання керівника департаменту кримінальної розвідки, ми виявили, що візуальне спостереження велося вже і за нами. У той час слідчим прокуратури довелося докласти просто титанічних зусиль, щоб одержати санкцію на затримання Пукача. Операція із затримання була дуже непростою, до неї були долучені різноманітні підрозділи. Ми всі розуміли ту міру відповідальності, яка на них покладалася, і той ступінь ризику, якому всі піддавалися, — адже людям, що протистояли нам, втрачати було нічого і «гальм» у них вже давно не було.

Ми доповідали начальству, що за оперативниками ведеться спостереження. Ризик був великий, іноді навіть доводилося деяких посадовців попереджати: ніхто не буде церемонитися, якщо з чиєїсь голови «впаде волосок» або станеться щось серйозніше. Керівництво МВС чітко розуміло, що найбільших неприємностей їм можуть завдати тільки співробітники СБУ. Вони не завжди могли визначити, хто займається розшуком, оскільки час від часу долучалися різні співробітники. Між слідчими Генеральної прокуратури й оперативниками був налагоджений тісний контакт — з нами вони працювали відверто, ми з ними радилися і, що важливо, нерідко вони йшли нам назустріч, не розголошуючи оперативну інформацію і плановані нами розшукові заходи.

Хочу відзначити, що в Генеральній прокуратурі України починали, а після певної перерви — продовжують роботу із розкриття «справи Гонгадзе» прекрасні професіонали.

Слід зауважити, що затримання Пукача за скоєння службового злочину всіма нами розглядалося як перша частина роботи. Надалі планувалося реалізувати оперативну інформацію про можливу співучасть Пукача і в самому вбивстві. Але тут сталося непередбачене: хтось «угорі» дуже затурбувався чи злякався — і Пукача випустили на підписку про невиїзд. Справа набирала нового характеру. Про хід розслідування ми доповідали начальству регулярно, але особливої зацікавленості в колишнього керівництва не спостерігалося. Радше навпаки, нас прагнули усунути від цього розслідування, завантажити іншою роботою.

Створювалося враження, що розслідування цієї справи було потрібне тільки нам. Не робилося головне — не завершувалися розшукові заходи стосовно замовників і організаторів цього вбивства.

Після того як Генпрокурором був призначений Геннадій Васильєв, розслідування цієї справи і зовсім заморозилося. Виникли нові версії, які відводили слідство далеко від істини.

Ситуація змінилася тільки після «помаранчевої революції».

9 лютого 2005 року Президент Віктор Ющенко зустрівся з мамою Георгія Гонгадзе і віддав розпорядження голові СБУ Олександру Турчинову задіяти СБУ до розслідування Генпрокуратурою цієї справи. Голова створив оперативну групу зі співробітників, які раніше займалися розслідуванням «справи Гонгадзе». Очолив групу начальник головного управління «К» Андрій Кожем’якін. До неї увійшов я і багато інших співробітників. На цьому етапі в нас уже не було жодних проблем щодо взаємодії зі слідчими Генеральної прокуратури, оскільки повернувся колишній склад слідчо-оперативної групи. Нарешті настав час активних дій.

Ми вже чітко знали людей, яким журналіст був переданий і які його закинули в машину. Цей факт був незаперечним. З’являлися нові дані. Один з учасників намагався виїхати з великою сумою грошей за кордон, тому було ухвалено рішення про його затримання. Другий симулював хворобу. Третій теж уживав заходів, щоб уникнути відповідальності.

З одним із цих людей ми встановили, якщо так можна висловитися, «психологічно-робочий» контакт, і згодом він сприяв слідству. По суті, він зрозумів, що злочин так чи інакше буде розкрито, незважаючи на високих покровителів. А потім усвідомив, що з цим тягарем довго жити він не зможе — рано чи пізно все стане явним. Коли ситуація «дозріла», було прийнято рішення про затримання цих осіб. Морально і психологічно ці люди вже були надломлені й готові до давання правдивих показань.

Якщо подивитися на ситуацію через призму 2000 року, то, якби була політична воля керівництва, цей злочин міг бути розкритий ще тоді. Але нас жорстко блокували і спрямовували роботу в інше русло. Причому робили це ті люди, які зараз голосно кричать про те, що саме вони розкрили «справу Гонгадзе». Це неправда. Саме ті, хто зараз кричить про це, відводили слідство убік за вказівкою з Адміністрації тодішнього Президента. Саме вони знищували речові докази у «справі Гонгадзе». Зокрема, ці особи знищили диски із записами М.Мельниченка, які свого часу одержала СБУ.

Зараз можна сподіватися, що ми перебуваємо на правильному шляху і практично на етапі завершення розслідування справи. Зараз, на мій погляд, головне — не допустити розголошування інформації про результати нашої роботи, оскільки воно може призвести до непоправних наслідків. Головне — довести розслідування цієї справи до кінця.

Хочу також зазначити, що праця опергрупи була належно оцінена новим керівництвом СБУ і країни. За поданням голови СБУ О.Турчинова Президент В.Ющенко удостоїв членів групи високих урядових нагород.

Особисто я був не тільки нагороджений, а й підвищений на посаді — призначений керувати Управлінням СБУ в Закарпатській області. Це дуже цікава й відповідальна ділянка роботи. У регіоні сконцентровані напрями для діяльності СБУ, оперативна обстановка непроста, а труднощі в роботі я люблю.

Що мене спонукало вперше заговорити на цю тему? Прохання й обурення оперативних співробітників, які займаються розшуком сьогодні. Вкрай важко знайти осіб, обізнаних з методикою розшукової справи в умовах, коли не тільки Україні, а й усьому світові відомо про заходи, що проводяться нами. Тоді як колишні й нинішні посадовці, далекі від розшукових проблем, навперебій розказують про свої «героїчні зусилля», допускають просочування службової інформації, знищуючи працю оперпраціників і слідчих.

Такою є правда про розслідування справи про вбивство Георгія Гонгадзе. Інше — політичні ігри, в яких ім’я вбитого журналіста знову намагаються використовувати ті, за чиєї влади він був убитий. Ігри, мета яких — повернення до влади за всяку ціну. Спотворення історії — лише один із прийомів цієї брудної гри. Ігри навколо «справи Георгія Гонгадзе», яка до кінця так ще й не розслідувана.

«Українська правда»